Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

3.1. Поняття і види принципів права соціального забезпечення.

3.2. Роль і значення загальноправових та міжгалузевих прин­
ципів у праві соціального забезпечення.

3.3. Зміст галузевих принципів права соціального забезпечення.

3.4. Внутрігалузеві принципи права соціального забезпечення.

115

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

3.1. Поняття і види принципів права соціального забезпечення

3.1.1. Загальнотеоретична характеристика принципів права

Принцип — слово латинського походження, що означає на­чало, основа. Слово принцип за своїм семантичним значенням тотожне українським словам основа, засада. Термін принцип розглядається у трьох значеннях: 1) основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальністю, значущі­стю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права, політичної, державної чи громадської організації; 2) внутрішнє переконання людини, що визначає її ставлення до дійсності, суспільних ідей, норма (правило) поведінки і діяль­ності; 3) основа устрою чи дії приладу, машини і т. ін. В. Даль тлумачив цей термін як наукове чи моральне начало, підставу, основу, від якої не відступають. Юристи слово принцип розгля­дають як теоретичне узагальнення найбільш загального, типо­вого, те, що виражає закономірності існування та розвитку, ядро цілісного системного утворення.

У теорії права під принципами права найчастіше розуміють: нормативні узагальнення найбільш високого рівня, стисле, концентроване вираження змісту права, своєрідний згусток правової матерії; загальнообов'язкові вихідні нормативно-юри­дичні положення, для яких характерні універсальність, загаль­на значимість, вища імперативність, що визначають зміст пра­вового регулювання і виступають критерієм правомірності по­ведінки і діяльності учасників відносин, які регулюються пра­вом; основні вихідні начала, положення, ідеї, що виражають суть права як специфічного соціального регулятора; основні керівні ідеї (начала), які пронизують право, характеризують його зміст.

116

Виходячи з розуміння права у широкому значенні, в на­вчальній літературі підкреслюється, що принципи права — не результат суб'єктивного розсуду законодавців або вчених, а органічно притаманні праву властивості. Наука лише виявляє, обґрунтовує, вивчає і систематизує їх. Вона не "придумує", а "відкриває" закладені в реаліях дійсності та праві принципи, показує їх роль, значення, зміст і функціонування.

До характерних ознак принципів права належать такі: 1) є загальними (керівними, спрямовуючими, основними, головни­ми, ключовими, наскрізними, відправними, вихідними) ідея­ми (положеннями, началами) про справедливе регулювання суспільних відносин правовими засобами; 2) відображають за­кономірності суспільного розвитку на певному етапі, а також права, його природу і соціальне призначення; 3) реалізуються, як правило, шляхом закріплення їх у нормах права; 4) визна­чають характерні риси не тільки чинного, а й майбутнього пра­ва; 5) виступають критерієм правової оцінки поведінки посадо­вих осіб і громадян; 6) окреслюють нормотворчу, правозасто-совну і правоохоронну діяльність суб'єктів права; 7) виника­ють і відмирають еволюційним шляхом.

Джерелами принципів права виступають середовище жит­тєдіяльності людини, економіка, політика, ідеологія, релігія, правова матерія (правові ідеї, норми права, правовідносини). Принципи права мають відповідати характеру суспільних відно­син, що склалися в суспільстві, а отже їхнє виникнення й існу­вання зумовлені об'єктивними чинниками. З іншого боку, вони формуються під впливом суб'єктивних чинників, оскільки є породженням суспільної свідомості.

Нормотворча діяльність ґрунтується на певних засадах, що закріпились у людській свідомості. Принципи права виступа­ють джерелами правотворення. Вони є первинними щодо пра­ва, формують його зміст, визначають рамки правового регулю­вання. З часом накопичується значний правовий масив, який, у свою чергу, служить матеріалом для конструювання нових правових принципів. У цьому виявляється один із взаємозв'яз­ків права з його принципами.

117

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

Як ідеологічна категорія принципи права відображають уяв­лення людей про ідеальне право і бажані правові норми, є втіленням їхніх інтересів у праві. Концепції правових прин­ципів зазвичай розробляють фахівці права. Закладені в них ідеї оволодівають масами, у тому числі й законодавцем. Вихідні положення цих принципів втілюються в правових нормах, а пізніше ними керуються при застосуванні норм права на прак­тиці. Принципи права у цьому разі виступають своєрідним ле­калом, що накладається як ідеальне право (зафіксоване на рівні правосвідомості) на належне право (закріплене в нормативних актах) та існуюче право (правозастосовна практика).

Вічних принципів права не буває. Це історична категорія. Незважаючи на те, що їхню основу складають природні права, вони під впливом реалій життя видозмінюються, наповнюють­ся новим змістом, і тоді виникає потреба у проведенні правової реформи в певній сфері суспільних відносин. Держава може керуватися принципами права або ігнорувати їх чи формально визнавати, а на практиці застосовувати неправові чи ідеологічні установки. При зміні історичних епох, як це сталося на тере­нах колишнього СРСР, відбувається бурхлива заміна так зва­них декларативних принципів права на реальні, що відбива­ють справжні прагнення людей.

Принципи права можуть існувати поза правом, поза його си­стемою. За своєю природою вони не обов'язково потребують зак­ріплення в правових нормах і можуть існувати як керівні заса­ди, вихідні положення правової науки, як норми загальносоц-іального права, які з різних причин не трансплантувались у норми юридичного права. П.Д. Пилипенко слушно зазначає, що норми загальносоціального права, власне, і є основою, керів­ними ідеями для юридичного права, тому можна вважати, що загальносоціальне право в основі якраз і є тими принципами, на яких базується юридичне право як система норм. Звідси випливає і регулятивна природа принципів права (Пилипен­ко П.Д. Проблеми теорії трудового права. — Львів, 1999. — С. 53). Він правильно підкреслює, що принципи права як над­бання всього історичного процесу розвитку людської цивілізації

118

не можна змінювати, скасовувати чи, навпаки, створювати пев­ним політичним силам чи групам, які визначають політику дер­жави, зокрема, у сфері правотворення. їх можна лише пізна­вати, вивчати з більшою чи меншою проникливістю в їхню сутність і дотримуватись (або ігнорувати собі на шкоду) також з більшим чи меншим хистом і, відтак, з більшим чи меншим успіхом (там само, с 56).

У літературі, крім терміна принципи права вживається термін правові принципи. Під ним одні вчені розуміють вимо­ги, які пред'являють до системи права певного типу держави, що формуються до виникнення системи права або принципи правосвідомості чи ідеї-принципи, інші — загальні положен­ня, які відображені в нормативних актах, а треті ототожнюють його з принципами права. Оскільки ці терміни за своїм значен­ням дуже близькі, то замість терміна правові принципи доціль­ніше вживати термін нормативно-правові принципи. Його слід розглядати як складову принципів права чи правових прин­ципів. Це основні засади, вихідні ідеї, що відображають суттєві положення права і закріплені (легалізовані) в нормативних актах або виведені зі змісту та смислу законодавства чи сфор­мульовані юридичною практикою.

Нормативно-правові принципи класифікуються за такими критеріями:

— за сферою поширення виділяють загальноправові, міжга­
лузеві і внутрігалузеві. Загальноправові принципи поширюють
свою дію на всі галузі права без будь-яких винятків, тобто на
право в цілому без його поділу на окремі складові. Міжгалузеві
принципи виражають загальні риси двох чи більше галузей пра­
ва. Галузеві принципи визначають їх специфіку лише в одній
галузі права. Внутрігалузеві принципи стосуються підгалузей
та правових інститутів конкретної галузі права. Це найбільш
поширена класифікація принципів права на певні групи;

— за формою нормативного вираження, тобто за характером
нормативного джерела, в якому вони закріплені, принципи

119

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

поділяються на такі, що закріплені в Конституції України, міжнародно-правових актах, у внутрідержавному поточному законодавстві та підзаконних актах;

— за змістом чи залежно від функціонального призначення й об'єкта відображення принципи права поділяються на соці­ально-правові (домінування загальнолюдських цінностей над інтересами класів, націй і т. ін., єдність суспільних і особистих інтересів) та спеціально-юридичні (узагальнюють засади фор­мування й існування власне права як специфічного соціально­го явища).

3.1.2. Поняття, основні риси та види принципів права соціального забезпечення

Під принципами права соціального забезпечення слід розу­міти зумовлені природними правами людини основні положен­ня, які виступають орієнтирами у правовому регулюванні су­спільних відносин у сфері соціального забезпечення фізичних осіб та визначають суть, зміст і механізм функціонування цієї галузі права.

На думку Т.З. Гарасимова, до основних ознак принципів права соціального забезпечення належать такі: 1) принципи права є найбільш загальними, вихідними положеннями, ідея­ми, які мають фундаментальне значення в регулюванні соці­ально-забезпечувальних правовідносин; 2) вони визначають спрямованість, зміст інститутів права соціального забезпечен­ня; 3) принципи права, що переважають у певній державі, ви­ражають правові ідеї, які складають завдання інституту соці­ального забезпечення; 4) вони поширюються на всі правовідно­сини, що складають предмет відповідної галузі права; 5) прин­ципи права прямо або опосередковано відображені в нормах права.

Ознаки, що притаманні загальним принципам права (див. 3.1.1), властиві і принципам права соціального забезпечення, його підгалузям та правовим інститутам. До ознак принципів

120

права соціального забезпечення можна також віднести: 1) взає­мозв'язок та взаємозумовленість принципів права соціального забезпечення з принципами соціального забезпечення; 2) прин­ципи права соціального забезпечення ґрунтуються на таких загальнолюдських цінностях та ідеалах, як добро, чуйність, гуманізм, справедливість; 3) основою для формування основ­них положень права соціального забезпечення служать соці­альні ризики; 4) залежність розвитку галузевих принципів від стану національної економіки.

Необхідно відрізняти принципи права соціального забезпе­чення від принципів правотворчості у сфері соціального забез­печення. Правотворчість у сфері соціального забезпечення — це інтелектуальна діяльність спеціально уповноважених на це органів, що потребує особливих знань і вмінь, спрямована на розробку, прийняття нормативних актів, внесення до них змін та скасування. Принципи правотворчості — це основні засади здійснення правотворчої діяльності. Ними є: 1) дотримання процедури підготовки та прийняття нормативних актів (прин­цип законності); 2) принцип науковості (до правотворчості за­лучаються представники наукових установ і закладів); 3) прин­цип використання правового досвіду (вітчизняного та інозем­них держав); 4) принцип демократизму (проекти нормативних актів публікуються у пресі, обговорюють представники грома­дськості, зокрема, ветеранські організації, організації інвалідів тощо).

У літературі розкривається зміст принципів форми права (нормативно-правових актів). До них, зокрема, належать: 1) конкретність, ясність і чіткість формулювань; 2) логічність, стислість і відсутність суперечностей у викладі тексту; 3) про­стота і доступність правового акта для широких мас населен­ня; 4) поєднання стабільності та динамічності у правовому ре­гулюванні тощо.

В економічній літературі розглядаються принципи соціаль­ного забезпечення. Найчастіше називають такі: загальність; загальнодоступність; встановлення залежності розмірів і форм забезпечення від праці в минулому; велика різноманітність

121

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

видів забезпечення і послуг, що надаються; демократичний характер організації та управління соціальним забезпеченням. Ці принципи є фундаментом для формулювання принципів права соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення не має кодифікованого нор­мативного акта (кодексу), а отже, немає закріплених у законі принципів галузі права. Вчені наводять різні системи принципів права соціального забезпечення.

Так, Т.З. Гарасимів розрізняє принципи права соціального забезпечення і правові принципи права соціального забезпе­чення. До системи принципів права соціального забезпечен­ня, які визначають його сутність та закономірності розвитку (не закріплені у нормах права), належать: 1) усезагальність права на соціальне забезпечення як основного права людини; 2) визначення сфери суспільних відносин соціальним ризи­ком; 3) гарантії соціального забезпечення на рівні, не нижчо­му від прожиткового мінімуму в державі; 4) переважна роль централізованого правового регулювання. Систему правових принципів (закріплених у нормативних актах) складають: 1) дер­жавні гарантії права на соціальне забезпечення; 2) дифе­ренціація умов та обсягу соціального забезпечення в Украї­ні; 3) солідарна відповідальність суб'єктів права на соціаль­не забезпечення; 4) адресність соціального забезпечення в Україні.

Н.Б. Болотіна до загальних принципів цієї галузі права віднесла такі: всезагальність соціального забезпечення; рівність та заборона дискримінації; всесторонність; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг при прийнятті но­вих законів; державна гарантованість; багатоканальність фінан­сового забезпечення; єдність та диференціація соціального за­безпечення; обґрунтованість соціальних нормативів; збережен­ня прав у галузі соціального забезпечення; захист законних сподівань, юридичної ясності, реальності прав, судового захи­сту права людини на соціальне забезпечення.

І.М. Сирота запропонував таку схему (систему) принципів правового регулювання соціального забезпечення: 1) соціальне

забезпечення на умовах обов'язкового державного соціального страхування всіх громадян, які працюють; 2) різноманіття форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників (у всіх випадках втрати працездатності); 3) диференціація умов і норм соціального забезпечення залежно від характеру і три­валості трудової діяльності та розміру страхових внесків пра­цівників; 4) забезпечення пенсіями та допомогами на рівні про­житкового мінімуму; 5) здійснення соціального забезпечен­ня за рахунок коштів державних та недержавних страхових фондів; 6) здійснення соціального забезпечення органами державного управління; 7) охорона і захист прав і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.

До галузевих принципів права соціального забезпечення С.М. Синчук віднесла: 1) поширення права соціального забезпе­чення на всіх громадян незалежно від громадянства, форми та виду суспільно корисної діяльності; 2) здійснення забезпечення на рівні, не нижчому від встановлених у державі соціальних стан­дартів; 3) здійснення забезпечення в разі настання соціального ризику. Універсальність соціального забезпечення; 4) державна гарантованість права на соціальне забезпечення; 5) принцип справедливості та неупередженості; 6) принцип поєднання со­лідарної та індивідуальної відповідальності; 7) диференціація умов та обсягів соціального забезпечення; 8) принцип ефектив­ності. Адресний характер соціального забезпечення.

3.2. Роль і значення загальноправових та міжгалузевих принципів у праві соціального забезпечення

Загальноправові принципи права сформульовані юридичною наукою і значна кількість з них зафіксовані в конституціях та поточних законах. Вони мають наднаціональний характер і сто­суються права будь-якої цивілізованої держави. Ці принципи

 

 

122

123

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

права служать конструкціями для побудови національного пра­ва. Далі на їх базі розробляється галузеве законодавство і фор­мулюються галузеві принципи права й, зокрема, права соціаль­ного забезпечення. До основних загальноправових принципів належать:

1. Принцип соціальної справедливості. У ньому проявляєть­ся загальносоціальна суть права, прагнення до пошуку комп­ромісу між особою і суспільством, громадянином і державою та відповідність між діями і їхніми соціальними наслідками. Правове регулювання має здійснюватися на засадах справед­ливості. Справедливість знаходить свій прояв у всіх сферах суспільного життя, інтегрує в себе економічні, політичні, мо­ральні, правові й духовні аспекти. Вона містить вимогу реаль­ної відповідності між становищем різних верств населення та їхньою роллю в суспільстві, між працею і винагородою і, в тому числі, в разі непрацездатності.

Правова справедливість полягає в тому, що вона у юридичній сфері має найбільш чіткий, формально визначений характер. Нормативні акти мають стояти на варті справедливості, бути засобом її прояву, закріплення, охорони і захисту. Принцип справедливості має нормативно-оціночний характер, закладе­ний у зміст права соціального забезпечення і втілений, перш за все, у правах і обов'язках суб'єктів права.

Соціально-забезпечувальні правовідносини мають розподіль­чий характер. Критерії принципу справедливості забезпечують збалансованість усіх відносин розподільчого типу на рівні дер­жави, соціуму, колективу, групи осіб чи окремих особистос­тей. З погляду справедливості оцінюються розмір внесків робо­тодавців, застрахованих осіб на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ст. 21 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування). З цих позицій зіставляються страховий (трудовий) стаж і заробіток та розміри призначених пенсій, а також умови пенсійного за­безпечення різних категорій громадян. Принцип справедливості має пронизувати всі норми права соціального забезпечення.

124

2. Принцип рівноправності громадян. Він передбачає: а) рів­
ність перед законом і судом; б) рівність прав і свобод людини і
громадянина; в) рівність прав жінки і чоловіка; г) рівність гро­
мадян будь-якої національності. Рівність є матеріальною осно­
вою рівноправності. Принцип рівноправності закріплює рівний
правовий статус усіх громадян, або, іншими словами, рівні кон­
ституційні права і єдину для всіх правосуб'єктність (ст. 21, 24
Конституції України). Завданням цього принципу є забезпечен­
ня створення рівних стартових можливостей громадян у всіх
сферах їхньої життєдіяльності.

Гострими проблемами права соціального забезпечення є забез­печення рівних можливостей для людей з особливими потребами, зрівноваження прав чоловіків і жінок у матеріальному забезпе­ченні їх та впорядкування соціальних пільг і соціальних привілеїв, що надаються різним категоріям громадян. Ці проблеми неодно­значно вирішуються законодавством. Дуже великий розрив існує між мінімальною пенсією у солідарній пенсійній системі та мак­симальними пенсіями, що призначаються за різними законами.

Змінюється ставлення до пенсійних пільг, що надаються жінкам. Встановлення нижчого пенсійного віку для жінок за кордоном багатьма жінками розцінюється як їх дискримінація щодо чоловіків. Не відповідають принципу рівноправності так звані професійні пільги та привілеї. їх необхідно замінювати на підвищення заробітної плати і поступове підвищення роз­мірів пенсій. Принцип рівноправності на нинішньому етапі більше декларується, ніж гарантується.

3. Принцип гуманізму. Під гуманізмом розуміють систему
ідей і поглядів на людину як найвищу цінність. Соціальне за­
конодавство базується на принципі гуманізму. Саме на основі
цього принципу держава здійснює матеріальне забезпечення
осіб, які зовсім не мають страхового (трудового) стажу або ма­
ють недостатній страховий (трудовий) стаж, порівняно зі вста­
новленим законом. В Україні створена ціла мережа соціальних
служб для осіб без визначеного місця проживання, безпритуль­
них дітей, осіб, які зазнали насильства у сім'ї. Облаштовують-

125

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

ся соціальні гуртожитки. Для утримання інвалідів, непраце­здатних Міністерство праці та соціальної політики України має необхідну кількість будинків-інтернатів. Узято курс на надан­ня соціального забезпечення на рівні, не нижчому від прожит­кового мінімуму. Розширюється перелік соціальних послуг, що надаються вразливим групам населення соціальними служба­ми. Законодавством урегульовані порядок надання гуманітар­ної допомоги та благодійницька діяльність.

4. Принцип законності. Зміст законності найчастіше роз­глядається в трьох аспектах: 1) як комплексне політико-право-ве явище, що відображає правовий характер організації су­спільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави; 2) з позицій вимоги загальної поваги до зако­ну й обов'язкового його виконання всіма суб'єктами права; 3) під кутом зору вимоги безумовного захисту і реального за­безпечення прав, інтересів громадян і охорони правопорядку в цілому від будь-якого свавілля. Правове регулювання суспіль­них відносин у сфері соціального забезпечення має здійснюва­тися саме на принципі законності. Це означає:

— верховенство закону в системі нормативних актів, що стосуються матеріального забезпечення і соціального захисту населення. Так, наприклад, відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання" виключно законами про пенсійне забезпечення визна­чаються: 1) види пенсійного забезпечення; 2) умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; 3) пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 4) джерела формування коштів, що спрямо­вуються на пенсійне забезпечення; 5) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; 6) організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Закони не по­винні суперечити Конституції України, а підзаконні акти — поточному законодавству. Не відповідає цьому положенню практика Кабінету Міністрів України, постановами якого ко­регуються розміри соціальних виплат, встановлених законом;

126

 

— єдність (загальність) законності в соціальній сфері.
Вона полягає не лише в поширенні дії нормативних актів на
територію всієї країни як унітарної держави, айв однаковому
тлумаченні та застосуванні їх. Нормативних актів у сфері соці­
ального захисту населення надзвичайно багато, і вони мають
бути узгоджені між собою. На рівні регіонів можуть прийма­
тись акти про надання додаткових пільг і соціальних виплат,
але ними не можна зменшувати кількість пільг та розмір ви­
плат, що встановлюються на загальнодержавному рівні;

— доцільність законності. Виступає критерієм оцінки
ефективності досягнення мети і завдань, яку держава ставила
при прийнятті нормативних актів. Наприклад, завданням за­
конодавства про загальнообов'язкове державне соціальне стра­
хування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інте­
ресів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші
види соціального захисту. Доцільність законності витікає, перш
за все, з цінності самого права як виразника свободи, рівності,
справедливості як засобу забезпечення природних прав люди­
ни і, в тому числі, права на соціальне забезпечення;

— реальність законності. Означає досягнення фактично­
го виконання правових приписів суб'єктами соціально-забез­
печувальних правовідносин. Мало прийняти нормативний акт,
слід добиватися неухильного виконання його норм. Органи соці­
ального захисту мають діяти відповідно до своєї компетенції.
Певні обов'язки лежать і на фізичних особах, наприклад, спла­
та застрахованими особами страхових внесків. Реальність за­
конності перевіряється у правозастосовній діяльності. На прак­
тиці слід відстежити, які норми лише проголошені (задекларо­
вані), а які постійно впроваджуються в життя.

5. Принцип поваги до прав людини. Цей принцип свідчить про те, що природні права людини становлять ядро правової системи держави. Природні права — це сукупність даних лю­дині від Бога (природи) прав, що належать їй з дня народження і стосуються її життя, свободи, безпеки, розвитку та ін., тобто це такі права, які не можуть бути вилучені, обмежені чи скасо-

127

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

вані, а обов'язок держави полягає в гарантуванні та забезпе­ченні їх. Право на соціальний захист, що включає право на соціальне забезпечення, вважається природним правом люди­ни. При забезпеченні цього права органи соціального захисту населення зобов'язані поважати й інші права людини, зокре­ма, на життя, її гідність, свободу та особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання в її особисте і сімейне життя, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідан­ня та ін. Насамперед, цього принципу повинні дотримуватися соціальні працівники, які здійснюють догляд немічних людей. Правила внутрішнього розпорядку будинків-інтернатів не мо­жуть містити положень зневажливого ставлення до підопічних, особливої уваги потребують підопічні психоневрологічних інтернатних закладів.

6. Принцип гарантованості державного захисту соціальних прав людини. Він є продовженням принципу законності. За­гальними умовами гарантування цих прав виступають: 1) еко­номічні умови (ступінь організованості в економічній сфері, ритмічна робота всього господарського організму, постійне зро­стання продуктивності праці й обсягу виробництва, стійка гро­шова система тощо); 2) політичні умови (стійка легітимна вла­да, що має підтримку народу і здатна забезпечити реалізацію прийнятих правових приписів та гарантувати стабільний роз­виток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу з анти-суспільними проявами); 3) ідеологічні умови (рівень загальної, політичної і правової культури населення, за якою повага до закону є особистим переконанням не лише пересічного грома­дянина, а й державного службовця, законодавця, усіх праців­ників соціальних служб); 4) соціальні умови (соціальна ста­більність, упевненість громадян у непорушності їхніх соціаль­них прав і свобод, віра в завтрашній день. Цьому сприяє по­стійне підвищення життєвого рівня людей, збільшення соціаль-

128

них виплат, розробка і реалізація спеціальних програм бороть­би з бідністю, скорочення кількості безробітних, сприятлива демографічна ситуація, охорона здоров'я та ін.); 5) правові умови (стабільність законодавства, його повнота, високий рівень юридичної техніки, використання законодавцем правових за­собів, методів, способів і типів правового регулювання, прин­ципи, на яких будується законодавство). Юридичними гарант­іями забезпечення соціальних прав є засоби виявлення право­порушень у сфері соціального захисту населення, засоби попе­редження правопорушень (узгодження соціальних програм з вищими органами, громадськими організаціями), засоби при­пинення правопорушень (наприклад, скасування незаконного рішення), заходи захисту і поновлення порушених прав, усу­нення наслідків правопорушень, а також юридична відпові­дальність. Важливою гарантією захисту соціальних прав є мож­ливість оскарження в суді будь-яких дій працівників органів соціального захисту населення, можливість пред'явлення по­зовів, демократичний порядок встановлення в судовому поряд­ку обставин, що мають юридичне значення для надання соці­ального забезпечення.

Наведений перелік загальноправових принципів не є вичерп­ним. Крім цих принципів, у праві соціального забезпечення діють принципи, що стосуються кількох галузей права, які прийнято називати міжгалузевими. До них належать:

129

1. Принцип участі громадських об'єднань, які представля­ють інтереси вразливих груп населення та застрахованих осіб, у розробці, прийнятті, здійсненні рішень з питань соціального забезпечення і захисту їхніх прав. Соціальна політика держа­ви ефективно здійснюється, коли в накресленні її основних напрямів та втіленні їх у життя беруть участь представники громадських організацій інвалідів, ветеранів війни і праці та ін., а також професійних спілок. Вони часто є ініціаторами внесення змін до нормативних актів, прийняття нових, скасу­вання тих, що не відповідають вимогам сьогодення, на їхню вимогу збільшують розміри соціальних виплат, надають одно-

9 — 5-747

 

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

разові допомоги до певних свят. Суб'єкти загальнообов'язково­го державного соціального страхування (застраховані особи, страхувальники і страховики) здійснюють управління страхо­вими фондами. Цей принцип стосується права соціального за­безпечення, адміністративного, конституційного, трудового права.

2. Принцип багатоканальності фінансування соціального
забезпечення. Витрати на соціальні програми вимагають участі
в їх фінансуванні практично всіх: держави, роботодавців, за­
страхованих осіб, органів місцевого самоврядування, благо­
дійних організацій тощо. Порядок збору і розподілу коштів
регламентується нормами адміністративного, фінансового пра­
ва, права соціального забезпечення. Саме на основі їх змісту і
сформульований цей принцип.

3. Принцип цільового використання коштів, що виділяють­
ся на соціальне забезпечення. Цей принцип закріплений в усіх
законах, які стосуються окремих видів загальнообов'язкового
державного соціального страхування, а також в інших норма­
тивних актах, які регулюють порядок акумулювання і викори­
стання коштів зі спеціальних соціальних фондів. Створено си­
стему державного і громадського нагляду й контролю за вико­
ристанням цих цільових фондів. Як принцип адміністративно­
го, фінансового права, права соціального забезпечення він
сприяє раціональному й ефективному використанню коштів на
соціальні потреби.

4. Принцип сприяння зайнятості і працевлаштування насе­
лення. Його зміст розкривається фахівцями адміністративного
і трудового права та права соціального забезпечення на підставі
відповідного законодавства. Так, у ст. З—5 Закону України
"Про зайнятість населення" закріплені принципи державної
політики зайнятості населення і державні гарантії права на
вибір професії та виду діяльності. Ст. 7 Закону України "Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа-

130

док безробіття" передбачені види забезпечення та соціальні послуги, що надаються безробітним. Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (розділ IV) визначено порядок працевлаштування, освіти і професійної підготовки інвалідів.

5. Принцип соціального захисту населення від ризиків пе­рехідного до ринкової економіки періоду, від погіршення еко­логічної ситуації, урбанізації тощо. Цей принцип спрямований на розв'язання таких проблем: 1) стабільності трудових відно­син, підвищення соціальних гарантій у сфері оплати праці, відтворення робочої сили, включно з питаннями тривалості робочого часу і часу відпочинку, охорони праці, гарантій для осіб, що суміщають роботу з навчанням, гарантій працівникам при розгляді їхніх трудових спорів (трудове право); 2) держав­ної підтримки, охорони і захисту приватної власності, підтрим­ки підприємництва та ін. (цивільне право); 3) забезпечення житлом і, зокрема, соціальним, поліпшення житлових умов (житлове право); 4) державної підтримки інституту шлюбу, сім'ї, встановлення у законодавчому порядку прав і обов'язків батьків, дітей, подружжя та ін. (сімейне право); 5) створення сприятливого екологічного середовища для нормальної життє­діяльності людини (екологічне право); 6) створення економіч­но обґрунтованої і всебічної системи матеріального забезпечен­ня, соціального обслуговування, надання пільг та компенсацій певним категоріям осіб, які є непрацездатними, несуть підви­щені витрати, є малозабезпеченими (право соціального забез­печення). Під кутом цього принципу розглядаються також такі питання, як: 1) забезпечення гідного життя і вільного розвит­ку людини; 2) заборона примусової праці; 3) право на охорону здоров'я; 4) право на захист від бідності тощо. їх інколи роз­глядають як окремі міжгалузеві принципи права.

131

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

3.3. Зміст галузевих принципів права соціального забезпечення

1. Принцип законодавчого визначення умов і порядку
здійснення соціального забезпечення. Відповідно до п. 6 ст. 92
Конституції України виключно законами України визначають­
ся основи соціального захисту, форми і види пенсійного забез­
печення; засади регулювання праці й зайнятості, шлюбу, сім'ї,
охорони дитинства, материнства, батьківства; екологічної без­
пеки. Законами закріплені основи соціального страхування,
його види, принципи збору і витрачання коштів на соціальні
потреби, права людини у соціальній сфері; порядок утримання
непрацездатних у стаціонарних закладах та обслуговування їх
за місцем проживання. Нормативними актами найвищої юри­
дичної сили визначаються умови надання різних видів матері­
ального забезпечення та їхні розміри, затверджуються соціальні
стандарти тощо. Підзаконними актами лише встановлюється
механізм реалізації людиною наданого їй законом права на
конкретний вид забезпечення.

2. Принцип урахування вимог норм міжнародних договорів
України у сфері соціального забезпечення. Ст. 9 Конституції
України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є час­
тиною національного законодавства України.

Найбільш поширеними є такі способи впровадження і вра­хування міжнародних норм щодо соціального забезпечення: а) врахування у внутрішньому законодавстві міжнародного до­свіду в цій сфері (міжнародних актів, до яких Україна при­єдналася); б) включення норм таких договорів до українського законодавства повністю або частково; в) безпосереднє застосу­вання норм права, що містяться у ратифікованих Верховною Радою України міжнародних договорах. Конвенції і рекомен­дації є формою міжнародно-правового регулювання соціально-

132

го забезпечення. Конвенції, зокрема, передбачають міжнародні зобов'язання щодо запровадження в державі соціальних стан­дартів на рівні не нижчому, ніж визнається міжнародним співто­вариством (див., наприклад, Конвенцію № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення). Рекомендації також містять від­повідні побажання. Слід зауважити, що Україна не ратифікува­ла жодної конвенції у сфері соціального забезпечення. Нині в процесі розроблення законопроектів у сфері соціального захис­ту населення враховуються відповідні міжнародні норми.

3. Принцип суспільної доцільності соціального забезпечення
відповідно до соціальних ризиків. Соціальним забезпеченням
охоплюється не все населення країни, а лише певні категорії осіб,
що потрапили в складні життєві ситуації. У нормативних актах,
як правило, це закони, перелічені соціальні ризики, які ведуть
до потреби державної підтримки в разі настання соціального
випадку (старість, народження, інвалідність, хвороба, безробіт­
тя і т. ін.). Суспільна доцільність мусить враховувати економіч­
ну ефективність заходів, що здійснює держава. Необхідно зна­
йти оптимальне співвідношення обсягу соціальних витрат і роз­
міру відрахувань на їх фінансування, а також між соціальними
виплатами і заробітною платою. Відрахування на фінансування
соціального забезпечення має, перш за все, співвідноситися з
макроекономічними показниками (валовим внутрішнім продук­
том, фондом оплати праці, доходами населення і т. ін.), оскіль­
ки перевищення оптимальної величини відрахувань на соціальні
потреби веде до зменшення ефективності суспільного виробни­
цтва, а інколи перевагу надають не зарплаті, а допомогам.

4. Принцип усезагальності права на соціальне забезпечен­
ня. Законодавство України встановлює рівну й однакову для
кожного можливість у разі настання конкретних соціально
значимих обставин отримати певні види соціального забезпе­
чення незалежно від раси, політичних, релігійних та інших
переконань, статі тощо. Правовою базою для цього принципу є
статті 24 і 46 Конституції України.

133

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

У ст. 46 Основного Закону зазначено, що громадяни мають право на соціальний захист. Виходячи з буквального тлумачен­ня слова громадяни можна зробити висновок, що негромадяни такого права не мають. Насправді соціальним захистом охоп­лені всі фізичні особи, які перебувають на території України.

Цей принцип вказує на суб'єктів права на зазначене забез­печення. Ними є всі громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства незалежно від підстав знаходження на території країни. Законодавство про соціальне забезпечення не містить жодного винятку з цього правила.

Наведене вище не суперечить тому, що для отримання кон­кретного виду матеріального забезпечення встановлені кон­кретні умови: сплата страхових внесків, наявність загального чи спеціального трудового стажу певної тривалості, причина інвалідності, рівень доходу, законність перебування на тери­торії України, укладення міжнародних договорів тощо. Усе це впливає на розмір та види забезпечення, але не позбавляє особу права на постійну або тимчасову матеріальну підтримку в мі­німальних розмірах з боку держави.

Усезагальність права на соціальне забезпечення передбачає його доступність та оперативність у наданні конкретного виду забезпечення. Доступність означає, що законодавство передба­чає мінімальну кількість підстав (умов, юридичних фактів), а також документів на їх підтвердження для отримання кон­кретного виду забезпечення, і будь-яка людина може це право реалізувати через розгалужену систему органів соціального захисту населення та соціальні служби для відповідних кате­горій осіб. Оперативність у наданні конкретного виду забезпе­чення означає, що керівники соціальних служб мають широкі повноваження у прийнятті рішень з конкретних справ, проце­дура узгоджень зведена до мінімуму, строки розгляду заяв стислі. У нагальних випадках людина може зразу ж отримати грошову чи натуральну допомогу.

5. Принцип універсальності, диференціації та розмаїття видів соціального забезпечення. Інколи його ще визначають

134

як забезпечення громадян у всіх випадках втрати працездат­ ності, множинність видів такого забезпечення. У деяких підручниках цей принцип поділено на два принципи: все­бічність або універсальність і комплексність чи гаранто- ваність соціальної допомоги у випадках, коли людина потре­бує її в силу обставин, визнаних соціально значимими та мно­ жинність видів соціального забезпечення.

Під універсальністю розуміють забезпечення фізичних осіб у всіх випадках непрацездатності і втрати джерел до існування не з їхньої вини чи понесення додаткових витрат в обставинах, які держава вважає соціально значимими. Норми права зазна­ченого забезпечення надають юридичне значення таким фак­тичним обставинам, як хвороба, безробіття, старість (досягнен­ня пенсійного віку), трудове каліцтво чи професійне захворю­вання. Як юридичні факти вони призводять до виникнення, зміни чи припинення соціально-забезпечувальних відносин. Цей перелік не лише не зменшується, а поступово розширюєть­ся і враховує всі можливі ситуації, що зобов'язують державу надати особі, яка перебуває у скрутному становищі, встанов­лені законом види матеріального забезпечення.

Нормативні акти передбачають диференціацію видів, умов і рівня (норм) названого забезпечення залежно від низки соці­ально значимих обставин, що характеризують, зокрема, суб'єк­тивні властивості особи та її сім'ї (стать, вік, сімейний стан, наявність утриманців тощо), трудову діяльність (тривалість трудового (страхового) стажу, розмір заробітної плати), харак­тер зазначеної діяльності (зайнятість на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці, специфіка професії), місцевість, де живе людина (гірські населені пункти), нужденність. На обсяг прав у сфері соціаль­ного захисту населення впливають норми, що встановлюють додаткові права для окремих категорій громадян. Пільгове за­конодавство розвивалося стихійно і без наукових обґрунтувань. Тепер його критикують, але воно продовжує розвиватися. Ди­ференціація соціального забезпечення через встановлення пев­них пільг окремим групам громадян повинна мати певні межі.

135

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

Інакше вона не досягатиме поставленої мети і призведе до на­копичення негативних тенденцій у цій сфері, до порушення інших принципів права.

Множинність видів соціального забезпечення (багато авторів розглядають його як самостійний принцип зазначеного права) виявляється в тому, що в разі настання того чи іншого соціаль­ного випадку держава надає особі матеріальну підтримку різни­ми способами (пенсії, допомоги, компенсації, соціальні послу­ги тощо). Так, види названих послуг та матеріального забезпе­чення за загальнообов'язковим державним соціальним страху­ванням зазначені у ст. 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування і конк­ретизовані в законах за окремими видами цього страхування. У ст. З Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" передбачені такі види державної допомоги: у зв'язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею три­річного віку тощо. Законами встановлені й інші види забезпе­чення за рахунок бюджетних коштів.

6. Принцип забезпечення рівня життя, не нижчого за про­
житковий мінімум, встановлений законом. Він означає, що
пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, які є основ­
ним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя,
не нижчий від прожиткового мінімуму, передбаченого законом.
Закріплений цей принцип у ст. 46 Конституції та конкретизо­
ваний у чинному законодавстві (див. 1.5.2).

У перехідний період цей принцип не діє, хоча відповідні нормативні акти приймаються і розрахунки провадяться.

7. Принцип незменшуваності змісту й обсягу соціальних
виплат і послуг при прийнятті нових законів. Відповідно до
ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту й
обсягу існуючих прав і свобод. Особа має бути впевнена в тому,
що її права у сфері соціального забезпечення не будуть змінені

136

у бік скорочення їх, зменшення розміру призначених соціаль­них виплат, погіршення рівня соціальних послуг, що надають­ся. Законодавчий орган, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування не вправі приймати нормативні акти, що урі­зають соціальні права людей (рівень матеріального забезпечен­ня), оскільки їхні дії можна кваліфікувати як антиконсти-туційні. Цьому принципу не суперечать нормативні акти, за якими певні види соціального забезпечення (пільги, компен­сації) замінюються підвищенням розміру пенсій та інших ви­плат.

8. Безповоротність виплачених грошових сум та вартості наданих соціальних послуг. Соціальне забезпечення фізичних осіб здійснюється безкоштовно чи з частковою оплатою окре­мих соціальних послуг. Воно не передбачає в майбутньому відшкодування зазначених коштів. Суспільство ці витрати бере на себе за рахунок сплачених раніше внесків і податків та бю­джетних коштів. Законом лише передбачено стягнення надміру виплачених сум пенсій, допомог і компенсацій, а також повер­нення незаконно отриманих виплат і вартості наданих послуг та пільг.

3.4. Внутрігалузеві принципи права соціального забезпечення

3.4.1. Нормативно-правові принципи правових інсти­тутів права соціального забезпечення

При прийнятті законів у сфері соціального забезпечення законодавець прагне закріпити в них нормативно-правові прин­ципи, на підставі яких фізичним особам надаються окремі види матеріального забезпечення. Як правило, це ті основні засади, які належать до загальноправових, галузевих, окремих право-

137

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

вих інститутів чи їхніх груп принципів права. Так, у ст. 5 Ос­нов законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування закріплені принципи, що стосуються всіх п'яти видів загальнообов'язкового державного соціально­го страхування (див. 1.4.2). Ці принципи конкретизовані в за­конах з окремих видів загальнообов'язкового державного соці­ального страхування.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язко­ве державне пенсійне страхування" цей вид страхування здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного пен­сійного страхування; 2) обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які за­безпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності; 3) права на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування осіб, які відповідно до закону не підлягають загальнообов'язковому дер­жавному пенсійному страхуванню; 4) заінтересованості кож­ної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію; 5) рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат і виконання обов'язків щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; 6) диференціації розмірів пенсій залеж­но від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу); 7) солідарності та субсидування в солідарній системі; 8) фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціаль­них послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; 9) спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду для здійснення оплати договорів страхування довічної пенсії й одноразової виплати залежно від розмірів накопичень застрахованої особи з ураху­ванням інвестиційного доходу; 10) державних гарантій реалі­зації застрахованими особами своїх прав, передбачених зако­ном; 11) організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, робото-

138

давців та держави і на засадах гласності, прозорості та доступ­ності його діяльності; 12) обов'язковості фінансування за раху­нок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбаче­них законом; 13) цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страху­вання; 14) відповідальності суб'єктів системи загальнообов'яз­кового державного пенсійного страхування за порушення норм закону, а також за невиконання або неналежне виконання по­кладених на них обов'язків.

У Законі України "Про загальнообов'язкове державне соці­альне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності", зазначені такі принципи: 1) паритетність держави, пред­ставників застрахованих осіб та роботодавців в управлінні стра­хуванням від нещасного випадку; 2) своєчасне та повне відшко­дування шкоди страховиком; 3) обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених зако­нодавством про працю, а також добровільність такого страху­вання для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності; 4) надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; 5) обов'язковість сплати страхувальником страхо­вих внесків; 6) формування та витрачання страхових коштів на солідарній основі; 7) диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травма­тизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; 8) економічна заінтересованість суб'єктів страхування в поліп­шенні умов і безпеки праці; 9) цільове використання коштів страхування від нещасного випадку (ст. 5).

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального стра-

139

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

хування у зв язку з тимчасовою втратою працездатності та ви­тратами, зумовленими народженням і похованням; 2) обов'яз­ковості страхування осіб та добровільність їхнього страхуван­ня у випадках, передбачених законом; 3) державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав; 4) обов'язковості фінансування Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності витрат, пов'язаних із наданням матері­ального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передба­чених законом; 5) формування та використання страхових коштів на засадах солідарності та субсидування; 6) цільового використання коштів загальнообов'язкового державного со­ціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності та втратами, зумовленими народженням і похован­ням; 7) паритетності в управлінні Фондом соціального страху­вання з тимчасової втрати працездатності представників дер­жави, застрахованих осіб та роботодавців; 8) відповідальності роботодавців і Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реалізацію права застрахованої особи на матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надають­ся за законом (ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням").

Страхування на випадок безробіття здійснюється за принци­пами, що зазначені у ст. 2 Закону України "Про загальнообо­в'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіт­тя", а саме: 1) надання застрахованим особам державних гарантій реалізації своїх прав; 2) обов'язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (кон­тракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільності такого страхування особами, які забезпечують себе роботою самостійно, а також громадянами — суб'єктами підприємницької діяльності; 3) цільового викорис­тання коштів страхування на випадок безробіття; 4) солідарності та субсидування; 5) обов'язковості фінансування Фондом загаль­нообов'язкового державного соціального страхування України

140

на випадок безробіття витрат, пов'язаних з наданням матеріаль­ного забезпечення в разі безробіття та соціальних послуг в обся­гах, передбачених законом; 6) паритетності в управлінні страху­ванням на випадок безробіття держави, представників застрахо­ваних осіб та роботодавців; 7) диференціації розмірів виплати допомоги у зв'язку з безробіттям залежно від страхового стансу і тривалості безробіття; 8) надання на рівні не нижчому від про­житкового мінімуму, встановленого законом, допомоги у зв'яз­ку з безробіттям та матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації; 9) за­конодавчого визначення умов і порядку здійснення страхуван­ня на випадок безробіття.

Надання соціальних послуг ґрунтується на принципах: 1) адресності та індивідуального підходу; 2) доступності та відкритості; 3) добровільності вибору отримання чи відмови від надання соціальних послуг; 4) гуманності; 5) комплексності; 6) максимальної ефективності використання бюджетних та по­забюджетних коштів суб'єктами, що надають соціальні послу­ги; 7) законності; 8) соціальної справедливості; 9) забезпечення конфіденційності суб'єктами, які надають послуги, дотриман­ня ними стандартів якості, відповідальності за дотримання етичних правових норм (ст. З Закону України "Про соціальні послуги").

3.4.2. Принципи пенсійного права

1. Принцип поєднання солідарної та накопичувальної пен­ сійних систем. У світі існує кілька сот пенсійних систем, які можна звести до трьох моделей: 1) система державного пенсій­ного забезпечення, що базується на бюджетному фінансуванні виплати пенсії (колишній СРСР); 2) система пенсійного стра­хування, що базується на фінансуванні виплати пенсії за раху­нок самостійних страхових пенсійних фондів чи бюджетів (за­стосовується в багатьох країнах); 3) система примусового нако­пичування, що базується на фінансуванні виплати пенсій за

141

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

рахунок недержавних пенсійних фондів (Чилі). У ринкових умовах можуть застосовуватись останні дві пенсійні моделі, які впроваджуються і в Україні.

Державна розподільча система реформувалася в солідарну систему, що означає солідарність поколінь, регіонів та високо-забезпечених і малозабезпечених членів суспільства. Виплата пенсій непрацездатним здійснюється за рахунок поточних внесків працюючих. Вона передбачає встановлення розмірів пенсій залежно від страхового стажу та розміру заробітної пла­ти, з якої сплачені внески, облік яких здійснюється персоніфі­ковано в Пенсійному фонді України, її мета — захист людей похилого віку від бідності.

Накопичувальна система, яка вводиться в Україні, зобов'я­зує осіб, що працюють, перераховувати частину свого заробіт­ку на індивідуальні ощадні рахунки. Ці кошти будуть інвесту­ватися, а інвестиційний дохід зараховуватиметься на ті самі індивідуальні рахунки. Після досягнення платниками пенсій­ного віку вони можуть зняти накопичені кошти. Загальнообо­в'язкова накопичувальна система забезпечить громадян додат­ковими виплатами після виходу на пенсію та зменшить наван­таження на солідарну систему.

Для високооплачуваних категорій громадян передбачена система недержавного пенсійного страхування, яка забезпечує додаткову пенсію шляхом добровільних внесків громадян. Ос­новою цієї системи є недержавні пенсійні фонди, в тому числі, створені за корпоративними та професійними ознаками. Ця система дає змогу громадянам, які сплачують більші внески протягом періоду трудової діяльності, підтримувати після ви­ходу на пенсію досягнутий раніше життєвий рівень.

Змішана пенсійна система дає можливість постійно підви­щувати рівень життя непрацездатних осіб, які припинили тру­дову діяльність, встановити залежність розмірів пенсій від ве­личини заробітку і трудового стажу, забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи, заохотити громадян до заоща­дження коштів на старість, створити ефективну і дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні.

142

 

2. Принцип особистої відповідальності працівника за рівень
свого матеріального забезпечення при виході на пенсію. Лю­
дина, виходячи на пенсію, бажає нести звичні для неї витрати,
а розмір призначеної пенсії часто буває набагато нижчий від
раніше отримуваного заробітку. Це змушує її на початку тру­
дової діяльності думати про своє матеріальне забезпечення в
старості. Вона прагне, перш за все, заробити максимальну пен­
сію, що залежить від тривалості трудового (страхового) стажу і
розміру заробітної плати (сплати страхових внесків), бере участь
у недержавних пенсійних програмах, заощаджує кошти на "чор­
ний день". Держава гарантує лише мінімальний розмір пенсії, а
все інше повністю залежить від людини. Ідея залежності розмі­
ру пенсії від тривалості трудового (страхового) стажу і суми за­
робітку (доходу) за певний час, а в майбутньому і за всю трудову
діяльність становить суть цього принципу пенсійного права.

3. Принцип забезпечення пенсіями в усіх випадках втрати
працездатності. Втрата працездатності означає втрату джере­
ла доходу, що змушує суспільство шукати йому заміну. Такою
заміною і є пенсія. Вона виплачується в разі настання непра­
цездатності через інвалідність, досягнення певного віку (ви­
слуги років), що підтверджує юридичну непрацездатність, а
також при втраті годувальника непрацездатних членів сім'ї і в
інших випадках, зазначених у законі. Таким чином, пенсій­
ним забезпеченням охоплені всі можливі випадки непрацездат­
ності, що породжує у людей відчуття соціальної захищеності,
впевненість у завтрашньому дні.

4. Принцип обов'язковості державного пенсійного страху­
вання для всіх найманих та самозайнятих працівників і при­
значення пенсій тільки тим, хто сплачував внески. У пенсійно­
му законодавстві дається перелік осіб, які підлягають загаль­
нообов'язковому державному пенсійному страхуванню. Ними,
передусім, є особи, які працюють на умовах трудового догово­
ру (контракту) на підприємствах, в організаціях, установах
незалежно від форм власності та господарювання і у фізичних

143

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

осіб, та особи, які забезпечують себе роботою самостійно (чле­ни творчих спілок, творчі працівники, які не є членами твор­чих спілок), громадяни — суб'єкти підприємницької діяльно­сті. Вони страхуються від таких соціальних ризиків, як ін­валідність, смерть годувальника, досягнення пенсійного віку, нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання.

З настанням страхового випадку застрахована особа за за­гальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням має право на пенсію за віком, у зв'язку з інвалідністю внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язано­го з роботою, інвалідності з дитинства), у зв'язку з утратою годувальника, а за загальнообов'язковим державним соціаль­ним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездат­ності, на пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випад­ку на виробництві або професійного захворювання.

Застраховані особи самі сплачують страхові внески на за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування або за них сплачують ці внески у встановленому законодавством поряд­ку. Відповідні внески сплачуються і при добровільному пенсій­ному страхуванні. Таким чином, вони беруть участь у форму­ванні коштів для майбутніх пенсійних виплат. Пенсія призна­чається тільки за умови сплати страхових внесків. Особа, яка сама не сплачувала чи за неї не сплачували страхових внесків, права на конкретний вид пенсії не має.

5. Принцип права вибору пенсійних виплат та поєднання пенсійного забезпечення з іншими соціальними виплатами.

Бувають випадки, коли особа одночасно має право не на одну, а на декілька видів пенсій. Для цієї ситуації в українському законодавстві є правило, згідно з яким особам, що мають право одночасно на різні види пенсії, призначається один із цих видів пенсій за вибором застрахованої особи. Це правило не стосуєть­ся виплати додаткових пенсій з недержавних пенсійних фондів.

144

Одночасно з пенсією непрацездатні особи мають право отри­мувати доплати, надбавки та підвищення до неї, а також право на різні види грошових допомог та соціальні послуги, що фінан­суються за рахунок бюджетних коштів і коштів тих чи інших соціальних фондів.

3.4.3. Принципи допомогового права

Грошові допомоги виплачуються, а пільги, субсидії і ком­пенсації надаються за рахунок державних коштів, коштів стра­хових фондів, внесків фізичних і юридичних осіб. Підстави та мета надання тієї чи іншої допомоги різні, а тому важко виді­лити єдині для всіх наявних допомог правові принципи. Тут частіше говорять про принципи окремих правових інститутів або груп цієї підгалузі права соціального забезпечення.

Допомоги, як і пенсії та соціальні послуги, є одним із видів матеріального забезпечення, їм притаманні всі принципи пра­ва соціального забезпечення, але як окремий вид соціального забезпечення вони мають тільки їм властиві правові принци­пи. До них належать:

1. Принцип мобільності в наданні допомоги. Метою надан­ня допомоги є сприяння у подоланні складних життєвих обста­вин, які, як завжди, виникають несподівано, і на них необхід­но оперативно реагувати. Допомоги надаються на загальнодер­жавному, місцевому і локальному рівнях. Вони передбачені законами, постановами Кабінету Міністрів України, рішення­ми місцевих органів виконавчої влади і місцевого самовряду­вання, локальними нормативними актами, що приймаються підприємствами, установами, організаціями.

145

Незважаючи на те, що право надавати допомогу мають бага­то суб'єктів, в Україні немає вичерпного переліку допомог. Відповідні органи вправі доповнювати цей перелік у разі необ­хідності соціальної підтримки якої-небудь категорії громадян. Це, перш за все, стосується одноразових допомог.

10 — 5-747

 

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

В Україні немає не лише переліку всіх можливих допомог, а й переліку суб'єктів права на надання їх. Державним органам надані широкі повноваження щодо виділення на ці потреби бюджетних коштів. Суб'єкти підприємницької діяльності прак­тично необмежені у праві надання матеріальної підтримки своїм членам або виділенні коштів на благодійництво.

Складовою принципу мобільності є доступність отримання допомоги. Право на неї має будь-яка особа, котра потрапила у складну життєву ситуацію, якій надано правове значення. Потреба в терміновому призначенні допомоги змушує до вста­новлення стислих строків розгляду заяв, мінімальних умов (підстав) її надання, спрощеного порядку розв'язання всіх пи­тань за місцем проживання особи, яка потрапила у скрутне матеріальне становище.

2. Принцип адресності. Передбачає надання допомоги чітко визначеним категоріям населення внаслідок значного погіршен­ня їхнього матеріального стану. Цей принцип стосується як допомог за системою соціального страхування, так і допомог за системою державної соціальної допомоги. Найбільш яскраво він виявляється в останній системі.

Матеріальної підтримки потребують насамперед особи, які здійснюють догляд за дітьми певного віку, дітьми-інвалідами віком до 16 років, інвалідами 1-ї групи або за особами, які до-сягли 80-річного віку, неповні сім'ї, сім'ї, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років, пенсіонери, інваліди, студенти, безробітні, біженці, переселенці, хворі на певні захворювання тощо. При наданні державної соціальної допомоги застосовуєть­ся такий критерій, як наявність середньомісячного сукупного доходу, нижчого від прожиткового мінімуму. Лише після за­конодавчого встановлення цього критерію та понять прожит­ ковий мінімум і середньомісячний сукупний дохід почали гово­рити про адресність надання соціальної допомоги в сучасному розумінні цього терміна.

Залежність розміру допомоги від рівня доходів і величини прожиткового мінімуму становить суть принципу адресності,

що конкретизує загальноправовии принцип справедливості. Людина, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму, є бідною і вправі надіятись на допомогу з боку дер­жави і суспільства.

Зараз відбувається процес оновлення законодавства про до­помоги з урахуванням цього принципу.

З метою подальшого розвитку адресної допомоги здійсню­ються такі заходи: 1) ведеться робота щодо впорядкування пільг та допомог, що надаються різним категоріям населення; 2) удос­коналюється механізм надання субсидій на сплату за житло, за комунальні послуги, за паливо; 3) надаються пільги та послуги окремим категоріям громадян з метою забезпечення їхньої життєдіяльності; 4) проводиться реформування нормативно-правової бази надання адресної соціальної допомоги малозабез­печеним сім'ям та одиноким непрацездатним громадянам на основі врахування їхнього сукупного доходу; 5) створюється система контролю за ефективним та раціональним використан­ням коштів для надання державної соціальної допомоги; 6) впроваджується єдина обліково-інформаційна система одер­жувачів соціальної допомоги

При наданні допомоги із фондів соціального страхування адресність полягає в тому, що право на допомогу мають застра­ховані особи, які тимчасово повністю або частково втратили засоби до існування через непрацездатність чи безробіття або понесли додаткові витрати у зв'язку з народженням чи смер­тю, що негативно вплинуло на сімейний бюджет. Прожитко­вий мінімум тут до уваги не береться.

3. Принцип диференційного підходу при визначенні розмірів і видів допомоги. Залежно від джерел фінансування розрізня­ються допомоги за системою соціального страхування (у зв'яз­ку з тимчасовою непрацездатністю, вагітністю і пологами, при народженні дитини та з догляду за нею, у зв'язку з безробіт­тям, на поховання та ін.) та допомоги за системою соціальної допомоги з боку держави (у зв'язку з вагітністю та пологами,

 

146

10"

147

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

при народженні дитини, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на дітей, які перебувають під опікою та піклуванням, одиноким матерям, малозабезпеченим сім'ям з дітьми та ін.). Розміри допомог, які виплачуються у зв'язку із страховими випадками, вищі, ніж при нестрахових, тобто їх розмір залежить від того, чи займається особа суспільно корис­ною працею, чи ні.

Розмір соціальної допомоги залежить від прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення (діти віком до 6 років та від 6 до 18 років, працездатні й непрацездатні особи), а також від середньомісячного сукупного доходу сім'ї. Як правило, розмір допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом.

4. Принцип комплексності. Передбачає різні види матері­
альної підтримки в разі втрати засобів до існування, недостат­
ності їх чи понесення додаткових витрат. Підставами для цього
є такі юридичні факти, як вагітність пологи, народження ди­
тини, хвороба, догляд за непрацездатними, сирітство, безро­
біття, смерть тощо. Держава прагне охопити соціальним забез­
печенням усі можливі ситуації, що ведуть до погіршення мате­
ріального стану чи нужденності. Таке забезпечення здійснюєть­
ся комплексно. Людина може мати право на пенсію, окремі
соціальні послуги і ту чи іншу грошову допомогу. Закон дозво­
ляє особі одночасно отримувати кілька видів допомоги.

5. Принцип соціального реагування. Встановлені законодав­
ством види допомог не є незмінними. Розмір більшості з них
залежить від прожиткового мінімуму.

На основі соціальних стандартів, встановлених відповідно до Закону України від 5 жовтня 2000 р. "Про державні соці­альні стандарти та державні соціальні гарантії", визначаються розміри соціальних виплат і допомоги. В Україні прийнято низку нормативних актів, що забезпечують можливість своє­часно реагувати на зміни, які відбуваються в суспільстві.

148

Таким чином, суть цього принципу полягає в періодичному перегляді соціальних нормативів у зв'язку із зростанням вар­тості життя, підвищенні мінімального розміру оплати праці та прожиткового мінімуму.

6. Принцип гарантованості надання допомоги в разі різко­
го погіршення матеріального стану. Держава взяла обов'язок
матеріально підтримувати своїх громадян у випадку, коли вони
потрапляють у скрутне матеріальне становище через незалежні
від них обставини або обставини, які вважаються поважними
(народження дитини, її виховання, смерть, непрацездатність,
безробіття та ін.). Зазначеним обставинам надається юридичне
значення, тобто держава гарантує при настанні їх відповідну
допомогу. Це породжує впевненість людини у її захищеності
від усіх можливих життєвих незгод з боку держави і суспіль­
ства.

Відповідно до галузевого принципу забезпечення рівня жит­тя, не нижчого від прожиткового мінімуму, який встановле­ний законом, цей принцип гарантує й відповідні розміри ви­плат, що дуже важливо. Застрахованим особам у багатьох ви­падках гарантуються виплати, не нижчі від отримуваного ра­ніше заробітку, значну компенсацію понесених додаткових ви­трат.

7. Принцип пріоритетності у наданні соціальної допомоги
сім'ям з дітьми. Найбільш незахищеними є сім'ї з дітьми. Саме
їм, у першу чергу, потрібна різнобічна підтримка з боку суспі­
льства. Держава зацікавлена у зростанні її населення, у ство­
ренні належних умов для виховання підростаючого покоління.
Усе це потребує значних матеріальних витрат. Суспільство
повністю бере на себе окремі витрати з утримання і виховання
дітей (дошкільні, шкільні та позашкільні заклади освіти, охо­
рона здоров'я дітей та ін.) або частково компенсує витрати на
утримання і виховання дітей у домашніх умовах шляхом вста­
новлення різних допомог сім'ям з дітьми за рахунок держав­
них коштів та відповідних допомог за системою соціального

149

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

страхування. Останнім часом увага держави до проблем сім'ї з дітьми посилилася.

8. Принцип стимулювання до подолання життєвих труд­ нощів. Допомога надається на час існування певної обставини, і період її виплати, як правило, зазначений у законі. Це має заохочувати особу до суспільно корисної праці, подолання складних життєвих обставин самостійно. Розмір і термін ви­плати допомоги мають спонукати людину до пошуку роботи, додаткових джерел до існування, подолання причини непра­цездатності, ведення здорового способу життя тощо.

3.4.4. Принципи соціально-обслуговувального права

Соціальне обслуговування істотно відрізняється від пенсій­ного забезпечення і забезпечення грошовими допомогами, а отже, його правове регулювання має своїм підґрунтям інші засади. Принципи, які закладені в його основу, належать до внутрігалузевих і мають узгоджуватися з галузевими. До прин­ципів соціально-забезпечувального права належать такі:

1. Принцип поваги до гідності особи та дотримання прав людини при наданні соціальних послуг. Він конкретизує за-гальноправовий принцип поваги до прав людини. Умовою до­тримання законності й правопорядку в державі є обов'язок кож­ного поважати честь і гідність інших людей (статті 3, 21, 28, 32, 48, 68 Конституції України).

Специфіка соціального забезпечення передбачає закріплен­ня в нормативних актах спеціальних прав громадян у цій сфері. До них належить право: 1) на поважне і гуманне ставлення з боку працівників установ соціального обслуговування; 2) вибір установи і форми соціального обслуговування в порядку, що передбачений законом; 3) інформацію про свої права, обов'яз­ки й умови надання соціальних послуг; 4) згоду на соціальне обслуговування; 5) відмову від соціального обслуговування;

150

6) конфіденційність інформації особистого характеру, що ста­ла відомою працівнику соціальної служби при наданні соціаль­них послуг; 7) правову допомогу з боку соціальних установ у захисті своїх прав і законних інтересів. Саме на дотримання цих прав зорієнтовані насамперед соціальні працівники. Ці права є настільки важливими, що становлять окремі принци­пи соціально-обслуговувального права.

2. Принцип надання соціальних послуг безоплатно або за
часткову оплату. До соціальних послуг належать такі, що на­
даються повністю чи частково за рахунок коштів соціального
страхування, державного бюджету, благодійних внесків. По­
рядок надання таких послуг регулюється нормами соціально-
обслуговувального права. Фізичні особи переважно отримують
соціальні послуги безоплатно або, в окремих випадках, за час­
ткову оплату. Підставою для отримання соціальних послуг є
наявність передбачених законом складних життєвих обставин:
інвалідність, похилий вік, сирітство, відсутність певного місця
проживання тощо. Для надання соціальних послуг і створю­
ються установи соціального обслуговування (будинки-інтерна-
ти, школи-інтернати, центри, територіальні центри соціально­
го обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних
громадян, відділення соціальної допомоги вдома тощо). Вони
утримуються, в основному, за рахунок: 1) коштів місцевих
бюджетів; 2) інших надходжень, у тому числі у вигляді при­
бутку від діяльності своїх структурних підрозділів, що нада­
ють послуги; 3) осіб, які користуються послугами цих установ
або їхніх дітей (батьків); 4) коштів благодійних фондів, пожерт­
вувань окремих громадян, підприємств, установ і організацій
та інших джерел. Безоплатність чи часткова оплата наданих
соціальних послуг свідчить про їхню доступність для всіх, хто
такої допомоги потребує.

3. Принцип добровільності. Соціальне обслуговування
здійснюється за умови добровільної згоди особи-претендента на
отримання соціальних послуг. В окремих випадках таку згоду

151

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

дають законні представники (батьки, усиновителі, опікуни і піклувальники). Соціальні послуги надаються лише за наяв­ності письмової заяви підопічного чи його законного представ­ника, що підтверджує згоду на добровільне отримання соціаль­них послуг. Примусове поміщення до стаціонарної соціальної установи можливе лише у випадках, передбачених законом.

Добровільність означає не лише згоду на соціальне обслуго­вування, а й відмову від нього. Відмова також оформляється письмовою заявою. Підопічний може в будь-який час знову звернутися із заявою про надання соціальних послуг.

Згода на соціальне обслуговування і відмова від нього озна­чає, що заінтересовані особи повинні бути детально проінфор­мовані про види і форми соціального обслуговування, показан­ня і протипоказання для його здійснення, про умови часткової оплати окремих соціальних послуг, а також про інші умови надання конкретних соціальних послуг. Вони також поперед­ньо ознайомлюються з умовами проживання чи перебування в установах, де будуть утримуватися, і видами соціальних по­слуг, які їм там будуть надавати.

4. Принципи реабілітаційної спрямованості соціальних по­ слуг. Під реабілітацією розуміють поновлення здоров'я осіб з обмеженими фізичними і психічними можливостями з метою досягнення максимальної повноцінності з фізичного, психіч­ного, соціального і професійного погляду. Метою медичної ре­абілітації є поновлення здоров'я і працездатності шляхом за­стосування медичних методів і засобів. Мета професійної реаб­ілітації — поновлення (або формування у дітей-інвалідів) про­фесійних навичок за допомогою навчання, перекваліфікації і раціонального працевлаштування. Мета соціальної реабілітації полягає в поновленні втрачених (або набутих) різноманітних суспільних зв'язків — сімейних, у трудовому колективі тощо.

Цей принцип має профілактичну спрямованість. З правово­го погляду він означає створення такої системи пільг, переваг і соціальних послуг, які забезпечували б особам, що перебува­ють у складній ситуації, рівні з іншими громадянами можли-

152

вості реалізації всього комплексу прав, передбачених законо­давством, максимальну соціальну інтеграцію їх у суспільство.

5. Принцип індивідуального підходу при наданні соціаль­
них послуг. Передбачає створення шляхом відбору із загаль­
них заходів медичної, професійної і соціальної реабілітації інди­
відуальних програм для кожної конкретної особи. З погляду
права цей принцип означає трансформацію права громадянина
на охорону здоров'я, на освіту, на соціальне обслуговування в
конкретне суб'єктивне право особи на отримання певних пільг
і послуг.

При наданні соціальних послуг особа розглядається не як об'єкт, а як активний суб'єкт усіх заходів, що проводяться щодо неї. Найбільшого ефекту від цих заходів, спрямованих на най­швидше поновлення працездатності й порушень соціальних зв'язків можна досягти тільки в тому разі, коли особа буде активним учасником (партнером) заходів, спрямованих на ре­абілітацію. Необхідно створити таку систему правового регу­лювання, в якій особа, що отримує соціальні послуги, була б, з одного боку, зобов'язана використовувати комплекс відновлю-вальних заходів, а з іншого боку, — максимально заінтересова­на в результатах поновлення соціальних зв'язків.

Індивідуальний підхід означає й адресність надання соціаль­них послуг. Суб'єктами цих відносин виступають інваліди, осо­би похилого віку, багатодітні й одинокі сім'ї, сироти, біженці, особи без певного місця проживання тощо. Соціальні послуги надаються не всім цим особам, а тим, хто є самотніми, не має працездатних членів сім'ї, потребує стороннього догляду, отри­мує мінімальну пенсію тощо, тобто здійснюється індивідуаль­ний підхід у розв'язанні питання, кому надати конкретний вид соціальних послуг. Пріоритет в отриманні соціальних послуг мають сім'ї з дітьми, інваліди.

6. Принцип державних гарантій у сфері соціального обслу­
говування. Держава не лише проголошує певні соціальні пра­
ва, але й гарантує їх. Для визначення розмірів державних га-

153

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

рантій соціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які залишилися без піклування батьків, та інших осіб, що потребують соціальної підтримки, встановлені державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування. До них належать:

1. Перелік послуг, які надають заклади соціального обслу­
говування і які фінансуються за рахунок державного та місце­
вого бюджетів і соціальних фондів.

2. Норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів
та дітей, які перебувають на утриманні держави.

3. Норми харчування та забезпечення непродовольчими то­
варами у державних і комунальних закладах соціального об­
слуговування .

Держава взяла на себе обов'язки щодо осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах: 1) забезпечувати цим особам рівні з усіма іншими громадянами можливості в реалізації ними громадянських, економічних, політичних та інших прав і сво­бод, передбачених чинним законодавством; 2) створювати умо­ви для надання їм матеріальної підтримки та можливості для проходження індивідуального санаторно-курортного лікуван­ня; 3) забезпечувати інвалідів необхідними засобами орієнтації та сприйняття інформації, протезування, пересування, в тому числі транспортними засобами; 4) частково компенсувати ви­трати інвалідів на ремонт транспортних засобів; 5) створювати необхідні умови для працевлаштування, освіти, професійної підготовки та соціально-трудової реабілітації.

Держава гарантує цим особам можливості отримання со­ціальних послуг на підставі принципу соціальної справедли­вості незалежно від статі, раси, національності, мови, походже­ння, віросповідання, місця проживання тощо.

7. Принцип конфіденційності. Слово конфіденційність ла­тинського походження, воно тлумачиться як довірливий, сек­ретний, той, що не підлягає розголошенню, публікації. Відо-

154

мості особистого характеру, що стали доступними працівникам соціальних установ у процесі надання ними соціальних послуг, становлять професійну таємницю. За розголошення таких відо­мостей соціальні працівники несуть відповідальність, що пе­редбачена чинним законодавством.

8. Принцип послідовності, комплексності та безперервності в наданні соціальних послуг. Багато соціальних послуг, особ­ливо реабілітаційного характеру, надаються у певній послідов­ності: надомна праця, робота у спеццеху, робота на звичайному підприємстві. Особа, яка перебувала в стаціонарній соціальній установі, отримує не одну, а низку соціальних послуг у комп­лексі. Така сама картина і при отриманні соціальних послуг у соціальних установах за місцем проживання. Для задоволення нагальних соціальних потреб встановлені різні форми соціаль­ного обслуговування. Законодавство передбачає постійне по­ліпшення якості соціальних послуг, що надаються, їх форм та видів шляхом періодичного встановлення державних соціаль­них стандартів.

Контрольні запитання

1. Сформулюйте визначення поняття принципів права со­
ціального забезпечення.

2. Назвіть критерії класифікації принципів права соціаль­
ного забезпечення на види.

3. Обґрунтуйте значення загальноправових принципів у пра­
ві соціального забезпечення.

4. Яку роль відіграють міжгалузеві правові принципи у пра­
вовому регулюванні суспільних відносин у сфері соціального
забезпечення?

5. Перерахуйте галузеві принципи права соціального забез­
печення.

155

Глава З

Принципи права соціального забезпечення

 

6. Які принципи права належать до пенсійного забезпечення?

7. На підставі яких правових принципів здійснюється забез­
печення допомогами певних категорій людей?

8. Визначте принципи соціально-забезпечувального права.

9. Яке значення принципів, закріплених у законах, що сто­
суються сфери соціального забезпечення і захисту населення?

Література

 

8. Сташків Б.І. Принципи допомогового права // Актуальні
проблеми політики: 36. наук, праць. — Випуск 16. — О., 2002.
— С 330—334.

9. Сташків Б. Принципи пенсійного права // Підприємниц­
тво, господарство і право. — 2003. — № 2. — С.44—47.

 

10. Сташків Б. Принципи права соціального забезпечення //
Право України. — 2002. — № 4. — С.86—88.

11. Сташків Б.І. Принципи соціально-обслуговуючого права
у Росії та Україні // Актуальні проблеми політики: 36. наук,
праць. — Випуск 15. — О., 2002. — С 420—425.

 

10.Болотіна Н.Б. Про принципи сучасного права соціально­
го забезпечення України // Актуальні проблеми держави та пра­
ва: 36. наук, праць. Випуск 9. — Одеса, 2000. — С.44—52.

11.Гарасимів Т.З. Поняття та види принципів права соціаль­
ного забезпечення // Вісник Львівського ун-ту внутрішніх справ
при Нац. академії внутрішніх справ України. — Л.: ЛІВС при
НАВС України, 2001. — № 1. — С.154—159.

12.Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення
України. — Дрогобич: Видав, фірма "Відродження", 2002. —
128 с.

13.Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення
України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.05 // Ки­
ївський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 15 с.

14.Гарасимів Т.З. Принципи права соціального забезпечення
від теорії до практики // Вісник Львівського ун-ту внутрішніх
справ при Нац. академії внутрішніх справ України. — Л.: ЛІВС
при НАВС України, 1995. — № 1. — С 56—62.

15.Гарасимів Т.З. Ще раз про поняття принципів права соці­
ального забезпечення України // Вісник Львівського ун-ту
внутрішніх справ при Нац. академії внутрішніх справ Украї­
ни. — Л.: ЛІВС при НАВС України, 2000. — № 2. — С 83—87.

16.Сивак СМ. Пенсійна реформа: принципи пенсійного за­
безпечення // Вісник Львівського держ. ін-ту ім. Івана Фран­
ка. — Сер. юрид. — Вип. 35. — Л., 2000. — С 341—346

156

157

Глава 4