Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

1.1. Поняття соціального забезпечення та його основні
функції.

1.2. Право громадян України на соціальне забезпечення.

1.3. Фінансування соціального забезпечення та перспективи
його розвитку.

1.4. Організаційно-правові форми соціального забезпечення.

1.5. Державні соціальні стандарти і соціальні гарантії в сис­
темі соціального забезпечення.

 

 

12

13

Глава 1

1.1. Поняття соціального забезпечення та його основні функції

У житті кожної людини є такі періоди, коли вона через ма-лолітність, хворобу чи старість не може забезпечити себе засо­бами для існування. На зорі зародження людського суспіль­ства на допомогу їй приходила сім'я, можливості якої завжди були обмежені. Одиноким підтримку надавали громади, бла­годійні організації. З часом гостро постала проблема матері­ального забезпечення воїнів, чиновництва, а пізніше різних категорій найманих працівників. Турботу про таких людей поступово почала перебирати на себе держава, роль якої знач­но зросла в епоху капіталізму. У минулому столітті держави стали розглядати як соціальні, тобто як такі, що гарантують людині належні їй соціально-економічні права шляхом ство­рення необхідних умов для їх реалізації та здійснюють соціаль­ну політику на засадах соціальної справедливості та в інтере­сах усього суспільства.

З погляду семантики соціальне забезпечення тлумачиться як надання достатніх матеріальних засобів для існування кому-небудь з боку суспільства, або, іншими словами, будь-які види допомоги, які надає суспільство своїм членам, розглядаються як соціальне забезпечення. Щодо його наукового визначення в літературі склалися дві основні концепції: економічна і право­ва. Основою економічної концепції є спосіб розподілу благ че­рез суспільні фонди споживання. її прибічники включають у соціальне забезпечення всі види допомоги членам суспільства за рахунок суспільних фондів споживання, в тому числі й без­платну освіту, безплатне надання соціального житла чи жит­лових субсидій, безплатні спорт і фізкультура, обслуговування закладами культури, всі види пенсій, допомог, соціальних по­слуг, медичну допомогу і лікування, пільги для різних кате­горій громадян. Прихильники правової концепції вважали, що соціальне забезпечення стосується не всіх членів суспільства, а

14

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

лише окремих категорій громадян, які перебувають під особ­ливим захистом з боку держави. Критеріїв цієї концепції було два: економічний (можливості держави надавати таку допомо­гу) та суб'єктивний (відбір категорій осіб, яким така допомога надавалася).

Соціальне забезпечення слід розглядати як економічну та правову категорію. Воно є засобом перерозподілу доходів і по­долання соціальної нерівності, зокрема, за допомогою соціаль­ного забезпечення, коли частина національного доходу спря­мовується на потреби вразливих груп населення. Такий пере­розподіл можливий тільки через правове регулювання. Норми права закріплюють організаційно-правові форми здійснення соціального забезпечення, джерела фінансування, коло осіб, які потребують соціального забезпечення, а також умови і поря­док його надання. У цьому ракурсі соціальне забезпечення роз­глядається як правова категорія.

Крім того, поняття "соціальне забезпечення" в науковій літе­ратурі вживалося і вживається в різних значеннях: суспільно-історичний тип матеріального забезпечення престарілих і не­працездатних; особлива форма розподільчих відносин, що ви­никають у процесі розподілу частини суспільних фондів спо­живання; предмет соціальної політики країни; невід'ємний елемент способу життя і якості життя; самостійна функція держави; правова форма матеріального забезпечення певних категорій осіб; форма опосередкованого стимулювання актив­ної участі громадян у соціально-економічному житті суспіль­ства; конституційне соціальне право людини; галузь права тощо.

Складовими соціального забезпечення є:

— соціально значимі обставини, які повністю або частково позбавляють особу чи її сім'ю джерел засобів до існування або призвели до додаткових витрат. До них належать хвороба, не­щасний випадок на виробництві, професійне захворювання, втра­та робочого місця, старість, смерть годувальника, материнство

15

Глава 1

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

 

й дитинство тощо. У законодавстві вони зазначені як соціальні ризики (те, що може статися) і соціальні випадки (те, що вже сталося);

— коло осіб, які потрапили у важкі життєві ситуації і втра­
тили джерела засобів до існування чи зазнали додаткових вит­
рат або не мають необхідного прожиткового мінімуму. До цьо­
го кола, в першу чергу, належать особи, які ще або вже є не­
працездатними. Перелік їх значною мірою залежить від стану
економіки. Як правило, перелік таких осіб чітко окреслюється
в нормативних актах;

— фонди, що спеціально формуються для надання певного
виду матеріального забезпечення зазначеним вище фізичним
особам. Такі фонди створюються за рахунок коштів застрахо­
ваних осіб, роботодавців та держави. Виплати з них є формою
розподілу позабюджетних коштів соціального призначення і
перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволен­
ня потреб громадян, які потрапили в юридично значимі важкі
життєві ситуації. У фінансуванні локальних соціальних про­
грам беруть участь різні інститути громадянського суспільства.
Фізичні особи заощаджують кошти на випадок настання для
них непередбачуваних обставин;

— види соціального забезпечення, які гарантує держава. До
них належать різні види пенсій, допомог, соціальних послуг,
пільг та компенсацій. Необхідний мінімум їх перелічено в Кон­
венції № 102 МОП "Про мінімальні норми соціального забезпе­
чення" (1952 p.);

— форми і способи надання засобів існування. Соціальне забез­
печення надається державними і недержавними органами у гро­
шовій (пенсії, грошові допомоги, субсидії, компенсації, пільги)
чи натуральній (натуральна допомога, соціальні послуги) формах,
а також у формі соціального страхування чи соціальної допомоги
або соціальних послуг. Способами розподілу матеріальних благ
є: а) безплатність багатьох видів соціального забезпечення;
б) безеквівалентність, але з урахуванням в окремих випадках
трудової діяльності в минулому; в) пільгові умови надання окре­
мих видів послуг із незначною оплатою їх;

— підстави та порядок надання того чи іншого виду соціаль­ного забезпечення. Реалізація права на певний вид соціального забезпечення здійснюється на умовах і в порядку, які однознач­но закріплені в нормативному акті чи договорі.

Сучасні умови життя в ринкових умовах потребують від лю­дини активних дій щодо особистого соціального захисту. Дер­жава повинна створити їй економічні й правові умови для за­безпечення гідного рівня життя власною працею; використан­ня нових стимулів до праці й економічної діяльності: підприєм­ництво, самозайнятість, наявність власності та ін.; створення ци­вілізованих механізмів розподілу доходів (акціонерні й інші фор­ми участі населення в розподілі прибутків, соціальне партнер­ство, недержавне пенсійне забезпечення та ін.); формування еко­номічної системи самозахисту і вирівнювання стартових мож­ливостей за допомогою цивільного законодавства.

Соціальне забезпечення є об'єктом соціальної політики, а не формою її вираження. Воно є одним із компонентів цієї політи­ки. Небажано обмежувати рамки соціального забезпечення на­данням різних видів матеріального забезпечення тільки особам, які потрапили під вплив соціального ризику на безповоротно нееквівалентних або безплатних засадах. Соціальне забезпечен­ня також не зводиться лише до пенсій, допомог і соціальних по­слуг чи до надання забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету.

Таким чином, можна сказати, що соціальне забезпечення — це поєднання системи державного і недержавного матеріально­го забезпечення і соціального обслуговування в індивідуальній формі фізичних осіб, які перебувають у складних життєвих об­ставинах, на зазначених у законі чи договорі умовах зі спеціаль­но створених для цього фондів; вони ґрунтуються на перероз­поділі частини валового національного продукту з метою вирів­нювання доходів різних верств населення і забезпечення соці­альної злагоди в суспільстві.

Однією із функцій держави є соціальна. Вона передбачає утримання непрацездатних та надання допомоги найбільш ураз-

 

16

2 — 5-747

0-1671

17

Глава 1

ливим верствам населення, розвиток охорони здоров я, освіти, культури, фізичної культури і спорту, житлового будівництва, транспорту, зв'язку, побутового обслуговування, торгівлі, гро­мадського харчування тощо. У вузькому розумінні до цієї функції слід віднести напрям діяльності держави щодо соціаль­ного забезпечення та соціального захисту населення. У свою чергу, соціальне забезпечення виконує такі функції:

— економічну. її суть полягає в тому, що через розподіл
валового національного доходу здійснюється акумуляція
коштів у спеціалізовані соціальні фонди з використанням їх у
подальшому з метою надання особі матеріальної підтримки в
разі втрати нею засобів до існування чи недостатності їх (пенсії,
допомоги, соціальні послуги, пільги, компенсації);

— виробничу. Проявляється в тому, що право на багато видів
соціального забезпечення залежить від трудової діяльності, а
рівень забезпечення в окремих випадках прямо залежить від
характеру їх та розміру винагороди за працю. Так, у солідарній
пенсійній системі розмір пенсії тим вищий, чим триваліший
страховий стаж і вищий заробіток. Соціальне забезпечення
сприяє ранній трудовій діяльності та вчасному вилученню з ви­
робничого процесу робочої сили, яка частково втратила пра­
цездатність;

— реабілітаційну. Мається на увазі поновлення інвалідом
чи престарілим втраченого через певну обставину соціального
статусу за допомогою таких видів реабілітації, як медична (ме­
дикаментозне лікування, відповідна терапія, реконструктивна
хірургія з подальшим протезуванням, ортезуванням), профе­
сійна (професійний підбір, професійна орієнтація, професійне
навчання або перекваліфікація, професійна адаптація, раціо­
нальне працевлаштування), соціальна (соціально-побутове
влаштування й обслуговування);

— соціальну. Виступає одним із способів соціального захи­
сту населення у разі настання соціальних ризиків, гарантує
людині реалізацію конституційного права на соціальне забез­
печення;

18

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

— політичну. Спрямована на зняття або пом'якшення мож­
ливої соціальної напруги в суспільстві, забезпечення достат­
нього рівня життя людей шляхом надання їм пенсій, допомог,
послуг, пільг, компенсацій, встановлення державних соціаль­
них стандартів і нормативів та ін. Ця функція, перш за все,
здійснюється через соціальну політику держави. її пріоритета­
ми є створення умов для забезпечення достатнього життєвого
рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонасе­
лення, формування середнього класу, недопущення надмірної
диференціації населення за рівнем доходів, проведення рефор­
ми системи соціального забезпечення, надання адресної під­
тряхни незахищеним верствам населення, всебічного розвит­
ку освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення.
Важливим компонентом цієї політики є забезпечення держа­
вою соціальних прав людей, які проживають на її території.
Базою для такого забезпечення є високий рівень економічного
розвитку країни, що дає змогу розумно перерозподіляти засоби
і ресурси, зберігаючи при цьому свободу ринкових відносин і
підприємництва. Стабільна економіка є реальною гарантією
забезпечення соціальних прав людей. Нестабільна економіка,
навпаки, веде до декларативності проголошених державою соці­
альних прав особи;

— демографічну. Спрямована на забезпечення розширеного
орення населення, подолання тенденції до зменшення

чисельності населення. З цією метою демографічна функція соціального забезпечення спрямована, зокрема, на стимулюван­ня народжуваності дітей, забезпечення підтримки сімей з .тьми: посилення соціального захисту материнства і дитин­ства, сприяння формуванню і розвитку сім'ї; створення спри-вих умов для поєднання жінками професійної зайнятості з материнством; поліпшення умов праці жінок шляхом вивіль­нення їх із виробництва з важкими і шкідливими умовами праці, надання можливості для роботи за гнучким графіком; поліпшення стану здоров'я і зниження рівня смертності в усіх вікових групах населення, особливо дитячої та в працездатно-. ці, підвищення тривалості життя; запровадження систе-

19

Глава 1

ми загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування; удосконалення системи соціального захисту найбільш уразливих груп населення. Рівень постаріння насе­лення України сьогодні є одним з найвищих в СНД. Зараз в Україні налічується більше 14 млн пенсіонерів, і з часом кількість пенсіонерів і працюючих може зрівнятися, що нега­тивно відобразиться на економіці країни. Усе це свідчить про те, що останнім часом роль демографічної функції соціального забезпечення значно зросла;

— виховну. Виявляється у впливі існуючої системи соціаль­ного забезпечення на свідомість (думки, почуття, волю) людей з метою прищеплення їм таких рис, як працелюбство, ощад­ливість, впевненість у завтрашньому дні, турбота про непра­цездатних, благодійництво, любов до здорового способу життя, дисциплінованість при сплаті страхових внесків та виконанні інших обов'язків, покладених на них державою.

1.2. Право громадян України на соціальне забезпечення

Основні права та свободи людини і громадянина поділяють­ся на особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні. Соціальні права — це можливості людини щодо забезпечення належних соціальних умов життя. їх завдання — забезпечити можливість нормального фізіологічного існування людини в суспільстві. За Конституцією України до них належать право на працю (ст. 43), право на страйк (ст. 44), право на відпочинок (ст. 45), право на соціальний захист (ст. 46), право на житло (ст. 47), право на достатній життєвий рівень (ст. 48), право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування (ст. 49), право на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50), право на захист сім'ї, дитинства, материнства і бать­ківства (ст. 51), право на благодійницьку діяльність щодо дітей

20

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

(ст. 52). Право на соціальний захист є одним із конституційних прав громадян України.

Основні засади права на соціальний захист сформульовані у ст. 46 Конституції України і зводяться до такого: 1) усі без ви­нятку громадяни України мають право на соціальний захист; 2) основою такого захисту є соціальне забезпечення; 3) підста­вами соціального забезпечення є передбачені законом соціальні випадки, зокрема, повна, часткова або тимчасова втрата пра­цездатності, втрата годувальника, безробіття з незалежних від особи обставинах, старість, інші випадки, визначені законом; 4) гарантіями забезпечення цього права є загальнообов'язкове державне страхування за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення і створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними; 5) пенсії, інші види соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечу­вати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Сказане більше стосується права на соціальне забезпечення, ніж права на соціальний захист. Ос­таннє право набагато ширше, регулюється різними галузями права, не має чітко окреслених меж. Тому доцільніше вживати вужче поняття цього права.

Сучасне конституційне закріплення цього права має свою історію. В останній радянській Конституції УРСР 1978 р. пра­во на соціальне забезпечення було закріплене у ст. 41, яка пе-ічала, що громадяни України мають право на матеріальне забезпечення в старості, в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, а також втрати годувальника. Гаранті­ями цього права були: 1) соціальне страхування робітників, :5овців і колгоспників; 2) допомога в разі тимчасової не­працездатності; 3) виплата за рахунок держави і колгоспів пенсій за віком, інвалідністю і в зв'язку з втратою годувальни­ка: 4) працевлаштування громадян, які частково втратили пра­цездатність; 5) піклування про громадян похилого віку і про ів; 6) інші форми соціального забезпечення.

21

Глава 1

При розробці нової Конституції незалежної України було опубліковано низку проектів. З них найбільш вдалим щодо фіксації права на соціальне забезпечення був проект Консти­туції України в редакції від 1 липня 1992 р., у ст. 43 якого було підкреслено, що кожний має право на соціальне забезпечення в старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати праце­здатності, інвалідності, нещасного випадку, втрати годуваль­ника, безробіття з незалежних від нього обставинах. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхування за рахунок страхових внесків державних і при­ватних установ, інших джерел соціального забезпечення. Пенсії та інші види соціальної допомоги мають забезпечувати рівень життя людини, не нижчий від встановленого державою про­житкового мінімуму. Держава здійснює захист осіб похилого віку та інвалідів, сприяє їхній участі в житті суспільства.

У проекті Конституції України в редакції від 27 травня 1993 р. (ст. 43) це право тлумачиться по-іншому. Його суб'єктом є вже не кожен, а лише громадянин України, що не відповідає міжнародним стандартам та чинному законодавству України. Перелік підстав для надання соціального забезпечення з ви­черпного зробили орієнтовним, доповнивши його іншими ви­падками, які передбачені законом, що було кроком уперед. Ширші гарантії передбачалися для забезпечення цього права, бо соціальні фонди формувались і за рахунок бюджетних коштів. Уточнено, що прожитковий мінімум встановлюється законом, а пенсії та інші види соціальної допомоги мають бути основним джерелом існування. Про захист осіб похилого віку та інвалідів уже нічого не говорилося.

У проекті Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 р. уточнювалося, що прожитковий мінімум встановлюєть­ся державою за участю профспілок.

У проекті Конституції України в редакції від 15 листопада 1995 р. зазначалося, що громадяни мають право не на соціаль­не забезпечення, а на соціальний захист. Не було вказано фор­му власності підприємств, установ і організацій, що роблять страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне

22

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

страхування. Прожитковий рівень непрацездатних мали забез­печувати пенсії, всі види соціального захисту і допомоги. У проекті від 24 лютого 1996 р. всі види соціального захисту були замінені на інші соціальні виплати.

При фіксації прав у сфері соціального забезпечення зверта­ють увагу на такі чинники: 1) соціальне забезпечення має нада­ватися всім без винятку особам, які перебувають на території держави, чи лише окремим групам населення; 2) воно надаєть­ся у всіх випадках нужденності чи лише в окремих із них; 3) у якій формі надається соціальне забезпечення: грошовій чи на­туральній; 4) чи залежить рівень соціального забезпечення від трудового вкладу, чи воно надається за принципом зрівнялів­ки; 5) на яких засадах будується соціальне забезпечення: па-терналістських чи економічно-стимулювальних; 6) з яких дже­рел будуть фінансуватися соціальні виплати; 7) який механізм реалізації та захисту належних людині прав у соціальній сфері.

Права, від яких залежить життєдіяльність людини, є при­родними, вони визнаються державою і нею гарантуються. Інші права закріплюються державою в нормативних актах з ураху-занням стану економіки та розвитку цивілізації. Право на соці­альне забезпечення в мінімальних розмірах — це природне право людини. Право на соціальне забезпечення, що виходить за межі мінімальних потреб людини, — це позитивістське пра­во. У праві соціального забезпечення одночасно поєднані при­родні властивості, що не залежать від визнання їх державою, та елементи, які держава добровільно бере на себе. Право на ільне забезпечення підлягає не лише фіксації, а й детальній правовій регламентації та розробці особливого механізму його реалізації та захисту. Воно не реалізується автоматично, а по­требує значних коштів і відповідних рішень компетентних органів.

Право на соціальне забезпечення — це визнані й гаранто­вані державою і міжнародним співтовариством можливості людини задовольняти на прожитковому рівні свої фізіологічні, льні та духовні потреби. Це право не може бути відчуже­не, відібране, обмежене чи подароване. Воно належить кожно-

23

Глава 1

му з моменту народження і до смерті. Держава визнає його шляхом фіксації в Конституції та поточному законодавстві.

У реальному житті людина має право не на всі види соціаль­ного забезпечення одночасно, а на якийсь один із них. Узагаль­нююче поняття право на соціальне забезпечення, як правило, застосовується в конституційному праві при характеристиці однойменного права людини, а в праві соціального забезпечен­ня вживається термін право на конкретний вид соціального забезпечення.

Чинне законодавство передбачає право людини на пенсійне забезпечення, забезпечення грошовими допомогами, надання пільг, компенсацій, натуральних допомог та соціальних послуг у спеціально створених для цього соціальних закладах. Для кожного виду соціального забезпечення дається перелік осіб, які мають на нього право; умови, за яких особа може реалізу­вати це право; розмір і терміни виплати; порядок надання соці­ального забезпечення.

Під гарантіями права на соціальне забезпечення розуміють умови і засоби, які забезпечують його фактичну реалізацію та надійний захист. До них належать матеріальні (соціальна спря­мованість економіки, економічна багатоманітність, державні й приватні фонди соціального страхування), політичні (розподіл влади, політичний плюралізм, виборча система), ідеологічні (демократична суспільна думка, необхідний освітній рівень, доступ до інформації), правові (демократичне, соціальне зако­нодавство, конституційно-судовий, судовий, адміністративний та міжнародно-правовий захист).

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

1.3. Фінансування соціального забезпечення та перспективи його розвитку

Погіршення демографічної ситуації, спад економіки, труд­нощі ринкових перетворень негативно вплинули на чинну сис­тему соціального забезпечення населення і змусили державу приступити до її реформування. Заплановані зміни стосуються насамперед джерел фінансування видатків на соціальне забез­печення, що здійснюються за рахунок страхових фондів, коштів державного бюджету, а також коштів підприємств, установ і організацій та фізичних осіб. До таких джерел фінансування соціальних виплат належать: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків, Фонд соціаль­ного страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонд соціального захисту інвалідів. З часом будуть створені Пенсійний фонд, Накопичу­вальний фонд, Фонд медичного страхування. Значні кошти на соціальне забезпечення і соціальний захист населення виділя­ються з державного бюджету України і місцевих бюджетів. Соціальні програми фінансуються за рахунок коштів під­приємств, установ і організацій та їх об'єднань, фізичних осіб. Фінансування матеріального забезпечення громадян і їхньої соціальної підтримки здійснюється з різних джерел, і соціаль­на політика держави спрямована на розширення їх.

 

24

1.3.1. Пенсійний фонд України

Законом України "Про загальнообов'язкове державне пен­сійне страхування" передбачено створення замість існуючого нового Пенсійного фонду. Він буде органом, який здійснювати­ме керівництво та управління солідарною системою, провади­тиме збір, акумуляцію та облік страхових внесків, признача-

25

Глава 1

тиме пенсії та буде готувати документи для її виплати. Він та­кож буде забезпечувати своєчасне і в повному обсязі фінансу­вання та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснювати контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фон­ду, вирішувати питання, пов'язані з веденням обліку пенсій­них активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснювати адміністративне управління Накопичу­вальним фондом та інші функції, передбачені чинними норма­тивними актами. Ст. 58 цього Закону визначає правовий ста­тус Пенсійного фонду як самоврядної неприбуткової організації, що здійснює свою діяльність на підставі Статуту, який затвер­джує орган її управління (правління Пенсійного фонду).

Розділ IX цитованого Закону присвячений коштам Пенсій­ного фонду. Згідно зі ст. 72 джерелами формування коштів Пенсійного фонду є: 1) страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спря­мовуються до Накопичувального фонду; 2) інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покрит­тя дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах; 3) кошти державного бюджету та цільових фондів, що перера­ховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених за­коном; 4) суми від фінансових санкцій, застосованих відповід­но до закону до юридичних та фізичних осіб за порушення вста­новленого порядку нарахування, обчислення і сплати страхо­вих внесків та використання коштів Пенсійного фонду, а та­кож суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення; 5) благодійні внески юридичних та фізичних осіб; 6) добровільні внески; 7) інші надходження відповідно до законодавства. Тре­ба мати на увазі, що кошти Пенсійного фонду не входять до складу державного бюджету України і не підлягають оподат­куванню.

Зазначені кошти Пенсійного фонду використовуються на виплату пенсій і надання соціальних послуг, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; фінансування адміністративних витрат, пов'я-

26

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

заних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійно­го фонду; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; форму­вання резерву Пенсійного фонду. Суворо заборонено викорис­тання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страху­вання довічних пенсій та одноразових виплат і з метою, не пе­редбаченою Законом України "Про загальнообов'язкове держав­не пенсійне страхування".

У пункті 12 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначе­но, що впродовж п'яти років (із 1 січня 2004 р.) функції вико­навчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та його головні управління на обласному рівні й управління на рівні районів. У цей період він функціонуватиме як центральний орган вико­навчої влади, а його бюджет і далі буде затверджувати Кабінет Міністрів України.

Положення про Пенсійний фонд України затверджене Ука­зом Президента України від 1 березня 2001 р. Відповідно до п. 8 бюджет Пенсійного фонду України формується за рахунок збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що спла­чується підприємствами, установами, організаціями та фізич­ними особами в порядку, визначеному законодавством; коштів державного бюджету України та місцевих бюджетів; коштів, що надходять за регресними вимогами; добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян; сум пені, фінан­сових санкцій, штрафів, передбачених за порушення порядку оплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; банківських кредитів; інших не заборонених законодавством

входжень. Зазначені кошти спрямовуються на фінансуван­ня виплати державних пенсій та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пен­сійного фонду України, в тому числі громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон; погашення банківсь­ких кредитів та відсотків за їхнє використання; створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей

истемі обов'язкового державного пенсійного страхування;

27

Глава 1

утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їхньої матеріально-технічної бази; організа­цію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

1.3.2. Накопичувальний фонд

Ст. 78 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає створення Пенсійним фон­дом Накопичувального фонду як цільового позабюджетного фонду. Адміністративне управління цим фондом буде здійсню­вати виконавча дирекція Пенсійного фонду.

Джерелами формування коштів Накопичувального фонду будуть: 1) страхові внески застрахованих осіб, що спрямову­ються до Накопичувального фонду; 2) інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому законом; 3) суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до закону до юридичних і фізичних осіб за порушення встановле­ного законодавством порядку нарахування, обчислення і спла­ти страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду, та використання коштів Накопичувального фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповід­но до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення.

Сукупний інвестиційний дохід формуватиметься за рахунок:

1) прибутку, що отримується від інвестування пенсійних ак­
тивів у цінні папери; 2) відсотків, що нараховуються на пенсій­
ні активи, розміщені на банківських депозитних рахунках;
3) доходу від інших видів інвестування, дозволених законом.

Пунктом 5 ст. 70 Закону передбачено, що кошти Накопичу­вального фонду будуть використовуватися: 1) на інвестування з метою отримання доходу на користь застрахованих осіб;

2) оплату договорів страхування довічних пенсій або здійснен­
ня одноразових виплат; 3) оплату послуг компаній з управлін­
ня активами; 4) оплату праці виконавчої дирекції Пенсійного

28

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

фонду, пов'язаної з адміністративним управлінням Накопичу­вальним фондом, у тому числі на проведення тендерів, у поряд­ку та розмірах, установлених радою Накопичувального фонду;

5) оплату послуг радника (радників) з інвестиційних питань;

6) оплату послуг зберігача; 7) оплату послуг із проведення пла­
нової аудиторної перевірки.

У Прикінцевих положеннях Закону України "Про загально­обов'язкове державне пенсійне страхування" не зазначено точ­ну дату запровадження накопичувальної системи, а визначені умови, після виконання яких може бути прийнятий закон про запровадження Накопичувального фонду та запровадження перерахування страхових внесків до цієї системи. До таких умов належать: забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиною 3 ст. 46 Конституції України (на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановлено­го законом); збалансованості бюджету Пенсійного фонду відпо­відно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку; ство­рення інституційних компонентів функціонування накопичу­вальної системи пенсійного страхування.

У Законі підкреслено, що в Накопичувальному фонді обов'яз­ково будуть брати участь особи, яким на час запровадження відра­хувань до цього фонду не виповнилося: чоловікам — 40 років, жінкам 35 років. Добровільно в цьому фонді можуть брати участь особи у віці: чоловіки від 40 до 50 років, жінки — від 35 до 45 років. Не братимуть участі в цьому фонді чоловіки старші 50 років та жінки після 45 років. Максимальний розмір страхових внесків, ^дуть спрямовуватися до Накопичувального фонду, не може перевищувати сім відсотків суми заробітної плати (доходу).

1.3.3. Фонд соціального страхування від нещасних випадків

Страхуванням від нещасних випадків займається Фонд соці­ального страхування від нещасних випадків, який є некомер-аійною самоврядною організацією. Цей Фонд за рахунок своїх

29

Глава 1

коштів здійснює всі види страхових виплат і соціальних по­слуг застрахованим та особам, які перебувають на їхньому утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передба­чених ст. 21 і 22 Закону України "Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Фонд забезпечує фінансування заходів, перед­бачених національною, галузевими, регіональними програма­ми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого сере­довища, планами наукових досліджень з охорони та медицини праці, навчання і підвищення кваліфікації відповідних спеці­алістів з питань охорони праці, організації розроблення і ви­робництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників, розроблення, видання, розповсюдження норматив­них актів, журналів, спеціальної літератури, а також інших профілактичних заходів відповідно до завдань страхування від нещасних випадків.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків про­вадить збір та акумулювання страхових внесків, має автоном­ну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Фінансування Фонду здійснюється за рахунок: 1) внесків робо­тодавців: для підприємств — із віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з асиг­нувань, виділених на їхнє утримання та забезпечення; 2) ка­піталізованих платежів, що надійшли в разі ліквідації страху­вальників; 3) прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; 4) коштів, одержаних від стягнення відповідно до законодавства штрафів і пені з підприємств, а також штрафів з працівників, винних у пору­шенні вимог нормативних актів з охорони праці; 5) добро­вільних внесків та інших надходжень, отримання яких не су­перечить законодавству. Самі застраховані особи участі у фор­муванні коштів Фонду не беруть.

Кошти на здійснення страхування від нещасних випадків не входять до складу державного бюджету України, використову­ються виключно за їхнім прямим призначенням і зараховують-

30

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

ся на єдиний централізований рахунок Фонду соціального стра­хування від нещасних випадків в установах банків, визначе­них Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів державного бюджету України або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди соціального страхування.

1.3.4. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати праце­здатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, види яких передбачені ст. 34 Закону України "Про за­гальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовлени­ми народженням та похованням", та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Фонд належить до цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною організацією. Держава виступає гарантом надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам з боку Фонду та його стабільної роботи.

Джерелами формування коштів цього виду соціального стра­хування є: 1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом; 2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою пра­цездатності та витратами, зумовленими народженням і похо­ванням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосо­ваних до страхувальників та посадових осіб відповідно до цьо-

31

Глава 1

го Закону й інших актів законодавства; 3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; 4) асигну­вання з державного бюджету України; 5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву стра­хових коштів Фонду на депозитному рахунку; 6) інші надхо­дження відповідно до законодавства. Кошти Фонду не включа­ються до державного бюджету України, не підлягають вилу­ченню та використовуються тільки за цільовим призначенням. Вони зараховуються на єдиний централізований рахунок Фон­ду в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів Украї­ни для обслуговування коштів державного бюджету України, або спеціалізованого банку, який обслуговує фонди з окремих видів страхування.

Кошти цього виду соціального страхування спрямовуються: 1) на виплату застрахованим особам допомоги у зв'язку з тим­часовою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при наро­дженні дитини та у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнен­ня нею трирічного віку, на поховання; 2) фінансування сана­торно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їхніх сімей; 3) утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забез­печення застрахованих осіб; 4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-тех­нічної бази.

1.3.5. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття

Фонд загальнообов'язкового державного соціального стра­хування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за викорис­танням коштів, виплати, забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій відповідно до чинного зако-

32

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

нодавства. Фонд є цільовим централізованим страховим фон­дом і некомерційною самоврядною організацією, а держава виступає гарантом його діяльності у сфері матеріального забез­печення і надання соціальних послуг застрахованим особам.

Джерелами формування коштів Фонду є: 1) страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб, що сплачу­ються на умовах і в порядку, передбачених чинним законодав­ством; 2) асигнування державного бюджету; 3) суми фінансо­вих санкцій, застосованих відповідно до чинних законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушен­ня встановленого порядку сплати страхових внесків та викори­стання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайня­тість населення, а також суми адміністративних штрафів, на­кладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; 4) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; 5) інші надходження відповідно до законодавства України.

Кошти Фонду використовуються: 1) на виплату забезпечен­ня та надання соціальних послуг, передбачених ст. 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання на випадок безробіття"; 2) відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію осіб, зазначених у частині 2 ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випа­док безробіття"; 3) фінансування витрат на утримання та забез­печення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази; 4) створення резерву коштів Фонду. Ви­датки бюджету Фонду на забезпечення виплати допомоги у зв'язку з безробіттям є захищеними і здійснюються у першо­черговому порядку.

33

 

Глава 1

1.3.6. Фонд медичного страхування

Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування передбачено запровадження в Україні загальнообов'язкового державного соціального медич­ного страхування. У Верховній Раді розглядаються відповідні законопроекти. З прийняттям цього закону буде завершено процес створення п'яти видів загальнообов'язкового держав­ного соціального страхування, що зазначені у ст. 4 Основ зако­нодавства України про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування.

Законопроектом "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не медичне страхування" передбачено, що управління загаль­нообов'язковим державним соціальним медичним страхуван­ням здійснюватиме Фонд медичного страхування. Законопро­ектом передбачено, що джерелами коштів Фонду медично­го страхування будуть: 1) страхові внески страхувальників; 2) суми фінансових санкцій, застосованих згідно із законодав­ством до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду медичного страхування, а та­кож суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до законодавства на службових осіб і громадян за такі пору­шення; 3) добровільні внески та інші надходження, які не за­боронені законодавством. Кошти Фонду медичного страхуван­ня будуть використовуватися: 1) на оплату медичної допомоги, наданої застрахованим особам у необхідних обсягах; 2) фінан­сування витрат на утримання і забезпечення діяльності вико­навчої дирекції та її робочих органів, управління, розвиток ма­теріальної та інформаційної бази Фонду медичного страхуван­ня; 3) вирівнювання фінансових можливостей територій щодо надання медичної допомоги населенню за загальнообов'язко­вим державним соціальним медичним страхуванням у поряд­ку, що затверджується правлінням Фонду медичного страху­вання за рахунок певного відсоткового відрахування від суми базових страхових внесків, які надійшли до робочих органів

34

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

виконавчої дирекції; 4) створення резерву коштів. Кошти Фон­ду медичного страхування не входять до складу бюджетів, не підлягають вилученню, використовуються виключно за своїм призначенням та зберігаються в установах банків, визначених Кабінетом Міністрів України для обслуговування коштів дер­жавного бюджету України, або в спеціалізованому банку, який обслуговує фонди соціального страхування.

1.3.7. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Відповідно до ст. 21 Основ законодавства України про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з кож­ного його виду визначаються, виходячи з того, що вони мають забезпечувати надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених законодавством; фінансуван­ня заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення виплат і надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття витрат стра­ховика, пов'язаних із здійсненням загальнообов'язкового дер­жавного соціального страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застра­хованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у тках одночасно із затвердженням державного бюджету 1 країни, якщо інше не передбачено законами України з окре­мих видів загальнообов'язкового державного соціального стра-іння. Для визначення розміру внесків додаткові джерела коштів можуть враховуватися у разі систематичного надхо­дження їх до фонду.

Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного аяду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках:

35

Глава 1

1) для роботодавців — до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкла­денню прибутковим податком з громадян; 2) для фізичних осіб — до сум оподатковуваного доходу (прибутку). У ст. 21 Основ також підкреслено, що внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець.

Розміри страхових внесків та порядок їх здійснення регла­ментуються ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на ви­робництві та професійного захворювання, які спричинили втра­ту працездатності", ст. 21 Закону України "Про загальнообо­в'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасо­вою втратою працездатності та витратами, зумовленими наро­дженням та похованням", ст. 17 Закону України "Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування на випадок без­робіття", СТ.18 Закону України "Про загальнообов'язкове дер­жавне пенсійне страхування".

Законом України від 11 січня 2001 р. "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального стра­хування" визначені розміри внесків до Фонду соціального стра­хування з тимчасової втрати працездатності та Фонду загаль­нообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

Для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік — у кількості одного робочого місця, якщо інше не передбачено законом. Якщо кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то ці підприєм­ства сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві. Суми штрафних санкцій, що надійшли до Фонду, використовуються: 1) на фінансування заходів із соціальної, трудової, фізкультурно-спортивної та про­фесійної реабілітації інвалідів і надання на основі повернення цільової позики на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів; 2) фінансування витрат на профе­сійне навчання непрацюючих інвалідів, у тому числі за направ­ленням державної служби зайнятості; 3) надання фінансової допомоги на здійснення реабілітаційних заходів шляхом забез­печення інваліда технічними реабілітаційними засобами, ство­рення умов для занять фізичною культурою і спортом, оплата навчання та перекваліфікації, створення на робочому місці інва­ліда належних санітарно-гігієнічних, виробничих і технічних умов згідно з індивідуальною програмою реабілітації інвалідів.

 

1.3.8. Фонд соціального захисту інвалідів

Положення про Фонд соціального захисту інвалідів затвер­джене Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434. Згідно з цим положенням, Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністер­ства праці та соціальної політики України. Бюджет Фонду фор­мується за рахунок коштів державного бюджету України, бла­годійних внесків організацій, громадян, інших надходжень, у тому числі від підприємницької діяльності Фонду.

36

1.3.9. Джерела доходів та видатки державного бюджету України і місцевих бюджетів на соціальне забезпечення

Держава зазнає великих витрати на реалізацію соціальних програм з виплати пенсій, допомог, надання соціальних послуг, пільг та компенсацій. Кошти соціальних страхових фондів лише частково покривають ці витрати. Зараз відбувається чітке роз­межування джерел фінансування на соціальне забезпечення між коштами страхових фондів і бюджетів.

Одним із джерел формування спеціального фонду державно­го бюджету України є збори на обов'язкове державне пенсійне

37

Глава 1

страхування, що відповідно до закону сплачуються при здійсненні безготівкових операцій із купівлі-продажу валют, торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), плати­ни і дорогоцінного каміння та при відчуженні легкових авто­мобілів, з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, з на­дання послуг стільникового рухомого зв'язку в порядку, ви­значеному Кабінетом Міністрів України. Ці кошти спрямову­ються на виплату пенсій, призначених за різними пенсійними програмами.

Щороку Верховна Рада приймає Державний бюджет Украї­ни на наступний рік. У ньому передбачені видатки на соціаль­ний захист і соціальне забезпечення. Для наочності наводимо ст. 28 Закону України від 25 листопада 2003 р. "Про Держав­ний бюджет України на 2004 рік", що передбачає бюджетні призначення за державною програмою "Соціальний захист та соціальне забезпечення в Україні" в сумі 12 630 039,7 тис. грн, з них за такими пріоритетними напрямами:

— надання найвразливішим верствам населення передбаче­
них чинним законодавством пільг в оплаті за спожиті послуги
та житлових субсидій — 3 295 481,6 тис. грн;

— відшкодування Пенсійному фонду України витрат на ви­
плату пенсій, призначених за різними пенсійними програма­
ми, пенсій особам, які мають особливі заслуги перед Україною,
особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро­
фи, та деяким іншим категоріям осіб — 2 185 646,5 тис. грн;

— виплата пенсій військовослужбовцям та особам началь­
ницького і рядового складу — 2 238 466,9 тис. грн, у тому числі
218 925,8 тис. грн на підвищення пенсій у наступному році для
подальшого усунення диспропорцій у розмірах пенсій залежно
від часу виходу цих осіб на пенсію;

— допомога сім'ям з дітьми, інвалідам з дитинства, дітям-
інвалідам та малозабезпеченим сім'ям — 1 794 617,8 тис. грн;

— соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи, — 13 050 253 тис. грн, у тому числі
соціальні виплати, які здійснюються безпосередньо громадя-

38

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

нам, — 1111 694,4 тис. грн, з яких 300 000 тис. грн — на повне погашення заборгованості, що виникла в минулі роки;

— поступова компенсація громадянам втрат від знецінення
грошових заощаджень — 500 000 тис. грн;

— соціальна, трудова та професійна реабілітація інвалідів,
у тому числі в реабілітаційних центрах, та обслуговування їх у
стаціонарах при протезних підприємствах — 326 466,4 тис. грн;

— щорічна разова грошова допомога до Дня Перемоги вете­
ранам війни — 140 131,9 тис. грн;

— надання пільгового довгострокового державного кредиту
молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівни­
цтво (реконструкцію) і придбання житла й часткова компенса­
ція відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим
сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (ре­
конструкцію) і придбання житла — 100 000 тис. грн;

— здійснення соціальних інвестицій, спрямованих на по­
ліпшення якості надання соціальних послуг, впровадження
програм підвищення зайнятості населення — 70 828,1 тис. грн;

— реалізація соціальних програм для дітей, молоді, жінок
та сім'ї — ЗО 710,7 тис. грн;

— створення Єдиного державного автоматизованого реєстру
осіб, які мають право на пільги відповідно до чинного законо­
давства, та підвищення ефективності управління системою со­
ціального захисту населення — 29 486,7 тис. грн;

— надання допомоги громадським організаціям інвалідів,
ветеранів війни та праці для вирішення соціально-побутових
проблем — 17 171,3 тис. грн.

Здійснити у 2004 р. погашення в повному обсязі заборго­ваності шахтарям з регресних позовів та одноразової допомоги у зв'язку з втратою професійної працездатності, яка склалася станом на 1 квітня 2001 p., — у сумі 531 933,6 тис. грн, з них: за рахунок коштів державного бюджету України — 331 933,6 тис. грн, за рахунок коштів Фонду соціального стра­хування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України — 200 000 тис. грн.

39

Глава 1

1.3.10. Недержавні джерела фінансування програм матеріального забезпечення фізичних осіб

Крім бюджетних коштів і коштів соціальних страхових фондів, до фінансування соціальних програм залучаються кош­ти юридичних осіб і, в деяких випадках, фізичних осіб.

Підприємства, установи й організації розробляють програ­ми соціального захисту своїх працівників і фінансують заходи з їх реалізації. Часто місцеві держадміністрації виступають ініціаторами розробки спільних соціальних програм і заохочу­ють підприємства до фінансування їх.

Фізичні особи беруть активну участь у відкладенні грошей на так званий чорний день, тобто створюють певний резерв для забезпечення себе в старості.

Закон України від 9 липня 2003 р. "Про недержавне пенсій­не забезпечення" встановлює порядок збору та використання коштів фізичних і юридичних осіб на додаткове пенсійне забез­печення людей після досягнення ними пенсійного віку чи на­стання інвалідності. Зазначений Закон передбачає механізм захисту цих коштів від знецінення, фінансових махінацій тощо.

Окремі форми матеріального забезпечення непрацездатних передбачені цивільним та сімейним законодавством, але вони здійснюються повністю за рахунок фізичних осіб.

1.4. Організаційно-правові форми соціального забезпечення

1.4.1. Поняття і загальна характеристика організацій­но-правових форм соціального забезпечення

Поняття форма (слово латинського походження і означає зовнішність, устрій) вживається в різних значеннях. У праві най­частіше під ним розуміють зовнішнє вираження якого-небудь

40

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

змісту або вид, устрій, тип, структуру чогось. З огляду на це орга­нізаційно-правові форми соціального забезпечення — це способи акумуляції коштів на соціальне забезпечення з подальшим роз­поділом їх між відповідними категоріями населення, що потребу­ють матеріальної підтримки з боку держави і суспільства.

Форми соціального забезпечення у навчальній літературі роз­межовуються з урахуванням: 1) способу акумуляції коштів і фінансових джерел, за рахунок яких здійснюється соціальне забезпечення; 2) кола суб'єктів, які забезпечуються за рахунок коштів відповідного фінансового джерела; 3) видів забезпечен­ня конкретного кола суб'єктів за рахунок цього джерела; 4) си­стеми органів, які здійснюють соціальне забезпечення.

Історично соціальне забезпечення здійснювалося залежно від соціального статусу особи, яка працювала чи працює, або як члена суспільства, який зовсім не займався або недостатньо займався суспільно корисною працею. Так, у більшості країн склалися три основні форми соціального забезпечення: соціаль­не страхування, соціальне забезпечення за рахунок державних коштів та соціальна допомога.

Соціальне страхування є формою соціального захисту еко­номічно активного населення від різноманітних ризиків, по­в'язаних із втратою роботи, працездатності й доходів, що ба­зується на колективній солідарності відшкодування шкоди. Характерною рисою соціального страхування є його фінансу­вання зі спеціальних позабюджетних фондів, які формуються із цільових внесків роботодавців, застрахованих осіб та за фінан­сової підтримки держави. Це страхування базується на прин­ципі нежорсткої еквівалентності: є певна залежність страхо­вих виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу, але, на відміну від приватного страхування, в соціальному стра­хуванні принцип еквівалентності поєднується з принципом об'єднання ризиків і колективної солідарності.

Фонди соціального страхування функціонують на принци­пах самоврядування і некомерційного господарювання.

Розрізняють обов'язкове і добровільне соціальне страхуван­ня. Обов'язкове соціальне страхування поділяється на обов'яз-

41

Глава 1

кове загальне страхування (поширюється на всіх без винятку осіб, які працюють за трудовим договором чи контрактом) і обов'язкове професійне страхування (поширюється на осіб, які зайняті на роботах, пов'язаних з підвищеним травматизмом, небезпечними і несприятливими умовами праці). У разі дефі­циту коштів цих фондів держава здійснює необхідні субсидії за свій рахунок. Добровільне соціальне страхування базується на принципах колективної солідарності та взаємодопомоги без страхової підтримки з боку держави.

За ринкової економіки діють різні види приватного страху­вання від соціальних ризиків, які є різновидами добровільного особистого страхування громадян. Воно здійснюється приват­ними страховими компаніями і пенсійними фондами за раху­нок внесків фізичних і юридичних осіб. Тут діють принципи ринкової еквівалентності індивідуальної оцінки соціального ризику, залежності розміру відшкодування від індивідуальної платоспроможності застрахованої особи, тісного взаємозв'язку програми страхування з розміром індивідуального внеску за­страхованої особи. У цій сфері працюють, в основному, ко­мерційні страхові компанії.

Державне соціальне забезпечення спочатку стосувалося незнач­ної кількості людей. В основному держава брала на себе обов'язок утримувати за рахунок платників податків військовослужбовців та державних службовців, список яких з часом розширився. Сьо­годні ця система ефективно діє в багатьох країнах.

Найдавнішою формою соціального забезпечення є соціальна допомога з боку як держави, так і недержавних утворень. Со­ціальна допомога полягає в наданні соціальних благ і послуг соціально вразливим групам населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму, внаслідок чого вони перебувають за межею бідності, на підставі перевірки факту нужденності. Че­рез інститут соціальної допомоги реалізується концепція мі­німального гарантованого доходу, що є складовою конституц­ійного права на життя.

Основними формами соціального забезпечення в Україні є: 1) загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

42

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

2) державне соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів; 3) змішане соціальне забезпечення окремих категорій громадян; 4) недержавне соціальне забезпечення. Розкриємо зміст цих форм соціального забезпечення.

1.4.2. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

Пріоритетною формою соціального забезпечення є загально­обов'язкове державне соціальне страхування. Його визначен­ня подано в ст. 1 Основ законодавства України про загально­обов'язкове державне соціальне страхування. Воно тлумачить­ся як система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає на­дання соціального захисту, що включає матеріальне забезпе­чення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасо­вої втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюд­жетних та інших джерел, передбачених законом.

Основи законодавства України про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування не дають вичерпного переліку видів загальнообов'язкового державного соціального страхуван­ня, але називають основні з них, а саме: 1) пенсійне страхуван­ня; 2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездат­ності та витратами, зумовленими народженням і похованням; 3) медичне страхування; 4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричини­ли втрату працездатності; 5) страхування на випадок безробіт­тя. Правові, організаційні та фінансові засади конкретного виду загальнообов'язкового державного соціального страхування визначаються окремими законами.

Основне призначення загальнообов'язкового державного со­ціального страхування — це компенсація втраченого заробітку

43

Глава 1

в разі настання страхового випадку або компенсація інших витрат, пов'язаних з цим.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здій­снюється за принципами: 1) законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування; 2) обов'язковості страхування осіб, які пра­цюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, й осіб, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадян — суб'єктів підприємницької діяльності; 3) надання права отри­мання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо; 4) обов'язковості фінансування страховими фондами (установами) витрат, пов'язаних із наданням матері­ального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передба­чених законами з окремих видів загальнообов'язкового соціаль­ного страхування; 5) солідарності та субсидування; 6) держав­них гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; 7) забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитко­вий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат і допомоги, які є основним джерелом існування; 8) цільового використання коштів загаль­нообов'язкового державного соціального страхування; 9) пари­тетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні загально­обов'язковим державним соціальним страхуванням.

Система загальнообов'язкового державного соціального стра­хування покликана, по-перше, забезпечити профілактику, по­новлення і збереження працездатності працівників, включно з проведенням оздоровчих заходів та перепідготовки і, по-друге, гарантувати матеріальне забезпечення осіб, які втратили пра­цездатність. За її допомогою держава вирішує такі завдання: 1) формує грошові фонди, з яких покриваються витрати, пов'я­зані з утриманням непрацездатних і осіб, які не беруть участі в трудовому процесі; 2) забезпечує необхідну кількість і струк-

44

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

туру відтворення трудових ресурсів; 3) скорочує розрив між рівнями матеріального забезпечення працюючих і непрацюю­чих членів суспільства; 4) досягає підвищення життєвого рівня різних соціальних груп, що не задіяні в трудовому процесі.

Характерні риси цільових страхових фондів: 1) через форму­вання і використання фондів соціального страхування відповідна частина національного доходу перетворюється в особисті доходи, конкретні блага і послуги; 2) у загальнообов'язковому державно­му соціальному страхуванні чітко простежується межа первин­ного і вторинного розподілу. Первинний розподіл характерний для фази утворення фондів за рахунок спеціальних внесків з до­ходів роботодавців і застрахованих осіб. Залучення коштів дер­жавного бюджету і подальше витрачання грошових сум фондів на принципах солідарності належить до сфери перерозподілу до­ходів; 3) цю сферу фінансових відносин активно регулює держа­ва. Перелік цільових страхових фондів, їх призначення, сфера застосування, джерела формування і спрямування витрат ви­значаються нормативними актами; 4) фонди утворюються стра­ховим методом, тобто за рахунок страхових внесків, а в окремих випадках бюджетних коштів; 5) зібрані цільовими страховими фондами кошти частково інвестуються в економіку.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування ба­зується на ідеї поділу збитків, яких зазнала застрахована осо­ба, між усіма суб'єктами страхування. Основними джерелами коштів окремих видів державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб, бюджетних та інших коштів, які передбачені відповідними законами.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються законодавчим органом України окремо для роботодавців і за­страхованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням державного бюд­жету України.

Управління страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального стра-

45

Глава 1

За загальнообов'язковим державним соціальним страхуван­ням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: 1) пенсії за віком; 2) пенсії у зв'язку з інвалід­ністю; 3) пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 4) допомога на поховання; 5) допомога в разі тимчасової непрацездатності; 6) допомога у зв'язку з вагітністю та пологами; 7) допомога при народженні дитини та з догляду за нею; 8) допомога у зв'язку з безробіттям; 9) матеріальна допомога безробітному та чле­нам його сім'ї; 10) дотація роботодавцю для створення робо­чих місць; 11) відшкодування витрат, пов'язаних із професій­ною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією; 12) відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцт­вом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконан­ням ним своїх трудових обов'язків; 13) відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; 14) профілактичні заходи із за­побігання нещасним випадкам на виробництві та професій­ним захворюванням; 15) медичні профілактично-реабілі­таційні заходи; 16) діагностика та амбулаторне лікування; 17) стаціонарне лікування; 18) надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; 19) забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі опе­рації або мають хронічні захворювання. У законах про окремі види соціального страхування цей перелік уточнюється та доповнюється.

1.4.3. Державне соціальне забезпечення за рахунок бюджетних коштів

Другою формою соціального забезпечення є державне соці­альне забезпечення за рахунок бюджетних коштів. Воно сто­сується осіб, які отримують забезпечення у зв'язку зі специ­фікою їхньої суспільно корисної діяльності, в період якої вони не підлягали обов'язковому соціальному страхуванню, а також усього населення, якому надаються певні види соціального за­безпечення без будь-якого зв'язку з трудовою діяльністю.

46

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

Бюджетним кодексом України (ст. 87—91) передбачені ви­датки на соціальний захист і соціальне забезпечення за раху­нок державного бюджету України і місцевих бюджетів.

Так, до видатків, що здійснюються з державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення: державні спеціальні пенсійні програми (пенсії військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинсько­го складу строкової служби та членам їхніх сімей; пенсії військо­вослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ; пенсії, призначені за іншими пенсій­ними програмами); державні програми соціальної допомоги (гро­шову допомогу біженцям; компенсації на медикаменти; програ­ма протезування; програми і заходи із соціального захисту інвалідів, у тому числі програми і заходи Фонду соціального захисту інвалідів; відшкодування збитків, заподіяних громадя­нам; заходи, пов'язані з поверненням в Україну кримськота­тарського народу та осіб інших національностей, які були неза­конно депортовані з України; щорічна разова грошова допомога ветеранам Великої Вітчизняної війни; довічна стипендія учас­никам бойових дій; кошти, що передаються до Фонду соціально­го страхування на випадок безробіття; часткове покриття витрат на виплату заборгованості з регресних позовів шахтарів); дер­жавна підтримка громадських організацій інвалідів і ветеранів, які мають статус всеукраїнських; державні програми і заходи стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; державну підтримку моло­діжних громадських організацій на виконання загальнодержав­них програм і заходів стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; дер­жавні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян (п. 9 ст. 87). До видатків, що здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республі­канського АРК і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видат­ки на соціальний захист і соціальне забезпечення, державні про­грами соціального забезпечення: притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які перебу­вають у цих закладах, формується на території відповідного міста

47

Глава 1

чи району), територіальні центри і відділення соціальної допо­моги вдома; державні програми соціального захисту: пільги ве­теранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, додаткові ви­плати населенню на покриття витрат з оплати житлово-кому­нальних послуг, компенсаційні виплати за пільговий проїзд ок­ремих категорій громадян; державні програми підтримки буді­вництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; районні та міські програми і заходи з реалізації державної пол­ітики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї (п. 4 ст. 89). До ви­датків, що здійснюються з бюджету АРК та обласних бюджетів і враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних транс­фертів, належать видатки на соціальний захист і соціальне за­безпечення; державні програми соціального захисту і соціаль­ного забезпечення; допомога з догляду за інвалідами І чи II гру­пи внаслідок психічного розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям; виплати компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання і трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих та інвалідів; бу­динки-інтернати для дітей-інвалідів; центри з нарахування і виплати пенсій та допомоги; притулки для неповнолітніх (крім притулків, визначених у підпункті "а" п. 4 ст. 89); республі­канські АРК і обласні програми та заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім'ї; інші державні соціальні програми (п. 4 ст. 90).

Кабінет Міністрів України щороку затверджує графік роз­межування джерел фінансування виплат з Пенсійного фонду на відповідний рік, де чітко вказано, які видатки проводяться за рахунок бюджетних коштів.

1.4.4. Змішане соціальне забезпечення окремих кате­горій громадян

Останнім часом почала складатися змішана форма соціаль­ного забезпечення, коли одні видатки повністю фінансуються за рахунок бюджетних коштів, а інші покриваються відповід-

48

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

ними страховими фондами. Це стосується осіб, які займаються специфічною трудовою діяльністю і отримують матеріальне забезпечення відповідно до Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про державну підтримку засобів масової інформації" та ін. Зазна­чені в них особи належать до застрахованих, але рівень соці­ального забезпечення їх набагато вищий від інших застрахова­них осіб, які забезпечуються за нормами законів, що стосують­ся окремих видів загальнообов'язкового державного соціаль­ного страхування.

Особам, які мають право на призначення пенсій за окремими (спеціальними) законами, крім військовослужбовців офіцерсь­кого складу, визначається сума пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхуван­ня", виплата якої здійснюється за рахунок коштів Пенсійного фонду. Різниця між пенсією, призначеною за окремим законом, та пенсією, визначеною відповідно до Закону України "Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачуєть­ся за рахунок визначених відповідним окремим законом коштів (за рахунок державного бюджету, коштів галузі та ін.). Якщо розмір пенсії, визначений відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", вищий, ніж розмір пенсії, призначений за окремим законом, за бажан­ням пенсіонера виплачуватиметься вища пенсія.

Військовослужбовцям офіцерського складу, військовослуж­бовцям надстрокової служби та військової служби за контрак­том Збройних сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України з питань надзвичайних ситу­ацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильсь­кої катастрофи, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, Управління державної охорони України, особам на­чальницького складу органів внутрішніх справ України, кри­мінально-виконавчої системи України, особам начальницько­го складу податкової міліції, інших військових формувань, що утворюються відповідно до законів України, пенсії признача-

49

 

Глава 1

ються відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечен­ня військовослужбовців та осіб начальницького, рядового скла­ду органів внутрішніх справ та деяких інших осіб". Якщо військовослужбовці офіцерського складу не набудуть права на пенсію відповідно до зазначеного спеціального закону, при при­значенні їм пенсій за Законом України "Про загальнообов'яз­кове державне пенсійне страхування" період військової служ­би зараховуватиметься до страхового стажу за умови надання Пенсійному фонду державних дотацій з відповідних бюджетів, які покриватимуть суми несплачених страхових внесків на за-Т&ЗЇШООбОь' ЯЗК0ВЄ державне пенсійне страхування завїдшувідт роки військової служби щодо цих осіб.

1.4.5. Недержавне соціальне забезпечення

З метою розширення бази соціального захисту населення заохочуються різні види недержавного (приватного) соціально­го забезпечення, основу якого становить недержавне пенсійне забезпечення.

Правові, економічні та організаційні засади недержавного пенсійного забезпечення в Україні регламентуються Законом України від 9 липня 2003 р. "Про недержавне пенсійне забез­печення". Розрізняються три типи недержавного пенсійного забезпечення: 1) забезпечення пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пен­сійних фондів та вкладниками таких фондів; 2) забезпечення страховими організаціями шляхом укладення договорів стра­хування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалід­ності або смерті учасника фонду; 3) забезпечення банківськи­ми установами шляхом укладення договорів про відкриття пен­сійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних за­ощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

У свою чергу, недержавні пенсійні фонди поділяються на такі види: 1) відкриті пенсійні фонди; 2) корпоративні пенсійні фон-

50

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

ди; 3) професійні пенсійні фонди. Відкриті пенсійні фонди за­сновуються будь-якими юридичними особами (банками чи стра­ховими компаніями) для широкого кола учасників, які залуча­ються через мережу відділів пенсійного фонду або агентів. Усі внески до фонду йдуть у "спільний казан" та інвестуються. На індивідуальному рахунку кожного учасника враховується сума внесків та належні йому частки інвестиційного доходу на пенсійні активи фонду мінус адміністративні витрати. Корпора­ тивні пенсійні фонди створюються роботодавцями або групами роботодавців для своїх працівників. Як і у відкритих фондах,

внески, сплачені до корпоративних фондів на користь прешДв-

ників або самими працівниками, складаються разом і інвесту­ються. На індивідуальному пенсійному рахунку учасника відо­бражається сума внесків та належна йому частка інвестиційного доходу. Адміністративні витрати корпоративних пенсійних фондів можуть фінансуватися роботодавцями, і в цьому разі во­ни не вираховуються із накопичень, належних учаснику. Про­ фесійні пенсійні фонди аналогічні корпоративним фондам за винятком того, що їх засновують не роботодавці, а об'єднання юридичних осіб або громадян за родом їх професійної діяльності для членів таких професійних об'єднань. Учасниками відкри­тих недержавних пенсійних фондів є будь-які фізичні особи, а учасниками професійних — громадяни, об'єднані за професій­ною ознакою. Корпоративні фонди створюються роботодавцями виключно для своїх працівників.

Видами пенсійних виплат є: 1) пенсія на визначений строк; 2) одноразова пенсійна виплата. Пенсія на визначений строк розраховується, на строк не менш як десять років від початку здійснення першої виплати. Одноразова пенсійна виплата мож­лива в разі критичного стану здоров'я, коли сума на рахунку є замалою чи учасник виїжджає за межі України на постійне проживання. Гроші, накопичені учасником системи недержав­ного пенсійного забезпечення, є його власністю. У разі смерті ці кошти успадковуються.

Фінансові установи зараз пропонують такі форми заоща­джень на старість: 1) депозитний рахунок, відкритий у бан-

51

Глава 1

ківській установі; 2) пай в інститутах спільного інвестування; 3) дохід за корпоративними цінними паперами (акції, облігації, векселі) у вигляді дивідендів, відсотків та від спекуляцій на різницях курсів купівлі-продажу самостійно або через інвес­тиційні компанії фондового ринку; 4) валюта й операції з нею через дилінгові компанії; 5) поліси у страхових компаніях, що укладають договори про накопичувальне страхування життя та пропонують сплачувати страхові внески і після настання виз­наченого віку одержувати щомісячну ренту у вигляді пенсії; 6) казначейські зобов'язання або інші цінні папери, дохід за якими гарантується державою або місцевою владою; 7) дохід від вкладення грошей у нерухомість (житло, дачі, гаражі, зе­мельні ділянки), вироби з дорогоцінних металів, антикваріат тощо.

За місцем роботи створюються спеціальні соціальні фонди для надання матеріальної допомоги своїм працівникам, утри­мання соціальної інфраструктури, придбання путівок до сана­торіїв та будинків відпочинку, здійснення доплат до пенсій, надання цільових одноразових допомог пенсіонерам тощо. Підприємства споруджують пансіонати для своїх одиноких працівників-пенсіонерів, будують для людей похилого віку спеціалізовані житлові комплекси. Потужні організації в наш час пожвавили роботу в цьому напрямі.

Особливим видом недержавного соціального забезпечення є благодійництво, що здійснюється з метою досягнення еконо­мічної стабільності і соціальної амортизації. Обов'язок більш заможних членів суспільства допомагати менш забезпеченим, які перебувають за межею бідності. Під благодійництвом розу­міють добровільну безкорисливу пожертву фізичних і юридич­них осіб особам, які потребують матеріальної та іншої благо­дійної допомоги. Благодійництво здійснюється з метою по­ліпшення матеріального становища, сприяння реабілітації ма­лозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потре­бують піклування, а також надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів.

52

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

Різновидом благодійництва є гуманітарна допомога, тобто цільова адресна безоплатна допомога, яка надається з гуман­них мотивів особам, які потребують її у зв'язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, тяжкою хво­робою та ін. Найчастіше гуманітарна допомога надається орга­нам соціального захисту населення для подальшого розподілу між відповідними категоріями громадян.

1.5. Державні соціальні стандарти і соціальні гарантії в системі соціального забезпечення

1.5.1. Державні соціальні стандарти

Державні соціальні стандарти — це встановлені закона­ми, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Складовими цих стан­дартів виступають соціальні норми, соціальні нормативи та нор­мативи витрат (фінансування). Соціальні норми — показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг. Соціальні нормативи — показники забезпечен­ня освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. Нормативи витрат (фінансування) — показники поточних і капітальних витрат з бюджетів усіх рівнів на забезпечення задоволення потреб на рівні, не нижчому від державних соціальних стандартів і нормативів.

Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є: 1) визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян, передбаче­них Конституцією України; 2) визначення пріоритетів держав­ної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації; 3) визначення та обґрунтування розмірів видатків

53

Глава 1

бюджетних коштів і коштів соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфе­ри. Ці державні соціальні стандарти обов'язково враховуються при розробці програм економічного і соціального розвитку.

Класифікація соціальних нормативів здійснюється за харак­тером задоволення соціальних потреб та за рівнем задоволення цих потреб. За першим критерієм виділяють: 1) нормативи споживання — розміри споживання в натуральному вираженні за певний проміжок часу (за рік, місяць, день) продуктів хар­чування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг; 2) нормативи забезпечення — визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгостро­кового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, уста­нов, організацій соціально-культурного, побутового, транс­портного обслуговування та житлово-комунальних послуг; 3) нор­мативи доходу — розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартості величини на­бору нормативів споживання та забезпечення. За другим кри­терієм соціальні нормативи поділяються: 1) на нормативи ра­ціонального споживання — рівень, що гарантує оптимальне за­доволення потреб; 2) нормативи мінімального споживання — соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчуван­ня, непродовольчих товарів та послуг з огляду на соціальні або фізіологічні потреби; 3) статистичні нормативи — нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживан­ня або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.

Державні соціальні стандарти і нормативи, як правило, фор­муються, встановлюються і затверджуються в порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України за участю та погоджен­ням з іншими сторонами соціального партнерства.

За сферою застосування розрізняються такі види державних соціальних стандартів і нормативів:

54

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

1. Державні соціальні стандарти у сфері доходів населення
(для визначення розмірів державних соціальних гарантій у
сфері оплати праці, виплат за обов'язковим державним соціаль­
ним страхуванням, права на отримання інших видів соціаль­
них виплат і державної соціальної допомоги та їхніх розмірів,
а також визначення пріоритетності напрямів державної со­
ціальної політики);

2. Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслу­
говування (для визначення розмірів державних гарантій со­
ціальної підтримки інвалідів, осіб похилого віку, дітей, які за­
лишилися без піклування батьків, та інших осіб, які потребу­
ють соціальної підтримки);

3. Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комуналь­
ного обслуговування (для визначення державних гарантій щодо
надання житлово-комунальних послуг та розмірів плати за
житло і житлово-комунальні послуги, які забезпечують реалі­
зацію конституційного права громадянина на житло);

4. Державні соціальні нормативи у сфері транспортного об­
слуговування та зв'язку (для визначення норм забезпечення
транспортом загального користування, показників якості транс­
портного обслуговування і норм забезпечення населення послу­
гами зв'язку);

5. Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення на­
вчальними закладами (включають: а) перелік та обсяг послуг,
що надаються державними і комунальними закладами дошкі­
льної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої осві­
ти; б) нормативи граничного наповнення класів, груп та спів­
відношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних праців­
ників у навчальних закладах; в) норми матеріального забезпе­
чення навчальних закладів та додаткових видів соціального і
матеріального забезпечення учнів);

6. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування
закладами культури (включають: а) перелік та обсяг безоплат­
них послуг, які надаються населенню закладами, підприємства­
ми, організаціями та установами культури; б) показники якості
надання населенню послуг закладами, підприємствами, орга-

55

Глава 1

нізаціями та установами культури; в) нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та уста­новами культури);

7. Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування
закладами фізичної культури та спорту (включають: а) перелік
та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закла­
дами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими
спортивними школами; б) нормативи забезпечення населення
закладами фізичної культури та спорту);

8. Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслу­
говування, торгівлі та громадського харчування (включають:

а) нормативи забезпечення населення побутовими послугами;

б) показники якості надання побутових послуг; в) нормативи
забезпечення торговельною площею та місцями у закладах гро­
мадського харчування; г) показники якості та безпеки товарів
і послуг підприємств громадського харчування).

1.5.2. Прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт

Прожитковий мінімум — це вартісна величина достатньо­го для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчуван­ня, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення ос­новних соціальних і культурних потреб особистості.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні га­рантії та стандарти у сфері доходів населення, житлово-кому­нального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.

Прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт щорічно затверджується Верховною Радою України до початку

56

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

розгляду Державного бюджету України і може переглядатися відповідно до зростання індексу споживчих цін разом з уточ­ненням показників Державного бюджету України. Його обо­в'язково публікують в офіційних виданнях у формі закону. Вперше його було визначено на 2000 р.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення. Таких груп чотири: а) діти віком до 6 років (дошкі­льного віку); б) діти віком від 6 до 18 років (шкільного віку); в) працездатні особи; г) особи, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум, визначений для осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов'язковому державному соці­альному страхуванню, збільшується на суму обов'язкових пла­тежів.

Зазначений прожитковий мінімум застосовується: 1) для загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для ре­алізації соціальної політики та розроблення окремих держав­них соціальних програм; 2) встановлення розмірів мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допо­моги у зв'язку з безробіттям, а також стипендій та інших со­ціальних виплат, на основі Конституції України та законів України; 3) визначення права на призначення соціальної допо­моги; 4) визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших; 5) встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; 6) формування державного бюджету України та місцевих бюд­жетів.

Прожитковий мінімум включає: 1) набір продуктів харчу­вання; 2) набір непродовольчих товарів; 3) набір послуг. Перші два набори визначаються в натуральних показниках, третій — у нормативах споживання.

Набір продуктів харчування формується з використанням нормативів фізіологічної потреби організму людини в продук-

57

Глава 1

тах харчування, з урахуванням їхнього хімічного складу та енергетичної цінності, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я. Вартість такого набору визна­чається як сума вартостей споживання кожного продукту, включеного до набору продуктів харчування відповідної групи населення. Основними принципами формування набору про­дуктів харчування є: 1) забезпечення дитини повноцінним хар­чуванням для розвитку здорового організму; 2) забезпечення дитини віком від 6 до 18 років додатковим харчуванням для активного соціального та фізичного розвитку; 3) задоволення організму працюючої особи у відтворенні працездатності, збе­реження працездатності для безробітного, відновлення в необ­хідних випадках працездатності для особи, яка її втратила; 4) підтримання повноцінного функціонування організму лю­дини похилого віку.

Набір непродовольчих товарів формується згідно з нормати­вами забезпечення засобами гігієни, медикаментозними засо­бами, засобами захисту організму людини від впливу навко­лишнього середовища, а також засобами для влаштування по­буту. Непродовольчі товари бувають індивідуального користу­вання (верхній зимовий одяг, верхній демісезонний одяг, кос­тюм (сукня), натільна білизна, панчішно-шкарпеткові вироби, головні убори, галантерейні вироби, взуття) і загальносімейно-го користування (текстильні вироби, білизна, посуд, побутові прилади, меблі, предмети першої потреби, предмети санітарії та ліки). Вартість набору складається із суми вартостей спожи­вання непродовольчих товарів індивідуального та загальносі-мейного користування на одну особу на рік. Основними прин­ципами формування набору непродовольчих товарів є: 1) забез­печення збереження здоров'я та підтримання життєдіяльності організму людини; 2) урахування особливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і демографічних груп населен­ня; 3) урахування культурно-побутових потреб особистості.

До набору послуг включаються житлово-комунальні, транс­портні, побутові послуги, послуги зв'язку, закладів культури, освіти, охорони здоров'я та інші. Основними принципами фор-

58

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

мування набору послуг є: 1) задоволення мінімальної потреби громадян у житлі, організації побуту, користуванні транспор­том, закладами культури, у підтриманні зв'язку з навколишнім середовищем; 2) задоволення потреби громадян у користуванні закладами освіти, охорони здоров'я; 3) визначення житлово-комунальних послуг (з водопостачання, теплопостачання, га­зопостачання, електропостачання, водовідведення, утримання та експлуатації житла і прибудинкових територій, сміттєзби-рання, утримання ліфтів), на основі соціальної норми житла та нормативів споживання зазначених послуг; 4) урахування особ­ливостей потреб осіб, які належать до різних соціальних і де­мографічних груп населення.

Для спостереження за динамікою рівня життя в Україні на основі статистичних даних про рівень споживчих цін Міністер­ство праці та соціальної політики України розраховує щоміся­ця фактичний розмір прожиткового мінімуму на одну особу, а також окремо для тих, хто належить до основних і демографіч­них груп населення (див. таблицю).

Таблиця. Прожитковий мінімум у розрахунку на місяць, грн

 

Основні соціальні й демо­графічні групи населення	2000	2001	2002	2003	2004
На одну особу	270,10	311,30	342	342	362,23
Дітей віком до 6 років	240,71	276,48	307	307	324,49
Дітей віком від 6 до 18 років	297,29	345,66	384	384	404,79
Працездатних осіб	287,63	331,05	365	365	386,73
Осіб, які втратили праце­здатність	216,56	248,77	268	268	284,69

59

Глава 1

1.5.3. Державні соціальні гарантії

Державні соціальні гарантії — це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійно­го забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів со­ціальних виплат, встановлені законами та іншими норматив­но-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не ниж­чий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Основні державні соціальні гарантії встановлюються зако­нами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних со­ціальних гарантій входять: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподаткову­ваний мінімум доходів громадян; 4) розміри державної соціаль­ної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не мо­жуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановлено­го законом.

Крім основних, є ще інші державні соціальні гарантії. Зако­нами України з метою надання соціальної підтримки населен­ню України в цілому та окремим категоріям громадян встанов­люються державні гарантії щодо: 1) рівня життя населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

2) рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в уста­
новах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

3) стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих
державних навчальних закладів; 4) індексації доходів населен­
ня з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян
та купівельної спроможності їхніх грошових доходів в умовах
зростання цін; 5) надання гарантованих обсягів соціально-куль­
турного, житлово-комунального, транспортного, побутового
обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здо-

60

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

ров'я, фізичної культури і спорту, торгівлі та громадського харчування; 6) забезпечення пільгових умов задоволення по­треб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

Лише законами, а не підзаконними нормативними актами визначаються: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мі­німальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) величина порогу індексації гро­шових доходів громадян; 5) пільги щодо оплати житлово-ко­мунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх дер­жавних органів, органів місцевого самоврядування, під­приємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування у процесі розробки та реал­ізації місцевих соціально-економічних програм можуть перед­бачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місце­вих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільо­вого використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі держав­них соціальних стандартів, визначених відповідно до закону.

З метою забезпечення надання державних соціальних га­рантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансуван­ня): 1) нормативи фінансування поточних витрат на одного жителя, а для окремих видів соціальних послуг — на одну осо­бу, яка підлягає цьому виду обслуговування; 2) нормативи фінансування поточних витрат на утримання мережі закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування; 3) нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-кому-

61

Глава 1

нального та побутового обслуговування. Окремо визначаються нормативи бюджетних коштів, що спрямовуються на покриття витрат підприємств, установ і організацій соціально-культур­ного, житлово-комунального та побутового обслуговування, які не покриваються виплатами населення. Нормативи фінансуван­ня встановлюються під час прийняття Закону України про Державний бюджет України на поточний рік, а також під час формування бюджетів соціальних фондів.

Відповідно до компетенції здійснюється розмежування пов­новажень органів державної влади та органів місцевого само­врядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних га­рантій. Держава здійснює фінансову підтримку місцевого са­моврядування з метою забезпечення надання державних соці­альних гарантій на основі нормативів фінансування. Цільова державна підтримка здійснюється з метою вирівнювання мож­ливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання державних соціальних гарантій.

З метою дотримання державних соціальних гарантій, оцін­ки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний дер­жавний моніторинг у сфері застосування та фінансового забез­печення державних соціальних стандартів і нормативів. Основ­ними засобами здійснення моніторингу є: 1) щомісячна оцінка вартісної величини основних державних соціальних стандартів; 2) ведення державного статистичного обліку щодо дотримання державних соціальних стандартів і нормативів; 3) поточне ко­ригування вартісних величин державних соціальних норма­тивів та нормативів фінансування залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій у порядку, що визначається законами.

62

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

1.5.4. Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів

Державний класифікатор соціальних стандартів і нормативів затверджений наказом Міністерства праці та соціальної полі­тики від 17 червня 2002 р. № 293. Він є складовою державної системи класифікації та кодування соціально-економічної інформації. Розроблений відповідно до ст. 27 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні га­рантії" для забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатньо­го життєвого рівня для кожного громадянина, законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стан­дартів і нормативів, диференційованого за соціально-демогра­фічними ознаками підходу до визначення нормативів, науко­вого обґрунтування норм споживання, гласності та громадсь­кого контролю при визначенні та застосуванні їх.

Об'єктами класифікації є державні соціальні стандарти і нор­мативи у сферах: 1) доходів населення; 2) соціального обслуго­вування; 3) житлово-комунального обслуговування; 4) тран­спортного обслуговування та зв'язку; 5) охорони здоров'я; 6) забезпечення навчальними закладами; 7) обслуговування за­кладами культури; 8) обслуговування закладами фізичної куль­тури та спорту; 9) побутового обслуговування, торгівлі та гро­мадського харчування; 10) соціальної роботи з дітьми, молод­дю та різними категоріями сімей.

Структурно Класифікатор складається з кодів та назв кла­сифікаційних угрупувань (розділів, підрозділів, груп, підгруп). Загальний код складається з кодів: розділу — окремої сфери застосування державних соціальних стандартів та нормативів; підрозділу — окремого соціального стандарту або нормативу; групи та підгрупи — деталізації соціального стандарту або нор­мативу. Коди розділів складаються: з цифр від 1 до 10; коди підрозділів — від 1 до цифр, обумовлених переліком соціаль­них стандартів і нормативів; коди груп та підгруп — від 1 до цифр, обумовлених необхідною деталізацією соціальних стан­дартів і нормативів у межах підрозділу.

63

Глава 1

Поняття і джерела фінансування соціального забезпечення

Утворення класифікаційних угрупувань наведено в таблиці.

Таблиця

 

Класифікаційне угруповання	Код	Найменування стандартів і нормативів
Розділ Підрозділ Група Підгрупа	2 2.1 2.1.1 2.1.2 2.1.3 2.5.1 2.5.1.1 2.5.1.2	Державні соціальні нормативи у сфері соціального обслуговування Соціальні послуги, які надаються закла­дами соціального обслуговування: • житлово-комунальні послуги; • соціально-побутові послуги; • психологічні послуги Нормативи організації діяльності притул­ку для неповнолітніх служби у справах неповнолітніх: • норматив наповнюваності груп у при­тулку; • норматив співвідношення вихованців і вихователів у притулку

У додатку до Класифікатора визначені центральні та місцеві органи виконавчої влади, які відповідають за розробку, впро­вадження та проведення моніторингу державних соціальних стандартів і нормативів згідно з цим Класифікатором.

Підготовку змін та доповнень до Класифікатора здійснює Міністерство праці та соціальної політики України відповідно до пропозицій, поданих центральними органами виконавчої влади і погоджених із зацікавленими органами центральної виконавчої влади та сторонами соціального партнерства.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення соціального забезпечення.

2. Які складові соціального забезпечення?

3. Назвіть основні функції соціального забезпечення.

4. Перелічіть соціальні страхові фонди, що займаються
фінансуванням соціального забезпечення.

5. Дайте визначення права людини на соціальне забезпе­
чення.

6. Що розуміють під поняттям організаційно-правові форми
соціального забезпечення?

7. Які організаційно-правові форми соціального забезпечен­
ня застосовуються в Україні?

8. Дайте визначення поняття державні соціальні стандарти.

9. З якою метою встановлюються державні соціальні стан­
дарти?

 

10. За якими критеріями розмежовуються державні соці­
альні стандарти і нормативи?

11. Що розуміють під терміном прожитковий мінімум?

12. З якою метою використовується прожитковий мінімум?

13. Назвати основні державні соціальні гарантії забезпечен­
ня права людини на достатній життєвий рівень.

14. Дайте загальну характеристику Державного класифіка­
тора соціальних стандартів і нормативів.

Нормативні акти і література

1. Закон України від 9 липня 2003 р. № 1057-IV "Про недер­
жавне пенсійне забезпечення".

2. Закон України від 5 жовтня 2000 р. № 2017-ІП "Про дер­
жавні соціальні стандарти та соціальні гарантії".

64

5 — 5-747

65

3. Закон України від 15 липня 1999 р. № 966-XIV "Про про­
житковий мінімум".

4. Основи законодавства України про загальнообов'язкове
державне соціальне страхування. Закон України від 14 січня

1998 р. № 16/98-ВР.

5. Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня

1999 р. №1767 "Про науково-громадську експертизу набору
продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набо­
ру послуг для встановлення прожиткового мінімуму".

6. Державний класифікатор соціальних стандартів і норма­
тивів. Затверджений наказом Мінпраці та соціальної політики
України від 17 червня 2002 р. № 293.

7. Методика визначення прожиткового мінімуму на одну
особу для осіб, які належать до основних соціальних і демогра­
фічних груп населення. Затверджена наказом Мінпраці та соці­
альної політики, Мінекономіки, Держкомітетом статистики
України від 17 травня 2000 р. № 109/95/157.

8. Норми фізіологічних потреб населення України в основ­
них харчових речовинах та енергії. Затверджені наказом МОЗ
України від 18 листопада 1999 р. № 272.

9. Болотіна Н. Право соціального забезпечення України:
системно-структурний аналіз // Право України. — 2001. — № 5.

— С 24—29.

10. Василии О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України:
Підручник для економічних спеціальностей вузів. — К.: НІОС,
2002. — С 451—505.

11. Статків Б.І. Організаційно-правові форми соціального
забезпечення // Вісник господарського судочинства. — 2002.

— №2. — С.175—182.

12. Статків Б.І. Право громадян України на соціальне за­
безпечення // Збірник наукових праць Харківського держ. пед.
ун-ту. — Серія: Право. — Випуск 2. — 2002. — С 99—103.

13. Статків Б.І. Право людини на соціальне забезпечення
та його реалізація в Україні // Захист соціальних прав людини
і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення:
Матеріали наук.-практ. конференції. ЗО січня 2003 р., м. Київ
/ За ред. Н.Б. Болотіної. — К.: МП Леся, 2003. — С 40—44.

66

Глава 2