Збалансування бюджетів одного рівня, яке неможливо здійснити лише шляхом розмежування їхніх доходів і видатків, досягається за допомогою бюджетного регулювання, тобто перерозподільчих процесів у межах бюджетної системи, шляхом надання коштів "бідним" у фінансовому відношенні територіям або вилучення коштів у відносно "багатих" територій.

Бюджетне регулювання — це надання коштів з державного місцевим бюджетам з метою збалансування доходів і видатків усіх бюджетів.

Бюджетне регулювання є системою фінансового забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами та бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень. За суттю бюджетне регулювання відображає економічні відносини, пов'язані з територіальним розподілом і перерозподілом бюджетних ресурсів для забезпечення необхідними коштами потреб соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Регулювання міжбюджетних відносин полягає в тому, щоб знайти ефективне поєднання відповідальності за рішення щодо кількості та різноманітності забезпечуваних рівнями виконавчої влади товарів і послуг, що надаються для громадян визначених територій. Такі рішення потрібно закріплювати відповідними бюджетними ресурсами.

Бюджетне регулювання передбачає вирішення таких завдань: досягнення відповідності між видатками і доходами місцевих бюджетів різних видів, тобто їх збалансування; забезпечення рівномірності у надходженні доходів для запобігання перебоїв у фінансуванні видатків; створення зацікавленості органів місцевого самоврядування у повній мобілізації доходів на своїй території; забезпечення самостійності у використанні додатково одержаних коштів у процесі виконання місцевих бюджетів; перерозподіл бюджетних ресурсів між "багатими" і "бідними" у фінансовому відношенні територіями; ув'язка обсягів одержаної фінансової допомоги з конкретними зусиллями для мобілізації податків і зборів, залучення додаткових дохідних джерел; здійснення фінансового вирівнювання.

Бюджетне регулювання проводиться за двома основними напрямками.

1. Вертикальне бюджетне регулювання досягається шляхом розподілу видатків між бюджетами і надання їм доходів, достатніх для фінансування визначених видатків з метою забезпечення необхідними дохідними джерелами бюджетів різних рівнів відповідно до діючого порядку розмежування повноважень між органами державної влади та місцевого самоврядування.

2. Горизонтальне бюджетне регулювання здійснюється за допомогою вирівнювання доходів і видатків однотипних видів місцевих бюджетів з метою ліквідації відмінностей у рівнях бюджетної забезпеченості відповідно до бюджетів місцевого самоврядування (міських за категоріями міст, селищних і сільських), тобто фінансове вирівнювання.

Фінансове вирівнювання - це приведення у відповідність витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на душу населення, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні видатків щодо окремих територій. В умовах відсутності розроблених і законодавчо визначених державних соціальних гарантій метою фінансового вирівнювання є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку надушу населення до середнього рівня, який сформувався в країні.

 Традиційно в бюджетній практиці України використовуються два методи бюджетного регулювання:

Метод процентних відрахувань від загальнодержавних податків і доходів, який полягає в тому, що частина коштів вищого бюджету передається нижчим для збалансування у вигляді частки доходів на кожне регулююче джерело, при цьому сума і процент відрахувань установлюються від регулюючих доходів, що надходять на території місцевого бюджету;

Надання фінансової допомоги бюджетам у певній визначеній сумі (бюджетні трансферти), що є безоплатним і безповоротним переданням коштів від одного бюджету до іншого.

Ефективність методу процентних відрахувань можна пояснити тим, що як регулюючі доходи традиційно використовуються такі, які характеризуються: рівномірністю надходження в часі; рівномірністю надходження по території держави; достатньо великими розмірами надходжень; захищеністю від дії економічних та інших чинників, які могли б зумовити коливання в обсягах надходжень.