Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Аналіз обґрунтування ідеї самостійності права соціального забезпечення зі сторони ряду авторів показує, як схожість поглядів з головних питань, так і різницю в підходах до тих чи інших проблем.
Це можна пояснити, з однієї сторони - сукупністю закономірностей розвитку права у всіх країнах, а з другої сторони – існуванням в окремих країнах особливостей в системі правових актів про соціальне забезпечення, в управлінні соціального забезпечення і т.д.
Найбільш широке розповсюдження (раніше, як в інших країнах) ідея самостійності права соціального забезпечення отримала в Чехії, де було видано книгу „Чехословацьке право соціального забезпечення" (Прага, 1968 р.; Братислава, 1969), на юридичних факультетах університетів введена наукова дисципліна „Право соціального забезпечення”, а книжки з трудового права не містять матеріалів з питань соціального забезпечення.
У цей період в якості самостійної галузі права визначають право соціального забезпечення такі вчені:
- Болгарія – Е. Христова, В. Мрачков, В. Ангушева;
- Угорщина - Г. Гаранчі, Л. Надь;
- Польща - В. Шуберт, 3. Зелиновський;
- Румунія - Л- Мілиер.
Водночас в Німеччині - зберігається традиційний погляд на право соціального забезпечення як частину трудового права, де для правового регулювання пенсійного забезпечення робітників і службовців характерна доступність умов, що визначають право на пенсію.
Це умови, які можуть дотримуватися без будь-яких труднощів:
- не високі потреби, які ніяк не можуть бути визнані надмірно суворими і обмеженими;
- умови і вимоги неускладнені всеможливими обмеженими обмовами.
Формулювання „доступність умов, що визначають право на пенсію” (1) не достатньо вдале, хоча вважається принципом пенсійного забезпечення у зарубіжних країнах.
Але ще менш вдалими були такі запропоновані формулювання, як: „пільгові умови для надання пенсії” або „доступність пенсійного забезпечення”.
Візьмемо основні вимоги пенсійного законодавства: з якого віку можна отримувати пенсію по старості; який стаж необхідний для призначення пенсії по старості або по інвалідності?
За загальним правилом, пенсії по старості в нас призначаються при наявності необхідного стажу, віку:
- чоловіки - 60 р.,
- жінки - 55 р.
Для зайнятих на підземних роботах, роботах зі шкідливими умовами праці, в гарячих цехах - ці вікові вимоги відповідно знижуються до 50 і 45 років, а для зайнятих на інших роботах з важкими умовами праці - до 55 і 50 р.
Загальне правило про необхідність досягнення 60 або 55 р. для отримання пенсії по старості не суперечить біологічній і життєвій уяві про старість.
Зниження цих вікових умов до 50 і навіть 45 р., які законодавець виявив необхідними встановити для професій з найбільш важкими умовами праці вже відходить від загальнопоширених уявлень про старість.
В законодавстві зарубіжних країн встановлені більш високі вимоги для отримання пенсії по старості.
Наприклад:
- в США чоловіки отримують право на пенсію по старості лише в 65 років, а жінки в 62 р.,
- в Англії та Греції чоловіки - 65 р., жінки – 60 р.;
- в Данії - 67 і 62 р.;
- в Австрії - 65 р. і 60 р.
В ряді країн встановлений однаковий високий пенсійний вік для жінок і чоловіків: Німеччині, Голландії, Фінляндії, Іспанії, Португалії та Швейцарії - 65 р.
Соціальне забезпечення ряду зарубіжних країн характеризується принципом „високого рівня” (2) поряд з доступністю умов, що визначають саме право на пенсію.
Високий рівень пенсійного забезпечення - це не тільки констатація економічного факту або підсумок статистичного підрахунку, але суто правовий принцип, адже він узагальнює зміст багаточисельних правових норм, що регулюють розміри пенсійного забезпечення.
Відтак, основні норми пенсії по старості взяті окремо, без комплексу інших норм пенсійного законодавства, ще не дають повного уявлення про дійсний рівень пенсійного забезпечення по старості. Тут важливі і досить сприятливі для працівників вирахування заробітної плати для нарахування пенсії і можливість нарахування (з різних умов) надбавок, які можуть збільшити пенсію по старості на 10–20%.
Для порівняння, в Україні, пенсії по старості, пенсії по інвалідності і на випадок втрати годувальника встановлені в загальному на менш високому рівні, але ці пенсії, в дійсності, згідно з новим пенсійним законодавством значно підвищені у порівнянні з попередніми розмірами.
На рівні з усіма працюючими пенсіонери мають право на безкоштовну медичну допомогу. Держава зобов’язана забезпечити пенсіонерів (колишніх працівників і службовців даного підприємства або установи) медичними і культурними установами на рівні з працюючими і надати пенсіонерам допомогу в покращенні житлових умов. У випадку необхідності пенсіонерам надається путівка в санаторії і будинки відпочинку.
Пенсіонери, яким необхідні протези або протезноортопедичні вироби, забезпечуються ними безкоштовно або на пільгових умовах. І лише в деяких випадках за повну ціну.
Пенсіонери нарівні з робітниками і службовцями мають право на допомогу на випадок народження дитини і допомогу на поховання члена сім’ї тощо.
В США, де з лютого 1959 р. пенсії по старості і на випадок втрати годувальника були підвищені на 7%, середня сума пенсії по старості складає не набагато більше 16 доларів у тиждень, тобто приблизно лише частину прожиткового мінімуму. Це не завадило пресі США після вказаного незначного підвищення пенсії стверджувати, що в США досягнутий „вищий рівень пенсійного забезпечення”, і встановлена для робітників „забезпечена старість”.
Між тим американська „Асоціація по дослідженню проблем праці” визнала, що „відсутність піклування про людей похилого віку - одна з найнегативніших сторін життя в США в епоху атому і автоматизації”.
В Англії - пенсії по старості настільки мізерні, що для робітника, який не має заощаджень „перейти на державну пенсію означає майже те, що пірнути в сувору бідність”. На з’їзді британських тред-юніонів вказувалося, що в Англії люди похилого віку знаходяться в гіршому становищі, ніж в будь-якій європейській країні. Лейбористи виступають з лозунгом “довести розмір пенсії до 50% заробітної плати”, але таке підвищення вони хотіли здійснити до початку нового тисячоліття (на жаль їм це не вдалось).
Якщо середній розмір пенсії в Україні по старості складає 2/3 середньої заробітної плати, то в Англії – тільки 20%, США -18%. Канаді - 16%.
В Італії, навіть після закону 1958 р., прийнятого під тиском робітничого руху дещо збільшилися розміри пенсій, мінімум пенсії складає лише від 1/6 до 1/4 середньої заробітної плати італійського робітника, цей мінімум пенсії в декілька раз менший від офіційного прожиткового мінімуму.
Дуже низькі розміри пенсій в Норвегії, Данії, Швейцарії і Австралії.
В Болгарії пенсії робітників і службовців похилого віку складають від 55 до 80%, а пенсії інвалідів - від 25 до 100% заробітку (не кажучи про надбавки за стаж).
В Угорщині пенсію по старості призначають в розмірі 50% заробітної плати, а пенсії по інвалідності - від 50 до 70% заробітної плати (без врахування надбавок за стаж).
В Чехії пенсії по старості призначаються в розмірі 50–90%, а пенсії по інвалідності в розмірі 30-90% заробітної плати.
В Румунії пенсії складають (не рахуючи надбавок за стаж) по старості – від 70 до 100%, а по інвалідності від трудового каліцтва або професійного захворювання - від 50 до 100% заробітної плати, по інвалідності від загального захворювання або каліцтва, не пов’язаного з роботою, на 10-15% менше.
Хотілось би звернути увагу й на такий принцип соціального забезпечення зарубіжних країн як відображення в соціальному забезпеченні розподілу по заслугах (3).
Безперечно, що між пенсією працівників, службовців і розподілом по праці існує чіткий зв’язок. Працівнику або службовцю пенсійне забезпечення надається в зв’язку з працею, яку він раніше отримував у відповідності з кількістю і якістю. Чим краще і плідніше працював даний працівник в період своєї діяльності, тим вище буде пенсійне забезпечення його в старості або у випадку втрати працездатності, а також пенсійне забезпечення його сім’ї у випадку його смерті.
Питання про межі і форми використання принципу розподілу по праці в сфері пенсійного забезпечення неодноразово висвітлювалося в юридичній літературі - говорилося про відображення, прояв принципу розподілу по праці в пенсійному забезпеченні або його „своєрідне використання” в цій сфері.
Про це в різний час писали А.Е. Пашерстник, А.С. Краснопольський, В.В. Короваєв, Н.Г. Олександров. Але якщо майже всі ці автори (крім Н.Г. Олександрова) зосереджували увагу на питанні впливу розміру заробітку на розмір пенсії, то Л.Я. Гінцбург в своїй праці „Трудовий стаж працівників і службовців" підкреслив значення трудового стажу для визначення права на пенсію.
При цьому Л.Я. Гінцбург прийшов до висновку, що якщо саме право на пенсію по старості виникло на базі працездатності, то від стажу залежить й розмір пенсії і т.д. Тут не лише пряма дія принципу „кожному по його праці” не опосередкована, а безпосередня. За принципом цих всіх тверджень слід по-перше відзначити, що. безперечно, принцип „по праці” проявляється в пенсійному забезпеченні не тільки при визначенні самого права на пенсію.
Однак пенсійне забезпечення надається не в якості прямого безпосереднього нагородження за виконану працю. Ця праця вже була повністю оплачена в свій час, по мірі виконання роботи. І якщо працівник не побажав або не зміг скористатися наданим йому правом на пенсію, то це не означає, що його праця залишилася в якійсь мірі неоплатною.
Пенсійне забезпечення по своїй природі є не оплата за працю, а елементарне забезпечення необхідних засобів існування для тих, хто вже непрацездатний внаслідок старості або інвалідності, або хто є непрацездатний як малолітній і потребує матеріального забезпечення на випадок втрати годувальника. Якщо ж в деяких випадках пенсійне забезпечення надається також і тим, хто продовжує працювати, то пенсія виплачується не як винагорода за працю, а вище тієї винагороди з інших джерел.
Розподіл по праці (а в дійсності оплата праці у відповідності з кількістю і якістю) і матеріальне забезпечення людей похилого віку і непрацездатних – це два різних принципи.
Отже, неправильно було б говорити про пряме безпосереднє використання принципу розподілу по праці і пенсійному забезпеченню.
Але про це не доводиться говорити ще й тому, що в пенсійному забезпеченні принцип „по праці" (має на увазі минулі час і працю) є дійсним, але далеко не єдиним критерієм, за яким визначається право на пенсію і її розмір.
На відміну від оплати праці, яка визначається безпосередньо за кількістю і якістю, в пенсійному забезпеченні працівників і службовців враховується не тільки минула праця, але й причини інвалідності (трудове каліцтво, загальне захворювання і т.д.), ступінь інвалідності, сімейний стан пенсіонера та інші критерії.
Одним із основних відображень принципу розподілу по праці в сфері пенсійного забезпечення є те, що, за загальним правилом, право на пенсію робітникам, службовцям та їх сім’ям надається тільки за наявності стажу.
В деяких зарубіжних країнах, що закріплено конституціями та законами, передбачена нова правова установа - „пенсії при не повному стажі” по старості, по інвалідності, і по випадку втрати годувальника. І тут право на пенсію ставиться у залежності від наявності трудового стажу.
З точки зору призначення принципу розподілу по праці, особливо важливим є встановлення пенсійної пропорційності між подовженістю трудового стажу і розміром пенсії.
В сфері пенсійного забезпечення по старості, інвалідності і на випадок втрати годувальника, пенсії при неповному стажі отримали в Європі широке розповсюдження.
Законодавство про пенсії за вислугу років не знає призначень пенсій при неповному стажі (не в такій мірі).
Пенсії при неповному стажі передбачені в законодавстві Болгарії, Румунії, Угорщині, Чехії.
У Болгарії робітникам і службовцям, які досягнули 60 років (чоловіки) або 55 років (жінки), але не мають повного стажу, пенсії призначаються при наявності у них не менше половини встановленого стажу, а в Румунії - не менше 10 років стажу (для пенсій по старості). Ці пенсії призначаються в розмірі, пропорційно до стажу.
Не можна не згадати про існуючий в Болгарії інший вид - неповні пенсії, які можна було 6 назвати „пенсіями при неповному віці”, а саме: робітники, звільнені при скороченні штатів, по хворобі, стаж 25 р. (чоловіки) або 20 р. (жінки), отримують при досягненні пенсійного віку пенсії в розмірі на 10% нижче встановлених норм.
В Угорщині неповні пенсії по старості і по інвалідності можуть призначатися при стажі не менше 10 р. і нараховуються не в прямій пропорції до стажу, а своєрідним методом: за кожний рік, що не досягнув до повного стажу, повна пенсія скорочується на 2%.
Розподіл по праці базується на основі двох критеріїв: не тільки кількості, але й якості праці. З цієї точки зору не можна не враховувати, що безперервна праця на одному підприємстві або закладі – більш дисциплінована, ритмічна, щільна, збагачена навичками, а саме, в силу своїх якостей. Вона буває також і більш відтворююча.
Таким чином, слід визнати, що надбавки до пенсій, нараховані за безперервний (строк) стаж роботи, (стаж безперервної роботи) на одному підприємстві або в закладі, також є „відбитком” принципу розподілу по праці.
В Болгарії і Чехії при визначенні пенсії по старості, по інвалідності і у випадках втрати годувальника нараховуються надбавки за тривалий загальний стаж, а надбавки за стаж до пенсій по старості і по інвалідності нараховуються за кожний рік стажу, починаючи з 1929 р.
В Румунії надбавки до пенсій по старості нараховуються за кожний рік роботи понад норму стажу.
Надзвичайно важливим виявом принципу розподілу по праці в сфері пенсійного забезпечення робітників і службовців є вирахування пенсій з індивідуального фактичного заробітку кожного даного робітника.
Хоча нарахування пенсій з індивідуального фактичного заробітку саме по собі вже забезпечує визначену співрозмірність пенсії з заробітком а, отже, з кількістю та якістю праці, однак ступінь цієї співрозмірності між пенсією і заробітком може бути різним.
Він залежить, в дійсності, від того, як вирішуються наступні питання:
1) які види заробітку враховуються при визначенні пенсії?;
2) за який термін враховується заробіток?;
3) який метод нарахування заробітку?
1) В заробітну плату для нарахування пенсії включаються всі види заробітку, на які нараховуються страхові внески, крім заробітку за надурочні роботи, за сумісництвом і всякого роду одноразових виплат.
Винагорода за вислугу років виплачується в деяких ведучих галузях народного господарства, хоча і носить одноразовий характер, все ж включається в заробітну плату, із якої нараховуються пенсії, не враховуючи такі одноразові виплати як, наприклад. компенсації за невикористану відпустку.
2) Стосовно питання про термін, за який враховується заробіток для нарахування пенсії за загальним правилом, встановлено, що береться середньомісячний заробіток за 12 останніх місяців перед зверненням за пенсією. Це загальне правило відповідає по суті двом вимогам: по-перше, повинен враховуватися заробіток, якого робітник досяг на час звернення за пенсією, який є характерним для даного робітника, з врахуванням стажу, кваліфікації.
По-друге, повинен враховуватися заробіток за досить довгий період праці, а не за короткий відрізок часу.
За Чеським законом пенсії нараховуються з середньорічного заробітку, який підраховується за останні 10 або 5 календарних років, на вибір працівника
За Болгарським законом пенсії по старості нараховуються за середньомісячним заробітком за будь-які 3 роки підряд і останніх 10 років трудового стажу, за вибором працівника, за 5 наступних років із 10 останніх років праці.
В Угорщині базою для нарахування пенсії є середньомісячний заробіток за останні 60 місяців.
У сучасній науці права соціального забезпечення, приймаючи до уваги:
1) структуру державної системи: чи переважають у ній соціальні послуги як такі (освіта, житло, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища і т.п.) або інші види соціального забезпечення;
2) джерела фінансування в області соціального забезпечення: чи робиться переважний наголос на суспільній допомозі (загальні податкові надходження) або на соціальному страхуванні (внески застрахованих) і ряд інших обставин, і узагальнюючи подібності і розходження систем соціального захисту країн Європейського Союзу,
...виділють (розрізняють) 4 основні моделі соціального захисту, що умовно названі в літературі (Л.П. Говорухіна, Є.І. Дорохова та ін):
1) континентальна модель;
2) скандинавська модель;
3) британська модель;
Середземноморска модель.
До континентальної моделі можна віднести системи соціального захисту, що склалися в таких країнах, як Німеччина, Франція, Австрія і Бельгія, що затрачають щодо багато коштів на соціальний захист. За континентальною моделлю основна увага акцентується на наданні допомог. Роль держави тут: у першу чергу – надання допомог одержувачам, а не організація соціальних послуг.
Найбільш типовими прикладами скандинавської моделі є Швеція, Фінляндія, Данія і Норвегія. Частка соціальних витрат у цих країнах дуже висока. Центральний елемент скандинавської моделі – це широка мережа суспільних послуг. На відміну від континентальної моделі, тут держава є головним суб’єктом надання соціальних послуг. Послуги (освіта, охорона здоров’я, турбота про дітей і пристарілих і т.п.) у більшості випадків організовуються муніципалітетами. Муніципальна автономія завжди була важлива в скандинавських країнах.
Британська модель характеризується приблизно рівним розподілом витрат на соціальне забезпечення між приватним сектором, основними елементами якого є підприємства і домашні господарства, і державою в особі центрального уряду і місцевих органів влади. Крім Великобританії дана модель знайшла застосування в Італії, Португалії і Люксембурзі.
Британська модель – це особлива комбінація універсалізму, з одного боку, і змішаної системи соцзабезпечення, з іншої.
Історичний розвиток британського соцзабезпечення – пояснення цьому унікальному змішанню структур різного типу. У Британії існує широко розвинута система охорони здоров’я, а також універсальна схема допомог сім’ям і схема інших допомог. З іншого боку, рівень допомог в універсальних системах досить низький, і вони регулярно доповнюються приватним страхуванням і перевіреними способами соціальної допомоги.
Перше (приватне страхування) стосується громадян у більш привілейованому положенні, а останнє відноситься до малозабезпечених людей.
До середземноморскої моделі можна віднести досить різноманітну групу країн: Іспанія, Португалія, Греція, Італія й Ірландія.
Основний зміст роботи системи соціального забезпечення середземноморскої моделі - спрямовано на соціальне страхування, представлене державою чи неурядовими організаціями, наприклад, профспілками. Хоча витрати на соціальну сферу в цих країнах і зросли за останнє десятиліття, намагаючись досягти середньоєвропейських, мережа соціального захисту не охоплює все населення.
Рівень основних допомог дуже низький і охоплює незначну кількість людей, тому частина населення покладається на неформальну і тіньову економіки, як засіб для виживання.
Сформовані в радянський період системи соціального захисту населення пострадянських держав (колишніх республік СРСР) на початку 90-х рр. минулого століття, коли приблизно половина соціальних витрат фінансувалася за рахунок позабюджетних фондів, функціонально виділених з державного бюджету, і половина – за рахунок держави – республіканського і місцевого бюджетів, дає підстави для віднесення їх до британської моделі соціального захисту.
На сьогодні ситуація в більшості країн СНД, в Україні змінилася докорінно – майбутнє за адресною соціальною допомогою і страховими фондами.
Висновок із питання
Вчені зарубіжних країн приділяють велику увагу розробці загальних проблем соціального забезпечення. В працях економістів, соціологів проведені дослідження суті соціального забезпечення, його основних форм, функцій.
Думка вчених зарубіжних країн по питанню про поняття соціального забезпечення є в вузькому розумінні, та в широкому.
Думка вчених зарубіжних країн по питанню про поняття соціального забезпечення є в вузькому розумінні, та в широкому.
Однодумці широкої трактовки поняття соціального забезпечення не єдині в своїх поглядах.
Дуже цікавим є трактування соціального забезпечення як частини соціальної політики. Подібний підхід характерний для всіх наукових досліджень зарубіжних вчених, які займаються питаннями соціального забезпечення, причому в деяких роботах соціальне забезпечення аналізується переважно з позиції соціальної політики.Значний інтерес викликає дослідження зарубіжними вченими функцій соціального забезпечення. Не дивлячись на різницю в підході до названого дослідження, у кожного автора можна знайти чимало раціонального.
В залежності від об’єкту впливу (того чи іншого елементу суспільної системи), функції поділяються на: економічну, політичну, ідеологічну.
Автори підручника по соціальному забезпеченню (1970, МОП) так трактують мету соціального забезпечення: „Система заходів, засобів сучасного суспільства направлена на централізацію „сліпих” несправедливостей природи і результатів економічної діяльності людей шляхом розумово-спланованої справедливості з відтінком щедрості і милосердя”.
Наведені визначення соціального забезпечення добре вписуються в Зміст теорії суспільства „загального блага” („держави добробуту"), основні положення якої широко використовуються в економічній і соціальній політиці, полягає в тому, що соціальне забезпечення покликане зменшити нерівність шляхом перерозподілу прибутків і надання джерел засобів існування з допомогою системи економічних заходів. Таке розуміння соціального забезпечення безпосередньо зв’язане з теорією „революції в прибутках”.
Найбільш чітке визначення соціального забезпечення є визначеннях У. Беверідже і Картхі, які схильні до постулатів теорії соціального партнерства і патерналізму і частково до теорії „революції в прибутках”.
В сфері соціального забезпечення в даний час за даними Міжнародної асоціації соціального забезпечення (МАСО) хоча б один вид соціального забезпечення існує в 125 країнах.
Не дивлячись на існуючі національні особливості, соціальному забезпеченню на сучасному етапі притаманні загальні риси: відсутність єдиної системи соціального забезпечення; обмежена сфера діяльності соціального забезпечення; соціальне забезпечення є не тільки загальним, а і всестороннім, так як гарантує трудящим соціальний захист при наступленні всіх соціальних ризиків. Однєю з рис соціального забезпечення є створення джерел фінансування соціального забезпечення з обов’язковою участю працюючих.
У принципах системи соціального забезпечення відбиваються найбільш істотні риси цих систем, які входять в зміст вказаних принципів.
Сучасний період характеризується процесом інтеграції правових форм соціального забезпечення у Європейських країнах:
Дослідження питань галузевого відношення норм про забезпечення в різних країнах у різних авторів проходять по-різному.
У сучасній науці права соціального забезпечення, приймаючи до уваги: структуру державної системи: чи переважають у ній соціальні послуги як такі (освіта, житло, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища і т.п.) або інші види соціального забезпечення та джерела фінансування в області соціального забезпечення: чи робиться переважний наголос на суспільній допомозі (загальні податкові надходження) або на соціальному страхуванні (внески застрахованих) і ряд інших обставин, і узагальнюючи подібності і розходження систем соціального захисту країн Європейського Союзу, розрізняють 4 основні моделі соціального захисту: континентальна, скандинавська, британська та середземноморска.
Дата: 2019-02-02, просмотров: 211.