Порушення свідомості

Свідомість це вища, специфічно людська форма психічної діяльності яка виникла і зфомувалася в процесі трудової діяльності людини, і є продуктом історичного розвитку суспільного буття людини. Свідомість визначає якість всіх психічних процесів.

Властивості свідомості:

1. Ясність – чітке і послідовне сприйняття оточуючого, правильна орієнтація в ньому, адекватна діяльність всіх сфер психіки.

2. Обсяг – широта охоплення свідомістю оточуючої ситуації і власних переживань.

3. Зміст – зміст асоціацій, виникаючих під впливом різних подразників (зміст думок, переживань, тощо).

4. Безперервність – єдність переживань минулого, сучасного і майбутнього.

Основними критеріями ясності свідомості є:

1) правильне орієнтування в просторі;

2) правильне орієнтування в часі;

3) правильне орієнтування у власному тілі;

4) правильна ідентифікація свого “Я”;

5) безперервність “потоку свідомості” (єдність минулого, теперішнього і майбутнього);

6) збереження здобутих знань і умінь;

7) можливість виділити свого “Я”, як суб’єкта з об’єктивного світу;

8) можливість цілеспрямованої усвідомленої діяльності.

Порушення свiдомостi

Розрізняють синдроми потьмарення та виключення свідомості.

До синдромів потьмарення свідомості належать деліріоз-ний, онейроїдний, аментивний, delirium acutum ("гостре маячіння", хореатичний). Вони різні за клінічними проявами, але мають спільні ознаки. Для діагностики таких порушень К. Яс-перс запропонував такі критерії.

1. Відчуження від реального світу, що виражається розгубленістю з афектом нерозуміння, недомислення, нечітким сприйняттям довкілля, труднощами фіксації уваги, заглибленням у світ внутрішніх хворобливих переживань.

2. Повна або часткова дезорієнтація в часі, місці, ситуації, власній особистості.

3. Порушення процесу осмислення, що проявляється ослабленням або неможливістю суджень, аж до безладного мислення.

4. Труднощі щодо запам'ятовування поточних подій та суб'єктивні хворобливі переживання (повна чи часткова амнезія).

Деліріозний синдром (лат. delirium — безумство) характеризується: напливом пареидолічних ілюзій, сценоподібних, істинних множинних рухомих зорових галюцинацій у поєднанні з тактильними (дотиковими) та слуховими; вторинним маячінням стосунків, переслідування, афектами тривоги, страху, руховим збудженням з агресивністю на тлі алопсихічної дезорієнтації (в часі, ситуації тощо).

У розвитку деліріозного синдрому інколи можна простежити три стадії. Перша (початкова) проявляється зміною настрою, балакучістю, метушливістю, гіперестезією до зовнішніх подразників, поверховим уривчастим сном. Удругу стадію делірію спостерігаються численні парейдолії, зорові гіпнагогіч-ні галюцинації, тривога, поверховий уривчастий сон зі страхітливими сновидіннями: посилення гіперестезій. Для третьої- -стадії деліріозного синдрому характерні зорові сценоподібні, калейдоскопічні, страхітливі галюцинації в поєднанні із тактильними і слуховими, гострим чуттєвим маячінням, тривогою, психомоторним збудженням з агресивністю чи аутоагресивні-стю. При цьому обов'язкові всі чотири діагностичні критерії потьмарення свідомості.

Інколи, без адекватного лікування, деліріозний синдром може перейти в професійний, або муситуючий, делірій, що є прогностично несприятливою ознакою.

У разі професійного делірію на тлі деякого оглушення виникає збудження, що проявляється звичними професійними автоматизованими руховими актами (наприклад, рухи руками, що імітують роботу на друкарській машинці) з окремими професійними галюцинаціями.

Муситуючий делірій проявляється оглушенням середнього або глибокого ступеня, хаотичним збудженням, "оббиранням" (наче прилипли до одягу чи ковдри дрібні предмети), незрозумілим бурмотінням. За муситуючим делірієм нерідко розвиваються сопор і кома, і хворий може померти.

Хворобливі переживання закарбовуються в пам'яті чіткіше, ніж реальні події.

Деліріозний синдром спостерігається при інтоксикаційних, симптоматичних психозах, нейроінфекціях, епілепсії.

Онейроїдний синдром (грец. oneiros — сон + eides — подібний, схожий) — потьмарення свідомості з напливом фантастичних уявлень, що виникають мимоволі. За змістом це змі-не--ні фрагменти баченого, прочитаного, почутого, пережитого, що переплітаються з реаліями життя. Хворий переживає картини фантастичного, надприродного змісту, котрі нагадують сновидіння. Ці картини, мов у калейдоскопі, змінюють одна одну в певній послідовності. Одна подія ніби випливає з іншої (сценоподібні).

З розвитком синдрому створюється стан маячного настрою. Повсякдення хворий бачить зміненим, незрозумілим і зловїс-

але помітні виснаження та пригнічення. Після виходу зі стану аменції у пам'яті не залишається спогадів про хворобу або вони фрагментарні. Чітко виражена астенія з виснаженням, кволістю, дистимічним настроєм, плаксивістю, дратливістю, гіперестезією (емоційно-гіперстенічна слабкість).

Аменцію першим описав Т. Мейнерт (1881) за назвою "гостра галюцинаторна сплутаність". Чимало сучасних психіатрів заперечують самостійність існування аменції, вважаючи її різновидом делірію.

Аменція розвивається найчастіше під час гострих і протра-гованих симптоматичних (інфекційних) психозів, психозів виснаження. Це свідчить про несприятливий перебіг основної недуги.

Аменція може перейти в стан оглушення і delirium acutum (гостре маячіння).

Синдром "гострого маячіння", хореатичний синдром. Розвиток цього синдрому починається з продромальних явищ, що тривають годинами, інколи — кілька діб. Хворі скаржаться на відчуття фізичного нездужання, головний біль, розлади сну з жахливими сновидіннями. Настрій примхливо-пригнічений або розчулено-оптимістичний.

У період повного розвитку хворобливих розладів у клінічній картині домінує некоординоване рухове збудження в межах ліжка — гіперкінези (хореатичні, атетоїдні, міоклонічні), клонічні і тонічні судоми, жувальні рухи. Мова незв'язана. Збудження змінюється адинамією, що свідчить про погіршення стану. Потьмарення свідомості за типом глибокої аменції, або оглушення, супроводжується окремими галюцинаціями та маячними висловлюваннями з тривожно-депресивним афектом або страхом.

Спостерігаються значні вегетативні розлади, зневоднення, що супроводжується олігурією. Знижується вміст калію у плазмі крові, долучаються азотемія, лейкоцитоз із збільшенням кількості нейтрофілів. Хворий дуже худне, аж до кахексії. Характерний зовнішній вигляд: загострені риси обличчя, запалі очі, сухі, зі смагою губи, сухий язик (обличчя Гіппократа). Шкіра бліда, інколи із землистим або ціанотичним відтінком та численними синцями. Температура тіла підвищується, інколи до 39—40 °С. Тахікардія, тахіпное, зниження артеріального тиску.

Без адекватного лікування через кілька діб після початку такого хворобливого стану може настати смерть у стані гіпер-термічної коми.

Delirium acutum найчастіше спостерігається при фебриль-ній шизофренії, інфекційних психозах, септичних (післяпологових) станах.

Присмерковий стан свідомості розвивається раптово, па-роксизмально і триває від хвилини до кількох годин або діб. При цьому звужується поле свідомості, коло сприйняття об'єктів обмежене, нечітке, викривлене, фрагментарне. Все знайоме сприймається як уперше побачене, незнайоме. Завдяки збереженню автоматизму забезпечуються зовнішня упорядкованість поведінки, зв'язок і послідовність дій.

При цьому синдромі глибока дезорієнтація супроводжується розвитком зорових, слухових та інших галюцинацій страхітливого характеру, гострим, чуттєвоподібним уривчастим маячінням стосунку, отруєння, переслідування, афектом туги, злості й страху, шаленим психомоторним збудженням.! Такі хворі під впливом галюцинацій, маячних ідей та емоцій можуть убити або покалічити сторонніх людей/ родичів, сприймаючи їх за ворогів. У стані гніву вони безтямно руйнують усе, що зустрічається на їхньому шляху (живе й неживе). Потім настає глибокий сон. Про цей період хворі не згадують (амнезія). Пацієнти не пам'ятають не тільки реальних подій того часу, але й суб'єктивних переживань.

Присмерковий стан свідомості спостерігається при епілепсії, органічних ураженнях головного мозку (черепномозкові травми, судинна патологія тощо).

До різновидів означеного синдрому належать амбулаторний автоматизм, транс, фуга і сомнамбулізм.

Амбулаторний автоматизм (лат. ambulare — ходити, приходити) — стан звуженої свідомості, коли немає галюцинацій, маячних ідей, афективних станів. Протягом кількох годин хворі діють, мов автомати. Без мети кудись ідуть, щось купують, повертаються додому і т. ін. Справляють враження дещо заклопотаних, неуважних людей. Про глибину порушення свідомості свідчить амнезія після виходу із цього стану.

Транс (лат. trans — рух крізь щось, за межі) — триваліший амбулаторний автоматизм (кілька годин, діб). Інколи у хворих зберігається елементарна орієнтація в нескладних ситуаціях. У стані трансу вони можуть подолати великі відстані, переїжджати з одного населеного пункту до іншого. Виникає транс раптово і також раптово припиняється. Спогадів про цей період не залишається (амнезія).

Сомнамбулізм, сноходіння, лунатизм (лат. somnus — сон + ambulare) — напад амбулаторного автоматизму, що перериває нічний сон. Хворий несвідомо виконує автоматизовані дії: встає з ліжка, ходить по кімнаті, переставляє речі, виходить на вулицю, проявляючи при цьому рухову спритність. У нього координовані рухи, немає страху. Спогадів про нічне блукання не залишається.

Фуга (лат. fuga — біг) — психопатологічний стан із короткочасним звуженням поля свідомості, що має раптовий, імпульсивний початок. Хворий, не усвідомлюючи оточення, автоматично виконує неадекватні дії. Наприклад, кружляє на одному місці, кидається бігти, в громадських місцях роздягається тощо. Фуга завжди супроводжується вираженим руховим збудженням, часто хаотичним, безглуздим. Триває до кількох хвилин. Закінчується амнезією пережитого.