Що ж характеризує сучасне соціальне забезпечення? Які його основні риси?
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

На сучасному етапі держава активно регулює відношення, які склалися в сфері соціального забезпечення.

Як пише Е.П. Кассірова: „Ціль політики державно-монополістичного регулювання в соціальній сфері - мобілізувати матеріальні ресурси для проведення політики соціального маневрування”.

В сфері соціального забезпечення в даний час за даними Міжнародної асоціації соціального забезпечення (МАСО) хоча б один вид соціального забезпечення існує в 125 країнах.

По окремих видах соціального забезпечення дані мають такий вигляд:

- в 113 країнах встановлені в законодавстві пенсії по старості;

- в 103 - пенсії по інвалідності від загального захворювання,

- в 101 - пенсії по втраті годувальника по тій же причині;

- в 122 – пенсії по інвалідності від трудового каліцтва і пенсії по втраті годувальника від трудового каліцтва;

- в 61 - допомога по хворобі і по вагітності і пологах;

- допомога по безробіттю існує в 35 країнах,

- сімейні допомоги введені в 57[8].

До теперішнього часу в більшості розвинутих країн створена широка нормативна база соціального забезпечення. В деяких країнах є кодекси соціального забезпечення (наприклад, Франція, ФРН).

Існує розгалужена мережа різного роду органів і служб соціального забезпечення з централізованою і децентралізованою системою управління.

В той же час не вдалося добитися реалізації багатьох важливих вимог соціальної програми, які лягли в основу Хартії соціального страхування 1961 р., яка прийнята V Всесвітнім конгресом профспілок.

Актуальність вимог в сфері соціального забезпечення була знову підтверджена в Хартії прав профспілок і соціально-економічних вимог трудящих на сучасному етапі, прийнятій на VIII Всесвітньому конгресі профспілок в 1973 р.

Хартії соціального забезпечення, прийнятій на Х Всесвітньому конгресі профспілок в 1982 р.

Не дивлячись на існуючі національні особливості, соціальному забезпеченню на сучасному етапі притаманні загальні риси:

1) Відсутність єдиної системи соціального забезпечення – воно відбувається в різних правових формах:

- державне соціальне страхування,

- системи національного соціального забезпечення,

- державне допомогоіснування,

- соціальне страхування від підприємства,

- системи профспілкового соціального забезпечення,

- господарська влада,

- відшкодування збитків від каліцтва,

- різного роду комерційні (приватні) системи соціального страхування і інші.

Приватні системи в право соціального забезпечення не включаються.

2) Обмежена сфера діяльності соціального забезпечення. Наявність різного роду правових форм матеріального забезпечення пристарілих, непрацездатних і безробітних не забезпечує загальності соціального забезпечення. Ось чому наведені дані про поширення окремих видів соціального забезпечення не можна розглядати відірвано від кола осіб, на які вони поширюються.

Так, соціальне страхування, яке є однією із основних форм матеріального забезпечення в багатьох країнах не поширюється на сільськогосподарських працівників, дрібних торгівців і ремісників, осіб вільних професій, студентів і учнів, робітників-емігрантів і на деякі інші категорії працюючих.

Необхідно також відмітити, що коло забезпечуваних за видами соціального страхування неоднакове. Так, наприклад, в США державним страхуванням по тимчасовій непрацездатності від загального захворювання охоплено не більше 20% найманих робітників, зайнятих в несільськогосподарському секторі економіки, а решта робітників, тобто 80%, надана особистому (індивідуальному) страхуванню або страхуванню від підприємства.

І.Т. Назаренко приводить цікаві дані по США, з яких видно, що „...на протязі десятиліть повоєнного періоду страхуванням на предмет пенсійного забезпечення по старості і інвалідності не було охоплено (по роках) від 3 до 9 млн. чоловік, або від 5 до 19% чисельності осіб найманої праці, по безробіттю ця цифра від 12 до 27% їх загальної чисельності, або від 9 до 16 млн. чоловік за рік. Поза системою виплати компенсацій в разі виробничого травматизму і професійних захворювань щорічно залишається 11–13 млн. робітників, або від 14 до 27% чисельності осіб найманої праці”.

Відсоток охоплення осіб найманої праці різного роду формами соціального забезпечення знижується також через складності діючого законодавства, яке навіть дослідники називали „законодавчими джунглями”, і жорстокі кваліфікаційні умови, які визначають право на той або інший вид соціального забезпечення.

Так, наприклад, для отримання пенсій по старості до кваліфікаційних умов, крім досягнення певного пенсійного віку і наявності страхового стажу встановленої тривалості в деяких країнах входить ценз з осідлості:

- Люксембург (15 років),

- Нова Зеландія (20 років),

- Фінляндія (5 років),

- Австралія (10 років),

- Ісландія, Данія (40 років) для повної пенсії.

Повна пенсія виплачується особам, які мають страховий стаж тривалістю, яка встановлена в законі. Законодавство окремих країн (Канада, Японія по системі національних пенсій і ін.) установило можливість отримувати в меншому розмірі (неповну) пенсію при мінімальному страховому стажі.

В багатьох країнах право на пенсію по старості залежить і від наявності трудового стажу. Так, згідно Закону про соціальне забезпечення 1975 р. в Англії встановлено, що при наявності всіх інших умов право на отримання повної пенсії по старості у робітника виникає тоді, коли його трудовий стаж складає не менше 24 страхових років і не виплачується зовсім, якщо вказаний стаж складає менше 1/4 даних років. Роки коливаються від 24 до 36 років і базуються на кількості пропрацьованих років, тобто 6 або 9 років.

В Фінляндії для отримання пенсії по старості по системі трудових пенсій по старості стаж повинен складати 40 років. Додатковою умовою згідно законодавства цієї країни є також залишення роботи для отримання пенсії по старості.

Вимоги трудового стажу встановлені в законодавствах Австрії, Люксембургу, Італії та інших країн.

3) Соціальне забезпечення є не тільки загальним, а і всестороннім, так як гарантує трудящим соціальний захист при наступленні всіх соціальних ризиків.

Так, наприклад, в США законодавство про допомоги по тимчасовій непрацездатності є в 5-ти штатах, допомога по вагітності і пологах виплачується робітницям залізничного транспорту і підприємств приватного сектору двох штатів - Нью-Джерсі і Каліфорнії.

В таких країнах, як ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург – дородова відпустка є факультативною. Як пише Ж. Пірон, її надання залежить від „її розсудливості”.

Крім того, тривалість відпустки по вагітності і пологах в зарубіжних країнах значно менша, ніж в нашій. Так, в США, ця допомога виплачуються від 6 до 12 тижнів, а в Еквадорі -8 тижнів (2 тижні до пологів і 6 тижнів після пологів); в Парагваї – 3 тижні до пологів і в тижнів після пологів; в Аргентині в залежності від категорії застрахованих тривалість виплати цієї допомоги від 30 до 45 днів допологової відпустки, в Швеції загальна тривалість виплати допомоги по вагітності і пологах складає 10 тижнів; на Гаїті максимальна тривалість виплати даної допомоги складає 30 днів.

Наявність всесторонності соціального забезпечення видно на прикладі забезпечення допомогами по безробіттю.

В правових державах забезпечується одне з найважливіших соціально-економічних прав людини - право на працю. Безробіття є неминучим супутником способу виробництва і постійно виявляє тенденцію до періодичного росту.

В Великобританії кількість офіційно зареєстрованих безробітних в січні 2004 р. склала 3 070 621 людину. Як пише А.Масленніков: „Це найвища цифра за всю історію країни. Вона означає, що в сьогоднішній Англії 13 із кожної сотні працездатних стоять біля порогів бірж праці”. В лютому число безробітних збільшилося і досягло за офіційними даними 3,3 млн. чоловік.

В Італії число безробітних складає 2,5 млн. чоловік, тобто 8,8% активного населення країни. Із цього числа безробітних 75% складають люди не старші 29 років, більше половини безробітних - жінки.

В США загальнонаціональний рівень безробітних досяг 10,8% робочої сили країни або більше 12 млн. чоловік. За даними профспілок - більше 15 млн. чоловік.

В Іспанії - більше 2 млн. безробітних.

В ФРН - 2,5 млн. чоловік.

У Франції - більше 2 млн. чоловік.

В цілому за даними Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) кількість безробітних зараз складає біля 15 мільйонів чоловік в країнах Західної Європи. І за прогнозом вона підросте до відмітки 16,5 млн. чоловік.

В США безробіття серед негритянського населення складає 17%, серед молоді - 21%, а серед негрів-підлітків - 45%.

Не дивлячись на ріст безробіття та існування його в усіх країнах, допомога по безробіттю видається тільки в 35 країнах.

Проте, навіть у цих країнах, де існує законодавство про допомогу по безробіттю, значна частина безробітних не має можливості отримувати ці допомоги через встановлені в законі умови їх отримання:

А) по-перше, значно скорочується кількість отримувачів цих допомог і збільшується незабезпеченість безробітних в результаті існування так званих „періодів чекання”, коли безробітному допомога не виплачується. В більшості країн такі періоди складають від 3 до 7 днів. Однак, в Канаді цей період дорівнює два тижні, в Гані - 30 днів;

Б) по-друге, допомога по безробіттю виплачується не на весь період безробіття, а тільки на певний період - від 8 до 36 тижнів в ропі.

В багатьох країнах допомога по безробіттю виплачується протягом 26 тижнів.

Так, в США допомога по безробіттю виплачується в 42 з 50 штатів не більше 26 тижнів, а число осіб, які не мали роботи 26 і більше тижнів недавно склало 15,9% від усієї чисельності безробітних, тобто від 5,5 млн. чоловік. Фактично кожний шостий безробітний залишився без джерела засобів існування і був змушений звертатися за отриманням допомоги по системі допомогоіснування. В США від 12 до 35% безробітних не мають роботи від 1 до 7 і більше місяців.

Щорічно від 800 тис. до 3,4 млн. чоловік залишаються без роботи протягом 27 тижнів і більше. Тому 32 млн. американців змушені жити виключно за рахунок програм соціального допомогоіснування з її бюрократичною процедурою перевірки статків і рівнем забезпечення нижче офіційно прийнятої межі бідності.

В Англії допомога виплачується, як правило, не більше 26 тижнів, а число осіб з тривалістю безробіття більше 26 тижнів складали 29,50 від загальної кількості безробітних. Це означає, що майже кожний третій безробітний із 849 тисяч безробітних Англії не отримував допомогу по безробіттю. Є всі підстави стверджувати, що число безробітних в Англії перевищило 3 млн. чоловік, тривалість безробіття збільшилася.

Такий висновок підтверджується даними А. Масленнікова про те, що замість п’яти безробітних, які претендували на кожне вільне місце в Англії, зараз кожну вакансію, яка з’являється, чекають одразу 52 чоловік.

Потрібно також врахувати той факт, що офіційна статистика значно зменшує правдиві розміри безробіття. Так безробітними вважаються тільки особи, зареєстровані на біржі праці, які активно шукають роботу і не відмовилися від будь-якої роботи, яку пропонують.

В США в число безробітних не включаються особи, які отримали заробіток в так званий період базовий (визначений законом період роботи перед настанням безробіття, менше певного розміру) по штатах від 1,5 до 11 тис. дол.

В більшості країн не вважаються безробітними сезонні робітники в період між сезонами, особи, звільнені за „погану поведінку” на роботі, особи, які перестали реєструватися на біржі праці і ін.

За даними члена комісії трудової статистики США Джанет Норвуд, „число зневірених робочих”, тобто ті, хто вже не шукає роботу, так як вважає це заняття безкорисним, складало 1,2 млн. найвищий рівень, коли бюро ввело цю нову категорію”.

4) Однєю з рис соціального забезпечення є створення джерел фінансування соціального забезпечення з обов’язковою участю працюючих.

За способом створення фінансової бази соціального забезпечення можна виділити дві групи країн:

- країни, в яких фонди соціального страхування і соціального забезпечення утворюються на потрійній основі: сплата страхових внесків самими застрахованими, підприємцями, виділення засобів державою;

- країни, де фонди соціального забезпечення створюються за рахунок особистих податкових надходжень з усіх громадян країни у віці від 18-21 р. до 63-65 р.

Однією з обов’язкових умов для отримання права на конкретний вид соціального забезпечення є страховий стаж, тобто встановлена в законодавстві тривалість сплати працюючими страхових внесків із своєї заробітної плати. Наведемо дані про страховий стаж для отримання пенсій по старості.

Перший спосіб фінансування соціального забезпечення характерний для більшості країн.

Що стосується другого, то він має поширення в таких країнах як Австралія, Нова Зеландія, Японія (система національних пенсій), Данія, Канада і.ін.

В Швеції по системі універсальних пенсій фонди створюються за рахунок внесків підприємців і держави.

Засоби підприємців, які направляються в ці фонди, з економічної точки зору є неоднорідними: частково вони складаються з втраченої в процесі первинного розподілу заробітної плати робітників; більша їх частина отримана через механізм ціноутворення, оскільки внески підприємців на соціальне страхування розглядаються ними як невиробничі витрати виробництва, і включаються в собівартість продукції, відповідно і в ціну товарів. Фактично вони також отримані з заробітної плати працюючих, але тільки в результаті повного розділу.

Нарешті, далеко не останню роль в створенні фінансової бази соціального забезпечення грає податкова система. Податковий тиск на рівень життя посилювався в замкнутих формах, тобто з допомогою непрямих податків, а перш за все шляхом росту податків на особисті прибутки трудящих, а не монополій.

І.Т. Назаренко наводить цікаві дані про посилення в США податкового тягара працюючих, пов’язаного з фінансуванням системи соціального страхування: „За чотири десятиліття функціонування цієї системи сума внесків працівників в страхові фонди збільшилась в 92 рази - з 600 млн. дол. в 1937 до 55,2 млрд. дол. в 1976 р. Переважну частину цієї суми – 44 млрд. дол., або 79% складають внески в федеральні фонди пенсійного забезпечення, з них більше 90% (40 млрд. дол.) -внески осіб найманої праці, а решта (4 млрд. дол.) - внески інших груп і категорій працюючих”.

Проте, природа способу виробництва не обмежується тільки відгородженням прибуткової вартості від витрат на соціальне забезпечення вище перерахованими активними способами. Капітал „змушує” фонди соціального забезпечення приносити додатковий прибуток.

Характерною особливістю останнього тридцятиріччя для більшості розвинутих країн є підвищення удільної ваги фондів соціального забезпечення у валовому національному продукті.

В середньому величина цих фондів складає 20% валового національного прибутку розвинутих держав (ФРН, Італія, Бельгія, Англія, США, Швеція, Франція і ін.) Використання 1/3 цих сум для кредитування підприємств і розвитку банківського кредиту стало повсякденною практикою.

Таким чином, соціальне забезпечення перетворилося в особливий механізм, який дозволяє зменшити необхідний продукт, який йде в індивідуальне користування працівників, і збільшити додатковий.

У принципах системи соціального забезпечення відбиваються найбільш істотні риси цих систем, які входять в зміст вказаних принципів.

1) Універсальність соціального забезпечення полягає в розповсюдженні його на всіх громадян незалежно від характеру їх роботи, національності, раси, статі, віросповідання, при наявності загальних умов для забезпечення різних категорій громадян.

Цей принцип також означає надання громадянам різного роду видів забезпечення, у всіх випадках втрати ними працездатності і втрати заробітку, а також в інших випадках визнаних суспільством (необхідність нести підвищені витрати).

Цей принцип законодавче закріплений в конституціях зарубіжних держав, нормах про права громадян на різні види забезпечення, а конкретизується в нормативних актах про соціальне забезпечення. Скоріш за все принцип універсальності можна прослідкувати тільки при аналізі норм кількох актів, де мова йде про види забезпечення.

Так в Болгарії, Німеччині, Польщі пенсійне забезпечення реалізується нормами, які є в законах про пенсії, інші види забезпечення пропонуються на основі норм спеціальних актів. Більш цього, надання допомоги по тимчасовій непрацездатності здійснюється згідно з одним актом, сімейних допомог - другим, обслуговуванням пенсіонерів - третім. Законодавство про соціальне забезпечення закордоном передбачає розвинуту систему видів забезпечення і обслуговування, яка відповідає рекомендаціям міжнародно-правових актів про соціальне забезпечення, а саме Хартії соціального забезпечення 1982 р.

Система видів соціального забезпечення працівників в зарубіжних країнах охоплює:

- пенсії по старості (по віку), по інвалідності, у випадку втрати годувальника, за вислугу років;

- допомога до тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах, на випадок народження дитини,

- сімейна допомога,

- допомога на похорони.

- соціальне обслуговування пенсіонерів і інвалідів.

В нормах, що закріплюють принцип універсальності, знаходить вираз теза про перевагу систем соціального забезпечення розвинутих країн. Для соціального забезпечення характерно те, що воно розповсюджується тільки на визначені категорії працівників і не охоплює, як правило, сільськогосподарських робітників, робітників дрібних підприємств, сезонних і тимчасових робітників, а також домашніх робітників.

До цього слід додати, що в соціальному забезпеченні у ряді держав має місце дискримінація жінок, зарубіжних працівників, національних меншин.

Наглядною перевагою систем соціального забезпечення зарубіжних країн перед нашою системою є різноманіття видів забезпечення. У деяких розвинутих країнах назва системи включає в себе навіть такі види забезпечення, як: допомога по вагітності і пологах, сімейна допомога і т.д.

Між іншим, сказане не означає, що в даний час всі працюючі в країнах забезпечуються по єдиних нормах. На сучасному етапі такий підхід не можливий з ряду об’єктивних причин. В країнах і тепер діють різноманітні нормативні акти про соціальне забезпечення робітників (службовців), кооперованих селян.

Відзначимо, що існуючі різновиди не несуть принципового характеру і є тимчасовими. В силу розвитку ці різниці поступово усуваються, утворюються можливості для переходу до єдиної умови і норм забезпечення. Так в більшості країн для робітників (службовців) і кооперованих селян вже встановлений єдиний пенсійний вік, єдині вимоги стажу, єдині розміри пенсії, допомога по тимчасовій непрацездатності, допомога на дітей і т. д.

2) Принцип забезпечення за рахунок державних і суспільних засобів означає, що працюючі забезпечуються з фондів, створених із внесків державних підприємств, кооперативів і дотацій від державного бюджету.

Цей принцип закріплений в конституціях країн у вигляді вказівок на фонди суспільного споживання як джерело забезпечення, а також на соціальне страхування як основу організації, правову форму утворення фондів соціального забезпечення.

В більшості країн працівники повністю звільнені від сплати внесків у фонди соціального забезпечення.

3) Принцип справедливого розподілу матеріальних благ і послуг, закріплений в конституціях зарубіжних країн, як вказівка на справедливий розподіл суспільних фондів потреб реалізується через норми галузевого законодавства про соціальне забезпечення.

Цей принцип знаходить відбиток в закріпленні в праві критерію розподілу матеріальних благ і послуг в сфері соціального забезпечення, розроблених на основі поняття справедливості.

Концепція справедливості в розподільчих відносинах розповсюджується на етичні погляди, основу яких утворюють рівність розподілу матеріальних і духовних благ. Будучи закріпленими в праві, ці погляди отримують державно-правову оцінку і в якості правових норм діють на поведінку людей.

Поняття справедливості має дві сторони:

1) справедливості в розподілі по праці,

2) справедливості в розподілі суспільних фондів

Справедливість в розподілі по праці виражена в потребі оплати праці кожному члену суспільства на основі точного обліку його внеску до суспільного виробництва.

Для виявлення критеріїв справедливості розподілу матеріальних благ і послуг в галузі соціального забезпечення необхідно виходити з наступного. Оскільки соціальне забезпечення не є розподілом ні по праці, ні по потребах, воно займає проміжок між цими двома способами розподілу і випробовує вплив кожного з них. Тому в справедливості розподілу в галузі соціального забезпечення отримали вираз елементи справедливості і на її зміст істотно впливають соціальні фактори.

Право, як регулятор розподілу, в своїх нормах вміщує основні критерії справедливості в сфері соціального забезпечення. В нормах права закріплюються наступні вимоги. При наданні основних видів забезпечення (пенсій, допомог по тимчасовій непрацездатності, по вагітності і пологах) дотримуються їх вимірів з заробітком забезпечених, а також з характером особливості їх праці. Для непрацюючих встановлюється такий рівень забезпечення, який гарантує кожному громадянину гідне людини існування. Ця вимога знаходить нормативний вираз в правилах про розміри пенсій і допомоги. Наприклад, за кордоном основний розмір пенсій взаємодіє з обліком трудової категорії, до якої відноситься робітник або службовець.

Одним із елементів дії принципу справедливості в соціальному забезпеченні є надання забезпечення з обліком складу сім’ї, що забезпечується. В соціально-демократичних країнах пенсійне забезпечення по старості (по віку, по інвалідності і т.д.) здійснюється з обліком кількості членів сім’ї, які знаходяться на утриманні працюючого.

Так, при наданні пенсії по старості (по віку) законодавство передбачає нарахування надбавок або в твердому розмірі, або в відсотковому відношенні (в залежності від числа утриманців). Відповідні надбавки нараховуються і до пенсій інвалідів 1 та 2 груп.

Принцип справедливості припускає не тільки облік досягнень, але стягнення щодо порушників трудової дисципліни.

Так, в Польщі робітники, які прогуляли без поважних причин хоча б один день протягом року забезпечуються допомогою по хворобі в розмірі на 25% нижче звичайного.

В Румунії робітники, які протягом 30 днів перед початком настання тимчасової непрацездатності здійснили дводенний прогул, не отримують допомоги за перші п’ять днів (календарних) хвороби. Якщо прогул продовжується 3 дні і більше допомога не виплачується за перші 7 календарних днів хвороби.

В Болгарії при невиході на роботу без поважних причин протягом 3-х днів без перерви або 5-ти днів з перервами протягом календарного року, переривається безперервний стаж.

4) Принцип участі працюючих в правлінні соціальним забезпеченням полягає в тому, що справою соціального забезпечення в країнах керують робітники, службовці і селяни з допомогою відповідних державних органів та громадських організацій.

Цей принцип отримав нормативне закріплення в статтях конституцій, в кодексах законів про працю, а також актах про соціальне забезпечення.

Загально-правовою основою участі працівників і їх самодіяльних організацій в правлінні справою соціального забезпечення виступають норми конституцій, що закріплюють основи демократії, участь суспільних організацій і громадян в правлінні державними і суспільними справами, в вирішенні політичних, господарських і соціально-культурних питань.

Порядок надання матеріального забезпечення і обслуговування в зарубіжних країнах характеризується простотою і доступністю, широким демократизмом. Вирішують ці питання, як правило, заклади державного управління, які входять в систему місцевих органів влади. У вирішенні питань соціального забезпечення беруть участь крім цього профспілки, а також суспільні органи на підприємствах, в закладах і сільськогосподарських кооперативах.

В деяких країнах складися свої форми участі робітників і службовців в здійсненні соціального забезпечення. Так, в Німеччині, Угорщині, забезпеченням за рахунок соціального страхування займаються профспілки.

В Болгарії, Румунії, Чехії профспілкові організації назначають і виплачують допомогу з фондів соціального страхування. Активну участь в соціальному забезпеченні селян-кооператорів приймають органи правління сільськогосподарськими кооперативами, ради (спілки) кооперативів, а також спеціально створені для цього кооперативні органи.

Правові форми соціального забезпечення також реалізуються через принципи.

Питання поняття, видів і змісту правових форм соціального забезпечення, їх місця в відповідних національних системах соціального забезпечення вченими зарубіжних країн вирішуються по-різному.

Під правовими формами соціального забезпечення більшість вчених розуміють організаційно-правові способи утворення фондів, призначених для соціального забезпечення і забезпечення із цих фондів.

В Болгарії. Німеччині, Румунії основними формами соціального забезпечення вважається соціальне страхування і соціальна допомога, в Польщі соціальне страхування, соціальна допомога і соціальна опіка, в Чехії - державне забезпечення, соціальне страхування і соціальна турбота.

Деякі розходження в найменуваннях правових форм соціального забезпечення і їх кількість можна пояснити як історичні особливості кожної з країн.

В цей час однотипність природи і функцій соціального забезпечення в усіх країнах дозволяє виявити загальні форми соціального забезпечення.

Аналіз законодавства країн показує, що в теперішній період актуальні акумуляції суспільних фондів, призначених для соціального забезпечення за рахунок прямих бюджетних асигнувань.

Звичайно, що в кожній з країн є особливості в законодавстві про створення фондів, про види і розміри забезпечення, про порядок його надання.

Основою правової форми соціального забезпечення є державне соціальне страхування.

В зарубіжних країнах ним охоплені всі трудящі. Але різного роду особливості в середині соціального страхування ще зберігаються (декілька програм забезпечення).

Так, в Болгарії соціальне страхування обіймає робітників і службовців, членів сільськогосподарських кооперативів, членів промислових кооперативів.

В Угорщині, Німеччині, Румунії страхування включає в себе формування фондів.

В деяких країнах ці фонди утворюються із коштів не тільки держави, підприємств, кооперативів, але й робітників.

В Чехії, страхові фонди для забезпечення і робітників, і службовців, і членів сільськогосподарських кооперативів (а в Болгарії - для забезпечення робітників і службовців) утворюються цілком із коштів держави, підприємств і кооперативів. В Угорщині в їх утворенні приймають матеріальну участь робітники і службовці, в Румунії - кооперативні селяни, а в Німеччині - всі названі категорії робітників (робітники, службовці і кооперативні селяни).

Існує деяка своєрідність і в видах забезпечення по соціальному страхуванню. В більшості країнах виплата пенсії проводиться за рахунок фондів соціального страхування. В порівнянні, в Україні пенсійне забезпечення деяких категорій реалізується за рахунок коштів державного бюджету. В Німеччині і в Румунії на основі внесків робітників здійснюється їх додаткове забезпечення.

Таким чином, соціальне страхування є основною формою соціального забезпечення у всіх країнах. Але не можна не помітити, що в умовах ринку, особливо в період розвитку, соціальне страхування набрало нового змісту і дуже відрізняється від соціального страхування ранніх етапів.

Передусім, в зарубіжних країнах фонди соціального страхування утворюються в основному із внесків державних підприємств і коштів державного бюджету і представляють собою суспільні фонди споживання. Такий спосіб формування страхових фондів невідомий східним державам.

В Угорщині робітники платять в страхові фонди 3-10% заробітної плати незалежно від її величини, в Німеччині - від 10% заробітної плати до 600 марок в місяць. Страхові внески робітників в розвинутих країнах складають 7,4% (в США), до 21,75% (в Нідерландах) заробітної плати.

До форм соціального забезпечення, безпосередньо заснованих на коштах держави, можуть відноситися:

- соціальна допомога (Болгарія) і суспільне забезпечення (Нідерланди),

- державне забезпечення (Чехія) та ін.

Загальним критерієм, що дозволить обмежити соціальне страхування від забезпечення із коштів державного бюджету, є спосіб формування фондів, що лежать в основі кожної із цих форм.

Якщо фонди соціального страхування утворюються відрахуванням із коштів підприємств, закладів іорганізацій (а в деяких країнах і із заробітної плати застрахованих), а також дотацій із бюджету держави, то фонди іншої форми соціального забезпечення - безпосередньо з бюджету.

Крім того, розширення цих форм соціального забезпечення є зв’язок забезпечення із трудовим відношенням. Якщо для забезпечення по соціальному страхуванню даний зв’язок звичайно необхідний, то для забезпечення з безпосереднього бюджету він в багатьох випадках непотрібний. Далі правові форми соціального забезпечення можуть відрізнятися по видах.

На попередніх етапах розвитку держави способи утворення фондів, призначених для соціального забезпечення, здійснювали вплив на характер і зміст правовідносин по наданню окремих видів забезпечення цих фондів. Значно відрізнялися один від одного види і розміри забезпечення, умови і забезпечення, його надання і т.д.

Розвиток соціального забезпечення об’єктивно привів до усунення основних відмінностей в забезпеченні окремих прошарків і груп робітників, до зближення умов і рівня їх забезпечення.

В зв’язку з цим правові форми соціального забезпечення придбали інший зміст - вони впливово зблизились, і в той же час процес утворення єдиної системи соціального забезпечення в кожної із країн значно зменшився.

В залежності між способами формування фондів і особливостями правовідносин (по пред’явленню забезпечення із них). І, хоча зв’язок між способами і джерелом утворення фондів соціального забезпечення і змістом правовідносин по розподілу форм іще зберігається, він вже не має такого рішучого значення як це було раніше.

Сучасний період характеризується процесом інтеграції правових форм соціального забезпечення у Європейських країнах:

- утворення єдиних фондів забезпечення,

- утворення правових норм, які регулюють забезпеченням.

Дата: 2019-02-02, просмотров: 299.