Кататонічний синдром — симптомокомплекс психічних розладів, переважно в руховій сфері. Складається він з кататоніч-ного ступору або кататонічногозбудження. Виділяють кілька різновидів кататонічного ступору: ступор з воскоподібною гнучкістю (каталепсія), підвищеним тонусом м'язів, симптомом "повітряної подушки" (Дюпре), ембріональною позою та ін.; негативістичний ступор з повною нерухомістю, пасивним негативізмом; ступор з м'язовим заціпенінням (найтяжча форма ступора — тривале перебування в ембріональній позі з вираженим напруженням усіх груп м'язів; симптом хоботка).
Серед варіантів кататонічного збудження виділяють: розгуб-лено-патетичне (поєднання розгубленості, екзальтованості з безладною балаканиною і руховим збудженням);.імпульсивне (раптове, руйнівне, короткочасне).
Кататонічні розлади можуть перебігати за збереженої свідомості (ліцидна кататонія) або в сноподібному стані (онейро-їдна кататонія).
Кататонічний ступор і кататонічне збудження — показання до невідкладної госпіталізації.
Гебефренічний синдром проявляється інертною ейфорією (химерна, неадекватна веселість, придуркуватість, пустотливість, інколи — дитяча поведінка). Хворий стає манірним, з'являються театральні, неадекватні жести, поза, міміка. Гебефре-нічне збудження характеризується манірно-придуркуватою поведінкою в поєднанні з ехо-симптомами (ехолалія, ехопрак-сія, ехомімія тощо). Кататонічний і гебефренічний синдроми характерні для однойменних форм шизофренії.
Лекція №2
Тема: Особистість. Психічні якості особистості.
План: 1. Поняття про особистість.
2. Характеристика, типи, структура особистості.
3. Темперамент.
4. Характер, типи, риси.
5. Патологічні риси характеру.
6. Психічні та моральні якості медичного працівника.
7. Психограма медичного працівника.
Поняття про особистість.
В психології поняття „особистість” розглядають в сукупності понять: „людина”, „індивід”, „індивідуальність”.
І – людина
ІІ – індивід
ІІІ – особистість
ІV – індивідуальність
Людина – представник людського роду „Homosapiens” (хомосапіенс).
Людина – це суспільна істота, яка є ступенем розвитку тварини на землі , яка здатна до виробництва засобів праці, використання цих засобів, має складно організований мозок,свідомість, мову.
Індивід – це окремий представник людського роду, носій біологічних властивостей.
Особистість – суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв'язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини. (Соціалізований індивід)
Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільності. Соціалізація виступає одним із основоположних соціальних процесів, що забезпечує існування людини в середині суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності.
Індивідуальність — неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає їі своєрідність і несхожість на інших людей.
Людина стає особистістю за таких умов:
1– коли народжується психічно-здоровою (народжена людина ще не є особистістю);
2 – коли формується у суспільства (серед людей).
Будуючи наділеною від народження певними біологічними якостями, людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у своїх його проявах (способів і засобів виробництва, духовної культури тощо).
Провідною характеристикою особистості більшість дослідників вважають її спрямованість, хоча тлумачать її сутність по-різному. Так, для С.Л.Рубінштейна спрямованість — це „динамічна тенденція", для О.М.Леонтьєва — „системотвірний мотив", для В.М.М'ясищева — „домінуюче відношення", для Б.Г. Ананьева - „основна життєва спрямованість", для А.С.Прангішвілі — „динамічна організація сутнісних сил людини". Дослідження спрямованості особистості здійснюється шляхом вивчення всієї системи психічних властивостей і станів особистості: потреб, інтересів, схильностей, мотиваційної сфери, ідеалів, ціннісних орієнтацій, переконань тощо. Таким чином, спрямованість є системотвірною властивістю особистості, яка визначає її психічний склад.
Спрямованість особистості — це сукупність стійких мотивів, які орієнтують діяльність особистості, і відносно незалежних від конкретних ситуацій.
Спрямованість особистості є соціально зумовленою і формується шляхом виховання. Вона включає ієрархічно пов'язані між собою форми:
— потяг - найпростіша біологічна форма спрямованості;
— бажання — усвідомлена потреба і потяг до чогось певного;
— прагнення — це бажання при включенні вольового компонента;
— інтерес — пізнавальна форма спрямованості на певний предмет;
— схильність — це інтерес при включенні вольового компонента;
— ідеал — предметна мета, конкретизована в образі чи уявленні;
— світогляд — це система філософських, етичних, естетичних, природничо-наукових та інших поглядів на навколишній світ;
— переконання — вища форма спрямованості, яка розуміється як система мотивів особистості, які спонукають її чинити відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.
Як відзначалося вище, мотиви можуть бути усвідомлюваними і неусвідомлюваними. У спрямованості особистості провідна роль належить усвідомлюваним мотивам. Потребнісно-мотиваційна сфера лише частково характеризує спрямованість особистості, є фундаментом, на якому формуються життєві цілі особистості.
2. Характеристика, типи, структура особистості.
Сучасна психологічна наука не заперечує біологічної основи розвитку особистості - спадкові анатомо-фізіологічні якості - та розглядає їх як потенційні можливості, розвиток яких залежить від соціальних передумов та умов. Звідси великого значення набуває інформація про те, як типологічні властивості психічної діяльності впливають на вироблення тих чи інших якостей особистості, або ж, навпаки, як впливають на механізми їх руйнування.
Питання про психологічний склад особистості є предметом дискусії між різними ідеалістичними течіями, з одного боку, і між ними та матеріалістичною наукою - з іншого. Деякі наукові теоріїособистості доводили перевагу одних особистостей над іншими, оскільки вважалося, що психічні властивості визначені вже від народження людини і вони незмінні. Більше того, виявлялося, що за одним лише зовнішнім виглядом можна повністю вивчити особистість.
Так, Е. Кречмер, враховуючи будову тіла людини, розрізняв три основні типи:
1) пікнік - циклотимік - це "широка-тяжка" людина, для якої характерні недостатня емоційна стійкість, швидка зміна настрою, почуття колективізму, товаришування і проекція на інших;
2) астенік - шизотимік - людина малоконтактна з оточуючими, недостатньо реалістична, часто самовдоволена;
3) атлет - іксотимік - міцна, кістлява людина із спокійним характером, однак схильна різко "спалахувати".
Шелдон, представник фізичної типології особистості, враховуючи три шари клітин ембріона, з якиху процесі дозрівання організму людини домінує той чи інший, розрізняє три основних типи людей.
1) Ендоморфний тип - має великий живіт, розвинуті внутрішні органи, слабкі і короткі кінцівки. Як правило, це лагідна, чуйна та комунікативна людина.
2) Ектоморфний тип - худий, високий, з дуже розвинутою нервовою системою. Людина загальмована та інтровертна, схильна до самотності та розумової діяльності.
3) Мезоморфний тип - з потужним складом тіла, особливо грудей, розвинутими кінцівками, широкими долонями і стопами. Неспокійна і агресивна людина, сильна, схильна до ризику.
Класифікація типів особистості, що враховує інтелектуально-розумову діяльність індивідуума, запропонована Московським інститутом соціальних досліджень. У ній представлено вісім типів особистості.
Мислительно-інтуїтивний тип
У такої особистості переважає теоретичне мислення. Людина даного типу належить до екстравертів, за темпераментом це частіше сангвінік, іноді - флегматик. Емоційно стійкий. Довкілля сприймає стримано. Теоретичне мислення у нього поєднується з хорошою інтуїцією. Рішення приймає спокійно, основуючись на досвіді. Цей тип особистості добре зарекомендував себе у сфері наукових досліджень, а також виконуючи ту діяльність, що потребує витримки у складних ситуаціях.
Інтуїтивно-мислительний тип
У такої особистості домінує інтуїтивне мислення. Вона має сильну неврівноважену нервову систему. Темперамент холеричний, екстраверт. Характерною особливістю даного типу особистості є генерація ідей, що базуються на інтуїтивних передбаченнях.
Емоційно-інтуїтивний тип
Визначальною рисою таких особистостей є емоційність, що підсвідомо базується на інтуїтивному мисленні. За темпераментом це холерики з дуже неврівноваженою нервовою системою, екстраверти. їх поведінка характеризується емоційним забарвленням із раптовими кризами. Вони легко переходять від радості до печалі, переживання у них короткочасні. Особистості такого типу можуть бути інтровертами з темпераментом меланхоліка, іноді - холерика. Мислення - предметно-образне, добре розвинута спостережливість, аналіз ситуації.
Інтуїтивно-емоційний тип
Переважає інтуїтивне мислення. Субдомінанта -емоційність. За темпераментом - сангвінік, іноді - холерик, має сильний тип нервової системи. Вивести із рівноваги таку людину складно. Характер сильний. Оптимізм допомагає перемагати життєві і службові труднощі. Людина такого типу мас творчу уяву, хорошу пам'ять.
Мислительно-розсудливий тип
Домінанта - теоретичне мислення. Поєднання якостей сангвініка з екстравертністю і сильною нервовою системою дозволяє такій особистості заглиблюватися у свої думки. Вчинки її обдумані і розсудливі.
Розсудливо-мислительний тип
Переважає практичне мислення. Субдомінанта - теоретичне мислення. Екстраверт. Сангвінік з урівноваженою нервовою системою. Емоційно стійкий. Екстремальні ситуації сприймає спокійно, сміливо мобілізує своє практичне мислення, знання, досвід.
Емоційно-розсудливий тип
Основна якість такої особистості - емоційність, що ґрунтується на практичному мисленні. Екстраверт із сильним типом нервової системи, за темпераментом - сангвінік. Володіє широкою гамою нестабільних емоційних переживань. Люди такого типу розсудливі, чутливі, схильні до емпатії.
Серед емоційно-розсудливих осіб зустрічаються й інтроверти. Тоді за темпераментом цс меланхоліки або флегматики. Емоційні переживання таких людей тривалі. Мислення - розсудливе, мова спокійна.
Розсудливо-емоційний тип
Домінанта - практичне мислення. Субдомінанта -емоційність. Екстраверт, за темпераментом - сангвінік. У житті, службовій діяльності - практичний. У молоді роки - емоційний. З віком емоційність поступається місцем розсудливості та витримці. Мислення предметне і образне. Потяг до прикладних видів мистецтв, ручної праці.
Структура особистості (Асмолов):
Структура особистості, що була запропонована К.І. Платановим, відображає складність її формування (сполучення біологічних та соціально-психологічних властивостей) у сукупності різних характеристик особистості:
- біологічно зумовлені якості (задатки, темперамент, патологічні зміни особистості);
- соціально зумовлені якості (духовні потреби, спрямованість, моральні якості);
- якості особистості, зумовлені досвідом (знання, навички, вміння, звички);
якості, зумовлені індивідуальними особливостями психічних процесів (тип пам'яті, ступінь емоційно-моторної стійкості).
Темперамент.
Темперамент (від лат. „темперо” – зміщую в належному співвідношенні) – сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей людини, які виявляються в динаміці її поведінки та діяльності.
Термін „темперамент” запропонований давньогрецьким лікарем Гіппократом (460-377 рр. до н.е.) в 5 ст. до н.е. Він описав основні тими темпераменту, дав їм характеристику, проте віз зв’язував темперамент не з властивостями нервової системи, а з співвідношенням різних „соків” в організмі – крові, слизі і жовчі.
- переважає кров („сангіус”) – сангвінік;
- переважає слизь („флегма”) – флегматик;
- переважає жовч („холе”) – холерик;
- переважає чорна жовч („мелан холе”) – меланхолік.
„Те, що змітає на своєму шляху холерик, обминає сангвінік, не бачить флегматик, стає великою бідою для меланхоліка”
Гіппократ
Вивчення фізіологічних основ темпераменту, яке було розпочато у ХХ ст. І.П. Павловим, дало можливість встановити: в основі темпераменту лежать властивості нервової системи:
Співвідношення сили нервової системи (сила збудження і гальмування), її рухливості (зміни швидкості процесів збудження і гальмування), і рівноваги процесів збудження і гальмування.
Саме це співвідношення властивостей нервової системи створює 4 основні типи темпераменту:
1) сильний неврівноважений тип – холерик;
2) сильний врівноважений рухливий – сангвінік;
3) сильний врівноважений інертний – флегматик;
4) слабкий тип – меланхолік.
Тим темпераменту залежить від спадковості, проте окремі його показники можуть змінюватися залежно від умов життя, виховання, навчання та діяльності людини.
Окремі показники темпераменту можна змінити за допомогою характеру: послабити негативні властивості темпераменту і посилити позитивні.
Характер, типи, риси.
Характер (від грецю „характер” – ознака, риса, прикмета) – сукупність істотних стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей, виражаються в діяльності, спілкуванні та поведінці.
Характер є стрижнем особистості, головним виз начальником її індивідуальності.
Якщо темперамент в основному залежить від природженого типу ВНД, то характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в колективі, сім'ї, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду.
Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для формування характеру.
За даними фізіологічних досліджень, фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв’язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип ВНД людини.
Безумовно, тимчасові нервові зв’язки піддаються змінами залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини, і разом з тим змінюються риси характеру.
Основні риси характеру:
1) Відношення особистості до інших людей, суспільства в цілому:
- колективізм і індивідуальність;
- егоїзм і гуманізм;
- скупість і доброта і ін.
2) Відношення до праці:
- працелюбність і лінь;
- акуратність і неохайність і ін.
3) Відношення до самого себе:
- самокритичність і завищена самооцінка
- скромність і високомірність і ін.
4) Прояв вольових якостей:
- самостійність і підпорядкованість
- нестриманість і витримка
- сміливість і боягузтво і ін.
В діяльності медичного працівника повинні проявлятись такі риси характеру:
- поміркованість
- принциповість
- рішучість
- мужність
- скромність
- доброзичливість
- суворість
- і особливо емпатія (співчуття, співпереживання; емпатія – це показник професійної придатності медичного працівника).
Встановлено, що існує кілька типів характеру:
1. конформні люди – які уникають приймати рішення, погоджуються з
оточуючими;
самостійні люди – які завжди беруть на себе відповідальність.
2. експансивні люди – люди, схильні дол. Зовнішнього виявлення своїх переживань;
імпресивні люди – більше переживають у собі.
3. люди, схильні більше до міркувань, переживань, поривань;
люди, схильні до активної цілеспрямованої діяльності.
Швейцарський психолог, психіатр
Карл Густав Юнг виділив такі типи характеру:
1) Екстравертний (лат. „екстра” – назовні) – переважна скерованість психічних процесів на зовнішній світ, на інших людей.
2) Інтровертний (лат. „інтро” – всередину) – переважна скерованість психічних процесів на свій власний внутрішній світ.
Відома типологія характерів німецького психіатра Карла Леонгарда. Він виділяє 10 акцентуйованих типів характеру (акцентуація – надмірне вираження окремих рис характеру):
1 – гіпертимний
2 – дистимічний
3 – циклоїдний
4 – збудливий
5 – застрягаючий
6 – педантичний
7 – тривожний
8 – емотивний
9 – демонстративний
10 – екзальтований.
(див. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. „Основи психології, с. 98-1001).
Патологічні риси характеру
Практично для медичного працівника важливо знати патологічні зміни характеру.
Найбільш яскраво виражені патологічні зміни при психопатіях.
Під психопатіями розуміють такі зміни в характері, які не дають змогу особистості будувати нормальні робочі взаємини в колективі, в сім'ї (сварки, чвари, іноді і бійки) і заважають нормальній трудовій діяльності, тобто ведуть до соціальної дезадаптації”.
У виникненні психопатій характеру важливу роль відіграють несприятливі спадкові задатки і особливо умови виховання в дитячих установах, сім'ї, школі.
Виділяють 4 форми психопатії:
1) Істерична психопатія.
Характерні: егоцентризм, брехливість, вередливість. Намагаються здобути визнання оточуючих, справити на них враження. Часто завищена самооцінка. Негативні якості нерідко є наслідком неправильного ставлення оточуючих і особливо батьків, які схильні задовольняти будь-які, у тому числі невиправдані бажання дітей. саме ця категорія психопатів часто стає ініціатором конфлікту в колективі, сім'ї.
2) Циклоїдна психопатія.
Характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Ці особи або перебувають в зниженому настрої, все бачуть в темному світлі, як правило, перебільшують свої недоліки, або ж усім задоволені, нерідко метушливі, непосидючі. Зміни настрою за типом фаз, тривалість яких від кількох днів до тижнів, місяців.
3) Шизаїдна психопатія.
Відсутня гармонія у співвідношенні розуму, волі та почуттів. Залежно від домінування одного з цих компонентів існують варіанти шизоїдного характеру. Вони зазвичай замкнуті, відлюдні, нетовариські і важко вступають в контакт.
4) Епілептоїдна психопатія.
Характерна запальність і дратівливість. Ці особи жорстокі і мстиві. В колективі їх не люблять, цураються, хоча зовні можуть бути коректними, ввічливими людьми.
В якості профілактики психопатій потрібно створювати певну організацію навколишнього середовища, здійснювати відповідні виховні заходи, які впливають на людину, а також потрібне особисте бажання в формуванні здорової особистості.
6. Психічні та моральні якості медичного працівника.(самостійно)кодекс мед.прац
Дата: 2019-03-05, просмотров: 474.
