Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Цілі та завдання заняття: прослідкувати найважливіші чинники та умови формування наукового стилю мислення (в межах формування експериментального природознавства); виявити особливості проявів філософії за умов її діалогу із численними конкретними науками;осмислити логіку внутрішньої диференціації філософського знання та умови його системного впорядкування;проаналізувати особливості функціонування мислення “здорового глузду”, його зв`язки із індивідуалізмом та новим типом соціальних стосунків.
ПЛАН
| 1. Особливості духовних процесів та розвитку філософії в епоху Нового часу. 2. Проблема методу пізнання. Емпіричний та раціоналістичний варіанти у творчості Ф. Бекона та Р. Декарта. 3. Послідовники емпіризму та раціоналізму (Т. Гоббс, Дж. Локк, Б. Спіноза, Г. Лейбніц). 4. Розвиток сенсуалістичної філософії. 5. Філософські ідеї епохи Просвітництва та їх сучасне значення. |
Теми доповідей та рефератів
1. Сутність та причини утвердження механістичного світогляду в Європі Нового часу.
2. Мислення «здорового глузду» та його філософська оцінка.
3. Тлумачення пізнання в філософії Нового часу.
4. Філософія Нового часу про світобудову.
5. Філософські ідеї європейського Просвітництва та їх сучасне значення.
6. Сенсуалістичні максими Дж. Берклі.
7. Б. Паскаль та філософія просвітництва про місце і роль людини у світі.
8. Атеїзм П. Гольбаха.
Ключові поняття та терміни
Агностицизм (від грец. непізнаний) – філософський напрям у теорії пізнання, який заперечує можливість пізнання сутності речей, закономірностей розвитку й пізнання істини.
Емпіризм – метод та методологія пізнання, який заснований на досвідному дослідженні.
Раціоналізм – вчення в теорії пізнання, відповідно до якого розум, думка визнаються найвищою цінністю і джерелом знання; в широкому сенсі – філософський напрям, який визнає розум основою пізнання та поведінки людей.
Сенсуалізм – вчення, яке визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.
Індукція – форма висновку, за якої на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне, спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення.
Дедукція – метод пізнання, в основі якого рух думки йде від загального до одиничного.
Монада – філософське поняття, яке віддзеркалює найпростішу неподільну єдність; безкінечно мала частина, яка має і матеріальну, і ідеальну природу, з якої складається все у Всесвіті.
Субстанція (від лат. те, що покладено в основу) була провідною категорією в онтології Нового часу. У загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є, воно визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів – Бог. Крім основного значення, поняття «субстанція» мало й більш конкретні:
· незмінна основа мінливих явищ. У цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокрита, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII-XVIII ст.;
· субстрат як носій певних властивостей, те, що пов’язує властивості в щось єдине.
Секуляризація (від лат. світський) – процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної свідомості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й інститутів від впливу релігії.
Деїзм (від лат. бог) – релігійно-філософський принцип, згідно з яким, визнаючи Бога першопричиною світу, заперечується його подальше втручання в явища природи й перебіг суспільних подій. Представники деїзму виступили проти персоніфікації Бога (наділення його рисами людини), а також ототожнення Бога й природи.
Природне право – поняття філософсько-правової та політичної думок ХVІІ-ХVІІІ ст., які випливають з природи самої людини.
Література
1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. –К.: Либідь, 2001.–408 с.
2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001.– 408 с.
3. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.
4. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001.– 448 с.
5. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. - 584 с
6. Філософія: Підручник / Заїченко Г.А., Сагатовський В.М., Кальний І.І. та ін.; За ред. Заїченко Г.А. – К.: Вища шк., 1995. – 455 с.
Семінарське заняття № 6
Тема: «НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ ТА МАРКСИЗМ»
Цілі та завдання заняття: через ознайомлення із провідними вченнями та ідеями німецької класичної філософи з'ясувати найперші засади класичного типу філософствування, а також духовні засади класичної культури; окреслити основні ідеї та здобутки німецької класичної філософії, її роль у розвитку сучасної європейської науки та культури.
ПЛАН
| 1. Загальна характеристика класичної німецької філософії. 2. Гносеологічна система І.Канта. Особливості етичних поглядів І. Канта. 3. Й.Г.Фіхте про філософію як науковчення. Загальний принцип права. 4. Філософська система Г. Гегеля. Теорія діалектики. Концепція всесвітньо-історичного розвитку. 5. Філософія Е.Шлейєрмахера. 6. Антропологічний матеріалізм Л. Фейербаха. 7. Філософія марксизму. |
Теми доповідей та рефератів
1. Проблеми моралі у філософії І. Канта.
2. Естетика Гегеля.
3. Проблема людини у філософії Л. Феєрбаха.
4. Марксистсько-ленінська філософія: міф чи реальність?
Ключові поняття та терміни
Антиномія (від грец. проти і закон) – поєднання суперечливих тверджень про предмет, кожне з яких визнається логічно доведеним у цій системі.
Антропологізм – філософська концепція, згідно з якою поняття людини є основною світоглядною категорією та завдяки якій розробляється система уявлень про буття, природу, суспільство, культуру, істину, добро, доброчинність, обов’язок і свободу.
Апостеріорі (від лат. з наступного) – знання, що випливають з досвіду, тобто знання, що є результатом досвіду.
Апріорі (від лат. з попереднього) – знання, що передують досвіду, незалежні від нього, із самого початку присутні у свідомості.
Відчуження – філософсько-соціологічна категорія, що відбиває суспільний процес, у межах якого проходить перетворення результатів продуктів діяльності людей у незалежну від них силу, яка стає над людьми й пригнічує їх.
Діалектика – визнана в сучасній філософії теорія розвитку об’єктивної дійсності та заснований на ній філософський метод. Діалектика як теорія віддзеркалює розвиток матерії, духу, свідомості, пізнання й інших аспектів дійсності.
Зняття – одна з центральних категорій філософії Г. Гегеля, яка означає одночасне знищення та збереження чогось. Ця категорія слугує поясненню зв’язків між певними рівнями розвитку.
Ірраціоналізм – філософський напрям, який на основі критичного переосмислення раціонального способу пізнання протиставляє йому та обстоює домінуюче значення інтуїції, віри тощо.
Категоричний імператив – основне поняття етики Е. Канта для позначення морального наказу (припису), який є безумовним для виконання всіма людьми.
Ноумен – філософське поняття, яке в давньогрецькій та середньовічній ідеалістичній філософії означає те, що осягається розумом, на противагу даному в чуттях (феномену). У філософії Е. Канта це поняття віддзеркалює недосяжну для людського досвіду об’єктивну реальність, синонімом якого є поняття “річ у собі”.
Практика – філософська категорія, що використовується для позначення матеріальної, чуттєво-предметної цілепокладальної діяльності людини, що має своїм змістом освоєння природних, соціальних об’єктів. У матеріалістичній філософії практика є основою, рушійною силою розвитку людського суспільства та пізнання.
Річ у собі – філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка ніколи не буде пізнана розумом; це те, що існує саме по собі незалежно від людської практики та пізнання.
Річ для нас – філософський термін, що означає внутрішню сутність предмета, яка розкривається людині в її практичній та пізнавальній діяльності.
Трансцендентальний – поняття філософії Е. Канта, яке означає – те, що зумовлює можливість пізнання.
Трансцендентний – поняття філософії Е. Канта, яке означає – те, що знаходиться за межами свідомості та пізнання.
Феномен – філософське поняття, яке означає явище, що осягається за допомогою чуттєвого досвіду, але не дає істинного знання про дійсність, бо є лише суб’єктивним образом об’єктивного світу.
«Абсолютна ідея» – основна категорія Гегеля, яка позначає універсум в його повноті, безумовну, конкретну та особистісну всезагальність, тобто субстанцію та суб’єкт одночасно.
«Абсолютний дух» – у філософській системі Гегеля – ланка розвитку духу, який реалізує самосвідомість абсолютної ідеї.
Література
1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. –К.: Либідь, 2001.–408 с.
2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. та ін. Філософія: Підручник. – К.: Либідь, 2001.– 408 с.
3. Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник / В.Г.Кремень, В.В. Ільїн. – К.: книга, 2005. – 528 с.
4. Петрушенко В.Л. Філософія. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2001.– 448 с.
5. Філософія: Навчальний посібник / Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Бойченко І.В., Розумний В.П. та ін. – К.: Вікар, 1997. - 584 с
Семінарське заняття № 7-8
Дата: 2016-10-02, просмотров: 220.