Цілі та завдання заняття: дослідити генезис світової філософії, акцентуючи увагу на космоцентризмі античної філософії, теоцентризмі – середньовічної, антропоцентризмі – філософії епохи Відродження, наукоцентризмі – філософії Нового часу. Особливо виділити як домінантні проблеми онтології та гносеології, які у німецькій класичній філософії набувають рис універсальності, системності, прагнучи вийти на методологічні проблеми доцільної активності суб'єкта. Проаналізувати соціокультурний контекст філософствування, соціальну обумовленість появи філософських ідей у конкретні історичні періоди як відповідь на виклики часу.
ПЛАН
1. Зародження та розвиток філософії Стародавнього Сходу (Стародавня Індія, Китай, Вавилон, Єгипет). 2. Особливості, умови формування та етапи розвитку античної філософії. 3. Космологічно-онтологічний характер давньогрецької думки (мілетська школа, натурфілософія Геракліта, піфагореїзм, елейська школа). 4. Атомістичний матеріалізм (Левкіпп, Демокріт, Епікур, Лукрецій Кар). 5. Софісти та їх роль в античній культурі. 6. Сократ і сократичні школи. 7. Система об’єктивного ідеалізму Платона. Вчення про «ідеї», погляди на суспільство та державу. 8. Вчення Аристотеля про субстанцію, душу, людину, теорію пізнання, державу і суспільство. 9. Основні філософські школи епохи еллінізму. |
Теми доповідей та рефератів
1. Основні принципи періодизації історико-філософського процесу.
2. Енциклопедичний характер систематизованих, філософських уявлень античних філософів.
3. Платонівська «ідеальна держава» і сучасність.
4. Раціональний зміст гегелівської діалектики.
5. Антична філософія й західноєвропейська культура: пошук ідентичності.
6. Сократ: проблема людини та діалогічної природи філософського знання.
7. Проблема знання у філософії Арістотеля.
Ключові поняття та терміни
Веди – збірник священних пісень та жертовних формул, урочистих гімнів та магічних заклинань, які використовувалися при жертвопринесенні. Всього таких вед чотири – Ригведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа.
Брахман – вища абсолютна реальність, абстрактна вища сила, яка інколи втілює частину своїх реалій у вигляді явищ.
Атман – одне з головних понять релігійно-міфологічної системи індуїзму. У ведичній літературі (Упанішадах) означає суб’єктивну, психологічну.
Ахімса – релігійно-етичний принцип (обов’язок) – незаподіяння зла живим істотам, характерне для індуїзму, буддизму та джайнізму.
Пуруша – вище духовне начало, вища душа, частиною якої є душа індивіда.
Дхарма – багатозначний термін, який позначає буддійську доктрину, буддійський закон та першоначала Всесвіту.
Карма (від санскрит. – дія, обов’язок, діяльність). У релігійно-філософських системах Стародавньої Індії – певна визначеність наперед людського життя (долі), мета якої – провести людину через випробування, щоб вона шляхом самовдосконалення досягла найвищої мети морального розвитку – мокші.
Нірвана (від санскрит. – згасання) – центральне поняття релігійної філософії буддизму та джайнізму, означає повне звільнення людської душі від безперервного потоку перевтілень, страждань (Санжари) та злиття з духовною першоосновою світу.
Увей – (кит. недіяння) – поняття релігійно-філософської системи даосизму, яке означає відсутність цілеспрямованої діяльності, що не співвідноситься з процесом природного світопорядку, у вузькому сенсі – уникнення будь-якої діяльності, що заважає досягненню Дао.
Небо – верховне божество та вище уособлення розуму, доцільності, справедливості та доброчинності. Претендуючи на спорідненість з Небом, китайські правителі почали називати країну Піднебесною, а себе – синами Неба. Для них ототожнення себе з Небом означало взяти на себе відповідальність за весь світ.
Концепція Іньян – поділ всього сущого на два начала – жіноче та чоловіче. Чоловіче начало (ян) асоціювалося з сонцем і всім світлим, яскравим, сильним. Жіноче начало (інь) було пов’язане з місяцем, з усім темним та холодним. Обидва ці начала тісно взаємопов’язані та гармонічно взаємодіють.
Дао (шлях) – загальний Закон і Абсолют. Дао панує усюди і в усьому, завжди і безмежно. Його ніхто не створив, але все, що відбувається, пов’язано з ним. Постійне і невичерпне воно дає початок і форму усьому сущому. Дао проявляється через свою еманацію – «де».
Космоцентризм (від давньогрец. «космос» – порядок, краса, влаштування) – розуміння Всесвіту як розумного та закономірно впорядкованого.
Стоїцизм – напрям давньогрецької філософії епохи еллінізму, який, зосереджуючись на етичних проблемах, проповідував незворушність, відсторонення від благ і радощів життя.
Скептицизм (від грец. той, що розглядає, досліджує) – філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа ІV-ІІІ ст. до н.е., яка сповідувала ці ідеї.
Література
1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. –К.: Либідь, 2001.–408 с.
2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408 с.
3. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.
4. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001. – 448 с.
5. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. – 584 с.
Семінарське заняття № 3
Дата: 2016-10-02, просмотров: 234.