| Частина роботи | Обсяг друкованого тексту, сторінок |
| ЗМІСТ | 1 |
| ВСТУП | 4-5 |
| Основна частіша. У тому числі розділи: | 20-25 |
| РОЗДІЛ 1 | |
| 1.1. 1.2. | 6-8* |
| Висновки до розділу 1 | |
| РОЗДІЛ 2 | |
| 2.1. 2.2. | 6-8* |
| Висновки до розділу 2 | |
| РОЗДІЛ 3 | |
| 3.1. 3.2. Висновки до розділу 3 | 6-8* |
| ВИСНОВКИ | 2-3 |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ | 3-5 |
| ДОДАТКИ | Необмежено, за доцільністю |
*Примітка: Якщо кількість розділів зменшиться до 2-х або кількість пунктів у межах кожного розділу зменшиться / збільшиться, то обсяг наповнення запропонованих розділів буде відповідно змінюватися.
Обов’язкові складники курсової роботи:
1. Зміст роботи містить перелік структурних елементів роботи із зазначенням сторінок.
2. Вступ розкриває сутність наукової проблеми, її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, стан розробленості, обгрунтування необхідності проведення дослідження. Далі подається загальна характеристика роботи у такій послідовності:
• актуальність проблеми, що зумовила вибір теми дослідження (формулюється доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки шляхом критичного аналізу та порівнянням із попереднім розв'язанням проблеми);
• аналіз літературознавчих джерел з теми роботи;
• обє’кт дослідження (процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення);
• предмет дослідження (міститься в межах об’єкта — саме на нього повинна бути спрямована увага, оскільки він визначає тему роботи);
• мета і завдання, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети;
• методи дослідження, використані для досягнення поставленої мети;
• матеріал дослідження і його обсяг, використаний для досягнення поставленої мети;
• наукова новизна (коротка анотація нових положень або рішень, запропонованих автором особисто, з обов’язковою вказівкою на відмінність цих положень від уже відомих);
• практичне значення одержаних результатів:
• апробація результатів дослідження (наводяться дані про участь автора в конференціях, колоквіумах та про публікації);
• положення, винесені на захист (коротка анотація нових положень або рішень, запропонованих автором особисто, з обов’язковою вказівкою на відмінність цих: положень від вже відомих):
• структура роботи (наприклад: "логіка дослідження зумовила структуру роботи: вступ, ... розділи, висновки, список використаних джерел із ... найменувань, ...додатків. Загальний обсяг ... сторінок").
3. Основна частина складається з розділів (підрозділів, підпунктів тощо), у яких дають аналіз і результати власних досліджень автора з обов’язковим висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми.
Кожен розділ починають з нової сторінки та завершують короткими висновками, які необхідно виокремити із загального тексту розділу.
На початку в аналітично-дослідницьких частинах роботи автор досліджує літературознавчі та історичні джерела з проблеми, з’ясовує причини її існування, аналізує можливі негативні наслідки невирішення проблеми, досвід розв’язання аналогічних проблем в Україні та за кордоном. Для цього залучаються вітчизняні та закордонні літературні джерела, огляди преси, законодавчі та нормативні акти, результати попередніх досліджень, статистична та інша інформація.
Аналіз літератури повинен бути не описовим і констатуючим, а критичним, зорієнтованим на пошук шляхів розв’язання проблеми і презентувати власну позицію автора щодо позиції інших дослідників. Для запобігання плагіату обов’язковим є посилання на використану літературу згідно з діючими правилами. У разі виявлення випадків плагіату робота не допускається до захисту, оскільки не може бути оцінена позитивно.
Автор дослідження повинен звертати увагу на логічний взаємозв’язок розділів і підрозділів основної частини. Виклад матеріалу підпорядковують провідній ідеї, визначеній автором, яка випливає з предмета дослідження та цілей роботи. Треба прагнути до того, щоб кожен розділ був закінченою частиною дослідження.
Остаточна структура основної частини роботи значною мірою залежить від її специфіки, що може не вкладатися у вимоги цих рекомендацій. Крім того, треба мати на увазі, що норми наукової комунікації регламентують характер викладу наукової інформації, обмежуючи висловлювання власної думки у чистому вигляді. У зв’язку з цим автори намагаються вдаватися до мовних конструкцій, що виключають застосування займенника "я". Автор виступає у множині, вживає замість "я" займенник "ми", і це виправдано, бо будь-яке дослідження є наслідком роботи гурту людей, колективною творчістю.
4. Висновки бувають двох видів — до розділів і загальні. Висновки до розділів можуть містити пронумероване викладення результатів дослідження, одержаних у відповідному розділі.
У розділі не слід наводити ніяких додаткових міркувань, а потрібно зробити наголос на досягненнях з урахуванням поставленої мети та завдань, ступінь реалізації яких і оцінюється. Тут стисло за нумерованими пунктами подають найважливіші висновки, отримані результати роботи та її практичної апробації, невирішені питання, можливості й перспективи практичного впровадження й поширення сфери використання отриманих наукових, методичних, навчально-методичних і практичних результатів. Для дотримання бажаного стилю висновків корисно застосовувати в пунктах висновків такі слова та вислови: проаналізовано..., встановлено..., виявлено...., що дозволило..., доведено, показано, досліджено…., розроблено…, отримано…, запропоновано…, розроблено…, рекомендовано…, вважаємо за доцільне... тощо.
Загальні висновки повинні містити стисле викладення теоретичних і практичних результатів, отриманих автором дослідження, а також обґрунтування перспектив проведення подальших досліджень у певній галузі.
5. У списку використаних джерел наводяться лише ті джерела, на які зроблено посилання. Його складають в алфавітному порядку відповідно до чинних стандартів із бібліотечної та видавничої справи (див. додаток Л). У ньому повинні переважати новітні видання. Кількість використаних джерел для курсової роботи становить не менше 25.
6. Додатки наводяться в кінці роботи після списку джерел. До них включають допоміжний матеріал, необхідний для повноти сприйняття роботи (таблиці, графіки, глосарії, методи, ілюстрації, рекомендації щодо впровадження), і позначають не цифрами, а літерами (Додаток А. Б тощо) у правому верхньому кутку.
Приклад структури роботи за темою «Теологічний аспект у творах Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані» та «Пан Ібрагім і квіти Корану» :
Структуру роботи визначають чотири розділи, присвячені теоретичному обґрунтуванню дослідження («Діалогічна природа літературного твору»), аналізу повістей з «Циклу незримого» («Листування з Богом у творі Е. Е. Шмітта «Оскар і Рожева пані», «Мусульманські цінності у повісті Е. Е. Шмітта «Пан Ібрагім і квітка Корану»», «Пошуки поєднання християнства і іудаїзма в повісті Е. Е. Шмітта «Дитя Ноя»». Робота має вступ, висновки, список використаних джерел і додатки.
3. Вступ
У вступному розділі, як правило, висвітлюються такі питання:
1) актуальність роботи (наскільки її розробка є потрібною і важливою у контексті вітчизняної літературознавчої науки і практики); її мета і завдання (мета курсової роботи — це кінцевий результат дослідження. який передбачає розв’язання визначеної проблеми; завдання — це певні етапи досягнення цього результату);
2) наукова новизна дослідження;
3) вихідні позицій дослідження;
4) методика дослідження (указуються методи дослідження, використані автором під час наукового пошуку);
5) теоретичне і практичне значення його результатів;
6) структура роботи;
7) короткий критичний огляд наукової і методичної літератури з цього питання (подається огляд літератури за темою курсової роботи, який, по-перше, демонструє обізнаність автора в обраній темі, по-друге, дозволяє схарактеризувати історію розвитку досліджень даної теми та наявну базу знань. При цьому недостатньо вказати перелік опублікованої літератури з анотацією кожного видання. Слід проаналізувати, наскільки глибоко досліджувалася дана тема у фундаментальних й інших працях, систематизувати найважливіші положення, виявити питання, які не отримали відповіді у попередніх дослідженнях, та логічно пов’язати їх із завданням виконуваної роботи);
8) предмет і об’єкт дослідження (при визначенні об’єкта і предмета дослідження слід виходити з того, що об’єкт є ширшим, ніж предмет. Якщо об’єкт дає відповідь на питання «що досліджується», то предмет визначає окремі аспекти аналізу досліджуваної проблеми).
У науковій роботі вступ може займати 4-5 сторінок. Він розкриває сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави і вихідні дані для розробки теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.
3.1. Актуальність роботи
Обґрунтування актуальності обраної теми – початковий етап кожного дослідження. Висвітлення повинно бути небагатослівним. Достатньо у межах однієї машинописної сторінки показати головне – суть проблеми, з чого і буде видна актуальність теми. Таким чином, формулювання проблеми - важлива частина вступу. Тому доцільно буде більш детально зупинитися на понятті „проблема”. Проблема завжди виникає тоді, коли старі знання виявили свою неспроможність, а нові ще не набули розвинутої форми. Таким чином, сформулювати проблему – означає показати вміння відділяти головне від другорядного, з’ясовувати те, що вже відомо і що поки що невідомо науці про предмет дослідження. Якщо дослідник зможе показати, де проходить межа між знанням і незнанням про предмет дослідження, йому неважко чітко й неоднозначно визначити наукову проблему і, як наслідок,сформулювати її сутьу проблему і, як наслідок, сформулювати її суть. Оцінюючи ступінь дослідженості проблеми, потрібно встановити, хто з дослідників дотримується тієї чи іншої концепції, що привернуло увагу вчених, але не стало об’єктом детального аналізу і що взагалі випало з поля їх зору.
Приклад визначення актуальності роботи за темою «Теологічний аспект у творах Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані» та «Пан Ібрагім і квіти Корану» :
Актуальність роботи зумовлена важливістю духовних цінностей, які містяться у творі. Засилля масової культури та забуття духовних цінностей – це лише частина загальної картини стану сучасного суспільства. Питання про повернення сьогоднішнього дегуманізованного світу до споконвічних основ духовності хвилює митців, вчених, філософів та педагогів. Наразі актуальною для сучасної літератури являється тема релігійного одкровення, спасіння, духовного досвіду. Дослідницький інтерес викликає художня своєрідність французького художника слова, який не декларує моральність, а змушує читача стати учасником літературного діалогу, використовуючи листування, елементи гри, гумор, систему оповідачів, зміщення часо-просторових меж оповіді.
3.2. Мета і завдання дослідження
Від доведення актуальності обраної теми логічно перейти до формулювання мети дослідження, а також вказати на конкретні завдання, які необхідно вирішувати відповідно до цієї мети. Звичайно це робиться рядом інфінітивних конструкцій: вивчити..., описати..., встановити..., з’ясувати..., ін.
Формулювати ці завдання необхідно ретельно, оскільки опис їх вирішення становитиме зміст розділів роботи. Важливість цього обумовлюється і тим, що назви розділів народжуються з формулювання завдань дослідження, тобто саме ці формулювання визначають його спрямованість і хід, отже, від них залежатиме і структура роботи. Тому у вступі висвітлюються тільки основні завдання дослідження (їх може бути п’ять-шість).
Не слід формулювати мету як „Дослідження...”, „Вивчення...”, оскільки ці слова вказують на засіб досягнення, а не на саму мету. (Додаток Р).
Приклад визначення мети і завдань роботи за темою «Теологічний аспект у творах Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані» та «Пан Ібрагім і квіти Корану» :
Мета роботи полягає в аналізі творчості відомого сучасного філософа, письменника та драматурга Еріка Еммануеля Шмітта з метою виявлення релігійної складової у повістях «Оскар та Рожева Пані», «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Дитя Ноя» для визначення ставлення автора до відображених в даних творах християнської, мусульманської та іудаїстської релігій та для усвідомлення важливості духовного прозріння для кожної людини незалежно від віросповідання.
Визначена мета роботи обумовила завдання роботи:
– з’ясувати теологічну мету авторського зіставлення різних вірувань і його художній ефект;
– проаналізувати окремі твори письменника, визначити їхню ідейну і художню специфіку в зображенні героя і його діалозі з Богом;
– визначити змістову основу і художні особливості (символіка, система оповідачів, час і простір) в творах Е. Е. Шмітта;
– порівняти образні системи повістей, їхню символіку і підтекст, виявити роль кожного твору в духовному діалозі автора з читачем;
– виявити ставлення автора і його героїв до світових релігій,
– визначити важливість творів французького письменника для формування особистості, для включення їх у коло читання сучасних учнів України.
3.3. Об’єкт і предмет наукової роботи
Об’єкт – це явище чи предмет, на які спрямована будь-яка діяльність.
Предмет – це те, що знаходиться у межах об’єкта. Об’єкт і предмет як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і конкретне. В об’єкті виділяється та його частина, яка є предметом дослідження. Саме предмет дослідження визначає тему роботи, яка виноситься на титульний аркуш як її назва (Див. додаток П).
Приклад визначення об’єкта і предмета роботи за темою «Теологічний аспект у творах Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані» та «Пан Ібрагім і квіти Корану» :
Об’єктом дослідження виступають повісті з блоку «Цикл незримого»: «Оскар та Рожева Пані», «Пан Ібрагім та квіти Корану», «Дитя Ноя».
Предметом дослідження є релігійна проблематика і художня своєрідність творів Е. Е.Шмітта як духовна основа діалогу автора з читачем.
3.4. Вихідні позиції дослідження
Важливою частиною вступу є виклад вихідних позицій дослідження: від того, наскільки кваліфікованим буде цей виклад, значною мірою залежить успіх роботи. Тут потрібно розкрити концепцію, яку автор кладе в основу дослідження (концепція може бути як власною, так і запозиченою). Висвітлюючи її, необхідно посилатися на вчених, чиї погляди дослідник приймає або відкидає: будь-яка позиція автора має бути обґрунтованою. Якщо автор вдається до робочого визначення досліджуваного явища, доцільність такого визначення має бути доведена. У разі застосування багатьох або неусталених чи й власних термінів обов’язково слід зазначити, в якому розумінні вони вживаються.
3.5. Методика дослідження
Висвітлення методики дослідження повинно бути чітким і вичерпним: застосування кожного методу має бути описане з посиланням на наукові джерела, з обґрунтуванням його необхідності та доцільності.
Перераховувати методи дослідження треба не відірвано від змісту роботи, а коротко та змістовно визначаючи, що саме досліджується тим чи іншим методом. Це дасть змогу пересвідчитися в логічності та прийнятності вибору саме цих методів. (Додаток Д).
Приклад визначення методики дослідження роботи за темою «Теологічний аспект у творах Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані» та «Пан Ібрагім і квіти Корану» :
Методи дослідження: ідейно-художній аналіз повістей Е.Е. Шмітта , об’єднаних теологічно-духовною темою; образно-мотивний аналіз творів; зіставлення образної, нарративної, хронотопічної структури творів з метою визначення типологічних рис діалогічної природи творів і стосунків автора і читача.
3.6. Наукова новизна дослідження
Висвітлення цього питання потребує від дослідника об’єктивної оцінки результатів його праці. Новизну дослідження, виконаного з урахуванням усіх вимог, може становити уточнення певних наукових понять, поглиблення знань про особливості функціонування тих чи інших явищ, фактів, установлення їх нових взаємозв’язків, з’ясування закономірностей та ін.
Необхідно показати відмінність отриманих результатів від відомих раніше, описати ступінь новизни (уперше отримано, удосконалено, дістало подальший розвиток). Сформульоване наукове положення повинно читатися і сприйматися легко й однозначно (без нагромадження дрібних і таких, що затемнюють його сутність, деталей та уточнень).
При формулюванні наукової новизни можна, зокрема, вживати такі вирази: „вперше з позицій...розроблено й обґрунтовано...”, „наукова новизна полягає в цілісному дослідженні особливостей...”, „доведена залежність між...”, „вперше формалізовано...”, „розроблено...”, „доопрацьовано...”, „створена концепція, що узагальнює... і розвиває...”, „розроблено нову систему... з використанням...”, „досліджено новий ефект...”, „поглиблено знання про особливості функціонування...”, „установлено нові взаємозв’язки...”, „з’ясовано закономірності...”, „виявлено специфіку...” тощо.
Приклад визначення наукової новизни роботи за темою «Теологічний аспект у творах Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані» та «Пан Ібрагім і квіти Корану» :
Наукова новизна та особистий внесок дослідника. Творчість Е. Е. Шмітта у нашій країні майже не відома широкому читачеві. Включення повісті письменника «Оскар і Рожева пані» до шкільної програми із зарубіжної літератури (2012 р.) активізувало літературознавців і вчителів до вивчення творчості Е. Е. Шмітта. Але досліджень творчості французького письменника ще вкрай мало. Нами була проаналізована тема, яка об’єднує три повісті письменника – пошуки шляху до Бога героями-дітьми, до того ж за допомогою діалогів світових релігій. У своєму дослідженні ми розглядали літературний текст як діалог героїв.
3.7. Практичне значення отриманих результатів
У курсовій роботі подають відомості про можливе використання результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання. Розрізняють теоретичне й практичне значення результатів дослідження. У висвітленні його теоретичного значення слід обґрунтувати використання одержаних результатів у науці, в її подальшому розвиткові. Визначаючи практичне значення, необхідно дати відомості про використання, впровадження отриманих результатів у практику або рекомендації щодо такого впровадження.
Приклад визначення практичної значущості роботи за темою «Теологічний аспект у творах Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані» та «Пан Ібрагім і квіти Корану» :
Практичну цінність роботи визначає актуальність аналізу духовних цінностей світової літератури. Матеріали дослідження можна використовувати у проведенні уроків зі світової літератури, факультативних занять та позакласної роботи. Для написання роботи були проаналізовані навчальні посібники, словники, монографії, статті з періодики та Інтернету.
3.8. Апробація результатів наукового дослідження
Слід зазначити, де, коли, яким чином висвітлено результати досліджень (у доповідях, повідомленнях, на засіданнях наукових товариств, на наукових конференціях, на семінарах тощо).
Приклад визначення апробації результатів наукового дослідження за темою «Світоглядні засади творчості Дж. Мільтона, Данте, Аліг ’ єрі і Кальдерона: ідейно-тематичний аналіз» :
На основі матеріалів курсової роботи було написано дві статті: «Філософсько-релігійна проблематика драми Кальдерона «Життя – це сон» як важливий предмет дискусії в інформаційному суспільстві» (надрукована в збірнику наукових статей та тез наукових повідомлень «Проблеми інформаційного суспільства: соціально-правовий аналіз» за матеріалами Круглого столу м. Полтава, який було проведено 28 лютого 2013 року на кафедрі гуманітарних та соціально-економічних навчальних дисциплін); Полтавського юридичного інституту. «Філософсько-релігійна проблематика поеми Джона Мільтона «Втрачений рай» в контексті глобальних трансформацій інформаційного суспільства» (надрукована в збірнику наукових статей «Актуальні проблеми розвитку науки в контексті глобальних трансформацій інформаційного суспільства» за матеріалами І Всеукраїнської наукової конференції молодих вчених та студентів 28 – 29 листопада 2013 року, Державний вищий навчальний заклад «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Г. Сковороди»).
3.9. Огляд літератури
Короткий огляд літератури складається для з’ясування стану розробки обраної теми. З нього можна зробити висновок, що дана тема ще не розкрита (розкрита лише частково або не в тому аспекті) і вимагає тому подальшого розроблення.
Огляд літератури демонструє ґрунтовне ознайомлення студента зі спеціальною літературою, його вміння систематизувати джерела, розглядати їх критично, виділяти суттєве, оцінювати зроблене раніше іншими дослідниками, визначати головне у сучасному стані вивчення теми. Матеріали такого огляду необхідно систематизувати в певному логічному зв’язку і послідовності.
Приклад огляду літератури за темою «Теологічний аспект у творах Еріка Еммануеля Шмітта «Оскар і Рожева пані» та «Пан Ібрагім і квіти Корану» :
Найважливішою функцією літератури визначають комунікативно-інформаційну, бо призначенням мистецтва є об’єднання людей, народів, націй в спільний культурний простір духовного спілкування людей. У вузькому значенні діалогом називають розмову двох персонажів між собою, яка дозволяє охарактеризувати героїв, проникнути в їхню психологію, характер, наміри і почуття. Майстерність письменника полягає у вмінні відтворити мовну особистість, тобто знайти відповідні конструкції і лексичні засоби, а також зробити діалоги значущими у композиційній побудові, образному світі і сюжетному розвитку твору. Діалог передбачає зв'язну розмову між персонажами, спільну тему, яку вони обговорюють. Діалог персонажів може сам по собі характеризувати загальну ідею твору. Так, персонажі драм А. Чехова ведуть розмови, які тільки формально побудовані як діалоги. А відсутність логіки, розвитку спільної теми свідчить про повну відчуженість людей, злам зв’язків між ними. У творах Е. Е. Шмітта діалоги веде хлопчик Оскар з Богом. Саме діалог, бо він знаходить його відповіді в самих різних речах. Хлопчик Момо веде бесіди з арабом, який утілює мудрість Корану, а маленький єврей Жозеф водночас веде діалог з католицьким і іудейським Богом.
Окрім безпосереднього уведення діалогів між персонажами існують інші засоби діалогізації: звернення до читача, включення читача в спільні роздуми шляхом очуднення ситуації (у творах Шмітта – це погляд дитини на вічні питання віри, совісті, морального вибору), зміни художнього часу і простору, розвиток сюжету, коли читач передбачає зміни або не очікує несподіваних поворотів подій.
Літературний діалог – це взаємодія трьох головних учасників комунікативного процесу: автора, тексту і читача. Діалогічну природу літератури відкриту для безкінечного сприйняття та тлумачення завжди відчували й підкреслювали письменники. Володимир Короленко писав: «Кожен твір мистецтва робить так, що той, хто сприймає, вступає в певні стосунки з тими, хто створив чи створює мистецтво та з усіма, хто водночас з ним, раніше або після нього сприйняли або сприйматиме теж саме художнє враження» [14, с. 268-269]. Автор у своєму розумінні діалогічності літератури не випадково підкреслив значення потенційних читачів у житті твору мистецтва в часі та просторі, інтуїтивно відчуваючи енергію створеного автором комунікативного поля, до якого постійно входять нові учасники, імпульси розуміння котрих примножують його силу.
Діалог автора з читачем, автора з героями, персонажів із персонажами досліджуються в різних теоріях літературознавства: психологічної, структуралізму, феноменології, рецептивної естетики. На відміну від традиційних поглядів на читача, якому надавалася роль зацікавленого авторськими зображеннями спостерігача, нові теорії першість у творчому літературному процесі надають читачеві, який уступає з автором у діалогічні стосунки. Як зазначає українська дослідниця М. Зубрицька, «категорія літературного діалогу опинилася в полі зору практично всіх літературознавчих шкіл та напрямів і стала пунктом перехрестя найоригінальніших теоретичних ідей у літературно-критичній думці ХХ століття» [7, с. 7].
Вивчення та узагальнення читацького досвіду певних історичних епох, окремих регіонів чи соціальних верств дає змогу простежити взаємовплив національних літератур, закономірності сприйняття окремих літературних форм та жанрів, рух читацьких симпатій та смаків. Шляхи впливу літератури на життя суспільства, зокрема життя читачів, вивчається за допомогою відгуків, листування, мемуарів, щоденників читачів-сучасників. Суттєвим джерелом вивчення історично конкретного читача є дослідження звернень нових поколінь реципієнтів до літератури минулого у вигляді цитацій, екранізацій, перекладів. Одним з перших представників історико-функціональної теорії читача вважають О. Білецького, котрий у 20-ті роки закликав до активного вивчення проблеми читача та його ролі в літературному процесі: «історія літератури не тільки історія письменників, а й історія читачів, без маси, що сприймає художній твір, неможлива й сама творча продуктивність, історія літератури повинна цікавитися розповсюдженням у масах літературних форм, їх боротьбою за існування та перевагу в читацькому середовищі» [2, с. 256]. Вчений визначив напрями вивчення функціональності читачів – порівняння естетичної цінності творів для читачів-сучасників та читачів наступних поколінь, класифікація літературних явищ кожної епохи за читацькими соціальними та культурно-психологічними групами.
Паралельно з історико-соціологічною оцінкою читача набував розвитку психологічний підхід, започаткований ученням О. Потебні. Представники психологічної школи надавали читачеві більших привілеїв, ніж автору. О. Потебня писав: «…читач може краще від самого поета осягти ідею його твору. Сутність, сила такого твору не в тому, що розумів під ним автор, а в тому, як він діє на читача або глядача, отже, у невичерпному можливому його змісті» [11, с. 140]. Роль автора в рецептивних теоріях так само обмежується визнанням енергією дії на читача, активна ж роль організації діалогічного процесу надається лише тому, хто сприймає художній текст, одухотворюючи його власними очікуваннями, уявою, почуттями. Крайнім вираженням такої теорії читача стала позиція постструктураліста Р. Барта, зокрема його відома теза про «смерть автора», парадоксальність якої пояснюється прагненням обмежити авторську присутність у написаному ним тексті до повного її виключення з процесу декодування змісту.
У працях М. Бахтіна теорія читача набула логічного завершення та теоретичного обґрунтування, вона і до сьогодні залишаючись цілісною естетичною моделлю. Читач, на думку відомого літературознавця, присутній у тексті завжди, різняться лише його позиція та місцезнаходження. Ставлення до героїв твору формує етичну позицію читача, коли він сприймає життя літературних персонажів як життя реальних людей, уживається в їхні проблеми, роздуми та міркування, переносить описані чуття, вчинки та роздуми на власне життя. Естетична діяльність читача починається з моменту, коли він виходить з позиції етичного співпереживання та стає співрозмовником автора. Зустріч читача з автором – це головна його естетична діяльність, яку М. Бахтін називав співтворчістю. Наявність і рівновага етичного та естетичного характеризують повноцінне художне сприйняття, про яке мріють митці та до якого прагнуть читачі.
Таким чином, у літературному творі окрім явних діалогів між персонажами твору існують прихований (не зафіксований у тексті) діалог читача з текстом і автора з читачем. Ці діалоги відбуваються на концептуальному рівні як протиставлення суджень, ідей, позицій, світосприйняття. Для створення концептуального діалогу автор використовує характери і життєві ситуації персонажів, сюжетні і композиційні конструкції, побудову художнього часу і простору та інші формально-змістові чинники художнього твору. Окрім обміну думками, почуттями літературний діалог – це естетична категорія, яка передбачає співтворчість автора і читача, їх зустріч як співрозмовників. У нашій роботі, що присвячена аналізу трьох повістей Е. Е. Шмітта, у яких письменник розмірковує над питаннями віри у житті людини, ми визначаємо наступні критерії співтворчості з автором, які в цих творах є домінуючими: образ Бога очима дитини, що опинилася у складних життєвих обставинах; ставлення автора до різних релігійних конфесій, трьох світових релігій – християнства, мусульманства, іудаїзма; дієвість віри у складних життєвих та історичних подіях трьох героїв-хлопчиків; діалог найбільших світових релігій, який не розділяє, а об’єднує людство в його пошуках істини і справедливості. Повісті Е. Е. Шмітта – приклад художнього діалогу, яким просякнута вся тканина літературного твору. На його основі будується ідейно-художній зміст і композиція циклу творів як діалог світових релігій: християнства, мусульманства й іудаїзму. Прихований у повістях «Оскар і Рожева пані», «Пан Ібрагім і квіти Корану» і явний у повісті «Дитя Ноя».
4. Рекомендації до написання глав
Найбільш вагому частину роботи становить опис дослідження і його результатів. Опис поділяється на глави, у кожній з яких реалізується одне із завдань, сформульованих у вступному розділі. Глави можуть розбиватися на параграфи, які, у разі потреби, зазнають подальшого членування. Кожна глава, як і її частина, повинна мати свою назву, формулювання якої логічно співвідноситься з формулюванням інших назв. Авторові слід подбати про композиційну завершеність кожної структурної частини роботи: цього можна досягти, написавши коротенький вступ до неї і висновки.
У межах основної частини роботи автор курсової роботи повинен виконати завдання, визначені у вступі, і досягти поставленої мети курсової роботи. Основна частина має включати 2-3 самостійні, але взаємопов’язані розділи, у яких розкриваються основні положення теми курсової роботи. На основі опрацьованого матеріалу здійснюється розгорнутий виклад теоретичних положень та емпіричних даних, що досліджуються.
Основна частина курсової роботи повинна мати не описовий, а творчий, аналітичний характер. Важливо, щоб при написанні курсової роботи була висвітлена позиція автора, його міркування щодо питань, які розглядаються, пропозиції тощо. Студент повинен дослідити джерельну базу, супроводжувати виклад матеріалу власними коментарями, завершувати кожне питання чи розділ коротким узагальнюючим висновком. Цей висновок повинен нести наукову новизну чи особисту думку автора до уже відомого матеріалу як результату проведеного дослідження.
Зміст кожного розділу повинен відповідати заголовку. Кожен розділ починається з нової сторінки. Розділи містять вичерпний і повний виклад результатів власних досліджень студента з висвітленням того нового, що він вносить у розробку проблеми. Виклад матеріалу підпорядковується чітко визначеній автором одній провідній ідеї.
Висновки до кожного розділу стисло підсумовують його зміст.
4.1. Аргументація думки та її ілюстрування
При описі дослідження і його результатів значну увагу необхідно приділяти аргументації. Для цього треба вдаватися до індукції (хід думки від часткового до загального) і дедукції (хід думки від загального до часткового). У системі доказів потрібно використовувати посилання на погляди визначних діячів науки із обов’язковим зазначенням джерела. Посилання мають бути доречними, цитування – помірними. Розвиваючи власну думку, слід звертатися до ілюстрацій прикладів, найбільш показових, найбільш переконливих. Як правило, обсяг ілюстрованого матеріалу не регламентується, проте прикладів повинно бути достатньої кількості.
4.2. Розмежування свого і чужого
При викладі думки слід чітко розмежовувати своє й чуже, наголошуючи, що саме належить авторові роботи, а що запозичене з праць вітчизняних або зарубіжних учених. Варто користуватися такими визначеннями: „на нашу думку”, „як засвідчує наше дослідження”, „з нашого погляду”, „як твердить такий-то”, „поділяючи думку такого-то”, „погоджуючись із міркуванням такого-то” та ін.
4.3. Мова і стиль курсової роботи
Мові та стилю курсової роботи також необхідно приділити належну увагу. Мовностилістична культура такої роботи найкраще демонструє загальну культуру її автора.
Найхарактерніша ознака писемної наукової мови – формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це відображається у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином із роздумів, метою яких є доведення істин, виявлених унаслідок дослідження фактів дійсності.
Для наукового тексту характерні смислова завершеність, цілісність і пов’язаність. Найважливіший засіб вираження логічних зв’язків – спеціальні функціонально-синтаксичні засоби, що вказують на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже тощо), заперечення (проте, але, тоді як, одначе, але ніяк), причинно-наслідкові зв’язки (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (раніше ніж перейти до..., звернімося до..., розглянемо..., зупинимося на..., розглянувши..., перейдемо до..., треба зупинитися на..., варто розглянути...), результат, висновок (отже, значить, як висновок, на закінчення зазначимо, усе сказане дає змогу зробити висновок, підсумовуючи, слід сказати...).
Засобами логічного зв’язку можуть виступати займенники, прикметники і дієприкметники (даний, той, такий, названий, вказати) тощо.
У деяких випадках словосполучення розглянутого вище типу не тільки допомагають окреслити переходи авторської думки, а й сприяють удосконаленню рубрикації тексту. Вони, відіграючи роль невиділених рубрик, пояснюють внутрішню послідовність викладу.
Особливістю письмової наукової мови є цілеспрямованість, логічність, лаконізм і відсутність емоційних мовних елементів. Науковий текст характеризується тим. що його становлять лише точні, отримані внаслідок спостережень і наукових експериментів відомості та факти. Це зумовлює і точність їхнього словесного вияву, і, таким чином, використання спеціальної термінології.
Завдяки спеціальним термінам є можливість у стислій та економній формі давати розгорнуті визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.
Науковий термін – це не просто слово, а втілення сутності даного явища. Добирати наукові терміни і визначення необхідно дуже уважно. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам’ятаючи, що кожна галузь науки має свою, притаманну тільки їй термінологічну систему.
Не використовується також замість прийнятих у даній науці термінів професійна лексика, тобто слова та вирази, поширені у певному науковому середовищі, наприклад: «хвостовка» (індивідуальна відомість для перездачі академічної заборгованості). Професіоналізми – це не позначення наукових понять, а умовні, вищою мірою диференційовані найменування реалій, що використовуються в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм.
Фразеологія наукової роботи покликана, з одного боку. визначати логічні зв’язки між частинами висловлювань (навести результати, як показав аналіз, на підставі отриманих даних, підсумовуючи сказане, звідси випливає, що...), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті, термінами, наприклад: ахілесова п’ята, яблуко розбрату тощо).
На мовностилістичне оформлення роботи впливають морфологічні особливості наукової мови. Насамперед слід відзначити наявність великої кількості іменників із абстрактним значенням, а також дієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення тощо).
У науковому тексті широко представлені відносні прикметники (літературний, державний, мовний, політичний тощо), оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з максимальною точністю вказувати достатні та потрібні ознаки понять.
Як відомо, не можна утворювати форми ступенів порівняння відносних прикметників. Тому в тексті кваліфікаційної роботи, використовуючи якісні прикметники, віддають перевагу аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня використовують слова «найбільш», «найменш», наприклад: найбільш літературний, найменш заангажований.
Особливістю мови наукової роботи є також відсутність експресії (сила вираження вияву яких-небудь почуттів, переживань; виразність). Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають. Тому більшість прикметників є тут частинами термінологічних виразів. Так, правильно буде прикметник «наступні» замінити займенником «такі», котрий всюди підкреслює послідовність перерахування особливостей і прикмет.
Дієслово і дієслівні форми несуть у тексті особливе інформаційне навантаження. Вони служать для окреслення постійної ознаки предмета, використовуються при описі дослідження, доведення тощо.
Широко вживаються дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують ставлення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше дієслова умовного і майже ніколи – наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що зумовлено потребою підкреслити об’єкт дії, предмет дослідження (наприклад. «У даній статті розглядаються...», «Передбачено виділити...»).
У науковій мові поширені вказівні займенники «цей», «той», «такий». Вони не тільки конкретизують предмет, а й визначають логічні зв’язки між частинами висловлювання (наприклад, «Ці дані служать підставою для висновку..:»). Займенники «щось», «дещо», «що-небудь» через некоректність їх значення в тексті роботи не використовуються.
Синтаксис наукової мови характеризується логічною послідовністю. Тут окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, усі компоненти (прості та складні), як правило, дуже пов’язані один з одним, кожен наступний випливає з попереднього або є наступною ланкою в розповіді чи міркуваннях. Тому для тексту курсової роботи, який потребує складної аргументації та виявлення причинно-наслідкових відносин, властиві складні речення різних видів із чіткими синтаксичними зв’язками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності «завдяки тому, що», «між тим як», «тому що», «замість того, щоб», «з огляду на те, що», «внаслідок того, що», «після того, що», «тоді як» тощо. Особливо часто використовуються похідні прийменники «упродовж», «відповідно до...», «на відміну від...», «поряд з...», «з огляду на...» тощо.
У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення. Це пояснюється тим, що підпорядковуючі конструкції відбивають причинні, часові, наслідкові, умовні та подібні відношення, а також тим, що окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов’язані між собою. Частини складносурядного речення немовби нанизуються одна на одну, утворюючи своєрідний ланцюг, окремі ланки якого мають незалежність і легко піддаються перегрупуванню.
Безособові, неозначено-особові речення в тексті курсових робіт вживаються при описі фактів, явищ і процесів (У роботі розглянуто (розглядається)..., проаналізовано... (аналізується) тощо). Називні речення використовуються в назвах розділів, підрозділів і пунктів, у підписах під рисунками, діаграмами, ілюстраціями.
Писемна наукова мова має й чисто стилістичні особливості. Об’єктивність викладу – основна її стилістична риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень па позначення ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи той факт можна подати як достовірний (справді, насправді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно).
Обов’язковою вимогою об’єктивності викладу матеріалу є також вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки чи якогось виразу. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних 
вставних слів і словосполучень («за повідомленням», «за даними», «на думку», «на нашу думку» тощо).
Стиль писемної наукової мови – це безособовий монолог. Тому виклад зазвичай ведеться від третьої особи, бо увага зосереджена на змісті та логічній послідовності повідомлення, а не на суб’єкті. Порівняно рідко використовуються форми першої і зовсім не використовуються – другої особи займенників однини. Авторське «я» ніби відступає на другий план.
Нині стало неписаним правилом у наукових текстах замість «я» використовувати «ми» з огляду на те, що вираз суб’єкта авторства як формального колективу надає більшого об’єктивізму викладу. Вираз авторства через «ми» дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового напрямку. І це цілком зрозуміло, оскільки сучасну науку характеризують такі тенденції, як інтеграція, колективність творчості,: комплексний підхід до розв’язання проблем. Займенник «ми» та його похідні якомога краще передає й відтінює ці тенденції. Проте нагромадження в тексті займенника «ми» справляє малоприємне враження. Тому автори використовують конструкції з невизначено-особовими реченнями («Спочатку проводять відбір зразків для аналізу, а потім встановлюють їхню відповідність за розмірами шаблонів...»). Використовується також форма викладу від третьої особи («Автор уважає...»), речення з пасивними дієприкметниками («Розроблений комплексний підхід до вивчення...»).
Якостями, що визначають культуру наукової мови, є точність, ясність і стислість. Смислова точність – одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значущості інформації, вміщеної в тексті роботи. Недоречно вжите слово може суттєво викривити сенс написаного, призвести до подвійного тлумачення тієї чи тієї фрази, надати всьому текстові небажаної тональності. Точність наукової мови забезпечується:
-відсутністю канцеляризмів, заплутаної книжкової лексики, просторічних жаргонних слів, що використовують замість відповідних термінів;
-дотриманням стилістичних норм і зв’язків слів у реченні.
Ясність – це вміння писати доступно і дохідливо. Особливо багато неясностей виникає там, де автори замість точних кількісних значень використовують слова і словосполучення з невизначеним або занадто узагальненим значенням.
Здебільшого порушення ясності викладу викликане прагненням окремих авторів надати своїй праці уявної науковості. Звідси і зовсім непотрібна науковоподібність, коли простим, усім добре відомим предметам дають ускладнені назви. Причиною неясності висловлювання може стати неправильне розташування слів у реченні.
Реалізація стислості мови означає вміння уникнути непотрібних повторів, надмірної деталізації. Кожне слово і вираз служать меті – якомога не тільки точніше, але й стисліше донести сутність справи. Тому слова і словосполучення, котрі не несуть жодного смислового навантаження, повинні бути повністю вилучені з тексту роботи.
Багатослів’я (або мовна надмірність) найчастіше виявляється у вживанні зайвих слів (наприклад: «...використовує наявну літературу»). Щоб уникнути багатослів’я, треба передусім боротися з плеоназмами (уживанням однозначних слів), коли до тексту вводяться непотрібні слова. Вони свідчать не тільки про мовну недбалість її автора, а й часто вказують на нечіткість його уявлення про предмет дослідження або на те, що він просто не розуміє точного сенсу слів, узятих із чужої мови.
До мовної надмірності слід віднести і вживання без потреби чужомовних слів, що дублюють українські і тим самим невиправдано ускладнюють вислів (зокрема: диверсифікація - різноманітність, детермінувати - визначати, апробація – перевірка тощо). Неправильне або паралельне використання чужомовної лексики призводить, як правило, до зайвих повторів, наприклад: форсувати проведення дослідження прискореними темпами. Окрім лексичних форм багатослів’я в наукових працях трапляються і стилістичні вади, серед яких переважают канцеляризми. що засмічують мову, надаючи їй казенного І відтінку, наприклад: «Ці товари можуть дути допущені до продажу тільки після спеціальної обробки». Особлив часто канцеляризми потрапляють у наукову мову через недоречне використання гак званих прислівникових сполук, позбавляючи її емоційності і стислості (у справі, по лінії, за рахунок, у частині). Наприклад, «Він захистив курсову роботу за рахунок добре поставленого експерименту».
Типові недоліки і помилки у курсових роботах:
• Зміст роботи не відповідає плану або не розкриває тему повністю чи в її основній частині.
• Сформульовані розділи (підрозділи) не відбивають реальну проблемну ситуацію, стан об’єкта.
• Мета дослідження не пов'язана з проблемою, сформульована абстрактно і не відбиває специфіки об’єкта і предмета дослідження.
•Автор не виявив самостійності, робота є компілятивною або плагіатом.
• Не зроблено глибокого і всебічного аналізу історичних джерел, нової спеціальної літератури з теми дослідження (останні 20 років).
•Аналітичний огляд вітчизняних і зарубіжних публікацій з теми роботи має форму анотованого списку і не відбиває рівня досліджуваності проблеми.
• Кінцевий результат не відповідає меті дослідження, висновки не відповідають поставленим завданням.
•У роботі немає посилань на першоджерела або вказані не ті, із яких запозичено матеріал.
• Бібліографічний опис джерел у списку наведено довільно, без дотримання вимог державного стандарту.
•Як ілюстративний матеріал використано таблиці, діаграми, схеми, запозичені не з першоджерел, а з підручника, навчального посібника, монографії або наукової статті.
• Обсяг та оформлення роботи не відповідають вимогам, робота виконана неохайно, із помилками.
5. Висновки
Спеціальний розділ „Висновки”, присвячений підсумкам дослідження, становить квінтесенцію роботи. У цьому розділі повторюються основні положення вступу; за пунктами викладаються результати дослідження; пункти ілюструються найяскравішими прикладами, розкривається значущість роботи. Слід пам’ятати, що нічого нового порівняно з текстом попередніх розділів у „Висновках” не повинно бути.
У висновках викладаються найважливіші наукові та практичні результати, подаються рекомендації щодо наукового і практичного використання здобутих результатів.
Приклад написання висновків до розділу
Дата: 2019-04-23, просмотров: 309.
