Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
1) магнію сульфатом;
2) калію йодидом;
3) калію бромідом;
4) аргентуму нітратом;
5) натрію гідрогенкарбонатом.
74. Натрію гідрокарбонат кількісно визначають методом:
1) алкаліметрії;
2) ацидіметрії;
3) комплексиметрії;
4) меркуриметрії;
5) йодометрії.
75. Наявність домішок натрію карбонату в гідрокарбонаті натрію визначають з:
1) фенолфталеїном;
2) метилоранжем;
3) кислотою;
4) лугом;
5) нінгідрином.
76. Ідентифікувати гідрокарбонат можна:
1) лугом;
2) кислотою;
3) кальцію оксидом;
4) амонію гідроксидом;
5) амонію карбонатом.
77. При визначенні адсорбційної здатності активованого вугілля використовують:
1) калію перманганат;
2) калію дихромат;
3) метиловий червоний;
4) метиловий оранжевий;
5) фенолфталеїн.
78. Адсорбційну здатність вугілля активованого для медичного призначення підвищують шляхом обробки:
1) перегрітою водяною парою;
2) киплячою водою;
3) органічним розчинником;
4) нітратною кислотою;
5) розчином амоніаку.
79. Під час зберігання поглинає СО2 субстанція:
1) цинку оксид;
2) цинку сульфат гептагідрат;
3) кальцію хлорид гексагідрат;
4) магнію сульфат гептагідрат;
5) кислота борна.
80. Гідрокарбонати від карбонатів можна відрізнити за допомогою індикатора:
1) фенолфталеїну;
2) метилового оранжевого;
3) метиленового синього;
4) метилового червоного;
5) тимолового синього.
81. При додаванні надлишку реактиву аргентуму нітрату утворився білий осад, який повільно жовтіє, буріє, чорніє. Це субстанція:
1) натрію гідрокарбонат;
2) натрію бромід;
3) натрію тіосульфат;
4) натрію хлорид ;
5) натрію йодид.
82. Згідно ДФУ кислоту борну ідентифікують реактивом:
1) манітом;
2) гліцерином;
3) метанолом в суміші з концентрованою сульфатною кислотою;
4) концентрованою сірчаною кислотою;
5) етанолом в суміші з концентрованою сульфатною кислотою.
83. Згідно ДФУ при кількісному визначенні кислоти борної додають маніт, який забезпечує:
1) підсилення кислотних властивостей кислоти борної;
2) зменшення дисоціації кислоти борної;
3) покращення розчинення кислоти борної;
4) підсилення гідролізу утвореної при титруванні солі;
5) пришвидшення взаємодії титранту з індикатором.
84. Згідно ДФУ натрію тетраборат кількісно визначають методом:
1) алкаліметрії;
2) перманганатометрії;
3) комплексонометрії;
4) меркурометрії;
5) йодометрії.
85. Відповідно до вимог ДФУ кількісне визначення кислоти борної проводять в присутності:
1) гліцерину;
2) маніту;
3) глюкози;
4) фруктози;
5) етанолу.
86. Має лужну реакцію водних розчинів і кислу – гліцеринових лікарський засіб:
1) натрію гідрокарбонат;
2) натрію тіосульфат;
3) натрію тетраборат;
4) цинку сульфат;
5) натрію бензоат.
87. Кількісно визначають у водних розчинах методам ацидіметрії, а у гліцеринових – алкаліметрії лікарський засіб:
1) кислота борна;
2) натрію саліцилат;
3) натрію карбонат;
4) натрію тетраборат;
5) цинку сульфат.
88. Полум’я має зелену облямівку при проведенні реакції на:
1) натрію хлорид;
2) кислоту соляну;
3) кислоту борну;
4) кислоту глютамінову;
5) кислоту саліцилову.
89. Реакція з куркумовим папірцем є специфічною для:
1) нітрат-йону;
2) бензоат-йону;
3) борат-йону;
4) фосфат-йону;
5) ацетат-йону.
90. Згідно ДФУ домішки йонів кальцію в лікарських засобах визначають:
1) амонію оксалатом в середовищі оцтової кислоти;
2) амонію сульфатом в присутності аміачного буферного розчину;
3) амонію карбонатом в присутності амонію гідроксиду;
4) амонію фосфатом в присутності оцтової кислоти;
5) амонію оксалатом в присутності аміачного буферного розчину.
91. При ідентифікації йонів кальцію за ДФУ червоне забарвлення хлороформного шару спостерігається з реактивом:
1) амонію оксалатом в середовищі оцтової кислоти;
2) калію гексаціанофератом (ІІ) в середовищі оцтової кислоти;
3) гліоксальгідроксіанілом в середовищі лугу і натрію карбонату;
4) кислотою сірчаною;
5) кислотою фосфорною.
92. Лікарські засоби Кальцію, Магнію, Цинку при кількісному визначенні титрують розчином:
1) натрію едетату;
2) лугу;
3) кислоти;
4) йоду;
5) калію перманганату.
93. При кількісному визначенні лікарських засобів Магнію, Кальцію, Цинку титрування комплексонометричним методом ведуть в присутності:
1) натрію гідрокарбонату;
2) кислоти оцтової;
3) фосфатного буферного розчину;
4) аміачного буферного розчину;
5) амонію гідроксиду.
94. Аміачний буферний розчин при кількісному визначенні лікарських засобів Кальцію, Магнію, Цинку додають для:
1) збереження постійним рН титрованої суміші;
2) сприяння переходу кольору індикатора;
3) підвищення розчинення продуктів титрування;
4) зменшення дисоціації трилону Б;
5) підсилення кислотних властивостей трилону Б.
95. Сульфат цинку в очних краплях визначають методом:
1) рефрактометрії;
2) комплексонометрії;
3) меркурометрії;
4) аргентометрії;
5) нейтралізації.
96. У разі потрапляння на шкіру кислот застосовують розчин:
1) кислоти борної (1%);
2) натрію хлориду (0,9%);
3) кислоти хлоридної (2%);
4) натрію гідрогенкарбонату (2%);
5) кислоти ацетатної.
97. При розчиненні кальцію хлориду у воді відбувається:
1) виділення газу;
2) зменшення об’єму розчину;
3) нагрівання розчину;
4) охолодження розчину;
5) збільшення об’єму розчину.
98. В умовах аптеки з субстанції “Кальцію хлорид гексагідрат” готують 50% розчин, з якого потім виготовляють інші лікарські засоби. Це обумовлено тим, що:
1) субстанція гігроскопічна;
2) виготовлення ліків з використанням концентратів підвищує їх якість;
3) субстанція вивітрюється;
4) субстанція надзвичайно гігроскопічна, під впливом вологи розпливається, склад її стає нестабільним, що призводить до неточності в дозуванні;
5) субстанція розчиняється у воді та спирті.
99. Кількісне визначення магнію сульфату проводять методом:
1) йодометрії;
2) перманганатометрії;
3) комплексонометрії;
4) алкаліметрії;
5) ацидиметрії.
100. Фармакопейним реактивом на сульфати є:
1) цинку хлорид;
2) магнію хлорид;
3) барію хлорид;
4) барію гідроксид;
5) кальцію хлорид.
101. Йони магнію в лікарських засобах виявляють реактивом:
1) натрію нітритом;
2) калію хлоридом;
3) динатрію гідрофосфатом в присутності аміачного буферного розчину;
4) натрію карбонатом;
5) калію фероціанідом.
102. За допомогою розчину калію фероціаніду виявляють катіони:
1) цинку;
2) магнію;
3) калію;
4) натрію;
5) аргентуму.
103. При зберіганні кальцію хлориду гексагідрату слід враховувати його властивість:
1) відновлюватися;
2) гігроскопічність;
3) вивітрюватися;
4) окислюватися;
5) розкладатися.
104. Явище вивітрювання не може впливати на лікарський засіб:
1) міді сульфат пентагідрат;
2) магнію сульфат гептагідрат;
3) срібла нітрат;
4) цинку сульфат гептагідрат;
5) натрію тетраборат декагідрат.
105. Фармакопейним реактивом для ідентифікації йонів купруму (ІІ) є розчин:
1) калій фероціаніду;
2) калій гідроксиду;
3) натрій сульфіду;
4) меркурію (ІІ) хлориду;
5) амоніаку.
106. Йон цинку осаджує у вигляді білого осаду реактив:
1) сульфат натрію;
2) хлорид натрію;
3) сульфід натрію;
4) хлорид кальцію;
5) хлорид барію.
107. Для ідентифікації кальцію хлориду фармакопейною є реакція з:
1) нітратом срібла;
2) оксалатом амонію;
3) сульфатами лужних металів;
4) тіосульфатом натрію;
5) сірчаною кислотою.
108. Особливістю аналізу лікарських засобів органічної природи в порівнянні з неорганічними є:
1) спалювання їх на повітрі;
2) розчинення їх в воді очищеній;
3) розчинення їх в розведених кислотах і лугах;
4) попереднє спалювання в концентрованих кислотах і лугах з наступним розчиненням залишку в відповідному розчиннику;
5) визначення фізичних констант.
109. Для попереднього виявлення галогенів у складі органічних лікарських засобів використовують:
1) мурксидну пробу;
2) реакцію Віталі-Морена;
3) пробу Бейльштейна;
4) талейохінну пробу;
5) лігнінову пробу.
110. Основні властивості органічних лікарських засобів обумовлює функціональна група:
1) імідна;
2) первинна ароматична аміногрупа;
3) нітрозогрупа;
4) сульфгідрильна;
5) галогенідна.
111. Надати жарознижуючу дію лікарському засобу можна введенням:
1) спиртового гідроксилу;
2) карбоксильної групи;
3) ароматичної аміногрупи;
4) атома галогену;
5) фенольного гідроксилу.
112. Введення атому брому в молекулу органічної сполуки надає фармакологічну дію:
1) седативну;
2) протигістамінну;
3) антисептичну;
4) анальгетичну;
5) кардіотонічну.
113. Введення гідроксилу в молекулу бензолу призводить до появи фізіологічної дії:
1) анестезуючої;
2) седативної;
3) антисептичної;
4) протиалергічної;
5) жарознижуючої.
114. Домішки альдегідів в лікарських засобах визначають:
1) реактивом Фелінга;
2) реактивом Толленса;
3) реактивом Несслера;
4) реактивом Маркі;
5) реактивом Драгендорфа.
115. Гексаметилентетрамін вступає в реакцію утворення ауринового барвника, бо він:
1) одержується з формальдегіду;
2) одержується з аміаку;
3) при нагріванні з кислотами виділяє формальдегід;
4) леткий при нагріванні;
5) має специфічний запах.
116. Реактиви, що містять отруйні речовини та дорогоцінні метали після використання зливають у:
1) водопровід;
2) спеціальний контейнер;
3) пісок або грунт;
4) контейнер для сміття;
5) пластиковий посуд.
117. Для ідентифікації гексаметилентетраміну використовують:
1) купруму (ІІ) сульфат;
2) саліцилову і концентровану сульфатну кислоти;
3) кальцію хлорид;
4) нінгідрин;
5) β-нафтол.
118. Реакцією “срібного дзеркала” можна ідентифікувати:
1) кислоти;
2) альдегіди;
3) спирти;
4) ефіри;
5) солі.
119. Методом кількісного визначення альдегідів є:
1) нейтралізація;
2) нітритометрія;
3) комплексометрія;
4) йодометрія в лужному середовищі;
5) броматометрія.
120. Йодоформна проба на спирт етиловий проводиться при взаємодії субстанції з:
1) йодом у лужному середовищі при нагріванні;
2) йодом у кислому середовищі при нагріванні;
3) йодом у лужному середовищі при кімнатній температурі;
4) калію йодидом у лужному середовищі при кімнатній температурі;
5) калію йодидом у кислому середовищі при нагріванні.
121. Фармакопейним методом кількісного визначення гексаметилентетраміну є:
1) ацидиметрія, пряме титрування, індикатор змішаний;
2) йодохлорметрія;
3) аргентометрія за методом Фольгарда;
4) йодометрія, зворотне титрування;
5) кислотно-основне зворотне титрування, індикатор метиловий червоний.
122. Спирт етиловий і спирт метиловий можна відрізнити за реакцією:
1) з хромотроповою кислотою;
2) з кислотою сірчаною;
3) утворення надхромових кислот;
4) утворення ауринового барвника;
5) з феруму (ІІ) сульфатом.
123. Загальною реакцією на альдегіди є реакція:
1) з натрію гідроксидом при нагріванні;
2) срібного дзеркала;
3) утворення азобарвника;
4) утворення комплексних солей.
5) з кислотою сірчаною концентрованою.
124. Концентрацію спирту етилового визначають:
1) за tо застигання;
2) методом К’єльдаля;
3) за густиною;
4) методом Фольгарда;
5) методом нейтралізації.
125. Домішки альдегідів в лікарських засобах визначають за допомогою:
1) лужного розчину тетрайодмеркурату;
2) мідно-тартратного розчину;
3) аміачного розчину аргентуму нітрату;
4) розчину бісульфіту натрію;
5) саліцилової кислоти у суміші з концентрованою сірчаною кислотою.
126. Водні розчини гексаметилентетраміну мають реакцію середовища:
1) нейтральну;
2) слабокислу;
3) слаболужну;
4) сильнокислу;
5) кислу.
127. Реакцією з реактивом Несслера можна ідентифікувати:
1) альдегіди;
2) кислоти;
3) ефіри;
4) спирти;
5) феноли.
128. В етанолі не допускається домішка:
1) метилового спирту;
2) ацетону;
3) перекисних сполук;
4) в’яжучих речовин;
5) кислих сполук.
129. Лікарські засоби альдегідів вступають в реакцію:
1) нейтралізації;
2) гідролізу;
3) окиснення-відновлення;
4) обміну;
5) утворення мурексиду.
130. Методом кількісного визначення гексаметилентетраміну в експрес-аналізі є:
1) комплексонометрія;
2) гравіметрія;
3) йодометрія;
4) нейтралізація зі змішаним індикатором;
5) броматометрія.
131. З розчином кальцію хлориду при кип’ятінні утворюють білий осад, розчинний у розведеній хлоридній кислоті, сполуки:
1) нітрати;
2) цитрати;
3) саліцилати;
4) бензоати;
5) тартрати.
132. Для ідентифікації цитрат-іону ДФУ рекомендує реакцію з розчином:
1) калію ацетату;
2) кальцію хлориду;
3) магнію сульфату;
4) натрію гідроксиду;
5) барію хлориду.
133. Натрію гідроцитрат і натрію цитрат можна розрізнити за:
1) розчинністю в воді;
2) реакціями ідентифікації на натрій-йон;
3) реакціями ідентифікації на цитрат-йон;
4) реакцією водного середовища;
5) граничним вмістом хлоридів.
134. Солі лимонної кислоти застосовують для консервування крові, бо вони:
1) з кальцій хлоридом при нагріванні утворюють осад, розчинний при охолодженні;
2) є натрієвими солями;
3) зв’язують йони кальцію крові в розчинний за звичайних умов, але недисоційований комплекс;
4) продукти нейтралізації лимонної кислоти різною масою соди;
5) мають різний смак.
135.Глутамінова кислота дає синьо-фіолетове забарвлення при нагріванні з нінгідрином за рахунок того, що вона є:
1) амінокислотою;
2) аміном аліфатичного ряду;
3) складовою частиною білка;
4) кислотою;
5) похідним глутарової кислоти.
136. Відповідно до вимог ДФУ кількісне визначення цитрату натрію проводять методом:
1) кислотно – основного титрування у неводному середовищі;
2) кислотно – основного титрування у водному середовищі;
3) аргентометрії;
4) іонобмінної хроматографії;
5) ацидиметрії.
137. Аліфатичні амінокислоти утворюють солі з кислотами і лугами так із лугами, тому що:
1) розчинні в воді;
2) мають асиметричний атом карбону;
3) нерозчинні в органічних розчинниках;
4) існують в оптично активних формах;
5) мають амфотерний характер.
138. Для амінокислот жирного ряду характерним є утворення комплексних солей синього кольору з іонами:
1) купруму;
2) кальцію;
3) магнію;
4) кобальту;
5) барію.
139. кислоту глутамінову кількісно визначають методом:
1) Мора;
2) Фольгарда;
3) Фаянса;
4) нітритометрії;
5) К’єльдаля.
140. натрію гідроцитрат для ін’єкцій кількісно визначають методом:
1) нітритометрії;
2) гравіметрії;
3) броматометрії;
4) алкаліметрії;
5) комплексонометрії.
141. Вихідними речовинами для добування натрію гідроцитрату для ін’єкцій є:
1) кислота малонова, натрію гідроксид;
2) кислота лимонна, натрію гідрокарбонат;
3) натрію гідрокарбонат, бензгідрол;
4) кислота ізовалеріанова, натрій;
5) кислота сульфанілова, натрію гідроксид.
142. Тотожність глютамінової кислоти підтверджують реакцією з :
1) нінгідрином;
2) манітом;
3) хлоридною кислотою;
4) магнію сульфатом;
5) етанолом.
143. Загальною і в той же час специфічною реакцією ідентифікації бензоатів і саліцилатів є взаємодія з:
1) лужним розчином калію тетрайодмеркурату;
2) формальдегідом в концентрованій сірчаній кислоті;
3) сульфатною кислотою;
4) феруму (ІІІ) хлоридом;
5) натрію гідроксидом.
144. Реакція утворення ауринового барвника характерна для:
1) бензойної кислоти;
2) саліцилової кислоти;
3) цитрату натрію;
4) кальцію глюконату;
5) стрептоциду.
145. Фармакопейним методом кількісного визначення ацетилсаліцилової кислоти є:
1) алкаліметрія, пряме титрування;
2) комплексонометрія;
3) кислотно-основне зворотне титрування після лужного гідролізу;
4) нітритометрія;
5) йодометрія, зворотне титрування.
146. При нагріванні кислоти саліцилової відбувається процес:
1) декарбоксилування;
2) дегідратація;
3) поліконденсації;
4) омилення;
5) полімеризації.
147. При кількісному визначенні бензойної кислоти використовують метод:
1) ацидиметрія, пряме титрування;
2) алкаліметрія, пряме титрування;
3) броматометрія, зворотне титрування;
4) перманганатометрія;
5) йодометрія.
148. Для кількісного визначення ацетилсаліцилової кислоти субстанцію розчиняють в:
1) нейтралізованому за фенолфталеїном спирті;
2) амоніачному буферному розчині;
3) безводній оцтовій кислоті;
4) суміші мета- та тетраборатів амонію;
5) воді очищеній.
149. Натрію саліцилат реагує з заліза (ІІІ) хлоридом за рахунок:
1) фенольного гідроксилу;
2) ароматичного циклу;
3) карбоксильної групи;
4) іону натрію;
5) атомів гідрогену.
Дата: 2019-07-24, просмотров: 423.