Системі права в різного типу країнах притаманна єдність, яка передує її змісту, спільності системи і структури суспільних відносин.

Отже, формування права соціального забезпечення характерне не тільки для України, але й для інших країн.

В цей же час у кожній із цих країн розвиток галузей права соціального забезпечення відбувається в конкретних умовах під впливом специфічних спільних відносин даної країни, в рамках національної правової системи.

Протягом довгого часу в правовій науці зарубіжних країн існувала думка, що відношення по соціальному забезпеченню робітників і службовців, їх сімей:

- за рахунок коштів державного соціального страхування складають предмет трудового права,

- по забезпеченню громадян за рахунок прямих бюджетних асигнацій - предмет адміністративного права,

- по забезпеченню кооперативних селян за рахунок децентралізованих фондів - предмет сільськогосподарсько-кооперативного права.

В свій час подібні погляди були після перемоги революцій (90-х рр. хх ст.) в багатьох країнах Середньої і Східної Європи: соціальне страхування розповсюджувалось, перш за все, на робітників і службовців, а законодавство про соціальне страхування складало частину трудового права. Крім цього, відбувалося диференційоване забезпечення службовців державного апарату не безпосередньо з бюджету держави, а членів сільськогосподарських кооперативів - за рахунок кооперативних коштів.

Було організовано правові системи (форми) соціального забезпечення, внаслідок чого виникли в їх рамках суспільні відносини, що раніше регулювалось нормами різноманітних галузей права.

В основі цього лежали причини соціально-економічного характеру:

- значна різноманітність між формами особистості і формами організацій,

- суспільної праці,

- класами і соціальними прошарками,

- містами і селами,

- фізичною і розумовою працями,

- відповідна незрілість відносин, які склалися при розподілі фондів суспільного вживання, як нової форми розподілу.

Поступовий рух держави привів до глибокої зміни в усіх сферах суспільного життя: підвищення ступеня зрілості і розвитку суспільних відносин, подальша їх диференціація, інтеграції однопорядкових відносин і т. д. В області соціального забезпечення відбулися консолідація суспільних відносин до значної уніфікації відповідного законодавства.

На базі вивчення загальних проблем соціального забезпечення ряд вчених-юристів зарубіжних країн прийшли до висновку про формування нової галузі права – соціального забезпечення.

Одним із перших ідею самостійності права соціального забезпечення висунув Л. Пісца в монографії „Соціальне забезпечення в соціалістичному суспільстві” (1964 р.).

На його думку, аргументи на користь такої ідеї приводять до наступного:

- в багатьох країнах видані власні норми про соціальне забезпечення кооперативних селян, які тісно пов’язані з нормами про соціальне забезпечення робітників і службовців,

- запропоноване соціальне забезпечення, незалежне від виду виконання роботи, якщо непрацездатність або смерть наступила при виконанні службових обов’язків, на військовій службі,

- право на декілька видів соціального забезпечення не має ніякого зв’язку з трудовим відношенням або з іншим видом трудової діяльності.

Крім цього, Л. Пісца вказує на деякі риси, які відрізняють суспільне відношення по соціальному забезпеченню від сільськогосподарсько-кооперативних відносин.

Незважаючи на кількість вагомих аргументів в користь права соціального забезпечення, що висунув Л. Пісца, його позиція представлена недостатньо здійсненою. Так, немає чіткості у визначенні меж галузі, недостатньо повно дано характеристику його юридичним ознакам (метод, принципи і т.д.), право соціального забезпечення не відмежоване від адміністративного права.

Значний внесок в дослідження проблеми самостійності права соціального забезпечення був зроблений на міжнародному симпозіумі в Парижі в 1966 р.

Автори дискусійного матеріалу - чехословацькі вчені Я. Колоушек, К. Пінц, І. Томега, В. Вергайнер - прийшли до висновку про самостійність права соціального забезпечення, наводячи відмежування його від трудового і адміністративного права.

На їх думку, право соціального забезпечення відрізняється від трудового права, передусім, правовим регулюванням, а від адміністративного права - правовим становищем суб’єктів в правових відносинах.

Ідеї, висловлені учасниками паризького симпозіуму, в тому числі вченими, здійснили вагомий вплив на розвиток наукової думки в сфері права соціального забезпечення.