Стандарти у сфері соціального забезпечення

Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Стандарти у сфері соціального забезпечення.

Тема 9. Соціальне забезпечення в сучасних соціально-правових державах. Концепція соціального забезпечення Європейської Спільноти.

План лекції

Вступ...............................................................................................................3

1. Загальнотеоретична характеристика міжнародно-правових стандартів у сфері соціального забезпечення............................................................................4

2. Соціальне забезпечення в сучасних соціально-правових державах....16

3. Концепція соціального забезпечення Європейської Спільноти: її зміст............................................................................................................................42

Висновок........................................................................................................51

Вступ

Мета лекції: засвоєння теоретичних положень міжнародного права соціального забезпечення.

Вирішуючи одну з національних проблем в державі - побудову соціального суспільства, необхідно сконцентрувати свою увагу на наступних чинниках.

Вироблення єдиного джерела законодавства соціального захисту, що надасть можливість зрозуміти суть соціального захисту, допоможе усвідомити, що саме мається на увазі в тій чи іншій сфері під соціальним захистом. Це пов’язано з відсутністю міжнародного визначення соціального забезпечення: в міжнародних нормативних актах, а також в актах, прийнятих Європейською Спільнотою, щодо соціальної політики цей термін трактується по-різному. Інколи в протиріч один одному. Не можна забувати і про матеріальну сторону проблеми, адже різнобічне використання одного й того ж інструменту приведе до перекручень та недоречних наслідків, а це в кінцевому результаті спотворить весь соціальний захист. Ось чому потрібно виробити єдиний кодифікований акт в соціальній сфері.

Штрихом у створенні національної системи соціальної політики повинна бути відповідь на питання: чи вбере концепція соціального захисту всі види допомог та виплат, чи можливо одне зможе виключити інше, а можливо, вони зможуть взаємозамінюватися? Важливість даного роз’яснення полягає у різноманітності внутрішньодержавних нормативних актів, які не співпадають з міжнародне правовими договорами, а інколи суперечать їм. Тому вищі державні органи повинні стати на шлях упорядкування та відшліфування нашого внутрішнього законодавства відповідно вимог міжнародних актів.

Потрібно лише вибрати одну єдину систему соціального захисту, яка найбільш повно б відображала інтереси людей, вдосконалити її прогресивними нормами з інших систем і надати їй загальнодержавного. Вихідною концепцією для ідеальної повинна бути та, котра отримає найвище міжнародне визнання, яка побудована на засадах консенсусу, яка увібрала в себе всі принципи права соціального забезпечення.

У побудові національної системи соціального захисту особливу увагу потрібно звернути на права людини, які черпають свої критерії як з міжнародних актів, так і з соціальних систем.

Потрібно зосередити основну увагу у побудові загальноприйнятого для Європи принципового соціального захисту на тих джерелах, які містять в собі прогресивні міжнародні та внутрішньодержавні акти. Але все де таки повинна бути пріоритетність міжнародних договорів.

У третьому тисячолітті Україна повинна докорінно змінити соціально-економічні відносини, а звідти систему соціальних цінностей. І це не примха долі чи здійснення добрих побажань. Це є наслідком дії об’єктивних процесів, що керуються економічними законами, про які не можна забувати.

Середземноморска модель.

До континентальної моделі можна віднести системи соціального захисту, що склалися в таких країнах, як Німеччина, Франція, Австрія і Бельгія, що затрачають щодо багато коштів на соціальний захист. За континентальною моделлю основна увага акцентується на наданні допомог. Роль держави тут: у першу чергу – надання допомог одержувачам, а не організація соціальних послуг.

Найбільш типовими прикладами скандинавської моделі є Швеція, Фінляндія, Данія і Норвегія. Частка соціальних витрат у цих країнах дуже висока. Центральний елемент скандинавської моделі – це широка мережа суспільних послуг. На відміну від континентальної моделі, тут держава є головним суб’єктом надання соціальних послуг. Послуги (освіта, охорона здоров’я, турбота про дітей і пристарілих і т.п.) у більшості випадків організовуються муніципалітетами. Муніципальна автономія завжди була важлива в скандинавських країнах.

Британська модель характеризується приблизно рівним розподілом витрат на соціальне забезпечення між приватним сектором, основними елементами якого є підприємства і домашні господарства, і державою в особі центрального уряду і місцевих органів влади. Крім Великобританії дана модель знайшла застосування в Італії, Португалії і Люксембурзі.

Британська модель – це особлива комбінація універсалізму, з одного боку, і змішаної системи соцзабезпечення, з іншої.

Історичний розвиток британського соцзабезпечення – пояснення цьому унікальному змішанню структур різного типу. У Британії існує широко розвинута система охорони здоров’я, а також універсальна схема допомог сім’ям і схема інших допомог. З іншого боку, рівень допомог в універсальних системах досить низький, і вони регулярно доповнюються приватним страхуванням і перевіреними способами соціальної допомоги.

Перше (приватне страхування) стосується громадян у більш привілейованому положенні, а останнє відноситься до малозабезпечених людей.

До середземноморскої моделі можна віднести досить різноманітну групу країн: Іспанія, Португалія, Греція, Італія й Ірландія.

Основний зміст роботи системи соціального забезпечення середземноморскої моделі - спрямовано на соціальне страхування, представлене державою чи неурядовими організаціями, наприклад, профспілками. Хоча витрати на соціальну сферу в цих країнах і зросли за останнє десятиліття, намагаючись досягти середньоєвропейських, мережа соціального захисту не охоплює все населення.

Рівень основних допомог дуже низький і охоплює незначну кількість людей, тому частина населення покладається на неформальну і тіньову економіки, як засіб для виживання.

Сформовані в радянський період системи соціального захисту населення пострадянських держав (колишніх республік СРСР) на початку 90-х рр. минулого століття, коли приблизно половина соціальних витрат фінансувалася за рахунок позабюджетних фондів, функціонально виділених з державного бюджету, і половина – за рахунок держави – республіканського і місцевого бюджетів, дає підстави для віднесення їх до британської моделі соціального захисту.

На сьогодні ситуація в більшості країн СНД, в Україні змінилася докорінно – майбутнє за адресною соціальною допомогою і страховими фондами.

Висновок із питання

Вчені зарубіжних країн приділяють велику увагу розробці загальних проблем соціального забезпечення. В працях економістів, соціологів проведені дослідження суті соціального забезпечення, його основних форм, функцій.

Думка вчених зарубіжних країн по питанню про поняття соціального забезпечення є в вузькому розумінні, та в широкому.

Однодумці широкої трактовки поняття соціального забезпечення не єдині в своїх поглядах.

Дуже цікавим є трактування соціального забезпечення як частини соціальної політики. Подібний підхід характерний для всіх наукових досліджень зарубіжних вчених, які займаються питаннями соціального забезпечення, причому в деяких роботах соціальне забезпечення аналізується переважно з позиції соціальної політики.Значний інтерес викликає дослідження зарубіжними вченими функцій соціального забезпечення. Не дивлячись на різницю в підході до названого дослідження, у кожного автора можна знайти чимало раціонального.

В залежності від об’єкту впливу (того чи іншого елементу суспільної системи), функції поділяються на: економічну, політичну, ідеологічну.

Автори підручника по соціальному забезпеченню (1970, МОП) так трактують мету соціального забезпечення: „Система заходів, засобів сучасного суспільства направлена на централізацію „сліпих” несправедливостей природи і результатів економічної діяльності людей шляхом розумово-спланованої справедливості з відтінком щедрості і милосердя”.

Наведені визначення соціального забезпечення добре вписуються в Зміст теорії суспільства „загального блага” („держави добробуту"), основні положення якої широко використовуються в економічній і соціальній політиці, полягає в тому, що соціальне забезпечення покликане зменшити нерівність шляхом перерозподілу прибутків і надання джерел засобів існування з допомогою системи економічних заходів. Таке розуміння соціального забезпечення безпосередньо зв’язане з теорією „революції в прибутках”.

Найбільш чітке визначення соціального забезпечення є визначеннях У. Беверідже і Картхі, які схильні до постулатів теорії соціального партнерства і патерналізму і частково до теорії „революції в прибутках”.

В сфері соціального забезпечення в даний час за даними Міжнародної асоціації соціального забезпечення (МАСО) хоча б один вид соціального забезпечення існує в 125 країнах.

Не дивлячись на існуючі національні особливості, соціальному забезпеченню на сучасному етапі притаманні загальні риси: відсутність єдиної системи соціального забезпечення; обмежена сфера діяльності соціального забезпечення; соціальне забезпечення є не тільки загальним, а і всестороннім, так як гарантує трудящим соціальний захист при наступленні всіх соціальних ризиків. Однєю з рис соціального забезпечення є створення джерел фінансування соціального забезпечення з обов’язковою участю працюючих.

У принципах системи соціального забезпечення відбиваються найбільш істотні риси цих систем, які входять в зміст вказаних принципів.

Сучасний період характеризується процесом інтеграції правових форм соціального забезпечення у Європейських країнах:

Дослідження питань галузевого відношення норм про забезпечення в різних країнах у різних авторів проходять по-різному.

У сучасній науці права соціального забезпечення, приймаючи до уваги: структуру державної системи: чи переважають у ній соціальні послуги як такі (освіта, житло, охорона здоров’я, охорона навколишнього середовища і т.п.) або інші види соціального забезпечення та джерела фінансування в області соціального забезпечення: чи робиться переважний наголос на суспільній допомозі (загальні податкові надходження) або на соціальному страхуванні (внески застрахованих) і ряд інших обставин, і узагальнюючи подібності і розходження систем соціального захисту країн Європейського Союзу, розрізняють 4 основні моделі соціального захисту: континентальна, скандинавська, британська та середземноморска.

Це можна пояснити так.

Вироблення єдиних понять джерел законодавства соціального захисту - допоможе зрозуміти суть соціального захисту, усвідомити, що саме розуміють у тій чи іншій країні під соціальним захистом.

Також це пов’язане з відсутністю міжнародного визначення поняття соціального забезпечення: в міжнародних нормативних актах, а також в актах, прийнятих Європейською Спільнотою щодо соціальної політики, цей термін трактується по-різному, інколи заперечуючи один одного. Не можна забувати і про матеріальний бік проблеми, адже різнобічне використання одного і того ж інструмента призведе до перекручень та недоречних наслідків, а це в кінцевому результаті спотворить весь соціальний захист. Ось чому потрібно виробити єдину концепцію соціального захисту Європи.

Звичайно ж, не можна сказати, що усі зміни так по-різному трактуються, окремі аспекти все ж таки співпадають у деяких європейських країнах.

Так, наприклад, трактування терміну страхування з Конвенції №102 Міжнародної Організації Праці знайшли своє відображення в деяких законодавчих актах Європейських держав. Це страхування, які пов’язані з медичним обслуговуванням, безробіттям, старістю, каліцтвом на роботі, інвалідністю тощо.

Як бачимо, міжнародні європейські органи почали виробляти єдину термінологію одного реального змісту, який вкладений у дане поняття, та однакового застосування в практичній діяльності. Останнім часом стало можливим, завдяки цьому, застосування важливих нормативів ЄС, а саме №1408/71, який за своїми принципами почав вписуватися у весь об’єм нормативних актів. І це дуже важливий крок до вироблення єдиної концепції соціального забезпечення в Європі.

Наступним штрихом у створенні міжнародної системи соціальної політики повинна бути відповідь на запитання: чи включатиме концепція соціального захисту всі види допомог та виплат, чи, навпаки, один заперечуватиме інший, а чи, може, вони взаємозамінюватимуться?

Важливість даного роз’яснення полягає у різноманітності національних систем, внутрішньодержавних нормативних актів, які не співпадають з міжнародно-правовими договорами, а інколи й суперечать їм. Тому вищі державні органи країн Європейської Спільноти повинні впорядкувати та відшліфувати своє внутрішнє законодавство відповідно до вимог міжнародних актів, включити до нього поняття допомоги безробітним, яке в деяких країнах Європи не вважають частиною системи соціального захисту, а усунути деякі виплати, які не повинні входити у концепцію соціального захисту, наприклад, оплата за навчання.

Звичайно, з цим можна погоджуватися, це можна заперечувати, але зрозуміло одне: без єдиного підходу, консенсусу не буде.

Звернемося ще до одного моменту. У деяких державах соціальна допомога поряд з іншими виплатами, які забезпечують мінімальні засоби для існування (наприклад, прожитковий мінімум), входить у систему соціальної політики держави, а в деяких - ні. Як бути в такому випадку?

Адже існують держави з різним розвитком економіки, з різним валовим доходом, з різним рівнем благополуччя громадян. І це не є тимчасовим явищем. Звичайно, всі мріють про європейське благополуччя, але це утопія, а тому, доки існує дана диференціація, єдиного підходу до соціального захисту в Європі не обминути. І цього, перш за все, вимагає не юриспруденція, а демографія у поєднанні з економічною та соціальною політикою, в оболонці яких і проходять законодавчі процеси.

Але ні в якому разі не потрібно вдаватись до крайнощів і враховувати всі нюанси та особливості кожної країни. Та, зрештою, це нікому не потрібно, і на практиці це зробити практично неможливо. Треба лише вибрати єдину систему соціального захисту, яка найповніше відображала б інтереси людей, вдосконалити її прогресивними нормами з інших систем і надати їй міжнародного статусу. Вихідною концепцією для ідеальної повинна бути та, яка отримає найвище міжнаціональне визнання, яка побудована на засадах консенсусу, яка увібрала в себе всі принципи права соціального забезпечення.

У побудові міжнаціональної системи соціального захисту в Європі особливу увагу потрібно звернути на джерела законодавства, які беруть вимоги як з міжнародно-правових актів, так і з соціальних систем.

Перш за все, до уваги потрібно взяти міжнародні договори, які були прийняті у даній галузі. Також значне місце повинні зайняти конституційні норми, які відносяться до соціального захисту, а особливо ті статті, які торкаються основних прав та свобод людини. Адже будуючи громадянське правове суспільство, ми повинні закласти в його основу права людини, значну частину з яких складають соціальні права, в тому числі і право на соціальний захист, яке поглинає в себе право на здоровий спосіб життя, право на їжу, право утворювати профспілки та вступати до них, право на працю, право на справедливу платню, розумне обмеження робочих годин, право на медичне обслуговування, право на адекватний стандарт життя (включаючи соціальне обслуговування) та освіту, а також багато інших прав, без яких у наш час індустріальних революцій та екологічних криз людині не вижити. І цей перелік не може бути вичерпним, адже життя не стоїть на місці, суспільство розвивається і тим самим створює собі проблеми, вийти з яких допоможе соціальний захист.

Також у побудові єдиної системи соціального забезпечення неможливо не торкнутися положень, які організовують та координують всю політику захисту. І це питання буде дуже болючим, адже боротьба за владу - це політика, а при політичних баталіях, як правило, найбільше страждає населення. Ось чому в даному питанні потрібно бути обережним, особливо при розподілі влади між центральними та місцевими органами влади.

Європейська Спільнота у виробленні концепції соціального захисту повинна використати не тільки документи, які прямо стосуються соціального забезпечення, а й ті, які охоплюють інші сфери життя, і тим самим створюють грунт для дії та застосування норм соціального захисту.

Що ж мається на увазі? Це статути, адміністративні акти, акти органів управління, колективні договори, контракти про прийом на роботу (трудові договори), закони та декрети, які стосуються підприємництва, та інші нормативні акти, які зачіпають державний і приватний бізнес, а в кінцевому результаті - соціальний захист.

Ось чому у побудові загальноприйнятого для Європи соціального захисту потрібно зосередити основну увагу на тих джерелах, які містять у собі прогресивні міжнародні та внутрішньодержавні акти. Але все ж таки повинна бути пріоритетність міжнародних договорів.

Чому саме міжнародні договори повинні стати основним джерелом? Це пов’язано з наявністю багатьох розбіжностей між окремими країнами-членами Спільноти, з одного боку – у сфері систем захисту державних службовців і з другого - у сфері приватного бізнесу, і таких прикладів чимало. Тільки міжнародні договори можуть скасувати ці розбіжності.

Наступне, на чому пропонуємо зупинитися у виробленні єдиної концепції соціального захисту в Європі, - це адміністративна організація, тобто створення єдиної структури законодавчих, виконавчих та судових органів у сфері соціального забезпечення, які здійснювали б політику захисту, виробляли б плани та забезпечували б заходи щодо покращання соціального становища людей, координували б та організовували б діяльність держав-членів Європейської Спільноти, контролювали б та перевіряли б звітність, а також у випадку необхідності у взаємодії з міжнародними судами захищали б порушені права та свободи осіб, надавали б консультації, роз’яснення з прийняття, зміни та використання законодавства з даних питань.

На цей аспект потрібно звернути особливу увагу не тільки задля кращої організації управління та контролю, а й для вироблення єдиних підходів у підготовці кадрів для даної системи. Адже службовцями, які будуть працювати у цій галузі, повинно керувати не тільки матеріальне заохочення, а й внутрішні переконання та загальнолюдські цінності. Їм доведеться обслуговувати і допомагати людям, з якими доля була не милостива калікам, хворим, сиротам, тим. хто вимагає не тільки матеріальної допомоги, але й співчуття та розуміння.

Потреба вироблення однієї системи органів управління та контролю пояснюється ще одним фактом. Досліджуючи дану проблему, не можна не побачити негативної тенденції тих країн, у яких використовують декілька напрямків соціального захисту. Де функціонує декілька систем органів, дуже часто можна спостерігати різноманітне тлумачення державної політики соціального забезпечення, що в кінцевому результаті призводить до неминучих наслідків. Складається ситуація: скільки адміністрацій – стільки ліній соціального захисту. А від цього страждають люди, яких відправляють з однієї інстанції до іншої, у яких одні вимагають одні довідки, а інші - інші, створюючи бюрократичні перепони, а разом з тим підриваючи авторитет самого соціального захисту, тому вважають логічним утворити єдину систему адміністративних органів, в коридорах яких не заблукала б людина, не залишилась б один на один зі своїми проблемами.

Отже, досвід аналізу та огляду систем організації соціального захисту дає можливість стверджувати про необхідність вироблення єдиної загальної концепції інфраструктури управління та контролю в даній галузі. Особливу увагу потрібно звернути на компетенцію міністерств, відомств, контрольно-наглядових та правоохоронних органів, чітко розмежувати її, а також налагодити діяльність засобів масової інформації щодо ознайомлення населення з їх правами та свободами і нарешті вдосконалити механізм фактичного застосування норм права соціального захисту.

Окремої уваги заслуговує сфера індивідуально-конкретного застосування. Потрібно в межах Європейської Спільноти визначитися з конкретними категоріями осіб, яким необхідно надавати допомоги та виплати. Бажано за доцільне усунути розбіжності між загальними системами страхування і системами страхування найманих працівників, а також між обов’язковим та добровільним страхуванням. Потрібно визначитися з довготривалою проблемою і припинити спекуляцію у виплаті допомог та пенсій. І таких неоднозначних ситуацій у сфері конкретного застосування норм права соціального захисту в реальному житті безліч. Тільки загальна концепція Європейської Спільноти допоможе їх усунути.

За останні роки особливої ваги набуває страхування як один з основних способів забезпечити своє подальше життя після нещасного випадку. Що це - передбачення чи готування до гіршого людини? А може, безсилля держави перед природою? Ні. Життя є життя, а тому ніхто не може передбачити майбутнього. І людина, і держава роблять спробу хоч як-небудь реагувати на „сюрпризи долі”. Ґрунтовний аналіз економіки країн Європи, а також соціологічні опитування, які проводилися в різних країнах, дають підстави стверджувати, що для соціального страхування відкрита дорога в Європейську Спільноту. Адже страхування вигідне як для держави, так і для особи. Але поряд зі всіма перевагами в страхуванні є ряд недоліків, які необхідно усунути на даному етапі. І основним недоліком є відсутність, а в деяких випадках недосконалість механізму регулювання страхових виплат відповідно до інфляційних процесів, до загального прожиткового мінімуму. Передбачають, що при переході до загальноєвропейського ринку праці і ринку товарів цей механізм буде вдосконалюватися пропорційно до зменшення інфляції, що зрештою сприятиме створенню єдиної системи страхування.

Досліджуючи проблему індивідуального застосування виплат та допомог згідно з правом соціального захисту, можна зіткнутися з різними системами випадків, після яких виникає обов’язок у держави видати ці виплати, а також у окремих випадках страхувань здійснити перерахунки.

Прикладом цього можуть бути допомоги безробітним або пристарілим. Виявилося складним у деяких країнах віднести ці виплати до сфери дії страхування і навпаки - не у всіх країнах страхування розповсюджується на пристарілих людей та на безробітних. Ці різнобічні тлумачення також необхідно усунути, виходячи з принципів всесторонності та всезагальності соціального захисту.

Торкаючись проблеми дискусій навколо всесторонності та всезагальності соціального захисту, деякі автори розглядають ці принципи у контексті національних традицій та ментальності кожної нації. Дехто з авторів, заперечуючи їм, стверджує, що це лише ширма і небажання заглянути в глибину проблеми. Звичайно, і з тими, і з іншими можна погоджуватись, і тим, і іншим можна заперечувати, але не погодитись і заперечити не можна тільки єдиному - якщо буде єдина загальноєвропейська концепція підходу до принципів, положень та систем соціального забезпечення та соціального страхування, ці розбіжності не виникатимуть.

Система фінансування дещо ускладнює проблему вироблення єдиного підходу до створення загальноєвропейського соціального захисту. Адже до побудови Європейської Спільноти країни підійшли з різним економічним становищем і, враховуючи їх різне географічне положення, не можна недооцінювати ті природні умови, в яких вони знаходяться. Також на фінансуванні значно позначилися наслідки екологічних катаклізмів, що в значній мірі поставило в різне матеріальне становище суб’єкти міжнародного права соціального забезпечення. Маючи все це на увазі, можна прийти до висновку, що фінансування, а також сплата членських внесків, потребує глибокого та детального вивчення.

У вирішенні цієї проблеми не обійтись без компетентної оцінки економістів, соціологів та інших спеціалістів. Але зараз вже зрозуміло одне: доки не буде вироблено диференційованого тарифу у єдиній системі фінансування, доки не визначено єдиних джерел надходження, доти фінансування не буде стабільним та ефективним, а отже, не буде досконалим сам соціальний захист.

І нарешті, хотілося б ще раз повернутися і зосередити увагу на юридичному захисті. Адже недостатньо тільки надати права та свободи особі, але й повинні бути також і певні реальні можливості для їх забезпечення, умови їх використання. Маємо на увазі ті юридичні процедури, які у випадку невиконання механізмом реалізації, сприяли б впровадженню принципів права соціального забезпечення в життя.

Тільки тоді, коли людина буде впевнена, що у випадку недотримання або незадоволення будь-якого її права у галузі соціального захисту їм допоможе компетентний орган, буде виконане основне завдання - забезпечення та захист людини.

Таким чином, на порозі третього тисячоліття Європейська Спільнота повинна докорінно змінити соціально-економічні відносини, а отже, систему соціальних цінностей. І це не примха долі чи здійснення добрих побажань. Це наслідок дії об’єктивних процесів, якими керують економічні закони, про які не можна забувати.

Адаптовані безтурботності, пересічні громадяни підійшли до тієї межі, після якої наступає або повна апатія, поєднана зі злочинністю або національне підняття, поєднане з відродженням традицій. Так ось, для того, щоб наступило останнє, Об’єднаній Європейській Спільноті потрібно докласти всіх зусиль для організації конструктивної сили, якою є впевненість у завтрашньому дні. А цю впевненість дасть людям захист і, як основний його прояв - соціальне забезпечення. Але забезпечення однакове для всіх і для кожного. А для цього і потрібно виробляти єдину концепцію соціального захисту в Європейській Спільноті.

Висновок із питання

Ставши на шлях побудови Європейської Спільноти, обравши за мету створення правового та демократичного суспільства, на перший погляд цілий ряд країн ніби усунув всі перешкоди на стратегічному шляху.

Але, беручи до уваги зростаючий інтерес державних союзників загальноєвропейських планів, враховуючи перехід країн на світові стандарти в економіці, а також маючи на увазі ті політичні прорахунки, які вже зроблені за цей короткий проміжок часу, викликає занепокоєння доля людини. Адже за грандіозними масштабами, за „геніальними” планами, за бажанням створити єдиний ринок праці можна не помітити те, заради чого все це створюється, і ці сумніви не є безпідставними.

Вони базуються, перш за все, на відсутності єдиної системи правового, головне - соціального захисту, і не тільки в кожній окремо взятій країні Європи, а й у Європейській Спільноті в цілому.

Існує також ще один бік проблеми. Через економічну кризу в другій половині сімдесятих, а також в останні роки, національні системи соціального захисту майже у всіх країнах опинилися під впливом нових політичних течій, і справді, системи, які існували роками, стали застарілими, такими, які не відповідають новим обставинам та вимогам часу.

Враховуючи всі ці обставини, а також маючи на увазі гасло, під яким йде людство: „Суспільство - для особи!”, потрібно винайти досконалу структуру підходу для вирішення всіх цих питань. А ключем повинно бути вироблення єдиних принципів права соціального забезпечення, єдиної концепції соціального захисту в Європі.

На які ж елементи соціального захисту потрібно звернути увагу.

Перш за все, це такі, які найповніше відображають загальний стан. Враховуючи думку теоретиків та практичних працівників, сучасне соціальне забезпечення і вироблення повної стратегічної лінії єдиної загальноєвропейської системи соціального захисту потрібно вдосконалювати за однією, принциповою структурою, в основу якої необхідно закласти генеральні інститути, положення, принципи та поняття соціальної політики.

Перш за все - це вироблення єдиного поняття джерела законодавства соціального захисту. По-друге – створення єдиної структури адміністративних органів, які забезпечували б діяльність всієї системи. По-третє - визначення сфери конкретного застосування соціального захисту, тобто чітке передбачення в законодавстві випадків, обставин та подій, після яких виникають, змінюються або припиняють дію правовідносини у сфері соціального забезпечення. По-четверте – необхідність однозначно визначитися з видами страхування та допомог після страхових випадків. По-п’яте - фінансування. На це потрібно звернути особливу увагу всіх країн Європи, адже без розумної фінансової політики будь-яка соціальна діяльність приречена на крах. По-шосте - це юридичний захист. Хоча тут у скептиків і може виникнути запитання: що ж за соціальний захист, який потребує захисту? Так, справді потребує. Адже ніхто з нас не застрахований від прямих бюрократичних вимог та перепон, від невмілого використання та застосування законодавства і, нарешті, від несправедливості, корупції, байдужості, недбалості та хабарництва.

На порозі третього тисячоліття Європейська Спільнота повинна докорінно змінити соціально-економічні відносини, а отже, систему соціальних цінностей. І це не примха долі чи здійснення добрих побажань. Це наслідок дії об’єктивних процесів, якими керують економічні закони, про які не можна забувати.

Висновок з теми

Права людини (класичні) були визнані набагато раніше за соціальні права, саме останні першими знайшли відбиття в міжнародних правових нормах. Так, наприклад, ще у Французькій Декларації 1793 року згадуються економічні та соціальні права.

Економічна необхідність примусила їх радитися між собою, що причинило появу перших конвенцій, у яких держави давали зобов’язання іншим державам стосовно прав своїх власних громадян.

Бернська конвенція 1906 р. проти праці жінок в нічну зміну, мала розглядатися, як перша багаторічна конвенція, що мала за мету захист соціальних прав.

Багато інших конвенцій буде пізніше створено Міжнародною організацією Праці (МОП), що заснована в 1919 р.

Також мав вплив папський Регит №10 від 1891 р., який наголошував на приватний та соціальний характер власності. Конвенція свободи від злиднів президента США Рузвельта споріднена з цією ідеєю.

Хоча Всесвітня декларація прав людини від 1948 року містила як громадські та політичні, так і соціальні, економічні та культурні права, дебати часів холодної війни знайшли відображення в розбіжності думок, щодо ролі держави в організації суспільства.

Міжамериканська Конвенція містить у так званому Сан-Сальвадорському протоколі 1988 року практично усі права, перераховані у МДЕСК, в КПЛ, а з іншого боку включено тільки положення про право на освіту. Інші соціально-економічні права увійшли до Європейського соціального статусу.

На регіональному рівні були підписані кілька конвенцій про стандарти соціально-економічних прав.

Можна згадати такі з них: Європейський статус (1961), включаючи два протоколи (1988 і 1991), Європейський Кодекс соціальної безпеки (1964); Сан-Сальвадорський протокол до Американської конвенції (1988); Арабська конвенція стандартів праці; Арабська конвенція стандартів соціальної безпеки (1971).

Право на працю є одним з основних, фундаментальних міжнародно-правових стандартівПраво на працю має кілька вимірів.

Тобто: право заробляти собі (гроші) на життя працею за своїм власним вибором, цей вимір включає право засновувати свою власну, незалежну форму працевлаштування, бізнесу; як і для всіх соціально-економічних прав, принцип відсутності дискримінації є важливим виміром права на працю. Він включає відсутність дискримінації під час вибору кандидатур на робоче місце, при винагороді праці та наданні можливостей просування, а також у відношенні до чужинців; політику працевлаштування. Право на працю інтерпретується європейськими державами, як зобов’язання держави здійснювати постійні зусилля для забезпечення повної зайнятості. Такі зусилля включають формування та запровадження політики сприяння зайнятості та сприяння програмам технічної та професійної освіти, спрямованої на полегшення працевлаштування; право на працю звичайно тлумачиться, як право не бути звільненим з роботи.

На відміну від інших соціально-економічних прав, право на їжу не набуло спеціального обов’язкового міжнародного документу, незважаючи на значення, яке має для міжнародної громадськості свобода від голоду. Проте, можна згадати, що більш широкий контекст, у якому право на їжу є істотним елементом - свобода від злиднів – був визначений прямо чи опосередковано низкою міжнародних документів.

Розуміння вимірів права на їжу, стандартів про безпеку їжі та знищення голоду недоїдання, подає, зокрема, ВХП – Всесвітня харчова програма, а також документи таких інституцій як: ХСГО - Харчова та сільськогосподарська організація, МФСР - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку, ЮНІСЕФ - дитячий фонд ООН, ВОЗ - Міжнародна організація охорони здоров’я, різного роду дослідження, що зараз проводяться.

Наступний стандарт - це освіта. У праві на освіту можна виділити 2 основних виміри: соціальний та вимір свободи.

Права людини кореняться у найбільших релігіях світу. Нещодавнє дослідження релігій з точки зору зв’язку із правами людини стверджує, що ВДПЛ підносить цінності, які посідають визначне місце у літературі головних релігій світу - Ісламу, Буддизму, Індуїзму, Християнства.

Порушення міжнародно-правовим стандартів принципу відсутності дискримінації відчутно залишаються однією з головних проблем у світі.

Усе ще необхідно приділяти пильну увагу впровадженню механізмів для боротьби з дискримінацією та розробці стандартів у цій сфері.

Однодумці широкої трактовки поняття соціального забезпечення не єдині в своїх поглядах.

На які ж елементи соціального захисту потрібно звернути увагу.

Контрольні питання:

1. Міжнародно-правові стандарти у сфері соціального забезпечення: історія їх становлення, сутність та закріплення в універсальних та регіональних актах.

2. Права на: працю, їжу та освіту: їх виміри, сутність за міжнародно-правовими стандартами у сфері соціального забезпечення.

3. Принципи визнання прав людини та відсутності дискримінації як міжнародно-правові стандарти у сфері соціального забезпечення. Поняття дискримінації за Конвенцією ООН про знищення усіх форм расової дискримінації.

4. Учення про соціальне забезпечення, його функції у зарубіжній науці. Теорії: суспільства „загального блага” („держави добробуту”), „революції у прибутках” та “соціального партнерства і патерналізму”.

5. Сучасні системи соціального забезпечення у зарубіжних країнах: характеристика загальних рис (засад).

6. Основні моделі соціального захисту: їх сутність, порівняльна характеристика.

7. Концепція соціального забезпечення Європейської Спільноти: сучасність та перспективи розбудови.

[1] Всесвітня декларація прав людини – далі за текстом – ВДПЛ.

[2] Конвенції з прав людини – далі за текстом – КПЛ.

[3] Міжнародний договір з економічних, соціальних, та культурних прав – далі за текстом – МДЕСК.

[4] Американська конвенція з прав людини – далі за текстом – АКПЛ.

[5] Міжнародний договір з економічних, соціальних, та культурних прав (МДЕСК) та Договір з громадських та політичних прав (МДГПП).

[6] Конвенція про знищення усіх форм расової дискримінації (далі - КЗРД).

[7] Конвенція про знищення усіх форм дискримінації жінок (далі - КЗДЖ).

[8] Ці цифри включають і ті країни, де ці види забезпечення поширені на вузьке коло осіб, наприклад, на державних службовців.

стандарти у сфері соціального забезпечення.

Дата: 2019-02-02, просмотров: 268.

12 3 4 5 6 7 8 Следующая ⇒