Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

У системі платежів до доходної частини бюджету входить досить стійка група надходжень за здійснення державними органами юридично значущих дій. Вони посідають специфіч­не місце в системі фіскальних платежів. З одного боку, вони дуже схожі з податковими платежами як за історією виник­нення, так і за механізмом вилучення. Найбільш близько митні платежі примикають до непрямих податків (деякі автори по­єднують їх в одну групу платежів). З іншого боку, на відміну від податків подібні платежі мають чітко виражений умовний характер, що не властиво податкам.

У цій праці слід розглянути митні платежі з кількох при­чин. По-перше, важко уявити механізм акцизів хоча б без зга­дування про мито, що реалізує однакову чи близьку акцизам мету. По-друге, відбувається своєрідне зближення, а іноді і взаємопроникнення чисто податкових механізмів і специфіч­них — митних платежів (наприклад, законодавець ввів у ме­ханізм регулювання об'єкта податку на додану вартість специ­фічний елемент — митну вартість). І, по-третє, митні платежі являють собою важливий канал накопичення бюджету і харак­теризувати податковий прес (тиск), не розглядаючи мито, — означає розглядати проблему поверхово.

Мито, його специфіка і види

Мито являє собою один з головних видів митних платежів і виступає у формі обов'язкового внеску, що стягується митни­ми органами.

Мито — це вид митного платежу, що стягується з товарів, які перетинають митний кордон держави (ввезених, тих, що вивозять або надходять транзитом). Поряд з чисто фіскальною мито виконує як стимулюючу, так і захисну функцію. Захисна функція мита припускає формування бар'єрів, що перешкод­жають проникненню на територію держави товарів, більш кон- курентноздатних щодо національних або в яких держава не зацікавлена.

Стимулююча функція формує передумови інтересу до збіль­шення експорту. Економічно розвинуті країни орієнтовані, насамперед, на регулювання імпортних надходжень. Експорт товарів, зроблених у країні, не обмежується, оскільки подібні процеси сприяють розвитку економіки. Було б помилкою вва­жати, що це порівняно нова ідея. На подібних позиціях стояли кілька століть тому представники школи «меркантилістів», хоча вони й надмірно зміщали акценти в бік торгівлі.

Мито має багато спільних рис з непрямими податками і, насамперед, з акцизним збором:

— як і акциз, сплачується в остаточному підсумку за раху­нок споживача;

— збільшує ціну товару на стадії формування ціни реалі­зації;

— контроль за правильністю сплати як акцизу, так і мита здійснюють податкові органи (у широкому розумінні слова).

Однак умовний характер мита (перетинання митного кор­дону) не дозволяє віднести його до податків.

Диференціювати види мита можна за кількома критеріями. Наприклад, за характером спрямованості переміщуваних то­варів, об'єктів розрізняють мито:

а) ввізне;

б) вивізне;

в) транзитне.

Платниками мита є особи, що ввозять (вивозять) або пере­міщають товари через митний кордон держави. Специфікою платника є те, що ним може бути як власник товару, так і упов­новажена особа (декларант). На відміну від податкового регу­лювання, тут можлива передача обов'язку зі сплати митних платежів іншій особі, що не має відношення до товару. При характеристиці платника мито поділяють на таке, що спла­чується:

а) юридичними особами;

б) фізичними особами. У цьому разі значно відрізняються ставки мита залежно від мети використання ввезеного товару: для особистого користування (ставки порівняно невеликі) або виробничого (рівень ставок вище).

Об'єкт мита являє собою митну вартість переміщуваних то­варів, щодо яких нараховується мито. Митна вартість перера­ховується у національній валюті за курсом Національного бан­ку України, що діє на день подання митної декларації.

Ставки мита єдині на всій території. Це, однак, не виклю­чає різноманіття ставок:

а) адвалорні — ставки, що встановлюються у відсотках до митної вартості оподатковуваних товарів;

б) специфічні — ставки, що нараховуються у встановлено­му розмірі на одиницю виміру ввезеного товару (кілограм, метр тощо). Ця ставка припускає специфічну характеристику това­ру, тоді як попередня припускає знеособлений предмет обкла­дання;

в) комбіновані (змішані) — ставки, що поєднують взаємо­дію обох видів митного обкладення при нарахуванні мита. Змі­шане мито використовують як доповнення до специфічних або у разі їх недостатньої ефективності, зокрема в Австралії. У США при обкладанні імпорту годинників митна ставка вста­новлюється як залежно від ціни, так і від кількості каменів у годиннику;

г) сезонні — ставки, за допомогою яких можливо оператив­не реагування на ввезення і вивезення на територію держави сезонних товарів. Як правило, термін їх введення не може пе­ревищувати шести місяців;

ґ) особливі — являють собою ставки, що реалізують захисні функції мита:

— антидемпінгові — ставки, що являють собою певну над­бавку до звичайного імпортного мита. Застосовуються при вве­зенні на територію держави товарів за цінами більш низьким (демпінговими, непридатними), чим їх ціна в країні, що виво­зить, і тому загрожують підірвати основи виробництва країни- імпортера. За допомогою антидемпінгового мита ціни імпор­тованих товарів піднімаються до рівня, на якому з ними мо­жуть конкурувати вітчизняні.

Досить гостро стоїть питання про чітке юридичне визначен­ня поняття «демпінг». У 1967 році Женевська конференція ГАТТ прийняла Міжнародний антидемпінговий кодекс, рати­фікований більшістю розвинутих країн, що вступив у силу в 1968 році. До цього часу приймали аналогічні національні акти (США — 1921 рік; Франція — 1958 рік; Великобританія — 1957 рік; ФРН — 1962 рік; Італія — 1963 рік). Австрійський анти­демпінговий закон відрізняється досить чітким визначенням, відповідно до якого експорт вважається демпінговим, якщо експортні ціни на 20 відсотків і більше нижчі за ціну товару на внутрішньому ринку і мінімум на 8 відсотків за світові;

— спеціальні— ставки мита, що захищають митну терито­рію від ввезення товарів, що загрожують вітчизняним вироб­никам (аналогічних або безпосередньо конкуруючих). Іноді спеціальні мита використовують як відповідний захід щодо дій інших держав, що загрожують інтересам вітчизняних вироб­ників;

— компенсаційні — ставки мита, що застосовуються до вве­зених товарів, щодо яких використовувався механізм субсидій, що відповідно занизило їх ціну, і це загрожує вітчизняному виробництву.

Механізм застосування пільг при сплаті мита досить різно­манітний і включає:

1. Звільнення від сплати мита визначених категорій плат­ників.

2. Зменшення ставок мита.

3. Повернення раніше сплачених сум мита.

4. Звільнення від мита певних предметів.

Порядок сплати і ставки мита визначаються Єдиним мит­ним тарифом України. Митний тариф являє собою систему ста­вок мита, застосовуваних до товарів, що їх переміщують через митний кордон.

В Україні оподатковувані товари зосереджено в товарній класифікаційній схемі, заснованій на Гармонізованій системі опису і кодування товарів. Усі товари, що підлягають митному оформленню, зосереджено в 21 розділі, 97 главах, 1241 то­варній групі, 5019 товарних позиціях. Кожен товар має чоти­ризначний цифровий код, де два перших знаки означають то­варну групу, два інших — товарну позицію.

В основі обчислення мита лежить митна вартість товару і транспортного засобу. Митну вартість визначають кількома методами:

1. Метод оцінки за ціною угоди з ввезеними товарами — митну вартість визначають як ціну угоди, фактично сплачену або таку, що підлягає сплаті, за ввезений товар на момент пе­ретинання їм митного кордону.

2. Метод оцінки за ціною угоди з ідентичними товарами (використовується за неможливістю використання першого) — митна вартість визначається як ціна угоди з ідентичними то­варами. Ідентичність припускає подібність за основними ха­рактеристиками (виробник, країна виготовлення, якість, знос).

3. Метод оцінки за ціною угоди з однорідними товарами — нагадує механізм попереднього методу. При цьому однорідні товари не обов'язково однакові у всіх відносинах, але мають подібні характеристики.

4. Метод оцінки на основі визначення вартості — митна вартість визначається як ціна за продаж ідентичних або одно­рідних товарів на внутрішньому ринку за винятком сум імпор­тних митних платежів, комісійних винагород, витрат на транс­портування тощо.

5. Метод оцінки на основі додавання вартості — митна вартість визначається як сума загальних витрат, характерних для продажу ідентичних або однорідних товарів.

6. Резервний метод — використовують за неможливістю за­стосувати попередні методи. Ціну угоди визначають з ураху­ванням світової практики і на основі чинного законодавства. Рішення про використання цього методу приймають митні органи.

Мито сплачується безпосередньо митному органу одночас­но з прийняттям митної декларації або до її прийняття. Мито зараховується до державного бюджету, а митні органи здійсню­ють контроль за правильністю його нарахування і збору. Ме­ханізм внесення мита припускає певні гарантії (форми забез­печення внесення платежів):

— застава товарів;

— гарантії фінансово-кредитних установ;

— гарантії третіх осіб;

— внесення належних сум на депозит.

ДЕРЖАВНЕ МИТО

Державне мито за своєю суттю є не винятково податковим платежем, а скоріше судовим або цивільним більш детально воно регулюється не тільки податковим законодавством, а й ци­вільним, процесуальним, господарсько-процесуальним.

Державне мито являє собою плату, що стягують за здійснен­ня юридично значущих дій в інтересах юридичних і фізичних осіб уповноважені на це компетентні органи і видають відповідні документи, що мають правове значення^[200].

Отже, державне мито — це плата за дії (послуги) уповнова­жених органів, що стягується з метою покриття витрат, які виникають у зв'язку з цим. Головна особливість державного мита — його індивідуальна відплатність. Сплачуючи держав­не мито, платник переслідує певні інтереси, пов'язані зі здійсненням на його користь дій публічно-правового характе­ру. З іншого боку, метою стягування державного мита є покрит­тя витрат державного або іншого органу, у зв'язку з його діяль­ністю.

Особливості застосування механізму державного мита в Україні регулюються Декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито», а деталізує його засто­сування Інструкція про порядок обчислення і стягування дер­жавного мита, затверджена наказом Головної Державної подат­кової інспекції України від 22 квітня 1993 р. №15.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за здійснення в їх інтересах дій та видачу документів уповноваженими на те органами.

Державне мито стягується:

1) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті щодо релігійних організацій, з касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

2) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрут­ство, що подаються до господарських судів, та заяв про пере­вірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за нововиявленими обставинами;

3) за здійснення нотаріальних дій державними нотаріаль­ними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищ­них, міських рад народних депутатів, а також за видачу дублі­катів нотаріально засвідчених документів;

4) за реєстрацію актів громадянського стану, а також вида­чу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів гро­мадянського стану і свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням і поновленням записів актів громадянського стану;

5) за видачу документів на право виїзду за кордон і про за­прошення в Україну осіб з інших країн, за продовження стро­ку їх дії і за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх заміняють; за видачу або продовження посвідчень на про­живання; за видачу візи до національного паспорта іноземно­го громадянина або документа, що його заміняє, на право виїз­ду з України та в'їзду в Україну, а також з заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

6) за видачу нового зразка паспорта громадянина України (крім обміну нині діючого паспорта на паспорт нового зразка); за оформлення нового зразка паспорта громадянина України для поїздки за кордон; за видачу громадянам України закор­донного паспорта на право виїзду за кордон або продовження строку його дії;

7) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

8) за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

9) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім об­лігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватиза­ційних паперів;

10) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійсню­ються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчу­ження такого майна у випадках, передбачених законами Ук­раїни;

11) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендеру) об'єк­тами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчужен­ню такого майна у випадках, передбачених законами України;

12) за дії, що пов'язані з одержанням патентів на сорти рос­лин і підтриманням їх чинності;

13) за подання до Кабінету Міністрів України проекту ство­рення промислово-фінансової групи.

Перелік ставок державного мита досить великий, оскільки встановлюється щодо конкретних видів об'єктів оподаткування.

Державне мито сплачується за місцем розгляду й оформлен­ня документів і зараховується до бюджету місцевого самовря­дування, крім мита, стягнутого з позовних заяв, що їх подано до господарського суду, із заяв про перевірку рішень, ухвал та постанов господарських судів у порядку нагляду, а також за дії, пов'язані з одержанням патентів на сорти рослин, підтрим­кою їх дії та за подання до Кабінету Міністрів України проекту створення промислово-фінансової групи, що зараховується до Державного бюджету України. Державне мито з позовних заяв і заяв кредиторів по справах про банкрутство, що надходять з інших держав і розглядаються відповідними органами Украї­ни, зараховується до Державного бюджету України. Підтвер­дити факт надходження і зарахування, у разі такої необхід­ності, державного мита до відповідного бюджету може тільки орган, на рахунок якого воно надійшло, незалежно від того, де зберігаються платіжні документи, тобто територіальний орган державного казначейства.

Сплата державного мита може здійснюватися у кількох формах:

1. Готівкою:

— безпосередньо в національній валюті;

— в іноземній валюті в перерахунку за курсом Національ­ного банку України;

2. У безготівковому порядку (перерахуванням через від­ділення банків сум мита з рахунків платників);

3. Митними марками.

З позовів, що подають до суду або господарського суду в іно­земній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті дер­жавне мито сплачується в іноземній валюті. Якщо розмір ста­вок державного мита передбачено в частинах неоподатковува­ного мінімуму доходів громадян, державне мито сплачується в іноземній валюті з урахуванням курсу грошової одиниці На­ціонального банку України.

ПЛАТА (ПОДАТОК) ЗА ЗЕМЛЮ

Земля (земельна ділянка) була одним з перших об'єктів опо­даткування. В окремі періоди історичного розвитку земельний податок був головним, мав найбільше фіскальне навантажен­ня. Цілком природно, що в сучасній податковій системі Украї­ни застосовують такий традиційний податковий важіль, як податок на землю.

Сплата цього податку передбачена ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» і регулюється Законом України «Про плату за землю» (у редакції від 19 вересня 1996 року), Земельним кодексом України, постановами Кабінету Міністрів України.

Користування землею в Україні є платним. Плата за землю стягується у виді земельного податку або орендної плати, розмір яких не залежить від господарської діяльності власників та користувачів землі або орендарів і визначається залежно від грошової оцінки земельних ділянок.

Платники податку

У статті 5 Закону України «Про плату за землю»^[201] досить часто згадуються категорії «суб'єкт» і «платник». Ця норма права потребує істотного й принципового доопрацювання, ос­кільки законодавець, змішуючи ці поняття, фактично припус­кає сполучення публічного і приватно-правового регулювання. Регулювання орендних відносин має бути винесено за межі податкового законодавства і суб'єктом податку повинний бути тільки власник земельної ділянки.

Що ж стосується закріпленого законом порядку, то платни­ком плати за землю є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар, якими можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи.

Платники сплачують податок на землю з дня виникнення пра­ва власності або права користування ділянкою, а у разі втрати платником цих прав податок сплачується за період фактичного перебування у нього ділянки в поточному році. Облік платників (товаровиробників сільськогосподарської продукції і громадян) і нарахування земельного податку здійснюється щорічно за станом на 1 травня, інших платників — за станом на 1 лютого.

Право на земельну ділянку може належати кільком особам, тому, як характерну рису плати за землю, слід зазначити існу­вання в цьому разі консолідованого платника.

Об'єкт оподаткування

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні, у тому числі й орендованої. При цьому законодавець виділяє три категорії земель: землі сільськогосподарського користування, землі населених пунктів і землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони тощо. Стат­тя 79 Земельного кодексу України містить поняття земельної ділянки, як частини земної поверхні зі встановленими межа­ми, певним місцем розташування і закріпленими щодо нього правами. Одиницею оподаткування відносно сільськогоспо­дарських угідь є законодавчо закріплений один гектар орних земель, лугів, пасовищ, багаторічних насаджень.

Право власності на землю і право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання його власником або користувачем документа, що задовольняє це право і його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки ви­никає після висновку договору оренди та його державної реє­страції. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення його межі у натурі (на місцевості), одержання до­кумента, що засвідчує право на нього (державного акта) і дер­жавної реєстрації заборонено.

Ставки податку

Стаття 1 Закону України «Про плату на землю» встановлює ставку податку як законодавчо визначений річний розмір пла­ти за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки. Стат­тя 4 цього закону уточнює таке визначення, вказуючи, що став­ка земельного податку обчислюється в розрахунку на 1 квад­ратний метр.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогоспо­дарських земель встановлюються у відсотках до їх грошової оцінки. Що стосується інших земельних ділянок, то ставки по них диференціюють і затверджують відповідні місцеві ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального вико­ристання і місця розташування ділянки, але не вище, ніж удвічі від середніх ставок з урахуванням коефіцієнтів, встанов­лених Законом України «Про плату за землю».

Чинне законодавство передбачає застосування підвищених ставок податку у випадках:

— нецільового використання землі;

— перевищення норм відводу.

Пільги щодо податку

3. За суб'єктною ознакою — залежно від суб'єкта податку застосовуються як до фізичних осіб (інваліди І і ІІ груп, грома­дяни, що виховують трьох і більше дітей, громадяни, що по­страждали від Чорнобильської катастрофи тощо), так і до юри­дичних осіб (органи державної влади й органи місцевого само­врядування; зареєстровані релігійні і благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю тощо).

Крім того, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, орга­ни місцевого самоврядування можуть встановлювати такі пільги:

— часткове звільнення від сплати податку;

— зменшення суми земельного податку, але в межах коштів, зарахованих на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюд­жетів.

Обчислення і сплата податку

Кошти від плати за землю використовуються на фінансуван­ня заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат влас­ників землі та землекористувачів, пов'язаних з господарюван­ням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведен­ня земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.