До синдромів вимкнення свідомості належать обнубіляція, оглушення, сомнолентність, со.пор, кома. Нерідко ці синдроми переходять один в один.

Обнубіляція — легкий ступінь порушення притомності. Вона наче заривається хмаринкою (грец. nubus — хмаринка). Все сприймається мов у тумані. Хворий дезорієнтований у часі, послідовності подій. Сповільнюються мислення, рухи, порушується осмислення ситуації загалом. Хворі байдужі, пасивні, зміст запитань сприймають із помітним зусиллям, відповідають на них повільно, із затримкою, уривчасто. Реакції на зовнішні подразники загальмовані. Запам'ятовування нового неможливе. Спогади-утруднені: Тривалість обнубіляції залежить від перебігу основного хворобливого процесу (сомато-неврологічного).

Оглушення належить до найчастіших і найпоширеніших синдромів порушення глибини свідомості. Характеризується труднощами сприйняття зовнішніх подразників. Дезорієнтація не тільки в часі, але й в оточенні, в обстановці, оцінці ситуації. Хворі не реагують на запитання, які їм задають тихим голосом. Можлива слабка реакція на звичайну мову. Відповідають ли-

ше на запитання, які висловлюють голосно. Аналогічна реакція на світло, запахи, дотик.

Під час оглушення утруднений асоціативний процес. Хворим складно осмислити ситуацію. Відтворення минулого досвіду обмежене найпростішими поняттями й навичками. Словниковий запас бідний, відповіді односкладові. Продуктивних психопатологічних розладів (галюцинації, маячні ідеї, психічні автоматизми) не буває. Хворі аспонтанні, малорухомі. Міміка одноманітна і збіднена, жести невиразні. Такі люди самотні, довго залишаються в одній і тій самій позі, байдужі до всього, інколи спостерігається благодушність. Триває стан оглушення від кількох хвилин до кількох діб.

Сомнолентність (лат. somnolentus — сонливий) — тяжчий ступінь порушення свідомості, ніж оглушення. Хворі лежать із заплющеними очима, спонтанна мова втрачена. Поріг сприйняття зовнішніх подразників підвищений, Відповідають на запитання повільно, навіть тоді, коли його поставлено голосно. Уявлення обмежене, судження утруднене. Суті складних завдань пацієнти не розуміють, прості — вирішують з великими труднощами, повільно. Міміка збіднена, вираз обличчя байдужий. Мовчазні, рухи загальмовані. Реакція на больові подразники знижена. Головним чином перебувають у стані дрімоти, іноді сонливості.

Сопор (лат. sopor — безпам'ятство). Хворі переважно лежать. Очі заплющені. Спілкування неможливе. На сильні подразники (наприклад, больові) відповідають елементарними, малодиференційованими рухами (повертання голови, рухи кінцівками тощо). Не орієнтуються щодо місця, часу і навіть власної особи. Зіничні, корнеальні рефлекси і рефлекси ковтання збережені.

Кома (грец. кота — глибокий сон) — найтяжчий ступінь порушення свідомості, повна непритомність. Хворий не реагує на будь-які подразники. Немає сухожильних і періостальних рефлексів. Порушуються функції дихання і серцево-судинної системи. Після виходу з коматозного стану залишається повна амнезія.

Синдроми із загальним порушенням свідомості посідають важливе місце в загальній психопатології. Вони спостерігаються при інтоксикаціях, епілепсії, органічних ураженнях головного мозку (пухлини, травми, судинні порушення). Стан коми свідчить про тяжкість ураження головного мозку.

НЕВРОТИЧНІ СИНДРОМИ

Астенічний синдром (астенія) — стан підвищеної психічної і фізичної втомлюваності, надмірної дратливості, слабкодухості та нестійкого настрою у поєднанні з вегетативною симптоматикою і порушеннями сну. Симптоми астенії менше помітні вранці і підсилюються в другій половині доби, особливо ввечері.

Обсесивний синдром (синдром нав'язливих станів, ананкастичний) проявляється різноманітними обсесіями (нав'язливі думки). Обсесії найчастіше характеризуються фобіями (нав'язливі страхи), нав'язливими рахунком, сумнівами, спогадами, "розумовою жуйкою". У клініці переважають фобії іпохондричного змісту: кардіо-, канцеро-, сифіло-, снідо-, танато-, но-зо-, фобо-, а також клаустро-, агорафобія тощо.

Крім нав'язливих ідей і страхів можуть спостерігатися нав'язливі дії (частіше у дітей): покашлювання, піднімання брів, плечей, намагання смоктати палець, гризти нігті (оніхофагія), посмикувати волосся (трихотиломанія) та ін. Можуть бути певні ритуали — пов'язані з фобіями нав'язливі рухи і дії, що зменшують інші нав'язливості.

Розуміючи безглуздя й необґрунтованість згаданих звичок, хворий все ж таки не позбувається їх, і вони впливають на його поведінку. Пацієнт, доклавши вольового зусилля, спроможний подолати хворобливі переживання.

Обсесії спостерігаються при неврозі нав'язливих станів, психастенічній психопатії, шизофренії, органічних ураженнях головного мозку.

Сенестопатично-іпохондричний синдром — невротичний синдром, що проявляється різноманітними, досить неприємними, болісними, нестерпно тяжкими відчуттями. Хворий може скаржитися на печіння, стискування, переливання, стягування, набухання тощо у різних частинах тіла, внутрішніх органах (сенестопатії). З'являються іпохондричні надцінні ідеї — порушення суджень. Хворий "виявляє" в себе ознаки тяжкої невиліковної недуги. Вони виникають на реальному ґрунті, але пацієнт інтерпретує ці обставини однобоко, перебуває в стані емоційного напруження. Причини хворобливих відчуттів неможливо виявити об'єктивними методами дослідження.

Сенестопатично-іпохондричний невротичний синдром характерний для невротичних розладів, переважно неврастенії та істерії.

Сенестопатичний синдром може входити до структури інших синдромів, зокрема маячних. Це варіант синдрому психічного автоматизму Кандинського —Клерамбо. Спостерігається при шизофренії, маніакально-депресивному психозі (депресивна фаза), органічних ураженнях головного мозку.

Іпохондричний симптомокомплекс може бути складовою частиною будь-якого маячного синдрому (паранояльного, па-рафренного та параноїдного). Часто його виявляють при шизофренії.

Істеричні синдроми. Істеричний невротичний синдром характеризується емоційною лабільністю з бурхливим проявом почуттів (ридання, голосіння, стогін), швидкою зміною позитивних почуттів на негативні і навпаки, супроводжується різноманітними вторинними соматичними й неврологічними конверсійними розладами.

Крім невротичного істеричного синдрому спостерігаються істеричні психотичні. Це потьмарення свідомості, синдром Ган-зера, псевдодеменція.

Істеричне потьмарення свідомості проявляється звуженням її з неповною орієнтацією у навколишньому оточенні, яскравими, чіткими сценоподібними, ахроматичними галюцинаціями з подальшою, частіше ретардованою, амнезією.

Синдром Ганзера — один із варіантів істеричного потьмарення свідомості, коли спостерігаються повне дезорієнтування, зорові, рідше слухові галюцинації. Виявляються маячні ідеї стосунку, впливу, переслідування. Характерним є мимомов-лення. Поведінка хворого безглузда. Складається враження, що він симулює психічну недугу.

Синдром псевдодеменції — стан безпорадності, що проявляється втратою найпростіших навичок, елементарних знань.

Хворий свідомо неправильно відповідає на тлі придуркуватості, гротескності, але добре орієнтується, коли йому задають складні запитання, що стосуються психотравмівної ситуації.

Пуерилізм — хворобливий психічний стан, за якого поведінка дорослої людини не відповідає вікові й нагадує дитячу. Спостерігається регресивна поведінка з дитячими манерами, інтонаціями, жестами, пустотливістю, безглуздям, наївністю суджень на тлі пригніченого настрою й розгубленості.

Психотичні істеричні розлади у більшості, випадків зумовлені психогенними чинниками, і їх зараховують до реактивних психозів.

Синдром деперсоналізації проявляється розладом самосвідомості. Змінюється сприйняття власної особистості, тобто Я. Думки, дії хворого керуються відчуттям відчуження від власної особи (наче стоїть збоку). Втрачається єдність особистості. Порушується схема тіла: "змінюються" об'єм, довжина, ширина, положення окремих частин тіла. Часто супроводжує дереалізацію.

Синдром дереалізації — патологічний стан, за якого світ, обстановка сприймаються хворим нереально, нечітко, невиразно, безбарвно або в одному кольорі, позбавленим життя. Навколишнє здається тьмяним, застиглим, плоским. Хворі стверджують, що все змінилося, стало не таким, як було до хвороби, інколи не можуть пояснити, в чому полягають ці зміни. Спорідненими з дереалізацією є такі патологічні прояви, як уже бачене (deja vu), чуте (deja entendu), пережите (deja vecu) <ібоніколи не бачене (jamais vu) та ін.

АФЕКТИВНІ СИНДРОМИ

Маніакальний синдром характеризується тріадою головних клінічних проявів: хворобливо піднесеним настроєм (ейфорія, гіпертимія); прискореним плином уявлень, думок, спогадів (розумово-мовне збудження); занадто активною, діяльністю (рухове збудження) за наявності відверненої уваги. При цьому хворий переоцінює свої здібності, бажання. Можуть з'явитися маячні ідеї величності.

Розрізняють: веселу манію, гнівливу манію, сплутану манію. Крім відносно простих варіантів маніакального синдрому спостерігаються й складні його варіанти: маніакально-маячні синдроми (поєднання маніакального стану з гострим чуттєвим маячінням переслідування, інсценування); маніакально-галю-цинаторний(поєднання з галюцинаціями).

Депресивний синдром виявляється депресивною тріадою: хворобливо зниженим, пригніченим настроєм (депресія, гіпо-тимія) з відчуттям туги, аж до відчаю, безнадії; сповільненим плином уявлень, думок, мови (розумово-мовна загальмованість) і прикутістю уваги до своїх переживань; руховою загальмова-ністю. У хворих виникають маячні ідеї самозвинувачення, самоприниження, гріховності, малоцінності, з'являються думки про суїцид, спроби звести з життям рахунки.

Варіанти депресивного синдрому: тривожна; ажито-вана; анестетична депресія (anaesthesia dolorosa psychica); астенічна депресія, сльоз-лива депресія; адинамічна депресія. Виділяють також депресивно-параноїдний, деперсоналізацій-но-депресивний та нав'язливо-депресивний синдроми.

Масковані (ларвірувані, приховані, соматизовані) депресії характеризуються різноманітними сомато-вегетативними, се-нестопатичними відчуттями, на першому місці, і субдепресив-ним станом — на другому. Виділяють такі варіанти маскованої депресії: алгічно-сенестопатичні (кардіалгічний, абдомінальний, цефалгічний,паналгічний), агрипнічний (із порушенням сну), діенцефальний (вегетовісцеральний, вазомоторний, алергічний, псевдоастматичний) та обсесивно-фобічний. При маско-, ваних депресіях також можливі суїцидальні тенденції.

До депресивних станів належать дистимії — короткочасні (протягом кількох годин чи діб) розлади настрою у вигляді депресивно-тривожного з гнівливістю, невдоволенням, дратівливістю, зниженням потягів.

Депресивний синдром може поєднуватися з персекуторним маячінням (депресивно-маячний), галюцинаціями і явищами психічного автоматизму (депресивно-галюцинаторний), із синдромами потьмарення свідомості (депресивно-аментивний, де-пресивно-онейроїдний).

Дисфоричний синдром (дисфорія) виявляється зниженням настрою, злісно-сумним роздратуванням, гнівливістю зі страхом, хворобливими ідеями переслідування і агресивними тенденціями.

Афективні синдроми спостерігаються при маніакально-депресивному психозі, органічних ураженнях головного мозку, шизофренії, епілепсії, неврозах, реакціях особистості на зовнішні чинники.