1) доходи бюджету (в т. ч. власні надходження бюджетних уста­нов), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно виз­начених надходжень спеціального фонду бюджету (у т. ч. власних надходжень бюджетних установ)^

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з визначенням цільового спрямування та надання кредитів з

бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених

надходжень спеціального фонду бюджету); 4) фінансування спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ отримуються додат­ково до коштів загального фонду бюджету і зараховуються до спе­ціального фонду бюджету. Власні надходження бюджетних уста­нов поділяються на дві групи.

Розподіл бюджету на загальний і спеціальний фонди та їхні складові визначаються Бюджетним кодексом і законом про Держав­ний бюджет України. Підставою дня рішення Верховної Ради Авто­номної Республіки Крим, відповідної місцевої ради про створення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути Бюджет­ний кодекс та закон про Державний бюджет України. Передача кош­тів між загальним і спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до за­кону про Державний бюджет України, прийняття рішення про міс­цевий бюджет або про внесення змін до нього. Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету, якщо Бю­джетним кодексом України, законом про Державний бюджет Украї­ни (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

. Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами не допускається.

2.4. Необхідність та зміст бюджетного планування

Велика роль у бюджетному процесі відводиться бюджетно­му плануванню - діяльності, яка охоплює складання проектів бю­джетів, їхній розгляд і затвердження з метою отримання якісного бюджетного плану.

За економічною сутністю бюджетне планування можна оха­рактеризувати як науково обгрунтований процес визначення обся­гів і джерел формування та напрямків використання централізова­них фондів грошових коштів.

За змістом бюджетне планування - це особлива сфера фі­нансової діяльності, пов'язана з обґрунтуванням певних управлі­нських рішень у сфері економіки щодо фінансового забезпечення запланованих заходів, тобто це специфічна сфера управління.

За формою бюджетне планування є процесом складання, роз­гляду і затвердження основного фінансового плану - державного бюджету.

Перелічені вище визначення мають право на існування за­лежно від визначеної мети наукового аналізу. Спільним для них є об'єкт, мета, суб'єкти, предмет дослідження. Так, об'єкт бюджет­ного планування - це фінансова діяльність держави, пов'язана з виконанням покладених на неї функцій. Мета - складання та зат­вердження державного і місцевих бюджетів, що становлять бю­джетну систему України. Суб'єктами бюджетного планування є органи державної влади та місцевого самоврядування, які беруть безпосередню участь у процесі складання, розгляду і затверджен­ня бюджетів. Предмет бюджетного планування - це грошові від­носини, що виникають у процесі розподілу, а також перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу та безпо­середньо пов'язані з формуванням, використанням централізова­них фондів грошових коштів на всіх рівнях управління.

Особливостями бюджетного планування є те, що держава ви­користовує його для визначення рівня централізації фінансових ресурсів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутріш­нього продукту і національного доходу, методів мобілізації грошо­вих коштів до централізованого фонду, напрямків використання бюджетних коштів відповідно до засад економічної політики дер­жави. Саме за допомогою бюджетного планування можна забез­печити належне функціонування бюджетної системи держави, по­ступове зростання темпів соціально-економічного розвитку, якою таке передбачено соціально-економічною стратегією.

Недооцінка ролі бюджетного планування, як правило, су­проводжується негативними наслідками, зокрема, посиленням податкового тиску, зменшенням рівня економічної активності та скороченням матеріальної бази бюджету у майбутньому, безконт­рольним використанням державних коштів тощо.

3.1. Поняття стану бюджетного фонду та дефіциту бюджету

Бюджет складається з дохідної та видаткової частин і, як й усі інші фінансові плани, має бути збалансованим, тобто обсяг доходів має дорівнювати обсягу видатків. У процесі збалансування бюдже­ту шляхом зіставлення його дохідної та видаткової частин визна­чаються показники стану бюджету, до яких належать: рівновага до­ходів і видатків бюджету (баланс бюджету), бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками бюджету), бюджетний дефі­цит (перевищення видатків над постійними доходами бюджету).

Показник рівноваги доходів і видатків свідчить про збалан­сованість бюджету, тобто про достатність дохідних джерел для фінансування потреб держави у плановому році. Такий стан вва­жається оптимальним, а його досягнення - найважливішим зав­данням бюджетного планування.

Бюджетний профіцит - це перевищення доходів над видат­ками. Бюджет затверджується з профіцитом не з метою отримання надлишку коштів бюджетного фонду, а відповідно до Бюджетного кодексу України винятково для погашення основної суми боргу.

Показник бюджетного дефіциту свідчить про перевищення передбачених у бюджеті видатків над постійними доходами, до яких належать податки, збори й обов'язкові платежі, що відпо­відно до бюджетної класифікації вважаються доходами бюджету. Наявність бюджетного дефіциту свідчить, що у плановому бю­джетному році до бюджету зараховані такі видатки держави, які не мають грошового забезпечення. Таке явище є негативним.

Показники дефіциту (як і профіциту) розраховуються при складанні бюджету, записуються окремим рядком у законі про Державний бюджет України на плановий рік, тобто стосуються бюджету як основного фінансового плану. За результатами вико­нання бюджету такі показники розраховуються за спеціальною методикою і відображаються у звітності про виконання бюджету.

Сучасна фінансова наука використовує різні підходи при трактуванні видів бюджетного дефіциту та їхній класифікації. Так, за строком виникнення розрізняють плановий і звітний бюджетні дефіцити. Плановий дефіцит слід розуміти як затверджений у за­коні про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами, тобто дефіцит бюджету відповідно до основного фінансового плану держави. Звітний бюджетний дефіцит - це фак­тичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимуше­ним і невимушеним. Вимушений дефіцит пов'язаний із необхід­ністю витрачати коштів більше, ніж можна їх мобілізувати. Він є наслідком стихійних лих, епідемій, воєн, економічної кризи, супро­воджується дефіцитом фінансових ресурсів, якого уникнути не­можливо. Невимушений бюджетний дефіцит (іноді його називають свідомим) виникає внаслідок проведення неефективної фінансової політики та некваліфікованого керівництва фінансовою системою.

За напрямками дефіцитного фінансування розмежовують активний і пасивний бюджетні дефіцити. Відмінність між цими видами дефіциту полягає в тому, що активний дефіцит дає змогу підштовхнути, активізувати подальший розвиток економіки і зрос­тання капіталу, а пасивний - підпорядковується законам інфляції.

3.2. Причини виникнення бюджетного дефіциту

Загалом головною причиною виникнення бюджетного дефі­циту є випередження темпів зростання бюджетних видатків порів­няно зі збільшенням доходів бюджету. Конкретні причини можна об'єднати у такі групи: об'єктивні (або вимушені), суб'єктивні (не­вимушені або свідомі).

Об'єктивні причини пов'язані з вимушеними діями держа­ви, у результаті яких виникає необхідність збільшувати видат­ки бюджету за відсутності необхідного обсягу доходів. Зокрема, об'єктивними причинами є такі:

• надзвичайні обставини (війни, епідемії, стихійні лиха тощо);

• необхідність здійснення великих державних вкладень у роз­виток економіки з метою її структурної перебудови, що у май­бутньому може забезпечити приріст валового внутрішнього продукту, зміцнити економічну могутність держави та підви­щити матеріальний і культурний рівень життя населення. Це явище відображає не кризу в економічному житті суспільства, а державне регулювання економіки, спрямоване на забезпе­чення прогресивних зрушень у суспільстві;

• необхідність підвищення рівня доходів громадян у зв'язку з відставанням їхнього обсягу від прожиткового мінімуму та ін.

До суб'єктивних причин, пов'язаних з невимушеними, свідо­мими діями держави, внаслідок яких виникає бюджетний дефіцит, належать такі:

• кризові явища в економіці, що супроводжуються зменшенням обсягів валового внутрішнього продукту, різким зниженням ефективності виробництва, інфляційними процесами;

• неефективність внутрішніх і зовнішніх фінансово-кредитних зв'язків;

• наявність значного тіньового сектору в економіці та низька податкова дисципліна;

• значне зростання і нераціональна структура бюджетних видатків;

• надмірне збільшення соціальних видатків порівняно з темпа­ми зростання валового внутрішнього продукту;

• надмірні витрати на утримання апарату управління;

• надмірні витрати на оборону та мілітаризація економіки у мирний період;

• нездатність влади контролювати фінансову ситуацію у державі;

• недосконалість, неузгодженість і часті зміни фінансового за­конодавства;

• ігнорування та свідоме ухилення від виконання чинного за­конодавства суб'єктами фінансових відносин;

• корупція в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, судової влади та правоохоронних органах.

Якщо об'єктивні причини є вимушеними, не залежать від бажан­ня чи небажання держави і не свідчать про низький рівень державно­го фінансового менеджменту, то суб'єктивні причини безпосередньо пов'язані з неефективним державним фінансовим менеджментом і за бажанням державної влади можуть бути усунені повністю.

Отже, бюджетний дефіцит загалом як особливе фінансове явище є не обов'язково негативним і надзвичайним. Сьогодні у світі практично немає жодної держави, яка б не зазнала бюджетно­го дефіциту. Особливо проблема дефіциту бюджетів загострилась із розгортанням світової економічної кризи, що характерно як для високорозвинутих держав, так і для тих, що розвиваються.

3.3. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Світова фінансова наука неоднозначно підходить до оціню­вання впливу бюджетного дефіциту на соціально-економічні про­цеси у суспільстві. Розглядаючи соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, необхідно враховувати різні чинники та способи впливу дефіциту на розвиток економіки, соціальної сфе­ри, рівень соціального захисту населення з урахуванням конкрет­них обставин. Зважаючи на такі підходи, наслідки можуть бути по­зитивними, нейтральними і негативними.

Так, спроба позитивного оцінювання впливу бюджетного де­фіциту на соціально-економічний розвиток суспільства здійснена у період Великої французької революції, ідеологи якої називали дефіцит "багатство нації". Підставою для цього вважалося твер­дження, що дефіцити активізують суспільство, впливаючи на нап­рямки наукової думки, стимулюючи законодавчу діяльність, зму­шуючи економити державні кошти, попереджувати і викривати зловживання. .

Тезу про позитивний вплив бюджетного дефіциту на еконо­міку обґрунтував Дж. Кейнс. Після Другої світової війни кейнсіанські теорії застосовували практично всі промислово розвинуті країни, в результаті чого бюджетний дефіцит перетворився у ва­гомий інструмент фінансової політики, використовувався при ви­рішенні різнопланових завдань і посів важливе місце в теоріях еко­номічного зростання і циклічного регулювання економіки.

Однак переважна більшість теоретиків і практиків світу схи­ляються до думки, що бюджетний дефіцит має негативний вплив на соціально-економічні процеси у суспільстві. Він є свідченням марнотратства уряду, чинником макрофінансової нестабільності та підвищення ризику економічної діяльності держави. Зростання бюджетного дефіциту спричиняє посилення інфляційних процесів у суспільстві, загострює кризу державних фінансів і грошової сис­теми, сприяє зростанню диференціації в доходах окремих верств населення. Дефіцит бюджету є причиною зниження ефективності податкової системи, послаблення стимулів до праці, підриву впев­неності членів суспільства у майбутньому.

У більшості країн світу, у т. ч. в Україні, бюджетні дефіцити набули хронічного характеру, що зумовило поглиблення фінансової нестабільності. Вони дають поштовх інфляційним процесам і спри­чинюють відволікання значних обсягів фінансових ресурсів з при­ватного сектору. Безконтрольність і зняття питання про законодавче обмеження дефіциту є причиною погіршення фінансової дисциплі­ни у країні та поглиблення фінансової безвідповідальності урядів.

Бюджетний дефіцит впливає на зменшення обсягу заоща­джень у загальнонаціональному масштабі, яке зумовлює зростан­ня процентної ставки, обмеження доступності кредитних ресурсів для приватного сектору. В підсумку підвищується обмінний курс національної валюти, що спричинює зменшення обсягів інвести­цій та експорту, збільшення імпорту. Такий стан зумовлює дефіцит зовнішньоторгового балансу, внаслідок чого виникає дефіцит пла­тіжного балансу. Ці негативні наслідки мають поточний характер і виявляються протягом бюджетного року.

Однак зменшення обсягів інших видів діяльності, зумовлене бюджетними дефіцитами, можуть мати й більш віддалені негатив­ні побічні ефекти. Так, наприклад, спад інвестиційної діяльності спричиняє зменшення акціонерного капіталу, виробничих потуж­ностей, обсягів виробництва, що є причиною зниження рівня про­дуктивності праці й реальної зарплати, а це негативно впливає на проценти, ренту, прибутки за рахунок національного капіталу, які перетікають до нерезидентів. Відповідно продовжує зростати дер­жавна заборгованість, унаслідок чого зменшується довір'я інвес­торів, іноземні інвестиції, а нерезиденти вивозять власний капітал за кордон. У результаті формується надмірний державний борг, який створює ризик дефолту.

3.4. Джерела фінансування дефіциту бюджету та їхня класифікація

Для покриття бюджетного дефіциту, збалансування бюджету та здійснення бажаного обсягу бюджетних видатків при затвер­дженні бюджету встановлюють додаткові джерела фінансових ре­сурсів - джерела фінансування бюджетного дефіциту.

Загалом теоретично можливі три основних варіанти фінансу­вання бюджетного дефіциту: продаж державних активів, державні запозичення та монетизація дефіциту.

Продаж державних активів для покриття дефіциту вва­жається доволі рідкісним явищем. Воно характерне для перехідних економік. Враховуючи обмеженість, цей метод не є універсальним, а разовим.

Державні запозичення є найбільш розповсюдженим методом покриття бюджетного дефіциту, оскільки вони не мають інфляцій­ного характеру. Державні запозичення здійснюються у вигляді зов­нішнього та внутрішнього фінансування.

Зовнішнє фінансування може забезпечуватися на загальних або пільгових умовах. Держави-позичальники найбільш зацікав­лені у пільговому зовнішньому кредитуванні, оскільки завдяки цьому дефіцит не тільки не впливатиме негатив­но на економіку, а й може бути позитивним, якщо фінансування буде пов'язане з продуктивним використанням ресурсів. Загалом зовнішнє фінансування є найменш інфляційним.

Внутрішнє боргове фінансування бюджетного дефіциту час­то розглядають як антиінфляційну альтернативу монетизації. Од­нак за його допомогою загрози інфляції неможливо уникнути, а тільки віддалити. У разі розміщення облігацій державних позик серед населення інфляційна напруга послаблюватиметься. Якщо центральний банк скупить такі облігації, то він зможе розширити власні квазіфіскальні операції, що зумовить зростання інфляцій­ного тиску.

Монетизація дефіциту відбувається при наданні урядові по­зик центральним банком, купівлі центральним банком державних цінних паперів, а також при додатковій емісії грошей. Внаслі­док використання таких джерел розвивається неконтрольована інфляція, знецінюються гроші, відбувається зубожіння населення.

У Бюджетному кодексі визначено підходи до класифікації фінансування бюджету. Класифікація фінансування бюджету здій­снюється за такими ознаками:

1) фінансування за типом кредитора - за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань;

2) фінансування за типом боргового зобов'язання - за засоба­ми, що використовуються для фінансування дефіциту або профіциту.

Відповідно до Бюджетного кодексу джерелами фінансування бюджету є:

1) кошти від державних (місцевих) внутрішніх і зовнішніх запо­зичень;

2) кошти від приватизації державного майна (в т. ч. інші надхо­дження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) -щодо державного бюджету;

3) повернення бюджетних коштів з депозитів, надходження внас­лідок продажу/пред'явлення цінних паперів;

4) вільний залишок бюджетних коштів.

Джерелом фінансування бюджету не можуть бути емісійні кош­ти Національного банку України.

3. 5. Методи та шляхи зменшення дефіциту бюджету

У світовій практиці серед найважливіших методів боротьби з хронічними дефіцитами є застосування спеціальних фіскальних та інституційних підходів. Вони містять правила і процедури, за допомогою яких політичні діячі приймають рішення у сфері фіс­кальної політики щодо величини і розподілу державних видатків і джерел їхнього фінансування (податкового чи боргового). Ці пра­вила набувають форми законодавчих норм, процедур бюджетного процесу і граничних показників.

У різних країнах фіскальні правила мають певні особливості. Всі правила можна об'єднати у групи, серед яких виділяють такі:

1) правила збалансованого бюджету, серед яких головне міс­це посідає "золоте правило" державних фінансів. Воно передбачає збалансованість поточних бюджетних доходів і видатків (застосо­вується у Німеччині, Японії, щодо місцевих бюджетів у США); цик­лічний бюджетний баланс (Нідерланди, Швейцарія); встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (країни Європейського товариства);

2) правила запозичень, які стосуються обмежень або заборо­ни використання окремих джерел державних запозичень. Серед цих правил можна виокремити: заборону внутрішніх державних запозичень (використовується у країнах з недостатньо розвинути­ми фінансовими ринками, наприклад, в Індонезії); заборону дер­жавних запозичень у центрального банку (країни ЄС, США, Япо­нія, Канада, Аргентина, Угорщина) або обмеження їхнього розміру у процентах до минулорічних доходів чи видатків уряду (Бразилія, Єгипет, Марокко);

3) боргові та резервні правила, які полягають у встановлен­ні лімітів щодо акумулювання валового (або чистого) державного боргу у процентах до ВВП (країни ЄС), а також пов'язані з форму­ванням спеціальних резервних фондів для запобігання фінансової кризи у несприятливі періоди, коли виникає необхідність підтри­мувати соціальні виплати на фоні зменшення доходів.

Відповідно до Маастрихтського договору для країн ЄС вста­новлено два основних критерії щодо державних фінансів, зокрема, державний борг не має перевищувати 60% ВВП, а бюджетний де­фіцит-3% ВВП.

Для України накладання самообмежень у бюджетній полі­тиці є новим явищем. Бюджетна дисципліна з боку держави є ва­гомим економічним і політичним чинником у досягненні сталого розвитку. Вітчизняне законодавство - Бюджетний кодекс України, закони про Державний бюджет України останніх років - містить окремі положення, які регламентують бюджетну збалансованість і безпосередньо стосуються фінансової дисципліни органів дер­жавної влади та місцевого самоврядування. До цих положень на­лежать такі:

- ухвалення бюджету з дефіцитом лише у разі наявності об­ґрунтованих джерел фінансування;

- обмеження щодо дефіциту місцевих бюджетів;

- заборона використовувати емісійні кошти НБУ як джерела фі­нансування дефіциту;

- здійснення державних запозичень у межах встановлених гра­ничних розмірів державного боргу.

Одним із тактичних загальноприйнятих у світовій практиці методів боротьби з бюджетним дефіцитом вважається застосуван­ня механізму секвестру видатків бюджету. Необхідність секвестру видатків пов'язана, з одного боку, із невиконанням планів мобілі­зації доходів і суттєвим зменшенням надходжень дохідних джерел бюджету, а з іншого - перевищенням граничного рівня дефіциту. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні бюджетних видатків за всіма статтями бюджету протягом часу, який залишив­ся до закінчення поточного бюджетного року. Не підлягають сек­вестру захищені статті бюджету, перелік яких в Україні затверджує Верховна Рада у законі про Державний бюджет України на поточ­ний бюджетний рік.