Жан-Батист жив з батьком ,отримав хорошу освіту,закінчив престижний іезуїтьський коледж в Клермоні. Мав великі перспективи на майбутнє,але у віці 21 року він обрав театральну кар’єру. В червні 1643 року він покинув свою сімю і разом з Маделін Бежа заснував «Блискучий театр». Він хотів бути актором, і актором трагічного амплуа, тоді ж він узяв і псевдонім - Мольер. То була рання пора в історії французького театру. У Парижі лише недавно з'явилася постійна трупа акторів, під творчим началом драматургічного генія Корнеля, а також заступництвом кардинала Рішельє. Талант драматурга відкрився в нього досить несподівано. Він ніколи не мріяв про самостійну літературну творчість і взявся за перо, через бідність репертуару своєї трупи. Проіснувавши всього два роки театр роззорився. Батько прокляв його, заборонивши осоромлювати чесне ім'я Покленів, ось чому Жан-Батист узяв собі псевдонім Мольєр. У ті часи професія актора вважалася самою низкою і не називалася інакше, як "комедіант".

Але Мольєр уже не міг жити без театру. Організувавши бродячу трупу з колишнього "Блискучого театру" і ще однієї трупи, що кочує з міста в місто, він очолив її. Бідність репертуару спонукала Мольєра взятися за перо. Спочатку це були одноактні п'єси, фарси "Літаючий доктор" і "Ревнощі Барбуйе" (1653-55 рр), а також комедія "Вітренник". Поступово трупа набула популярність, вона вже могла виступати у великих містах. Один раз Мольєр зустрівся в Лангедоці зі своїм колишнім товаришем по школі принцом Конти, що вгадав геніальність Мольєра. Він рекомендував його брату короля і незабаром Мольєр одержав можливість грати в Луврі, у театрі при дворі.

З 1658 року по 1673 Мольєр безперервно трудився над п'єсами. За останні 15 років він створив самі значні свої здобутки, починаючи одноактними "Смішними модницями" і "Мнимим рогоносцем" і закінчуючи такими комедіями, як "Міщанин у дворянстві", "Тартюф" і "Мнимий хворий". У його житті було усе: і злети, і падіння. Одружившись в сорокалітньому віці на сімнадцятилітній Арманде Бежар, він став рогоносцем. молода дружина безсовісно обманювала його. І в дружбі йому теж не везло. Допомагаючи Расіну, він надбав у його обличчі ворога. Кілька разів його п'єси заборонялися до постановки, один раз закрили театр під приводом розширення колон у Луврі. Правда, король надав Мольєру інше приміщення, але воно потребувало ремонту. Три місяці трупа не одержувала грошей і чекала, коли закінчиться ремонт. Єдиною розрадою драматурга було те, що його друзі-актори не розбіглися по інших театрах, а терпляче чекали виходу на рідну сцену.

У своїх п'єсах Мольєр їдко осміював людські пороки: жадібність, удавання, скнарість, лицемірство, святенництво, відносини в родині і багато іншого.

Мольєр – найуніверсальніший синтетичний письменник XVII століття не тільки по тематиці, але і по мові і по літературній манері. Він складніший і більш різнобічний усіх своїх літературних сучасників – Буало, Расіна і Корнеля, Ларошфуко і Лафонтена. У кожного з письменників XVII століття був свій метод зображення, своя «вузька спеціалізація».

Висока комедія Мольєра

У центрі кожної своєї п'єси Мольєр виводить персонажа (протагоніста), засліпленого комічною манією. Йому він протиставляє іншого героя (антагоніста), холодного і розсудливого інтригана, який встигає скористатися самозасліпленням протагоніста і мати від цього якийсь зиск. Наприкінці комедії з очей протагоніста спадає полуда, і він починає бачити події у справжньому світлі. Антагоніста викрито, і він з ганьбою забирається геть. Неважко помітити, що в основу таких сюжетів покладено типову класицистичну колізію — зіткнення пристрасті й здорового глузду. Класицисти прагнули довести, наскільки згубно для людини потрапити під вплив пристрастей. Вони вважали, що людина у своїх вчинках мусить керуватися здоровим глуздом, розумним началом. Проте Мольєр показав, що й здоровий глузд, не зігрітий сердечністю, перетворюється на холодний, егоїстичний розрахунок і робить людину аморальною. Мольєр виступає за гармонію серця й розуму. У комедіях Мольєра ми бачимо водночас ніби два світи: один — очима протагоніста, а другий — справжній. Мольєр ставить перед собою і глядачем запитання: а чи правильно ми з вами сприймаємо довколишній світ? Чи не беремо ми якусь химеру за істину? Так, у комедії «Тартюф» (1664) розповідається, як Тартюф (це французьке слово означає «брехун») з далекосяжними намірами оселяється в домі бюргера Оргона, людини вельми побожної, але легковірної. Щоб викликати повну довіру господаря, Тартюф прикидається святим та божим, всіляко демонструє свою вдавану щирість і доброчинність. Оргон настільки засліплений уявними чеснотами гостя, що не вірить своїм родичам, які попереджають його, що Тартюф — небезпечна людина. І справді, Тартюф залицяється до дружини господаря, стає нареченим його дочки, одержує від Оргона дарчу на все його майно, нарешті, бере від Оргона на зберігання скриньку із секретними документами, що, як потім з'ясовується, і було його головною метою. Після цього Тартюф уже не таїться і виганяє благодійника з його власного дому. Несподівано п'єса завершується арештом самого Тартюфа: королю здалися небезпечними такі енергія і спритність у поєднанні з аморальністю і святенництвом. Цю комедію церква визнала небезпечною, адже автор вказував на приналежність Тартюфа до єзуїтів. Авторові довелося тричі переробляти свій твір, та все одно він не догодив церкві.

«Тартюф» ознаменував створення Мольєром жанру високої комедії.

Мольєр не просто майстерно вигадував смішні ситуації; він порушував серйозні суспільні проблеми.Чимало комічного знаходив він у бюргерському середовищі. Мольєр висміював жадобу до наживи, скнарість, егоїстичний «здоровий глузд», прагнення потрапити будь-що у «вищий світ». Висміював Мольєр і представників вищого світу, дворянства. Серед комічних персонажів Мольєра часто зустрічаємо лікарів. Вони любили оточувати свою професію ореолом таємничості й морочили хворих, наживаючись на їхніх страхах і легковірності. Існувало багато інших способів заробляти гроші, наприклад викладати граматику, філософію. Мольєр висміював неосвічених, але заповзятливих та корисливих лікарів і вчителів.