До основних доходів загального фонду Державного бюджету України належать:

1) податок на прибуток підприємств;

2) 50% збору за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення;

3) 50% збору за спеціальне водокористування (крім збору за спеціальне водокористування місцевого значення);

4) 50% платежів за користування надрами загальнодержавного значення;

5) збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету (крім частини збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

6) податок на додану вартість (крім податку, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет

України);

7) акцизний збір із вироблених в Україні товарів;

8) акцизний збір із ввезених на територію України товарів (крім збору, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

9) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності;

10 )ввізне мито (крім мита, що зараховується до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

11) вивізне мито;

12 кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, а також кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України (крім частини коштів, що зараховуються до спеціального фонду згідно із законом про Державний бюджет України);

13 частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їхніх об'єднань, що вилучається до державного бюджету (у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України), та дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність;

14) кошти, які Національний банк України перераховує відповідно до Закону України "Про Національний банк України";

15) відрахування коштів, отриманих від проведення державних грошових лотерей;

16) плата за розміщення тимчасово вільних коштів державного бюджету (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);

17) кошти, отримані закордонними дипломатичними установами України як плата за розміщення належних їм бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків;

18) рентна плата за нафту, природний газ, газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

19) рентна плата за транзитне транспортування природного газу (якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України);

20) рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами і нафтопродуктопроводами;

21) рентна плата за транзитне транспортування аміаку;

22) кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону;

23) виконавчий збір, стягнутий органами державної виконавчої служби;

24) надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном

25) державне мито в частині, що відповідно до закону зараховується до державного бюджету;

26) єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

27) плата за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів;

28) інші доходи, які зараховуються до загального фонду державного бюджету.

Склад доходів спеціального фонду Державного бюджету України визначається законом про Державний бюджет України.

Доходи місцевих бюджетів

Доходи місцевих бюджетів становлять фінансову основу органів місцевого самоврядування. За змістом доходи місцевих бюджетів формуються у процесі суспільного відтворення і мобілізуються органами місцевої влади як доходи відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони є підсистемою державних доходів і поділяються відповідно до ланок бюджетної системи на доходи:

• бюджету Автономної Республіки Крим;

• обласних бюджетів;

• районних бюджетів;

• бюджетів місцевого самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством поділяються на доходи, які враховуються при визначенні офіційних трансфертів та котрі не враховуються при визначенні останніх. Поділ доходів на ті, що враховуються і не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, створює стимули для місцевого самоврядування до нарощення обсягу фінансових надходжень, що дасть змогу місцевим органам влади фінансувати надання послуг, за які вони відповідають.

Доходи місцевих бюджетів зараховуються до спеціального та загального фондів. Загальний фонд акумулює кошти, які мають загальнодержавний характер і в подальшому перерозподіляються. У спеціальному фонді зосереджуються кошти, які формуються з особливих джерел і використовуються за цільовим призначенням.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів і призначений для проведення інвестиційної та інноваційної діяльності. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів вміщають: кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в т. ч. від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету, та відсотки, сплачені за користування ними; кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради; запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України та іншими законами України; субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів, інші доходи.

Власними вважаються доходи, які виникають у результаті прийняття рішень органами місцевого самоврядування. Закріплені - це доходи, які на стабільній основі повністю передаються до місцевих бюджетів. За природою закріплені доходи - це загальнодержавні податки, збори та інші обов'язкові платежі. Закріплені доходи місцевих бюджетів є основою для визначення податкової спроможності території, їхні обсяги впливають на розміри бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету України.

В умовах функціонування ринкової економіки в системі формування доходів бюджетів держави стає основною податкова форма фінансових взаємовідносин держави та її суб'єктів. Нині податки забезпечують близько 80% усіх доходів Зведеного бюджету України.

Планування доходів бюджету

Основними чинниками, які впливають на можливості формування доходів бюджетів і безпосередньо враховуються при їхньому плануванні, є такі:

• номінальний розмір ВВП і прогнозні рівні його зростання;

• індекс споживчих цін та індекс цін виробників;

• середньомісячна заробітна плата;

• сальдо торговельного балансу та валютний курс;

• доходи населення.

Планування доходів бюджету здійснюється за допомогою таких методів: прямого розрахунку, нормативного, коефіцієнтів, аналітичного, екстраполяції. Основою кожного з цих методів є економічний аналіз, за допомогою якого визначається рівень виконання бюджетних показників за минулі періоди та чинники, що впливали на них.

Метод прямого розрахунку полягає у здійсненні детальних планових розрахунків кожного елементу доходів бюджету. Планування ведеться за алгоритмом, який відображає формування цього показника. Наприклад, планування акцизного збору передбачає здійснення розрахунків за кожним видом підакцизних товарів. Метод прямого розрахунку є доволі трудомістким, потребує значного інформаційного забезпечення, але саме він є найбільш надійним і достовірним. Як правило, саме цей метод використовується при плануванні проекту бюджету на рік.

Нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нормативів. Однак використання лише цього методу не є досконалим, оскільки встановлені нормативи потребують постійного перегляду й уточнення.

Суть аналітичного методу полягає в тому, що визначається не загальна величина того чи іншого показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних чинників порівняно з базовим періодом. Такий метод має відносно точний характер і не потребує значних витрат часу.

Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їхнього розвитку. Розрахунок бюджетних показників здійснюється на основі досягнутого рівня в попередньому періоді та його коригування на стабільний розвиток країни. У процесі щорічного бюджетного планування екстраполяцію використовують як допоміжний засіб для попередніх розрахунків, оскільки цей метод має значні недоліки. По-перше, він не дає змоги врахувати можливості значного збільшення чи зменшення бюджетних доходів, різне зростання чи зменшення виробничих показників, зміни у податковому законодавстві. По-друге, він негативно впливає на економічне використання бюджетних коштів, оскільки їхнє планування здійснюється відповідно до досягнутого в попередньому році рівня.