Фольклорний персонаж Гаргантюа та його пригоди були відомі з французьких народних переказів починаючи з XV ст. У 1532 році в Ліоні було видано збірку народних оповідок про пригоди Гаргантюа. Того ж року виходить друком і перша частина роману Рабле. Це видання, як і наступні, було одразу заборонене Сорбонною.

У першій книзі «Пантагрюель» (1532 р.) Рабле описує історію велетня Пантагрюеля, сина Гаргантюа: його народження, виховання та героїчні подвиги. Використовуючи фантастичну, казкову основу сюжету та стилістику лицарських романів, Рабле створив всеохопну сатиру тогочасного французького суспільства. Гумор і дотеп поєднуються в цьому творі з гуманістичними ідеями раннього Ренесансу.

Друга книга «Гаргантюа» (1534) присвячена батькові Пантагрюеля, Гаргантюа, його гуманстичному вихованню велетнем Ґранґозьє. Тут висміюються монастирські принципи виховання й сама Сорбонна зі своїм заскорузлим, ортодоксальним духом. Описується заснування утопічного монастиря Телема (Thélème), де спільно живуть чоловіки й жінки під девізом: «Роби що хочеш» («Fais ce que voudras»). Образ монастриря Телем — пародія на середньовічні монастирі, що були осідками гуманістичної еліти.

Третя (1546 р.) й четверта книги (1552 р.) присвячені мандрам Пантагрюеля та його супутника Панурга в пошуках дивовижного оракула «Dive bouteille». Калейдоскопічна зміна строкатих епізодів надає оповіді динамізму й легкості. У творі змальовують тогочасні уявлення в таких сферах знання, як астрологія, медицина та філософія. В гостросатиричній формі Рабле висміює суперечності цих уявлень та вчень.

П'ята частина (1564), за останніми дослідженнями, також належить перу Рабле. Один спритний видавець, знаючи про популярність попередніх книжок Рабле, вирішив опублікувати чернетки другої та третьої книги, які випадково потрапили йому до рук, представивши їх як заключну частину роману.

Багато епізодів роману залишаються темними й уможливлюють різноманітні тлумачення. Проте цілком промовистим є загальне гуманістичне спрямування роману, негативне ставлення Рабле до середньовічної схоластики, догматизму, заклик до духовної свободи, радості життя, віри в людське добро та гідність. Безліч анекдотів, дотепів, жартів надзвичайно пожвавлюють оповідь. Рабле демонструє невичерпну фантазію не лише сюжетів, а й словотвору, винаходячи нові, часто кумедні поняття, комбінуючи просторіччя з високим стилем, вдаючись до арготизмів та латинізмів. Своєрідність стилю Рабле зміг відтворити хіба Бальзак в своїх «Грайливих історіях» (фр. “Les Cent Contes drolatiques"), написаних під впливом «Гаргантюа й Пантагрюеля».

Франсуа Рабле (також відомий під псевдонімомAlcofribas Nasier) Франсуа євангелічний католицький священик, лікар і Ренесанс французький письменник гуманіст.Народивсяв сім'ї заможного землевласника з ТурениПочаткову освіту він одержав у духовній школі.

Близько 1510 він став послушником у францисканському монастирі і в 1521 приніс обіти. У 1524 у нього конфіскували грецькі книги: в епоху широкого поширення протестантизму ортодоксальні богослови з підозрою ставилися до цього «єретичного» мови, який давав можливість самостійно тлумачити Новий Заповіт. Рабле довелося перебратися до більш терпимим бенедиктинцям, проте в 1530 він склав з себе сан і відправився вивчати медицину в Монпельє, де в 1532 видав праці знаменитих античних врачевателей Гіппократа і Галена. Тут же він нажив від якоїсь вдови двох дітей, які в 1540 були узаконені едиктом папи Павла IV. У 1536 йому було дозволено стати світським священиком і зайнятися лікарською практикою. У 1537 Рабле став доктором медицини і з успіхом читав лекції в університеті Монпельє. Він складався особистим доктором при кардиналі Жане дю Беллі, якого двічі супроводжував до Риму. Все життя Рабле користувався заступництвом як впливових політичних діячів (Гійом дю Беллі, Маргарита Наваррська), так і високопоставлених ліберальних священнослужителів. Ця обставина позбавило його від багатьох неприємностей, пов'язаних з публікацією роману.

Рабле населив свій роман численними персонажами, вихідцями з усіх соціальних прошарків тогочасного суспільства. У центрі стоять образи королів-велетнів Грангузьє, Гаргантюа і Пантагрюеля та їхніх друзів - Панурга і брата Жана. Герої Рабле - індивідуалізовані конкретні характери, разом з тим вони представляють певний стан суспільного життя, мають узагальнююче значення.

Різноманітні в романі форми і прийоми комічного, вироблені Рабле під впливом фольклорної традиції. Тут - і пародія, і шарж, і карикатура, і буфонада, але визначальним є гротеск, який проймає всю образність роману.

Як один із найважливіших гротескових засобів створення комічного ефекту в романі дослідники творчості Рабле відзначають зображення несумісності поведінки персонажа і обставин, в яких він діє. Характерним, наприклад, є такий епізод твору.

За гротескним принципом Рабле часто будує і «чудну» фразу, сполучаючи поняття взаємовиключаючі або різного ряду. Скажімо, про книжку, в якій міститься генеалогія Гаргантюа, він пише так: «Товста, пухла, велика, сіра, красива, малесенька, запліснявіла книжиця, яка пахне сильніше, але не солодше ніж троянди»

Рабле - творець французької прозової літературної мови. Митець постійно орієнтувався на традиції попередньої культури; джерелом його мовного багатства була усна народна мова. Він широко послугувався фольклорним матеріалом - прислів'ями, примовками, казками і піснями, а також мовою провінціального дворянства, селянства, духівництва, ввів у твір жаргон учених схоластів, термінологію філософську, богословську, медичну, архітектурну, філологічну, військову, спортивну, морську, терміни різних видів ремесла. Рабле, як ніхто в той час, виявив і можливості розвитку літературної національної мови.