Вікто́р-Марі Гюґо — французький письменник, драматург, поет, публіцист, громадський діяч. Член Французької академії (1841).

Творчість Гюґо дуже різноманітна: романи, лірична поезія, драми у віршах і прозі, політичні промови в Палаті перів, численні листи.

Віктор Гюґо вклав значний внесок в оновлення поезії і театру як лідер течії романтизму у французькій літературі. Він також дозволив багатьом поколінням розвинути думку, що ідеологічна позиція письменника в політичному житті завдяки численним зобов'язанням прирікає його на вигнання.

У період, що передував революції 1848, Гюґо майже повністю закинув художню творчість і активізувався як політичний діяч. Він став переконаним республіканцем і після 1848 брав активну участь у боротьбі за збереження і зміцнення республіканського ладу

Творча діяльність, її прийнято поділяти на 3 періоди.

I період - 1820-1850 рр.Цей період ознаменований переходом письменника на позиції романтизму і написанням поетичних і драматичних творів, створенням одного з кращих романів письменника - "Собор Паризької Богоматері". У 20-ті рр. Гюго брав актину участь у реформі французької поезії, яка з особливою силою проявилась у поетичній збірці "Східне". 30-40 роки - період найбільшої творчої активності письменника. У цей час з'явилося 4 поетичні збірки "Осінні листя" (1831), "Пісні сутінок" (1835), "Внутрішні голоси" (1837), "Промені та тіні" (1841). Збірка "Осінні листя" звернена до людського серця, в ній домінували інтимні мотиви та настрої, зокрема це було пов'язано з проблемами особистого життя, зокрема з дружиною Адель.

II період - 1851-1870 рр.- розпочав з вигнання поета із Франції. У цей період творчості різко посилилася політична і соціальна спрямованість творів, затвердилася викривальна інтонація. Гюго звернув до сучасного матеріалу, хоча романтичний метод зберігався. Письменник створив свої визначні романи - "Відторгнуті", "Трудівники моря", "Людина, яка сміється".

III період - 1870-1885 рр.- ознаменований поверненням Гюго до Франції в день її проголошення Французькою республікою (4 вересня 1870 р.). У Парижі його зустрічали як національного героя. Вже через рік він поховав свого сина і написав вірш "Похорон"

У цей період творчості був створений останній роман Гюго, присвячений революції, - "93 рік" (1874 р.). Він був народжений роздумами письменника над подіями, які відбулися у Франції у 1869-1971 рр. (франко-прусська війна, Паризька комуна і її розгром), і думками про співвіднесеність гуманності та революційного насилля.

Перша поетична збірка В. Гюго - "Оди й різні вірші" (1822), до якої ввійшли вірші, створені переважно за правилами класицизму. Перехідний етап у світогляді та творчості письменника засвідчила наступна поетична збірка "Оди й балади": оди (провідний жанр класицистичної поезії) об'єднані з баладами, характерним жанром романтичної поезії. У цій збірці більшість балад написано на сюжети з французького середньовіччя, деякі з них мали досить виразне фольклорне забарвлення. Відкинувши класицистичну нормативність, Гюго ввів у французьку поезію нові форми й розміри, створив нову систему віршування, велику увагу приділив звуковій організації вірша, його ритмомелодиці.

Поетична творчість В.Гюго 20-х років увінчалася збіркою "Орієнталії" (1829), яка мала великий успіх; витримала за 2 місяці 14 перевидань і створила авторові репутацію великого поета. Для цієї збірки характерно:

1. спрямованість на зовнішній, об'єктивний світ;

2. прагнення зображувати красу й форми матеріально-чуттєвої реальності.

Окрему групу становили у збірці поезії, присвячені національно-визвольній боротьбі грецького народу проти турецького поневолення у 20-х роках минулого століття. Тут Гюго оспівав героїку визвольної боротьби греків ("Канаріс", "Наварін" та ін.), викрив і засудив звірства завойовників ("Захоплене місто", "Дитина", "Голови в сералі"), закликав громадськість Європи піднятися на допомогу розтерзаній, але не скореній Греції ("Ентузіазм" та ін.).

У період 1830 - 1848 рр. з'явилися такі поетичні збірки, які завершили становлення майстерності поета і склали важливий етап творчої зрілості. Збірка "Осіннє листя" (1831):

o домінування інтимних мотивів та настроїв;

o поезії орієнтовані на людські почуття. Збірка "Пісні сутінок" (1835):

o основна тема - філософсько-історична;

o поет прагну до узагальненого осмислення своєї епохи;

o значне місце посіла громадянська лірика;

o вперше в поезіях прозвучала тема соціального зла і несправедливості,

Збірки "Внутрішні голоси"(1837), "Промені й тіні"(1841).

o Наявність громадянської лірики, але домінування інтимна;

o в поезіях відчутне ліричне "я";

o зростання ролі ліричного елемента, створення ліричної атмосфери;

o відчуття пов'язаності душі ліричного героя із життям усього світу. Збірка "Споглядання" (1856):

o поділ на дві частини: "Колись" і "Тепер".

o Кожна частина поділена на 3 книги, причому кожна з них - певний етап життя поета зі своїми провідними прагненнями, домінантами.

o Різноманітність тем.

Художній метод В.Гюго

• вважав, що зображувати треба не повсякденне, а виключне;

• прагнув намалювати у творах велику панораму життя;

• використовував прийом контрасту;

• обирав гостру, захоплюючу фабулу, щоб зробити напруженішим сюжет;

• стверджував, що змінити світ може лише милосердя.

В.Гюго і Україна. Поезією В.Гюго цікавилася Леся Українка. Вона переклала вірш-декларацію «Лагідні поети, співайте...» і поему «Сірома» із поетичної збірки «Легенди віків».

Поетичною творчістю видатного французького митця захоплювалася і мати Лесі Українки Олена Пчілка. Вона також перекладала його вірші. Загалом між естетичними та суспільними поглядами Лесі Українки, Олени Пчілки та Віктора Гюго було багато спільного, вони вважали за необхідне ставити перед поезією найістотніші питання своєї епохи. Теми вічності, життя і смерті глибоко хвилювали їх. У XX ст. українською мовою були перекладені і видані усі романи В.Гюго. М.Рильський переклав декілька драм і поезій письменника. Свій вклад до цієї справи зробили Бажай, Тен та ін. поети та перекладачі.

Ів. Франко про В. Гюго.Творчість Віктора Гюго спочатку знайшло відгук і в Україні. На українську мову перекладено майже всі романи, повісті, драми та вірші великого француза (не перекладеною, здається, залишилася поема «Мазепа», що аж ніяк не до нашої честі). Його особливо поважав І.Франка, який у статті «Соті роковини народження Віктора Гюго» писав: «Нехай и так, что у велічезній, звиш 100-томовій Літературній спадщіні Віктора Гюго більша половина буде жужелиці та труску, то все-таки там набереться ї щирого золота так багато, что воно співуче переважіть не те сотки его крітіків, альо багатая генерацій поетів та публіцістів, что тепер уважають собі безмірно віщімі від нього. Великі імпульсі гуманності, милосердя, СОЦІАЛЬНОЇ справедливості, что кинувши ВІН, протягом літ поступаючих все наперед у радикальному напрямі, - ті зерна високого ідеалізму, Які ВІН розсіяв по шірокім мире своим огнистої словом, не пропадуть, а жітімуть и цвістімуть ще й тоді, коли пам'ять усіх его епігонів, парнасістів, сатаністів, сімволістів та декадентів давно покріється заслуженим забуття ».