Обчислення податку являє собою сукупність дій платника податків (податкового агента) або податкового органу з ви­значення суми податку, що підлягає сплаті до бюджетів або цільових фондів. Обов'язковість з обчислення податку покла­дається на платника податків, на податкові органи або на по­даткових агентів. Залежно від цього розрізняють:

1) окладні податки — обчислює безпосередньо податковий орган;

2) неокладні податки — обчислює самостійно платник по­датків:

а) безпосередньо неокладні — обчислює сам платник по­датків;

б) опосередковано неокладні — обчислює податковий агент;

3) змішані податки — обчислюють на різних етапах і плат­ник податків, і податковий орган^[55].

Основним положенням при обчисленні податків і визначенні об'єкта оподаткування виступає однократність, тобто ситуа­ція, коли той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду тільки один раз за певний (податковий) період. Визначен­ня оподаткованої бази (кількісного вираження об'єкта подат­ку) необхідно для обчислення суми податку. Існує два основ­них методи формування бази^[56]: касовий і накопичувальний. Перший метод враховує момент одержання коштів та здійснен­ня виплат у натурі. Цей метод називають касовим, тому що він враховує тільки ті суми (майно), які привласнені платником податку у певній юридичній формі (наприклад, отримані в касі готівкою, передані у власність через оформлення певних доку­ментів тощо). При застосуванні другого методу важливим є момент виникнення майнових прав і зобов'язань. Цей метод дістав назву «накопичувальний» або «метод нарахувань».

У теорії оподаткування виділяють кілька способів визначен­ня розміру оподаткованої бази. Основним способом є прямий, відповідно до якого визначаються реальні та документально підтверджені показники платника податку. Непрямий спосіб визначення оподаткованої бази виникає у разі відсутності або занедбаності у платника податку обліку доходів, витрат і об'єк­тів оподаткування, тоді працівники податкових органів визна­чають розмір оподаткованого доходу на підставі даних, отри­маних у результаті перевірок діяльності інших платників по­датків. Умовний (презумптивний) спосіб визначення доходу — це спосіб, з допомогою якого розмір доходу громадянина, як пра­вило, визначається на підставі побічних ознак — суми оренд­ної плати апартаментів, що знімаються, тощо. Паушальний спосіб оснований на визначенні не умовної суми доходу, а умов­ної суми податку^[57].

Розрахунок суми податку пов'язаний з визначенням подат­кового періоду — строку, протягом якого формується оподат­кована база і визначається розмір податкового зобов'язання. Визначення податкового періоду по кожному виду податків має принципове значення для оподаткованої бази і відіграє велику роль при використанні санкцій за податкові правопорушення. Обчислюється податок у межах одного податкового періоду, але здійснювати це можна кількома способами.

Існує два основних способи обчислення податку:

1. Кумулятивний — спосіб визначення об'єкта, за якого податкова база визначається наростаючим підсумком. На кон­кретну дату визначається оподаткована база, зменшена на суму пільг, якими користується платник на цю дату. На кожний момент виплати доходу визначається загальна сума виплат конкретній особі. При цьому сума зменшується на розмір по­датку, утриманого раніше.

2. Некумулятивний — спосіб визначення податкової бази вроздріб. У цьому разі кожна частина доходу обкладається по­датком окремо, поза зв'язком з іншими джерелами доходів^[58]. Податковим законодавством України передбачене застосуван­ня обох способів, а також їх поєднання.

Визначення сум податку

або визначених законодавством первинних документів, суму податкових зобов'язань платника податків може бути визна­чено за непрямим методом.

Нарахування податкового зобов'язання з використанням не­прямого методу можуть здійснювати виключно податкові орга­ни. Суми нарахованих податкових зобов'язань можуть бути ос­каржені платником податків у загальному порядку.

СПЛАТА ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ