Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Основи бюджетного устрою. Бюджетна система України та характеристика її ланок 16
Принципи побудови бюджетної системи України 17
Бюджетні права в Україні, їхня характеристика 18
Бюджетна класифікація 19
Місцеві бюджети, їхнє місце у бюджетній системі та роль у соціально-економічному розвитку регіонів 20
Зміст і мета регулювання міжбюджетних відносин 21
Характер і форми взаємовідносин між бюджетами різних рівнів 22
Бюджетне регулювання, його сутність та методи здійснення 23
Система міжбюджетних трансфертів 24
Економічна сутність доходів бюджету 25
Класифікація та групування доходів бюджету 26
Склад доходів Державного бюджету Україн и 27
Доходи місцевих бюджеті 28
Планування доходів бюджету 29
Економічний зміст бюджетних видатків. 30
Класифікація видатків бюджетів. 31
Сутність, форми і методи бюджетного фінансування. 3 2
Розпорядники бюджетних коштів, їхні функції. Бюджетні призначення. 33
Кошторис бюджетної установи. Порядок його складання, розгляду і затвердження. 3 4
Нормування видатків. Види норм. 35
Видатки бюджету на економічну діяльність. 36
Видатки бюджету на науку. 37
Видатки бюджетів на соціальний захист. 38
Видатки бюджетів на загальну освіту. 39
Бюджетне фінансування підготовки кадрів. 40
Видатки бюджетів на охорону здоров 'я. 41
Видатки бюджетів на духовний та фізичний 42
Видатки бюджету на оборону 43
Видатки бюджету на управління 44
Державний борг як наслідок існування державного кредиту 45
Класифікація державного боргу 46
Обслуговування державного боргу за рахунок коштів Державного бюджету України 47
Формування та обслуговування гарантованого державного боргу 48
Бюджетний процес та його етапи 49
Складання проектів бюджетів у контексті бюджетного планування 50
Розгляд і затвердження бюджетів 51
Виконання бюджетів як етап бюджетного процессу 52
Бюджетна класифікація
Бюджетна класифікація - це єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів. Таке групування проводиться за однорідними ознаками з чіткою системою розташування і присвоєння окремим підрозділам бюджету певних найменувань й порядкових номерів, що дає змогу одержати необхідні уявлення про структуру бюджету, джерела його доходів, склад платників, цільове призначення бюджетного асигнування тощо.
Міністерство фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, зміни до неї та інформує про це Верховну Раду України.
Бюджетна класифікація має такі складові:
1) класифікація доходів бюджету;
2) класифікація видатків і кредитування бюджету;
3) класифікація фінансування бюджету;
4) класифікація боргу.
Доходи бюджету класифікуються за такими розділами:
а) податкові надходження; б) неподаткові надходження; в) доходи від операцій з капіталом; г) трансферти.
Податковими надходженнями визнаються встановлені законами України про оподаткування загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).
Неподатковими надходженнями визнаються: доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори і платежі, доходи від некомерційної господарської діяльності; надходження від штрафів і фінансових санкцій; інші неподаткові надходження.
Доходи від операцій з капіталом охоплюють надходження від: продажу основного капіталу; реалізації державних запасів товарів; продажу землі та нематеріальних активів тощо.
Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній і безповоротній основі.
Видатки та кредитування бюджету класифікуються за:
1) бюджетними програмами - програмна класифікація видатків і кредитування бюджету. Програмна класифікація видатків і кредитування бюджету використовується в разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі.
2) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів - відомча класифікація видатків і кредитування бюджету. Відомча класифікація видатків і кредитування бюджету містить перелік головних розпорядників бюджетних коштів для систематизації видатків і кредитування бюджету за ознакою головного розпорядника бюджетних коштів. На основі відомчої класифікації видатків і кредитування бюджету Державне казначейство України складає та веде єдиний реєстр розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів.;
3)функціями, з виконанням яких пов'язані видатки та кредитування бюджету - функціональна класифікація видатків і кредитування бюджету.
Видатки бюджету класифікуються за економічною характеристикою операцій, що здійснюються при їхньому проведенні (економічна класифікація видатків бюджету), і поділяються на поточні та капітальні.
У складі витрат (видатків) бюджету виділяються витрати (видатки) споживання і витрати (видатки) розвитку відповідно до бюджетної класифікації.
Класифікація фінансування бюджету містить джерела отримання фінансових ресурсів, необхідних для покриття дефіциту бюджету, і передбачає напрямки витрачання фінансових ресурсів, що утворилися в результаті профіциту бюджету. Витрати на погашення боргу належать до складу фінансування бюджету
Фінансування бюджету класифікується за:
1) типом кредитора (за категоріями кредиторів або власників боргових зобов'язань);
2) типом боргового зобов'язання (за засобами, що використовуються для фінансування бюджету).
Доходи місцевих бюджетів
Доходи місцевих бюджетів становлять фінансову основу органів місцевого самоврядування. За змістом доходи місцевих бюджетів формуються у процесі суспільного відтворення і мобілізуються органами місцевої влади як доходи відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони є підсистемою державних доходів і поділяються відповідно до ланок бюджетної системи на доходи:
• бюджету Автономної Республіки Крим;
• обласних бюджетів;
• районних бюджетів;
• бюджетів місцевого самоврядування.
Доходи місцевих бюджетів згідно з чинним законодавством поділяються на доходи, які враховуються при визначенні офіційних трансфертів та котрі не враховуються при визначенні останніх. Поділ доходів на ті, що враховуються і не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів, створює стимули для місцевого самоврядування до нарощення обсягу фінансових надходжень, що дасть змогу місцевим органам влади фінансувати надання послуг, за які вони відповідають.
Доходи місцевих бюджетів зараховуються до спеціального та загального фондів. Загальний фонд акумулює кошти, які мають загальнодержавний характер і в подальшому перерозподіляються. У спеціальному фонді зосереджуються кошти, які формуються з особливих джерел і використовуються за цільовим призначенням.
Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою спеціального фонду місцевих бюджетів і призначений для проведення інвестиційної та інноваційної діяльності. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів вміщають: кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в т. ч. від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення; надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади; кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету, та відсотки, сплачені за користування ними; кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради; запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України та іншими законами України; субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів, інші доходи.
Власними вважаються доходи, які виникають у результаті прийняття рішень органами місцевого самоврядування. Закріплені - це доходи, які на стабільній основі повністю передаються до місцевих бюджетів. За природою закріплені доходи - це загальнодержавні податки, збори та інші обов'язкові платежі. Закріплені доходи місцевих бюджетів є основою для визначення податкової спроможності території, їхні обсяги впливають на розміри бюджетних трансфертів, які надаються місцевим бюджетам з Державного бюджету України.
В умовах функціонування ринкової економіки в системі формування доходів бюджетів держави стає основною податкова форма фінансових взаємовідносин держави та її суб'єктів. Нині податки забезпечують близько 80% усіх доходів Зведеного бюджету України.
Планування доходів бюджету
Основними чинниками, які впливають на можливості формування доходів бюджетів і безпосередньо враховуються при їхньому плануванні, є такі:
• номінальний розмір ВВП і прогнозні рівні його зростання;
• індекс споживчих цін та індекс цін виробників;
• середньомісячна заробітна плата;
• сальдо торговельного балансу та валютний курс;
• доходи населення.
Планування доходів бюджету здійснюється за допомогою таких методів: прямого розрахунку, нормативного, коефіцієнтів, аналітичного, екстраполяції. Основою кожного з цих методів є економічний аналіз, за допомогою якого визначається рівень виконання бюджетних показників за минулі періоди та чинники, що впливали на них.
Метод прямого розрахунку полягає у здійсненні детальних планових розрахунків кожного елементу доходів бюджету. Планування ведеться за алгоритмом, який відображає формування цього показника. Наприклад, планування акцизного збору передбачає здійснення розрахунків за кожним видом підакцизних товарів. Метод прямого розрахунку є доволі трудомістким, потребує значного інформаційного забезпечення, але саме він є найбільш надійним і достовірним. Як правило, саме цей метод використовується при плануванні проекту бюджету на рік.
Нормативний метод передбачає планування окремих показників на основі встановлених нормативів. Однак використання лише цього методу не є досконалим, оскільки встановлені нормативи потребують постійного перегляду й уточнення.
Суть аналітичного методу полягає в тому, що визначається не загальна величина того чи іншого показника, а його зміна в плановому періоді під впливом певних чинників порівняно з базовим періодом. Такий метод має відносно точний характер і не потребує значних витрат часу.
Метод екстраполяції ґрунтується на визначенні бюджетних показників на основі встановлення стійкої динаміки їхнього розвитку. Розрахунок бюджетних показників здійснюється на основі досягнутого рівня в попередньому періоді та його коригування на стабільний розвиток країни. У процесі щорічного бюджетного планування екстраполяцію використовують як допоміжний засіб для попередніх розрахунків, оскільки цей метод має значні недоліки. По-перше, він не дає змоги врахувати можливості значного збільшення чи зменшення бюджетних доходів, різне зростання чи зменшення виробничих показників, зміни у податковому законодавстві. По-друге, він негативно впливає на економічне використання бюджетних коштів, оскільки їхнє планування здійснюється відповідно до досягнутого в попередньому році рівня.
Видатки бюджету на науку
Створення принципово нового механізму бюджетного фінансування науки, удосконалення державної системи підготовки кадрів, використання пільгового податкового режиму у реалізації нових видів продукції й інші бюджетні заходи мають стимулювати наукові відкриття і нові технічні досягнення, зменшувати строки впровадження їх у виробництво, а в підсумку - бути каталізатором пришвидшення науково-технічного прогресу.
Значно підвищується роль науки у забезпеченні стабільності економіки, її ефективності, зміцненні економічної могутності та незалежності держави. Для цього суспільство вкладає значні кошти у наукові розробки та програми, сприяє пришвидшенню впровадження наукових досліджень у виробництво, оскільки від рівня розвитку науки, розширення масштабів науково-технічного прогресу залежить зростання обсягів виробництва, підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, зниження затрат на її виробництво, підвищення економічної ефективності народного господарства, що в підсумку сприятиме покращенню життєвого рівня населення.
Фінансування науки з державного бюджету України здійснюється за трьома рівнями:
• заклади Академії наук України - це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них належать такі: Інститут економічного прогнозування, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, Національний інститут економічних програм, Науково-дослідний інститут моделювання та інформатизації та ін.;
• відомчі заклади: при Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напрямку діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень, Академія управління при Президентові України, Науково-дослідний економічний інститут при Міністерстві економіки, Українська академія банківської справи Національного банку України та ін.;
• заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки. У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються замовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням з державного бюджету.
Фінансування науково-дослідних установ з бюджету здійснюється через головних розпорядників бюджетних коштів. Поряд із бюджетним фінансуванням стимулюється залучення для досліджень власних коштів. Джерела фінансування наукових досліджень залежать від їхнього характеру. Розрізняють два напрями наукових досліджень:
• фундаментальні;
• прикладні.
Фундаментальними дослідженнями є пошукові теоретичні напрямки науки. Визначити наперед результативність та ефективність таких досліджень дуже складно, тому неможливо встановити їхню вартісну оцінку. Через ризиковість використання інвестованих коштів ці дослідження фінансуються за допомогою бюджету або спеціальних фондів.
Прикладні дослідження пов'язані з визначенням форм і методів упровадження в практику результатів фундаментальних досліджень, які завершились певними винаходами.
В Україні існує певна спеціалізація наукових закладів. Академічні науково-дослідні заклади, підпорядковані Національній академії наук, займаються насамперед фундаментальними дослідженнями, тому їхня діяльність фінансується з Державного бюджету України.
Щодо прикладних досліджень фінансування здійснюється переважно за рахунок замовника.
Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами:
• фінансування наукових закладів;
• фінансування наукової тематики.
Фінансування наукових закладів ґрунтується на складанні їхнього кошторису. Обсяг фінансування насамперед визначається штатним розписом. Сума витрат на заробітну плату розраховується шляхом множення кількості посад на середню ставку зарплати, яка сформувалась у навчальному закладі. Ставка заробітної плати залежить від посади (лаборант, інженер, науковий співробітник) і наукового ступеня (кандидат, доктор наук) та вченого звання (старший науковий співробітник). Штатний розпис наукового закладу затверджує його керівник. Другу основну статтю витрат становлять витрати на проведення наукових досліджень - придбання та обслуговування спеціальної техніки, обладнання, матеріалів для проведення досліджень, що визначається профілем наукового закладу.
9.1 Видатки бюджетів на соціальний захист
Провідне місце у видатках бюджетів України усіх рівнів належить видаткам на соціально-культурні заходи.
До витрат на соціальний захист і соціальне забезпечення населення належать видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, забезпечення прожиткового мінімуму різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися у скрутному становищі, пенсійне забезпечення. Фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, витрати на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатки, пов´язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, інші видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення.
Законодавством України передбачається соціальний захист понад двадцяти різних видів допомоги та пільг.
Видатки на соціальний захист економісти класифікують за певними ознаками. По-перше, за джерелами фінансування видатки на соціальний захист поділяються на ті, що забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок місцевих бюджетів. По-друге, забезпечення соціального захисту певних груп населення за витратами на реалізацію загальнодержавних та місцевих програм.
По-третє, за метою використання видатки на соціальний захист населення економісти поділяють на такі групи:
а) видатки на соціальний захист у зв´язку з малозабезпеченістю.
До них належать допомоги малозабезпеченим сім´ям з дітьми, державна соціальна допомога малозабезпеченим сім´ям тощо;
б) видатки за метою використання, до яких належать виплати для компенсації втраченого доходу. Вони включають витрати на виплату допомоги по вагітності і пологах, допомоги по догляду за дитиною-інвалідом та допомоги по догляду за дитиною до 3-х років. Сюди можна віднести індексацію грошових доходів громадян;
в) виплати, зумовлені компенсацією втрати здоров´я або майна, до яких належать компенсаційні виплати реабілітованим громадянам відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні»;
г) витрати на соціальний захист населення за визначеною метою їх використання, зумовлені наданням допомоги в облаштуванні організацій чи тимчасових пунктів та наданням пільг окремим категоріям населення. Це, наприклад, витрати на утримання притулків для неповнолітніх та пунктів тимчасового розміщення біженців, а також надання пільг та привілеїв окремим категоріям громадян;
По-четверте, виплати на соціальний захист населення можуть здійснюватися у грошовій та натуральній формах.
Досить помітна роль у будь-якій державі належить пенсійному забезпеченню. Гарантом пенсійного забезпечення в Україні є держава -головна складова системи соціального захисту населення. Реалізацію державної політики у сфері пенсійного забезпечення здійснюють Міністерство праці та соціальної політики України і Міністерство фінансів України. Управління фінансовими ресурсами пенсійного забезпечення здійснює Пенсійний фонд України.
Важливою складовою соціального забезпечення є фінансування закладів і програм соціального забезпечення неповнолітніх і молоді, фінансування видатків на утримання будинків-інтернатів для старих та інвалідів, видатків, зумовлених ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, та інших видатків.
9.2 Видатки бюджетів на загальну освіту
Найважливішим завданням у боротьбі за економічний суверенітет України є формування у мільйонів її громадян інтересів, розширення їх інтелектуальних, організаторських, духовних здібностей.
За роки незалежності Україна стрімко втрачає об’єми та якість розвитку інтелекту у молоді за неможливістю отримати гідну освіту при сучасних цінах на неї та вчених, які не можуть існувати без належної заробітної плати. Велика кількість професорів, доцентів, викладачів змушені залишити свою роботу, а разом з нею студенти і держава втратить їх знання і досвід. Такі проблеми у сучасному житті існують у всіх сферах соціального і економічного розвитку нашої країни, тому є досить актуальними.
Відсутність коштів у державному бюджеті для повноцінного фінансування науки сприяє зниженню обсягів наукових розробок та відкриттів, зниженню продуктивності праці, витіснення вітчизняних товарів з світового ринку і в підсумку створює загальне відставання промислових підприємств від сусідніх держав.
В організації та фінансуванні освітніх установ важливу роль відіграють засновники, якими можуть бути: органи державної влади та управління, органи місцевого самоврядування; вітчизняні, іноземні громадські та приватні фонди; громадські і релігійні організації, основою яких є видатки на здійснення навчального процесу, а саме заробітна плата викладацькому складу та адміністративно-господарському персоналу, стипендії студентам і утримання навчального закладу - відрядження, придбання підручників, наукової літератури.
Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами: фінансування наукових закладів і фінансування наукової тематики.
Проектом Державного бюджету України на 2008 рік видатки на науку передбачені у розмірі 2 млрд. 912,3 млн.грн, зокрема, частка видатків на дослідження у загальних видатках на науку у 2008 році становили 52,5%, а дослідження і розробки, що пов’язані із розвитком економічної діяльності у галузях виробничої сфери, в державному бюджеті - 2008 передбачені в 679,9 млн.грн.
Найбільш значне зростання видатків на дослідження, у порівнянні з минулим роком, передбачалися у сфері паливно-енергетичного комплексу ( на 17 млн.грн.), у сфері економічної, торговельної та трудової діяльності ( на 8,9 млн.грн), у сфері транспорту (на 2,2 млн.грн.).
На виконання досліджень і розробок у бюджетній сфері були спрямовані 278 млн.грн., з них у сфері: охорони здоров'я – 112,0 млн.грн., охорони навколишнього середовища – 72,2 млн.грн., освіти – 65 млн.грн., духовного і фізичного розвитку – 17,1 млн.грн
Також проектом бюджету - 2008 було передбачено спрямування 241,1 млн.грн. на капітальні видатки, пов’язані з розвитком матеріально-технічної бази наукових установ. Із зазначеної суми 135,5 млн.грн. було використано на придбання наукового обладнання, зокрема, 127,9 млн.грн. - на обладнання для Національної академії наук. Збільшені видатки державного бюджету і на соціальне забезпечення працівників бюджетних наукових установ.
Таким чином, можна зробити висновок, що протягом останніх 5 років кількість видатків на науку майже не змінилась, це має негативну тенденцію, бо рівень науки і освіти повинен розвиватися, а не стояти на місці, нажаль, це зробити неможливо, не змінюючи обсягів надання грошових коштів у цих сферах.
Базове фінансування здійснюється за напрямами: фундаментальні дослідження; найважливіші для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони; розвиток інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності; збереження наукових об'єктів, що становлять національне надбання; підготовка наукових кадрів.
Програмно-цільове фінансування: прикладні наукові та науково-технічні розробки з пріоритетних напрямів; забезпечення проведення найважливіших прикладних науково-технічних розробок, які виконуються за державним замовленням; проекти, що виконуються в межах міжнародного науково-технічного співробітництва.
Отже, на сучасному етапі уряд країни не здійснює належним чином а ні базове, а ні програмно-цільове фінансування. Єдине можливість на відбудову наукового рівня України на даному етапі залежить лише від меценатів, спонсорів, які офіційно і згідно до законодавства діють на благо нашого суспільства.
9.3 Бюджетне фінансування підготовки кадрів
Все більш важливе місце в даний час займає система перепідготовки кадрів, виходячи з вимог ринкової економіки. Планування і фінансування видатків на вищі навчальні заклади.
У країні сформувалася система державного і недержавного вищої освіти. Бюджетні асигнування направляються в основному державним навчальним закладам. Вони готують кадри за всіма спеціальностями, необхідним для розвитку економіки та невиробничої сфери країни. [4, c.7]
Навчання здійснюється за такими формами: денне, вечірнє, заочне.
Витрати на вишу визначаються окремо по кожному з них з урахуванням специфічних умов їх функціонування виходячи з середньорічного числа студентів, норм їх матеріального забезпечення, ставок заробітної плати викладачів та інших показників.
Основним фінансовим документом вузу служить кошторис, що визначає загальний обсяг, цільове направлення і поквартальний розподіл бюджетних асигнувань.
При плануванні враховується можливий відсів студентів. У витратах на вузи значну питому вагу має заробітна плата. До фонду заробітної плати вузів включається заробітна плата штатного професорсько-викладацького персоналу (включаючи викладачів-сумісників) денних, вечірніх і заочних навчальних закладів, осіб, залучених на педагогічну роботу на умовах погодинної оплати, а також адміністративно-технічного, навчально-допоміжного та іншого персоналу . Штати професорсько-викладацького складу за посадами визначає і затверджує ректор вузу в межах чисельності учнів та фонду заробітної плати, встановлених для цієї категорії працівників.
Друге місце за величиною у витратах вузів займають витрати на виплату стипендій, які визначаються виходячи з середньорічного числа студентів, які отримують стипендії, і встановлених розмірів стипендій. За вищим навчальним закладам, що мають очну аспірантуру, плануються також стипендії аспірантам.
Навчальні витрати та витрати на придбання книг для бібліотек плануються за нормами, розмір яких залежить від форм навчання (денне, вечірнє, заочне) і профілю підготовки фахівців.
Витрати на виробничу практику студентів визначаються виходячи з чисельності студентів, які проходять практику, і її тривалості. У ці витрати входять також оплата викладачів за керівництво практикою, виплата їм відрядження, добові допомоги студентам, оплата проїзду до місця практики і назад.
У витратах вузів плануються витрати на науково-дослідницьку роботу кафедр, пов'язану з розробкою наукових проблем, проведенням дослідів, на наукові відрядження викладачів, підготовку та захист дисертацій.
Витрати на інвентар і обладнання для вищих навчальних закладів плануються з урахуванням необхідності забезпечення їх спеціальним обладнанням, комп'ютерами та господарським інвентарем. Витрати на придбання інвентарю та обладнання при зведеному плануванні визначаються за нормами на одного студента (в залежності від типу навчального закладу), а витрати на капітальний ремонт - виходячи з зовнішньої кубатури будівель і норм витрат на 1 м3.
Планування і фінансування видатків на середні спеціальні навчальні заклади. Головне завдання середніх спеціальних навчальних закладів - підготовка кваліфікованих фахівців з середньою спеціальною та загальною середньою освітою, що мають необхідні теоретичні знання та практичні навички за фахом, для різних галузей економіки та невиробничої сфери країни.
Витрати на поточне утримання середніх навчальних закладів включають витрати на заробітну плату з нарахуваннями, виплату стипендій, навчальні, господарські та інші витрати.
Основна стаття витрат середніх спеціальних навчальних закладів - заробітна плата.
Фонд заробітної плати планується з урахуванням середньорічної кількості груп учнів, яке визначається за перехідним групам - виходячи з фактичної наповнюваності (25 - 30 учнів), за новим прийому - за плановою наповнюваності. Середньорічна кількість груп розраховується в залежності від термінів випуску і прийому.
9.4 Видатки бюджетів на охорону здоров 'я
Право кожного в Україні на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування гарантується Конституцією України (ст. 49). Охорона здоров'я забезпечується державним фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм.
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я у діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
За рахунок державного бюджету здійснюються видатки на:
а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (багатопрофільні лікарні та поліклініки, що виконують специфічні загальнодержавні функції, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
б) спеціалізовану, високоспеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (клініки науково-дослідних інститутів, спеціалізовані лікарні, центри, лепрозорії, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, спеціалізовані медико-санітарні частини, спеціалізовані поліклініки, спеціалізовані стоматологічні поліклініки згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України);
в) санаторно-реабілітаційну допомогу (загальнодержавні санаторії для хворих на туберкульоз, загальнодержавні спеціалізовані санаторії для дітей та підлітків, спеціалізовані санаторії для ветеранів Великої Вітчизняної війни);
г) санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезинфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);
ґ) інші програми у галузі охорони здоров'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
За рахунок бюджету АРК та обласних бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Так, за рахунок коштів сільських, селищних і міських бюджетів фінансується первинна медико-санітарна, амбулаторно-поліклінічна та стаціонарна допомога (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти).
У свою чергу районні та обласні бюджети беруть участь у фінансуванні лікарень широкого профілю, пологових будинків, станцій швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклінік і амбулаторій, загальних стоматологічних поліклінік. За рахунок їх коштів фінансуються також видатки на забезпечення програм медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і заходи з санітарної освіти).
При цьому кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.
Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ та організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.
Із зміцненням здоров'я громадян країни тісно пов'язане фізичне виховання дітей, підлітків, дорослого населення. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Спорт - органічна частина фізичної культури, особлива сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Соціальна цінність спорту визначається його дієвим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення.
9.5 Видатки бюджетів на духовний та фізични й розвиток
Видатки бюджету на оборону
Оборона України – це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захисту у разі збройної агресії чи збройного конфлікту.
Відповідно до програмної класифікації видатків на оборону з державного бюджету України передбачається на :
- керівництво та військове управління Збройними силами України;
- утримання особового складу Збройних сил України;
- медичне страхування, реабілітація та санаторне забезпечення Збройних сил України;
- підготовку громадян на посади осіб офіцерського складу, підвищення кваліфікації, перепідготовку офіцерських кадрів і державних службовців, початку військову підготовку молоді;
- реформування та розвиток Збройних сил України;
- будівництво і капітальний ремонт військових об*єктів;
- утилізацію звичайних видів боєприпасів і рідинних компонентів рідинного палива;
- забезпечення участі у міжнародних миротворчих операціях;
- захист важливих державних об*єктів;
Враховуючи поданий склад видатків на оборону, їх можна об*єднати у 3 групи : прямі, побічні та приховані. Основну частину оборотних видатків становлять прямі, які охоплюють : витрати на утримання та навчання особового складу Збройних сил України, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, воєнної техніки та майна, видатки на цивільну оборону, воєнну допомогу іноземним державам.
Прямі оборотні видатки поділяються на поточні та капітальні. Поточні містять витрати, пов*язані з підтримкою боєвої могутності Збройних сил України на досягнутому рівні(витрати на медичне обслуговування, витрати пов*язані з ремонтом воєнної техніки). Видатки, які відображують процес матеріально-технічного переоснащення Збройних сил України та розвиток оборонної інфраструктури належить до капітальних.
До побічних оборонних видатків належать витрати, пов*язані з утриманням Збройних сил України, гонкою озброєнь, ліквідацією наслідків війн. Оборонні видатки охоплюють також приховані видатки, які приходять за кошторисами цивільних міністерств.
Фінансування Збройних сил України – це комплекс заходів із забезпечення фінансовими ресурсами утримання та розвитку Збройних сил України : на фінансове планування та фінансування витребування, отримання, зберігання, економне і доцільне використання коштів, контроль за їхніми витратами, облік та звітність. Обсяг фінансування видатків на оборону визначається щорічно Законом України «Про Державний бюджет України» відповідно до якого доходи військових організацій формується за рахунок бюджетних асигнувань.
Фінансування військових організацій з державного бюджету України здійснюється через Державне казначейство України. Фінансування органів та установ,які забезпечують національні оборону, проводиться на основі кошторисів.
Основними завданнями у процесі фінансового планування і фінансування видатків на оборону є правильне визначення потреби у коштах на утримання Збройних сил України, здійснення контролю щодо економного, доцільного і суворо цільового витрачання коштів.
Фінансове планування та фінансування оборотних видатків здійснюється шляхом :
- визначення забезпечуючими управліннями потреби в коштах Міністерства оборони України на плановий рік, складання плану розподілу призначення коштів видам Збройних сил України
- систематичного уточнення потреби у коштах протягом року і своєчасного корегування планів фінансування й анулювання залишкових сум
- здійснення оперативного обліку та контролю за використанням коштів та станом фінансування
Основи бюджетного устрою. Бюджетна система України та характеристика її ланок 16
Дата: 2019-11-01, просмотров: 213.