Сучасні дослідники виділяють три періоди доби Відродження :

Раннє Відродження (1410/1425 рр. XV ст. — кінець XV століття) ( гурток Маргарити Наварської, поетів Маро, Де Перьє)

Зріле Відродження (кінець XV — перші 20 років XVI століття) (Ронсар, Рабле, «Плеяда»)

Пізнє Відродження (середина XVI — 90-і роки XVI століття), ( Монтень «Проби»)

Французька література XVI-ого століття відзначена установою французької мови як великого літературної мови і важливими творцями, які розділяють головні жанри сучасної літератури у Франції з Франсуа Рабле для оповідної прози, П'єром де Ронсар і Жоакима ду Белле для поезії, Мішелем де Монтенем для літератури ідей або Робером Гарньє і Етьєном Жодель для театру. Вона записується в століття багаторазових і фундаментальних перетворень, в усі області (релігійні погляди, інтелектуальні дії, і технічні науки, географічні відкриття, політичні перетворення) які виражають терміни "Ренесансу", '"Гуманізм" і "Нового часу".

У першій половині 16 століття провідними стають творчість прозаїка Франсуа Рабле ("Гаргантюа і Пантагрюель") і багатогранна діяльність групи поетів і драматургів "Плеяда". У Ліоні діє так звана Ліонська школа.

У другій половині 16 століття як прозаїк уславився Мішель Монтень (1533-1594), автор "Проб" ("Les Essais") — трактатів, у яких він прагнув наслідувати моралістичну філософію Плутарха. Трагічну добу релігійних війн відобразив у своїх поезіях гугенот Теодор Агріппа д’Обіньє (1550-1630). Розвиток французької гуманістичної літератури пов’язаний із гуртком Маргарити Наваррської, яка була сестрою короля Франциска І. Вона відзначалася всебічною освіченістю. При її дворі перебували вчені-гуманісти, художники, письменники. Тут вони знаходили матеріальну підтримку, а найважливіше – необхідну для творчості духовну й інтелектуальну атмосферу. Маргарита Наваррська була талановитою письменницею. Вона писала вірші, поеми, але найкращим її твором є прозова збірка новел "Гептамерон". Цей твір створений під значним впливом "Декамерона" Бокаччо. Найвидатнішим французьким письменником епохи Відродження, чия творчість набула світового значення, був Франсуа Рабле. Світову літературну славу він здобув своїм романом "Гаргантюа і Пантагрюель". Форма твору – казка-сатира, запозичена письменником із народної літератури. У творі немає трагічного сприйняття світу. Всі турботи, тривоги, лихо і злигодні переключаються у план комічного, потішного. Рабле великий майстер мистецтва комічного. Він відіграв велику роль у розвитку французької та світової сатиричної літератури.

У добу Відродження сформувалось нове розуміння людини та сенсу життя, суспільства і краси — гуманізм.

Поняття «гуманізм»(лат. humanism — людяний, людський) у філософській літературі вживається у двох значеннях. В широкому — це система ідей і поглядів на людину як найвищу цінність, у більш вузькому — це прогресивна течія західноєвропейської культури епохи Відродження, спрямована на утвердження поваги до гідності і розуму людини, її права на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей.

Об'єктом їхнього вивчення стала людина, усе людське. Звідси і назва цих діячів — гуманісти.

В останній чверті XVI ст. високого рівня досягла у Франції філософська думка. Найвидатнішим її представником був Мішель де Монтень (1533- 1592).Він походив з заможної родини, отримав добру освіту, блискуче знав античну культуру, з метою поширення своїх знань і досвіду подорожував по Європі: побував у Швейцарії, Німеччині, Італії. Певний час Монтень посідав високі державні посади, обирався мером міста Бордо, брав участь у політичному житті країни, але неохоче, і незабаром відійшов від політичних справ, йому не властивий релігійний фанатизм, як гугеноти, так і католики відштовхували його своєю жорстокістю й обмеженістю. З найбільшою пристрастю віддавався Монтень літературним заняттям. Жив він здебільшого у своєму маєтку, займався господарством і писав працю «Досліди», якій судилося стати одним із найвидатніших і найсвоєрідніших творів доби Відродження. Складаються «Досліди» з трьох книг, вперше опублікованих у 1588 р. За будовою це фрагментарний твір, у якому відсутня будь-яка сюжетна єдність. Він містить окремі думки, міркування, спостереження, враження, пересипані цитатами з античних авторів; увесь матеріал розташований довільно, без будь-якої системи й послідовності. Теми фрагментів найрізноманітніші: у них йдеться про античних поетів і виховання дітей, про честолюбство і здоров'я, смерть і багатство, славу і гідність, совість і педантизм, про все, що письменник спостерігає навколо себе, що думає, читає, чує.

«Досліди» - це вільні роздуми письменника головним чином над своїм життям і власним життєвим досвідом.В цій книзі він насамперед намагався відповісти на запитання, яке стало його гаслом: «Що я знаю?». Героєм «Проб» можна вважати саму людську думку, вільну від догматизму і схоластики, не залежну від сильних світу цього, безстрашну, критичну. Завдяки розкутій манері викладу у творі представлено різні літературні жанри: і філософську розвідку, і критичне есе, і повістярське побутописання, і навіть вірші у прозі. До узагальнень він іде через власне «я», його філософія коріниться в особистих відчуттях, настроях, особливостях вдачі, способі життя. Скажімо, узагальнююча думка про те, що «кровожерні нахили щодо тварин свідчать про природну схильність до жорстокості», виникає з розповіді письменника про те, що він сам не терпить жорстокого ставлення до тварин; міркуючи про шкідливість насильства при вихованні дитини, він спирається на власний досвід виховання доньки Леонор.

Ця зосередженість Монтеня на своїй особистості, власному духовному світі йде не від самозакоханості чи егоцентризму - філософ досліджує в собі людину, відкриває й пізнає в усіх проявах її чуттєву й духовну природу. Це, власне, і є наскрізна проблема, яка об'єднує невпорядковані думки «Дослідів». У центрі уваги письменника - багатогранні і різноманітні природні можливості людини, її мінлива поведінка та вчинки. Він доходить висновку, що людина постійно змінюється залежно від обставин, у які потрапляє; вона може досягти найвищої довершеності і безмірно низько впасти: людський розум здатний до необмеженого розвитку і водночас йому властиво помилятися.

«Досліди» написані у формі живої, невимушеної бесіди, мова твору багата, проста і природна. Це досягалося свідомою, цілеспрямованою працею. Монтень писав, що любить мову «просту і нештучну... соковиту і живу, коротку і стислу, не вишукану і прилизану, а сильну і різку».

Твір Монтеня поклав початок розвитку жанру ессе, в якому предметом зображення є внутрішній світ однієї людини - самого автора, його індивідуальне сприйняття, відбиття в його свідомості найрізноманітніших проявів життя.