Лицарський роман – розповідний жанр європейської середньовічної літератури, переважно віршований (вперше застосованим в англо-нормандських хроніках). Називається також «куртуазний роман». Лицарський роман в цілому знаменує початок усвідомленого художнього вимислу та індивідуальної творчості. Він становить вершину середньовічної оповідної літератури.

Лицарство культурно озброюється. Лицарство прагне ствердити свою гегемонію в суспільстві. Свор. легенда про те, що лицар є втіленням всіх чеснот в суспільстві.

Лицарський роман – велика оповідь фантастичного характеру про надзвичайні пригоди, героїчні подвиги і кохання.

Лицарський роман на перших порах відчуває на собі вплив героїчного епосу (віршована форма до 13 ст., потім з’являються монологи, в яких найчастіше аналізується душевний стан, і діалоги, які надають більшої динаміки сюжету.)

З’являється зображення зовнішності героїв (перші кроки до створення портрету героя), опис обстановки, в якій відбувається дія (опис будинків, костюмів, озброєння, тварин, одиноких предметів).

Художнє значення лицарського роману – це перший крок до реаліст. зображення дійсності в літературі (відображення зовнішнього емоційного стану внутрішнього світу).

Лицарський роман розвивається в Пн. частині Франції десь у 12 столітті. Французький лицарський роман розвивається бурхливо і на довгий час стає зразком.

Менестрелі– жонглери, які жили при дворах повних вельмож, а не мандрували світом. Вони служили певному вельможі, проживали в його замку. Були поетами, співцями, музикантами, виконавцями особистих доручень сеньйора і його дружини, читцями лицарського роману

Вперше виникає книжка для розваги!

Особливості лицарського роману

1)Наявність любовної тематики
2) велика кількість авантюр (пригод) і прагнення лицаря прославитися (герой іде на подвиг заради власних інтересів)
3) наявність фантастики (фантастичні герої, фантастичні елемент сюжету, гіперболізація)

Акцент переміщається у внутрішній світ. Це крок до індивідуалізації героя.

Три цикли лицарського роману

1) античний
2) бретонський
3) східно-візантійський

1.Романи античного циклу базуються на сюжетах з античної міфології, літератури, історії (в сюжеті і ідея любові і ідея пригод). Зберігаються імена героїв, деякі повороти сюжетів, але мотивація дій героїв відповідає вже середньовічній лицарській трагедії, історичні реалії зникають. Герої набувають рис середньовічних героїв.

2 Бретонський цикл романів – найчисельніший. Джерело – кельтський фольклор. Тут є фантастика, героїчні подвиги, мотиви кохання. Кельтські народні сказання дають чудову сюжетну першооснову, бо в них присутні і еротика і фантастика.

Чотири групи бретонських лицарського роману

- Бретонські ле (короткі віршовані оповідання – перші обробки кельтських оповідань)
- Романи про Трістана та Ізольду (прототипи з’являються біля 1150р., але не дійшов до нашого часу. 2 версії роману – жонглерська і куртуазна).
- Романи круглого столу (романи про лицарів короля Артура) – в сучасному світі круглий стіл – обговорення проблем.
- Романи про Святий Грааль (Фр. письм. писав про черв. камінь, який творить чуда, пізніше Грааль – що може творити чуда)

3) Східно-візантійський циклроманів («Тисяча і одна ніч». Між коханими є різні перепони (релігійні, соціальні). Романи цього циклу є менші за обсягом)

Роман з’являється у англо-нормандських кліриків в 1120—1130 рр. і вже потім (після 1140—1150 рр.) на континенті. Перші маніфестації роману виникають на стику двох традицій: традиції chanson de geste і традиції історіографії — стародавністю, шкільного походження

Справжнім творцем артуровського роману, що дав найкращі зразки цього жанру, став поет другої половини XІІ ст. Кретьєн де Труа, автор творів «Ерек і Еніда», «Івейн, чи Лицар Лева» та ін., який жив при дворі Марії Шампанської.

Кретьєн де Труа (Chrétien de Troyes; ок. 1135-ок. 1185) - видатний середньовічний французький майстер куртуазного роману. Про життя Кретьєна де Труа відомо мало. Сюжети і стиль його романів свідчать про його хорошу освіту, а натяки і присвяти вказують на зв'язок Кретьєна де Труа з двором графині Марії Шампанської (с1164), за вказівкою якої Кретьєн де Труа написав роман про Ланселота, і з двором графа Пилипа Фландрского (1169-1188), на замовлення якого був написаний роман про Персеваль, що залишився незакінченою через смерть автора.

Творчість

Кретьєн залишив не тільки п'ять романів, але також зразки лірики, поему «Філомена» і агіографічну поему(її іноді неточно називають «романом»)«Вільгельм Англійська».

До нашого часу дійшло кілька куртуазних романів Кретьєна де Труа: «Ерек», що оповідає про перемогу любові над лицарської доблестю, «Кліжес», оброблена відповідно до вимог куртуазного стилю історія Трістана та Ізольди, «Лицар у візку» про кохання Ланселота до королеви Джиневра , «Ивейн, або лицар з левом» про конфлікт любові і лицарської доблесті, «Сказання про Грааль, або Персеваль», що об'єднало історію простеца Персеваля з містичними мотивами християнських апокрифів.

В даний час встановлюється наступна датування творів Кретьєна: «Ерек і Енід» датується приблизно 1170, «Кліжес», також дуже приблизно, - 1176, «Ивейн» і «Ланселот» - 1176-1181 рр.., «Персеваль» - 1181-1191 рр.. [1]

Кретьєн де Труа слідом за Васом вводить в куртуазну літературу бретонські мотиви: романи «Ерек», «Ивейн», «Ланселот», «Персіваль» розігруються при дворі короля Артура. У той же час в «Ерек» простежується античне і візантійський вплив, проте «гріховний і ганебний» любовний сюжет про Трістана та Ізольду, який прославляє силу любові, викликає в Кретьене де Труа протест.

Неоднозначність поглядів Кретьєна де Труа простежується і в його ставленні до жінки. У ранніх романах де Труа піддає своїх героїнь суворим випробуванням, наприклад, у романі «Ерек» дружину Ерек Енід за відсутність личить дружині смирення. А в інших піснях Кретьєн де Труа розвиває одне з основних положень нового розуміння любові як куртуазного служіння заміжньої дамі, вважаючи його найбільш досконалою і гідною формою пристрасті.

Кретьєн де Труа коливається між старим феодально-церковним і новим світсько-куртуазним світоглядом. У його творчості ясно виявляються риси, що дозволяють зблизити куртуазность з ренесансним раціоналізмом і уважним ставленням до переживань людини. У своїй творчості Кретьєн де Труа намагається відповідати ідеалу ясної і розумної гармонії, властивому куртуазної поезії.

Отже, Кретьєн де Труа прагнув до поетизації світу феодально-лицарських відносин. Xоча у його творах багато казкових образів і мотивів, проте головну увагу він зосереджував на реальних життєвих проблемах. Автор виявив інтерес до особистих хвилювань героїв, розкрив проблеми людських почуттів, простежив, як із ненависті народжувалася любов. Його поетиці властиві були такі риси: багатство й точність мови, мистецтво діалогу, вишуканість і віртуозність віршування.

Трістан та Ізольда (Tristan & Isolde або Tristan & Yseult) - легендарні персонажі середньовічного лицарського роману XII століття. Паралелі до мотивів роману ми знаходимо в переказах давньосхідних, античних, кавказьких та ін. Але в поезію феодальної Європи сказання це прийшло в кельтському оформленні, з кельтськими іменами, з характерними побутовими рисами.

Автор «прототипу» надзвичайно розвинув сюжетно кельтське сказання, приєднавши до нього низку додаткових рис, взятих ним з різноманітних джерел — з двох кельтських переказів (плавання Трістана за зціленням), з античної літератури (Морольта-Мінотавр і мотив вітрил — з сказання про Тезея), з місцевих чи східних сказань новелістичного типу (хитрості закоханих). Він переніс дію в сучасну йому обстановку, включивши в нього лицарські звичаї, поняття та установи і в основному раціоналізовані казкові і магічні елементи.

Але головним його нововведенням є оригінальна концепція взаємин між трьома основними персонажами. Трістан весь час мучиться свідомістю порушення ним троякого боргу по відношенню до Марка — його прийомного батька, благодійнику і сюзерену (ідея васальної вірності). Це почуття посилюється великодушністю Марка, який не шукає помсти й готовий був би поступитися йому Ізольдою, але захищає свої права тільки в ім'я феодального поняття престижу короля і честі чоловіка.

Цей конфлікт між особистим, вільним почуттями люблячих і суспільно-моральними нормами епохи, що пронизує весь твір, відображає глибокі суперечності в лицарському суспільстві й його світогляді. Зображуючи любов Трістана та Ізольди з гарячим співчуттям і малюючи в різко негативних тонах усіх, хто хоче перешкодити їхньому щастю, автор не наважується відкрито протестувати проти панівних понять і установ та «виправдовує» любов своїх героїв фатальною дією напою. Тим не менш, об'єктивно роман його виявляється глибокою критикою старозавітних феодальних норм і понять.

Це соціальний зміст «прототипу» у формі художньо розробленої трагічної концепції перейшов у більшій чи меншій мірі в усі наступні обробки сюжету і забезпечив йому виняткову популярність аж до епохи Відродження. У пізніший час він також багато разів розроблявся поетами в ліричній, оповідній і драматичній формі, особливо в XIX столітті. Найбільшими обробками його тут є — опера Вагнера «Трістан та Ізольда» (1864; по Готфріду Страсбурзькому) і композиції Жозефа Бедьє «Роман про Трістана та Ізольду» (1898; в основному відтворює зміст і загальний характер «прототипу»).