здійснюють певну діяльність, в якій на даному етапі найбільш зацікавлена держава, а тому й обов'язок зі сплати податку вста­новлюється в розмірі, вищому за базову ставку.

2. Залежно від методу встановлення:

а) абсолютна (тверда, фіксована або специфічна) ставка — ставка податку, що встановлюється в чітко визначеній, конк­ретній величині, вираженій в абсолютній сумі. Останнім часом, зі зниженням рівня інфляції в Україні, спостерігається тенден­ція до розширення сфери застосування цього виду ставок;

б) відносна ставка — ставка податку, що встановлюється у визначеній пропорції до одиниці оподаткування. Відносні став­ки бувають:

— процентні (адвалорні), або квоти — встановлюються у відсотках;

— кратні — встановлюються у величині, кратній певному показнику;

— грошові — встановлюються в конкретній грошовій сумі до частини предмета оподаткування;

в) змішана (комбінована) ставка — ставка податку, що по­єднує в собі риси наведених вище видів податкових ставок, диференційованих залежно від методів установлення.

3. Залежно від формування інтересу в платника:

а) стимулююча (позитивна) ставка — ставка податку, що слугує підвищенню ефективності господарської діяльності, створює в платника позитивні стимули, інтерес до розширен­ня і розвитку виробництва;

б) негативна ставка — ставка податку, що спричиняє нега­тивні наслідки і припускає втрату інтересу платника до про­довження господарської діяльності в таких умовах;

в) обмежуюча (стабілізуюча) ставка — ставка податку, що впливає на платника, стимулюючи його діяльність у незмінних межах, масштабах, крім якого-небудь розвитку, придушуючи розширення виробництва.

4. Залежно від економічних наслідків оподаткування:

а) фактична ставка — ставка податку, зумовлена співвідно­шенням розміру податку, що сплачується, і величиною подат­кової бази;

б) економічна ставка — ставка податку, зумовлена співвід­ношенням розміру податку, що сплачується, і всього отрима­ного доходу.

ПРЕДМЕТ, МАСШТАБ І ОДИНИЦЯ ОПОДАТКУВАННЯ

Предмет оподаткування

Найчастіше в юридичній науці поняття «предмет оподатку­вання» і «об'єкт оподаткування» ототожнюють, між ними фак­тично ставлять знак рівності. Ця суперечність залежить і від стану термінології чинного законодавства. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» як об'єкти оподат­кування фактично вказані предмети. Такий підхід не можна назвати правильним.

Характеризуючи зв'язок предмета й об'єкта оподаткуван­ня, слід зазначити, що предмет є обов'язковою, невід'ємною частиною об'єкта і вони співвідносяться, як частина і ціле. Сама наявність у платника податків предмета оподаткування не оз­начає неминучого виникнення податкових правовідносин. Од­нак, якщо платника і предмет оподаткування поєднує певний юридичний стан (юридичний факт, насамперед дія), то в резуль­таті цієї взаємодії ми можемо говорити про виникнення подат­кового обов'язку. Наприклад, розглядаючи плату (податок) на землю, як предмет ми можемо виділити земельну ділянку, а як об'єкт — право власності на певну земельну ділянку.

Предмет оподаткування — різновид предметів матеріально­го світу, з якими законодавець пов'язує виникнення податко­вого обов'язку. При цьому під предметами матеріального світу слід розуміти майно, прибуток, доход, інші частини вартості або інші економічні підстави, що мають вартісну, кількісну чи фізичну характеристику.

Слід зазначити, що нагальною потребою законодавчого ре­гулювання є орієнтація на досягнення граничної чіткості і кон­кретизація при формулюванні законодавцем предмета оподат­кування. У противному разі, у ході правозастосовної діяльності виникатимуть численні негативні колізії, що призведе до роз­витку різних способів ухилення від сплати податків.