Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
| № п/п | Назва етапу | Зміст етапу |
| І етап | Підготовчий | - ознайомлення з методичними рекомендаціями з написання курсової роботи; - ознайомлення з тематикою курсових робіт; |
| II етап | Початковий | - вибір теми курсового дослідження; - попередній огляд інформаційних джерел; - визначення мети і завдань, об’єкту і предмету дослідження, обґрунтування актуальності обраної теми; - складання попереднього стислого плану курсової роботи. |
| III етап | Основний | - поглиблене вивчення інформаційних джерел; - складання бібліографії до теми; - збір і обробка матеріалу; - складання розгорнутого змісту курсового дослідження та узгодження його з науковим керівником; уточнення плану; - написання попереднього (чорнового) варіанту курсової роботи з висновками згідно з погодженим змістом; - написання вступу; - складання списку джерел і літератури; - доопрацювання (робота над зауваженнями керівника); - редагування і чистове оформлення роботи; |
| IV етап | Заключний | - рецензування курсової роботи науковим керівником; - захист. |
Етапи визначають послідовність виконання курсової роботи.
Підготовчий етап роботи над курсовим дослідженням полягає в ознайомленні студентів із методичними рекомендаціями до написання курсових робіт, вимогами щодо їх належного оформлення, змісту, структури тощо. Даний етап також передбачає ознайомлення студентів із тематикою курсових робіт, запропонованих випускаючою кафедрою.
Тематика курсових робіт є нормативною складовою навчально-методичного комплексу навчальної дисципліни (НМКД).
Тематика курсових робіт щорічно оновлюється і затверджується на засіданні кафедри.
Початковим етапом виконання курсової роботи вважається вибір і закріплення за студентом однієї з тем курсових робіт, що відповідає його творчому пошуку та можливій подальшій сфері професійної реалізації.
При виборі теми курсової роботи доцільно врахувати: професійну орієнтацію студента, особисті бажання та плани студента щодо поглибленого вивчення окремих актуальних питань курсу, наявність достатньої кількості джерел, доробків із близьких за змістом тем суміжних дисциплін.
Тематика курсових робіт повинна відповідати завданням відповідного блоку навчальних дисциплін, а також науково-педагогічному профілю кафедри. Пропонуючи теми курсових робіт, викладачі кафедри повинні орієнтувати студентів на актуальні проблеми сучасної філологічної науки і практики; заохочувати ініціативу і вияв власних наукових інтересів студента.
Вибираючи тему курсової роботи з тематики, запропонованої кафедрою, студент повинен зорієнтуватись у тому, щоб дослідження, здійснене в процесі розробки курсової роботи, можливо було продовжити в подальших наукових пошуках. Доцільно обирати тему на перспективу з тим, щоб курсові роботи стали складовими майбутнього дослідження.
Оскільки запропонована тематика курсових робіт не може охопити всі актуальні проблеми літературознавчої науки і практики, перелік може бути розширений, у тому числі й із урахуванням наукових інтересів студентів.
Згідно з навчальним планом освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» на 1-4 курсах студенти отримали теоретичні знання і практичні уміння та навички з основних літературознавчих дисциплін. Чинниками, які впливають на вибір теми курсової роботи, можуть бути рівень фахової та методичної підготовки студента, його наукові зацікавлення. Необхідно враховувати також рівень розробленості тієї чи тієї проблеми в науковій літературі. Вибираючи (формулюючи) тему, слід упевнитися, що об’єктивні наукові джерела можуть забезпечити опрацювання і розвиток даної проблеми. При цьому слід пам’ятати, що інформація, отримана з Інтернету. не завжди є об’єктивною і науковою. При виборі теми курсової роботи необхідно надавати перевагу тим дослідженням, результати яких можуть бути використані в майбутній професійній діяльності. Допомогу студентові при виборі (формулюванні) теми може і повинен надати науковий керівник. Назва курсової роботи повинна бути лаконічною, відповідати обраній проблемі та суті дослідження.
Теми курсових робіт, їхні виконавці та наукові керівники затверджуються на засіданні кафедри. Студент має право обрати тему курсової роботи з числа визначених кафедрою або ж запропонувати на розгляд кафедри власну тему з обґрунтуванням актуальності її розробки. Кінцеве рішення щодо визначення теми залишається за науковим керівником. Подальше коригування теми можливе лише з дозволу наукового керівника при достатньому обґрунтуванні змін студентом.
При виборі і формулюванні теми обов’язково акцентувати проблемність дослідження. Тема не повинна бути надто широкою. Обравши тему, слід визначити, наскільки широко представлена в матеріалі проблема, яка розглядається, і тоді вже остаточно здійснювати певний напрямок у дослідженні. Тему можна опрацьовувати на прикладі одного твору, на матеріалі частини творчості або усього доробку письменника. Вивченню можуть піддаватися як загальне, так і конкретне; міжлітературні та міжпредметні зв’язки тощо.
Вибір теми, безумовно, є найбільш відповідальним етапом у діяльності студента-дослідника. Практика показує, що правильно обрати тему – це значить наполовину забезпечити її успішне виконання.
Тематика курсових робіт повинна відповідати меті вивчення певної навчальної дисципліни та практичним потребам з конкретного фаху.
Студент має право самостійно обрати наукового керівника курсової роботи з числа професорсько-викладацького складу кафедр, на базі яких заплановане виконання цього виду навчально-дослідницької роботи.
Викладач може відмовити студентові у здійсненні наукового керівництва у разі, якщо:
1) кількість студентів, роботами яких він керує, перевищує заплановане йому навантаження на цей вид навчальної роботи;
2) студент звернувся пізніше встановленого кафедрою терміну обрання теми курсового дослідження і наукового керівника. У такому випадку тему курсового дослідження і його наукового керівника визначає завідувач кафедри.
Списки студентів із зазначенням тем курсових робіт та складу наукових керівників подаються деканатами факультетів до навчального відділу університету за встановленою формою упродовж п’ятого навчального тижня поточного семестру і затверджуються у визначеному чинними нормативними вимогами порядку.
В окремих випадках допускається літературне редагування теми, що не призводить до зміни об’єкта і предмета курсового дослідження. Відредагована тема курсового дослідження фіксується у протоколі засідання кафедри, витяг з якого подається до навчального відділу.
Курсова роботи, тема якої не відповідає затвердженій, до рецензування й захисту не допускається.
Науковий керівник здійснює консультування студента у процесі виконання ним курсового дослідження у межах запланованого навантаження.
Тема курсової роботи вказується на титульній сторінці (див. додаток А).
Після цієї попередньої роботи слід повернутися до складання плану самого дослідження. Складання цього плану залежить від теми й аспекту усієї роботи.
Кожна дослідницька робота вимагає чіткої й продуманої організації. Від самого початку роботи студентові необхідно мати план курсового дослідження, хоча б попередній, такий, що буде коригуватися. Робочий план студентові допомагає скласти його науковий керівник, або самостійно складений студентом план обговорюється з науковим керівником. План включає: вступ; 2-3 взаємопов’язані й логічно побудовані розділи, що дозволяють розкрити тему; висновки. План курсової роботи може бути простим і складним, залежно від теми й задуму автора, зокрема, мети і завдань, які він має намір реалізувати. Важливо, щоб складові частини курсової роботи були взаємопов’язані між собою. Так, визначені у вступі завдання складають зміст основної частини роботи, а у висновках підводяться підсумки проведеного дослідження.
У процесі роботи план може уточнюватися. Попередній робочий план дозволить уникнути промахів, помилок при написанні курсової роботи. Він передбачає першочергове вивчення джерел, до яких відносимо тексти художніх творів. Читання тексту та критичної літератури повинно супроводжуватися записами про загальне враження від прочитаного.
Остаточно відкоригований план курсової роботи відображається у змісті, де зазначаються назви усіх структурних частин курсової роботи і вказуються сторінки, на яких вони починаються.
ЗМІСТ – це перелік заголовків структури роботи. Його розташовують безпосередньо після титульного аркуша, починаючи з нової сторінки. Заголовки ЗМІСТУ повинні точно повторювати заголовки в тексті та чітко відображати завдання роботи.
Скорочувати заголовки у змісті або додавати їх в іншій редакції порівняно із заголовками у тексті не дозволяється. До змісту включають: вступ: послідовні назви всіх розділів і підрозділів; висновки; список використаних джерел; додатки і напроти них – номери сторінок, які містять початок вищевказаних складових роботи.
Зразок оформлення змісту курсової роботи поданий у додатку Б.
Основний етап виконання курсової роботи. Після того, як визначено тему курсової роботи, студент повинен самостійно дібрати інформаційні джерела (книги, монографії, статті, літературознавчі та історичні джерела, електронні джерела інформації) з обраної теми.
Ознайомлення з науковою літературою та її опрацювання
Від наукової новизни дослідження залежить його теоретична і практична цінність. Тому студент має сказати своє слово в науці, яке повинне бути самостійним і обгрунтованим. Це можливо за умови, якщо дослідник буде знати, що вже зроблено попередниками, які існують думки з приводу обраного ним предмета. А тому потрібно звернутися до спеціальної літератури.
Починати треба з фундаментальних праць: вони підлягають докладному вивченню. Можна обмежитися студіюванням окремих розділів або певних сторінок із праць, які стосуються теми дослідження лише опосередковано.
„Швидке” читання (читання „по діагоналі”) повинно відповісти на питання, чи варто дану статтю чи книгу уважно вивчати.
Після того, як проглянуто всю наявну на даний момент літературу, можна приступити до „повільного” читання, до глибшого її вивчення, переходячи від простого матеріалу до складнішого. Треба починати з книг, згодом перейти до статей; спочатку вивчати вітчизняні джерела, а потім – іноземну літературу.
При читанні відібраної літератури треба робити помітки. Читаючи джерела, краще записати більше, бо заздалегідь не завжди відомо, що з цього матеріалу може знадобитися.
За систему зберігання записів можна узяти початковий план дослідження, а потім – план курсової роботи. Корисно для кожного її розділу завести окрему папку. Подальша обробка матеріалу повинна дати відповідь на питання щодо повноти зібраної інформації.
Оформлення бібліографічних карток.
Створення картотеки наукових праць
Назва кожного джерела виписується на окрему бібліографічну картку, яка повинна бути точною копією каталожної: це згодиться й для замовлення відповідних матеріалів у бібліотеці, і для укладання списку літератури, який обов’язково подається у кінці роботи. Розставляючи картки в алфавітному порядку, студент створює картотеку наукових праць.
У картку слід вносити точні бібліографічні дані про книгу: прізвище, ініціали автора, повну назву книги, місце видання, видавництво, рік випуску, сторінки; якщо багатотомник – том.
У процесі дослідження картотека поповнюється – у неї включаються назви робіт, на які посилаються інші автори. Передбачити всі питання заздалегідь неможливо, тому бібліографічні пошуки й студіювання наукової літератури не припиняються, поки дослідження не закінчується.
Укладання списку літератури
Список літератури укладають таким чином:
1. Систематизують бібліографічні картки, розкладаючи їх за алфавітом.
2. Перевіряють, чи всі бібліографічні картки оформлені за правилами, у разі потреби вносять необхідні виправлення.
3. У визначеній таким чином послідовності переносять усі дані з карток до списку, застосовуючи суцільну нумерацію. Відповідно до цієї нумерації оформлюють усі посилання на джерела в тексті роботи. Перелік наукових праць у списку літератури до курсової роботи повинен містити не менш як 20 позицій.
4. В описі джерел дозволяються тільки такі скорочення міст: Київ – К., Москва – М., Ленінград – Л., Санкт-Петербург – СПб.; London – L, Paris – P, New York – N.Y.
5. До списку використаної літератури вносяться лише ті позиції, на які було зроблено посилання у тексті курсової роботи.
Після складання бібліографії студент повинен розпочати вивчення літератури. Глибоке вивчення літературних й історичних джерел дає змогу з’ясувати сучасний стан найважливіших питань із теми та рівень їхньої розробки. Чітко визначивши напрями, обсяг і характер інформації, необхідної для виконання курсової роботи, потрібно визначити найдоцільніший план курсової роботи, дотримуючись вимог щодо його складання.
Теоретичними джерелами є наявні в бібліотеках підручники, навчальні та методичні посібники, курси лекцій, наукові статті на відповідну тематику, дисертації та автореферати, монографії та збірники наукових праць, матеріали наукових конференцій, публікації в газетах і журналах, довідкова література; із певними застереженнями може бути використана інформація, отримана з Інтернету.
Методика вивчення літератури, як основа наукового дослідження в курсовій роботі, залежить від характеру й індивідуальних особливостей студента – загально-освітнього рівня й спеціальної підготовки, ерудиції та особливостей пам’яті, звичок і працездатності. Разом із цим є доцільним дотримання загальних правил опрацювання літератури. Спочатку потрібно ознайомитись з основною літературою (підручниками та посібниками), а потім – додатковою (статтями про конкретні дослідження тощо). Вивчення складних джерел (монографій) слід починати лише після опрацювання простіших (підручників).
Як знайти потрібну літературу? Є два шляхи отримання бібліографічної довідки:
1) замовлення в спеціалізованій інформаційній установі;
2) самостійний пошук.
Ефективнішим буде другий шлях, оскільки, незважаючи на високу кваліфікацію працівників інформаційних служб, вони ніколи не доберуть літературу так, як треба дослідникові.
Щоб знайти необхідну літературу, треба звернутися до бібліографічного відділу бібліотеки. Одержавши пораду досвідченого спеціаліста, необхідно вибрати з каталогів усе, що стосується обраної теми. Орієнтиром у цих пошуках має бути характер теми.
Треба ознайомитися із довідниковою літературою, енциклопедіями, словниками та іншими науковими розвідками загального характеру. Необхідним є ознайомлення з науковими працями, які стосуються особливостей досліджуваної проблеми, характеризують творчість письменників, котрі пов’язані з досліджуваним явищем тощо. Безумовним є вивчення текстів художніх творів, які є об’єктом уваги дослідника.
Тільки увійшовши у художній світ письменника, прийнявши його світосприйняття, збагнувши особливості його стилю, проникнувши у специфіку його мовленнєвої манери тощо, можна переходити до встановлення певних закономірностей, розв’язання проблеми.
Важко не погодитися із таким твердженням: „Вивчати явище без книг – це почати плавання у незвіданому морі без карти, вивчати ж книги без практичної роботи – це значить зовсім не вийти в море”.
Працюючи з каталогами, слід пам’ятати, що дуже важливо не пропустити нічого суттєвого, тому треба брати на облік усі роботи та збірники, у назві яких можна знайти хоча б натяк на їх зв’язок із темою дослідження.
Допоможе дослідникові знання класифікації джерел. Розмежування існуючих джерел проводиться за:
1) історичними епохами, до яких вони належать,
2) їх призначенням,
3) змістом,
4) формою їх побутування.
За часом (історичною епохою) джерела поділяються на сучасні (ті, що співвідносяться із часом роботи письменника над твором) і пізніші (котрі виникли через багато років після його створення). Для кожного історичного періоду домінуючими є свої специфічні види: так, при вивченні літератури ХХ-ХХІ століть одним із важливих джерел є інтерв’ю, яке неможливе для літератури, наприклад, ХУ1 століття. Літописи або індекси заборонених книг є цінними для дослідників давніх літератур.
За формою побутування вирізняються джерела:
А) друковані,
Б) відомі лише у рукописах, мікрофільмах ,
В) інтернет.
Для користування інтернетом потрібно мати доступ до мережі. Найбільш поширені в Україні – комутований доступ (або dial-up) та доступ по виділеній лінії. Крім цього, необхідно мати програму для перегляду Інтернет – сторінок (веб–броузер). Найпоширенішим є Microsoft Internet Explorer, що входить до складу операційної системи Windows.
Після встановлення доступу в Інтернет та запуску броузера, в рядку адреси броузера вводиться адреса потрібного сайту. Після встановлення з’єднання із сервером, у броузері відображається веб–сторінка, з якої за допомогою гіперпосилань можна перейти на інші сторінки даного сайту або на сторінки інших серверів.
Для пошуку адрес серверів використовуються спеціальні ресурси, які називаються пошуковими серверами. Найбільш популярні у світі – Yahoo! (www.yahoo.com), Google (www.google.com). Серед пошукових серверів російськомовної частини Інтернету – Yandex (www.yandex.ru), Rambler (www.rambler.ru), Aport (www.aport.ru). Серед україномовних найпотужніший – Meta (www.meta.ua), Крім того, використовуються спеціалізовані портали певної тематики. Наприклад, сайт Київської наукової бібліотеки імені В. І. Вернадського – www.nbuv.gov.ua. Серед сайтів напрямку – сайти провідних вузів України.
За призначенням джерела поділяються на:
1) творчі (прямо чи опосередковано пов’язані з процесами творення): чернетки, біловики, коректури з правкою автора, тексти художніх, публіцистичних, критичних творів, інші;
2) ділові: листування автора з видавництвами, договори, відомості тощо;
3) інтимні: щоденники, листи близьким людям, записи для себе, інші;
4) критичні: відгуки органів друку на твір письменника, повідомлення про екранізацію, постановку на сцені, передачу по телебаченню тощо.
За змістом джерела можна об’єднати у такі групи:
1) першоджерела: тексти творів, рукописи, варіанти, плани, інше;
2) епістолярні джерела: листи самого автора або його сучасників;
3) мемуари: спогади, щоденники, сповіді, автобіографії, інше;
4) документи;
5) рецензії, статті, книги, виступи письменника;
6) літературно-художня спадщина автора;
7) критичні статті, огляди, рецензії сучасників письменника;
8) передмова, коментар, заключне слово у виданні творів автора;
9) .науково-дослідні роботи монографічного характеру з творчості письменника;
10) науково-дослідні та науково-популярні праці загального типу, присвячені літературі певного народу, епохи, напряму;
11) бібліографічні посібники.
До додаткових джерел відносять найрізноманітніші матеріали, що належать до інших наук (історії, філософії, психології, етнографії тощо), особливо до суміжних із літературою видів мистецтва (театру, кіно, музики, живопису).
Важливого значення набувають також енциклопедії, словники, довідники.
Проте вивчаючи літературу, не слід тільки запозичувати матеріал. Паралельно необхідно обдумувати знайдену інформацію. Цей процес має тривати протягом усієї роботи над темою, тоді власні думки, що виникли в ході знайомства із чужими працями, стануть основою для отримання нового знання.
Усвідомивши основне спрямування роботи і вивчивши текст художнього твору, студент аналізує прочитане з точки зору його придатності для дослідження, уточнює, деталізує загальні поняття про явища, які потрібно дослідити, класифікує їх тощо.
Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення включає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають особливе значення для курсової роботи, старанно опрацьовуються, звертається особливу увагу на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблемних питань обраної теми, дискусійні питання, наявність різних точок зору й протиріч. У процесі опрацювання літератури на окремих аркушах або картках роблять конспективні записи, виписки з тексту, цитати, цифровий матеріал. При цьому слід обов’язково робити повні бібліографічні записи джерел: автора, назва книги (статті), видавництва (назви журналу), року видання, обсягу книги (номеру журналу), номеру сторінки з тим, щоб використати ці записи для підготовки списку використаних джерел й зробити необхідні посилання на джерела в тексті курсової роботи.
Після опрацювання джерельної бази студент приступає до написання курсової роботи. При цьому він повинен дотримуватися певних вимог щодо змісту окремих частин курсової роботи. Зміст курсової роботи повинен містити назви (заголовки) та номери початкових сторінок усіх розділів і пунктів, що є в роботі, починаючи зі вступу й закінчуючи додатками.
Робота має складатися зі вступу, двох або трьох розділів (глав) і висновків (кожен із цих структурних компонентів може бути підданий подальшому членуванню); наприкінці вміщується список використаної літератури; деякі матеріали можуть бути винесені в додаток (напр., словник, таблиця, ОСС (опорно-сигнальна схема) тощо):
ВСТУП, у якому визначається актуальність даної теми дослідження в сучасних умовах, предмет і об'єкт дослідження, мета написання курсової роботи та чітко виокремлюються завдання, які потрібно вирішити задля досягнення поставленої мети, робиться аналіз використаних джерел і літератури.
РОЗДІЛ 1 (один-три пункти) – теоретична частина, у якій визначається сутність предмету дослідження, його історичний розвиток, видова характеристика тощо, тобто розкриваються основи розвитку проблеми.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.
РОЗДІЛ 2 (один-три пункти) – практична частина, яка базується на дослідженні умов розвитку та стану предмету дослідження.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2.
РОЗДІЛ 3 (один-два пункти) – проблемно-рекомендаційна частина, яка окреслює проблеми, що існують у межах теми дослідження, та, базуючись на конкретних якісних і кількісних показниках, рекомендує шляхи їх вирішення.
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3.
ВИСНОВКИ до курсової роботи з усіх досліджуваних питань.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
ДОДАТКИ (за потреби).
Зміст курсової роботи може бути стислим або розгорнутим.
Таким чином, вибір теми курсової роботи та складання її змісту визначає її майбутню якість, інформативну цінність.
Зміст глав, частин повинен відповідати заголовку. Для цього необхідно членувати текст у процесі його створення; кожну частину починати із заголовка і вступною фразою зазначити, про що саме в цій частині йтиметься.
Також необхідно виявити можливості використання досліджуваної теми в позакласній, позаурочній роботі, зокрема на факультативах, гуртках, тематичних вечорах тощо.
Загальні висновки (обсяг – 2-3 сторінки), які завершують курсову роботу, мають відображати кінцеві результати наукового дослідження студента. Це коротке резюме з усього змісту курсової роботи, що показує, якою мірою вирішено завдання й досягнуто мету, сформульовану у вступі. В останньому абзаці можна визначити, які аспекти даної теми можуть стати предметом майбутніх досліджень.
У кінці наукової роботи наводиться список використаних джерел і вказуються додатки (при необхідності).
Бажано дотримуватися вказаної логічної послідовності виконання курсового дослідження. Це дозволить студенту значно підвищити якість виконаної курсової роботи та отримати позитивний відгук наукового керівника.
Заключним етапом уважається рецензування курсової роботи науковим керівником і захист.
4. Матеріал дослідження
Вибір матеріалу дослідження має бути обґрунтованими з погляду його необхідності й достатності.
4.1. Етапи добору матеріалу
Добір матеріалу на певну тему може включати в себе такі етапи:
1. Поширення і деталізація плану.
2. Введення робочих записів до окремих пунктів плану.
3. Попередні тези – відповіді на окремі питання плану роботи.
4. Окремі зауваження, приклади, цитати, необхідні для курсової роботи.
Виписувати окремі положення, думки, приклади треба на окремі картки дослівно чи своїми словами, цитатний матеріал брати в лапки. У кінці кожного запису слід вказувати джерело, з якого він узятий (автор і ініціали, назва праці, місце видання, сторінки).
4.2. Форми ведення записів
План – це короткий перелік проблем, що розглядаються. Він може бути простим або складним.
Виписки – це цитати (дослівне відтворення слів автора) або короткий, близький до дослівного виклад змісту потрібного уривку тексту.
Конспект – це короткий письмовий виклад змісту. Думки треба викладати стисло, своїми словами, виписуючи лише найголовніше і найсуттєвіше, не допускаючи повторень.
Тези – стислий виклад основних ідей прочитаного.
Анотація – коротка характеристика джерела, яке дає загальне уявлення про його напрям, зміст та призначення. Її складають після прочитання всієї книги.
Резюме – короткий заключний виклад наукового повідомлення.
Реферат – короткий виклад змісту в письмовому вигляді або у формі публічного виступу.
4.3. Виписки
Найбільш раціональною формою фіксації прочитаного є виписки. На кожну виписку відводять окрему картку (нею може бути одинарний аркуш з учнівського зошита), яка заповнюється тільки з одного боку. Ліворуч, у верхньому кутку сторінки, вміщують відомості про джерело виписки, праворуч, угорі, посередині рядка зазначають тему виписки. Нижче подають її текст (без лапок). Після нього в дужках указують сторінку, з якої цей текст списаний.
Якщо виписки значні за обсягом, краще скористатися картками розміром 13×19 см. Доцільно наперед продумати умовні позначки і послідовно їх застосовувати.
Необхідно передбачати оптимальний обсяг відомостей, які слід занести на картку, пам’ятаючи, що їх відсутність може обернутися додатковою витратою часу на перегляд уже опрацьованого матеріалу. Тому рекомендується зазначати на картці одразу не тільки ім’я автора, том і сторінку, а й назву твору і рік, яким він датується. Папки складаються за алфавітом, а виписки в них за нумерацією сторінок, з яких вони скопійовані.
Опрацювання наукової літератури в такий спосіб дає змогу, групуючи вибраний матеріал за тематичним принципом, порівнювати погляди різних учених, що полегшує систематизацію й осмислення прочитаного.
4.4. Конспектування
Знайомство з критичною літературою не повинно обмежуватися лише читанням або виписками. Для кращого засвоєння та найефективнішого використовування у самому дослідженні найбільш значимі праці з теми необхідно законспектувати. Конспект у перекладі з латинської мови означає „огляд”. Складання конспекту – робота творча, пов’язана із виявленням головного, зі встановленням логічного зв’язку між положеннями її автора та системою доказів.
Конспектування передбачає чітку й конкретну оцінку книг і статей. Записи необхідно вести так, щоб на кожній сторінці залишалися береги розміром 1/3 сторінки (саме тут слід фіксувати своє ставлення до законспектованих положень праці). На основі таких нотаток пишеться огляд критичної літератури, використаної у роботі. У конспекті необхідно зазначити прізвище автора, повну назву його статті чи книги, місце видання, видавництво, час виходу, обсяг (сторінка / сторінки).
Існує кілька типів конспектів. Широко розповсюджені записи, що мають вигляд ряду точних цитат, укладених при повторному читанні. Кожну цитату необхідно супроводжувати точними посиланнями.
Інший вид конспекту – лаконічний виклад основних думок, доказів автора – нагадує розгорнутий план або тези.
Звичайні конспекти зосереджують у собі особливості обох зазначених з перевагою першого.
Цікавими є порівняльні конспекти, котрі дають змогу зіставити цитати з різних праць з однієї проблеми. Це один із типів вибіркових конспектів.
При складанні конспектів рекомендується акцентувати найважливіше через посередництво різного роду підкреслювань (кольоровими чорнилами, пастами, ін., подвійними або хвилястими лініями), написання окремих слів або виразів іншим шрифтом, курсивом тощо. Переносячи ці акценти у дослідження, необхідно обумовлювати ким вони зроблені: автором аналізованого тексту чи особою, що цитує текст.
4.5. Аналіз фактів
Дослідження фактів передбачає кілька стадій, а саме:
1) відмежування об’єктів дослідження від інших, подібних до нього явищ, що ґрунтується на аналізі теоретичних положень, вибраних із різних джерел, і зводиться до встановлення істотних ознак аналізованого явища;
2) первинне спостереження над матеріалом і висунення гіпотези про закономірності, з якими пов’язане існування досліджуваного явища;
3) укладання програми дослідження: це спроба встановити певні закономірності в матеріалі, обраному для дослідження, і висунути гіпотезу. Від програми дослідження залежить характер і обсяг виписок із текстів;
4) здійснення вибірки з фіксацією фактів;
5) обробка здобутих даних: систематизація спостережень, перевірка гіпотези, встановлення певних закономірностей. Осмислення матеріалу відбувається вже на початковій стадії цього добору: роблячи виписки, дослідник не може не звертати уваги на особливості виписуваного. Усе те, що спадає на думку, слід одразу занотовувати. Ці спостереження знадобляться, коли обробка матеріалу вестиметься планомірно. Закінчивши добір матеріалу, дослідники вдаються до його аналізу, внаслідок якого на картку наносять додаткові дані (для цього використовуються береги). Розкладаючи картки за певними ознаками, дослідник систематизує матеріал, класифікує його, робить висновки і т.ін.
У процесі обробки матеріалу первісна гіпотеза має або знайти підтвердження, або бути спростованою. Негативні наслідки теж є наслідками, і в деяких випадках вони багато важать, бо можуть стимулювати подальший пошук вирішення проблеми.
Незважаючи на те, що наукове дослідження від творчого задуму до остаточного оформлення наукової роботи здійснюється індивідуально, можна визначити спільні методологічні підходи до його проведення.
Вивчати з наукової точки зору – означає вести пошукові дослідження, наче зазираючи в майбутнє; бути науково об’єктивним. Неможливо відкидати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне застосування. Необхідно враховувати й ті факти, які на перший погляд здаються малозначущими.
Накопичення наукових фактів у процесі дослідження – завжди творчий процес. Але сплановане наукове дослідження дозволяє глибоко пізнати об’єктивні закономірності. Ідеї народжуються з практики, потреб життя, спостережень над навколишнім світом.
Дата: 2019-04-23, просмотров: 236.