Методична розробка теоретичного заняття № 3

Дисципліна: Фармакологія та медична рецептура

Спеціальність 223 «Медсестринство»

Спеціалізація «Лікувальна справа»

Тема: Антибактеріальні хіміотерапевтичні засоби.

Курс: І

Кількість навчальних годин: 2

І. Науково-методичне обґрунтування теми:

Інфекційні захворювання дуже поширені серед населення земної кулі. Встановлено близько 250 різних видів збудників. Лікарські засоби, які пригнічують життєдіяльність збудників ін­фекційних захворювань в організмі людини, називають хіміо­терапевтичними засобами. На відміну від антисептиків вони справляють вибіркову протимікробну дію і менш токсичні для лю­дини. Вміння правильно підібрати лікарські препарати з урахуванням показань та протипоказань є дуже важливим в лікуванні хворих.

Антибіотики— це хіміотерапевтичні засоби мік­робного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинте­тичні й синтетичні аналоги та похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. В основі одержання антибіотиків лежить антагонізм між мікроорганізмами — антибіоз (від грец. anti — проти, bios — життя).

Ознайомитись ( L - I ) :

З загальною характеристикою груп препаратів.

Знати  ( L - II ):

1. Відмінність хіміотерапевтичних засобів від антисептиків. Класифікація хіміотерапевтичних засобів. Загальна характеристика їх. Основні принципи хіміотерапії.

2. Антибіотики, загальну характеристику. Біологічне значення антибіозу. Механізм дії, класифікація антибіотиків за хімічною будовою, типом і спектром протимікробної дії.

3. Поняття про основні і резервні антибіотики.

Тема: Антибактеріальні хіміотерапевтичні засоби.

План:

Відмінність хіміотерапевтичних засобів від антисептиків. Класифікація хіміотерапевтичних засобів. Загальна характеристика їх. Основні принципи хіміотерапії.

Антибіотики, загальна характеристика. Біологічне значення антибіозу. Механізм дії, класифікація антибіотиків за хімічною будовою, типом і спектром протимікробної дії. Поняття про основні і резервні антибіотики.

Препарати бензилпеніциліну (бензилпеніцилінунатрієва, калієва, новокаїнова солі, біцилін-1,3,5). Спектр дії, особливості введення. Застосування, побічні ефекти.

Напівсинтетичні пеніциліни (оксацилін, ампіцилін, карбпеніцилін) Особливості застосування, спектр і тип протимікробної дії. Побічні ефекти. Спектр дії еритроміцину.

Цефалоспорини, спектр і тип дії, побічні ефекти.

Тетрацикліни, спектр і тип дії, побічні ефекти.

Метациклін. Властивості левоміцетину, спектр і тип дії, побічні ефекти.

Аміноглікозиди (стрептоміцин, стрептоміцин-хлоркальцієвий комплекс, канаміцин, гентаміцин, мономіцин) , побічні ефекти.

Поліміксини, тип, спектр дії, побічні ефекти.

Комбіновані препарати антибіотиків.

Ускладнення при застосуванні антибіотиків, запобігання їм, лікування.

Правила раціональної хіміотерапії. Загальна ха­ рактеристика антибіотиків. Пеніциліни. Цефалоспорини. Макроліди. Антибіотики ши­ рокого спектра дії. Сульфаніламідні препарати. Похідні нітрофурану та               8-оксихіноліну. фтор- хінолони.

Інфекційні захворювання дуже поширені серед населення земної кулі. Встановлено близько 250 різних видів збудників. Лікарські засоби, які пригнічують життєдіяльність збудників ін­фекційних захворювань в організмі людини, називають хіміо­терапевтичними засобами. На відміну від антисептиків вони справляють вибіркову протимікробну дію і менш токсичні для лю­дини. Хіміотерапевтичні засоби застосовують емпірично з давніх часів. Так, у медицину було введено препарати ртуті для лікування сифілісу (XVI ст.), кору хінного дерева — малярії (XVII ст.). Піоне­ром хіміотерапії є Пауль Ерліх (1854—1915), який запропонував препарати арсену — сальварсан та неосальварсан — для лікування сифілісу і сформулював основні правила хіміотерапії.

Правила раціональної хіміотерапії:

1. Встановити точний діагноз, тобто збудника та його чутли­вість до хіміотерапевтичних засобів.

2. Вибрати препарат, який найбільш підходить, тобто врахува­ти його специфічність дії, фармакологічні ефекти, анамнестичні дані. '

3. Препарат призначають у такій дозі (разовій і добовій) і так вводять, щоб забезпечити його середню терапевтичну концентра­цію в тканинах макроорганізму впродовж усього курсу лікування.

4. Для забезпечення середньої терапевтичної концентрації пре­
паратів слід враховувати їх взаємодію з препаратами інших груп:

• на фармакологічному рівні;

• на фармакокінетичному рівні;

• на фізико-хімічному рівні.

5. Лікування триває до очевидного одужання.

6. Контроль за одужанням: при деяких інфекціях бажано мік­робіологічне підтвердження.

Антибіотики (табл. 3) — це хіміотерапевтичні засоби мік­робного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинте­тичні й синтетичні аналоги та похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. В основі одержання антибіотиків лежить антагонізм між мікроорганізмами — антибіоз (від грец. anti — проти, bios — життя).

Характерні властивості антибіотиків:

— висока біологічна активність відносно чутливих до них мік­роорганізмів;

— висока вибіркова протимікробна дія;

— біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних оди­ницях, які містяться в 1 мл розчину (ОД/мл) або 1 мг препарату (ОД/мг);

— випускають антибіотики в різних лікарських формах (поро­шки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі). Призначають внутрішньо, парентерально та місцево.

Більшість антибіотиків для парентерального введення — поро­шкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосередньо перед ін'єкцією. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін'єкцій, ізотонічний (0,9%) розчин натрію хлориду, 0,25—0,5% розчин новокаїну.