Вчені зарубіжних країн приділяють велику увагу розробці загальних проблем соціального забезпечення. В працях економістів, соціологів проведені дослідження суті соціального забезпечення, його основних форм, функцій.

Думка вчених зарубіжних країн по питанню про поняття соціального забезпечення є в вузькому розумінні, та в широкому.

Так, на думку Л. Пісци, - соціальне забезпечення здійснюється лише у випадках непрацездатності, втрати годувальника і наявності дітей в сім’ї. Правда, цей самий автор говорить, що забезпечення може надаватися і в інших випадках, що потребують втручання суспільства.

Однодумці широкої трактовки поняття соціального забезпечення не єдині в своїх поглядах.

1) І. Капаров і Е. Мадлінський, наприклад, беруть за основу визначення кола необхідностей, перерахованих у конвенції Міжнародної організації праці №102 „Про мінімальні норми соціального забезпечення” на медичну допомогу, забезпечення по хворобі, по материнству, по інвалідності, старості, при втраті годувальника, допомогу на дітей, допомогу по безробіттю.

На перший погляд визначення рамок соціального забезпечення з допомогою конвенції №102 вдале, так як дає можливість при допомозі міжнародно-правових норм добитися єдиного поняття соціального забезпечення.

В цей же час згадана конвенція лише констатує систему соціального забезпечення, яка склалася в розвинутих країнах, але не втримує чітких критеріїв, по яких можна було б визначити відношення тих чи інших виплат і послуг до соціального забезпечення. Крім того не всі види забезпечення відносяться до соціального згідно конвенції (допомога по безробіттю, допомога „впавшим в злидні” і т.д.).

2) Деякі вчення дуже широко тлумачать поняття „соціальне забезпечення”. Так Е. Піотровський розглядає його як сукупність суспільних заходів, при допомозі яких суспільство намагається відгородити своїх членів від загроза неможливості задоволення необхідностей, визнаних ними основними і важливими.

Видається, що таке визначення не дає можливості встановити коло потреб, які можуть задовольнитися шляхом соціального забезпечення і надмірно розширює його сферу.

Е. Піотровський до соціального забезпечення відносить:

- надання роботи всім працездатним;

- забезпечення охорони здоров’я і працездатності;

- забезпечення гігієнічних умов середовища проживання;

- забезпечення умов для правильного розвитку сім’ї.

Невиправданий широкий зміст дає соціальному забезпеченню і І. Янулов. На його думку, воно включає в себе, окрім забезпечення в старості, при непрацездатності, у випадку втрати годувальника, профілактичні заходи (санітарні і побутові), які сприяють зменшенню захворювань, і запобіганню виробничих травм і професійних захворювань.

Не дивлячись на ряд недоліків, підхід вчених зарубіжних країн про дослідження поняття соціального забезпечення є конструктивним і корисним.

Особливо треба відзначити прагнення деяких вчених розглядати соціальне забезпечення в тісному зв’язку з загальним розвитком. Так Л. Пісца вказує фактори, які визначають:

- стан і розвиток соціального забезпечення;

- суспільний лад;

- ступінь розвитку суспільства;

- демографічна ситуація;

- етичні погляди, які існують в суспільстві;

- правопорядок, традиції.

Дуже цікавим є трактування соціального забезпечення як частини соціальної політики. Подібний підхід характерний для всіх наукових досліджень зарубіжних вчених, які займаються питаннями соціального забезпечення, причому в деяких роботах соціальне забезпечення аналізується переважно з позиції соціальної політики.

Значний інтерес викликає дослідження зарубіжними вченими функцій соціального забезпечення.

Не дивлячись на різницю в підході до названого дослідження, у кожного автора можна знайти чимало раціонального.

Так Л. Пісца аналізує економічні, етичні і соціальне-психологічні функції.

На думку Є. Піотровського, до функцій соціального забезпечення відносяться:

- задоволення основних потреб,

- підвищення матеріального і культурного рівня життя,

- свідоме керування потребами,

- коректура розподілу національного доходу.

В залежності від об’єкту впливу (того чи іншого елементу суспільної системи), функції поділяються на:

- економічну,

- політичну,

- ідеологічну.

У змісті економічної функції міститься виконання завдань, котрі стоять перед соціальним забезпеченням як частиною розподілу. Вона включає в себе задоволення особистих матеріальних потреб трудящих за рахунок фондів суспільних потреб, в деяких випадках при усуненні або зменшенні різниці в доходах трудящих, а звідси протилежний вплив соціального забезпечення на економіку (відтворення робочої сили, матеріальне стимулювання праці і т.д.).

Зміст політичної функції утворюють зв’язки між соціальним забезпеченням і політикою (перш за все соціальною). Соціальне забезпечення є засобом, з допомогою якого реалізується мета соціальної політики. Через його інститути практично здійснюються соціально-політичні заходи, намічені урядом. Виконуючи свою політичну функцію, соціальне забезпечення сприяє вирішенню основних завдань соціальної політики, в тому числі зближенню рівня життя різного роду прошарків суспільства.

Ідеологічна функція включає в себе зворотню дію соціального забезпечення на ідеологію. Допомога її соціальному забезпеченню дає позитивний результат на розвиток і зміцнення ідеології і й складових, зміцнює віру в правильність ідей.

Ж. Пірон, О. Тойвола і Бр-Рід виходять в своїх визначеннях з того, що соціальне забезпечення – це засіб для запобігання і ліквідації соціальної незабезпеченості, бідності, при настанні соціальних ризиків.

Аналогічне розуміння мети соціального забезпечення дане в Рекомендації МОП №67 від 1944. „Про забезпечення прибутку”.

Автори підручника по соціальному забезпеченню (1970, МОП) так трактують мету соціального забезпечення: „Система заходів, засобів сучасного суспільства направлена на централізацію „сліпих” несправедливостей природи і результатів економічної діяльності людей шляхом розумово-спланованої справедливості з відтінком щедрості і милосердя”.

Наведені визначення соціального забезпечення добре вписуються в зміст теорії суспільства „загального блага” („держави добробуту"), основні положення якої широко використовуються в економічній і соціальній політиці.

З допомогою цієї теорії розуміємо дійсність. Суспільство еволюційним шляхом з допомогою „справедливої” соціальної політики, дійсно забезпечує і створює суспільство „рівних” можливостей для всіх його членів. В обґрунтуванні цієї наукової теорії велика роль відводиться дослідникам соціального забезпечення і такій його основній формі, як соціальне страхування.

Інша група дослідників - Етьях, Тітмус, Парано, Пінкер та інші - бачать в соціальному забезпеченні особливий механізм перерозподілу фінансових коштів між різними категоріями населення в суспільстві.

Так, Тітмус пише, що соціальне забезпечення „покликане зменшити нерівність шляхом перерозподілу прибутків і надання джерел засобів існування з допомогою системи економічних заходів”. Таке розуміння соціального забезпечення безпосередньо зв’язане з теорією „революції в прибутках".

Зміст цієї теорії в тому, що нібито сучасна держава з допомогою справедливого перерозподілу прибутків через особливий фінансовий механізм вирівнює прибутки багатих і бідних і ліквідує тим самим незабезпеченість, бідність. Ця теорія випливає з теорії суспільства „загального блага”, або як її частіше називають „держава добробуту”.

П. Самуельсон пише: „Держава добробуту, дякуючи перерозподілу в ній обкладаннями податками і іншими заходами забезпечує рух суспільства в напрямку все більшої рівності”.

Найбільш чітке визначення соціального забезпечення є визначеннях У. Беверідже і Картхі, які схильні до постулатів теорії соціального партнерства і патерналізму і частково до теорії „революції в прибутках”.

Термін „соціальне забезпечення” - пише У. Беверідж, розуміє дві невід’ємні якості, те, що воно є обов’язковим, і те, що всі громадяни є один одному співвітчизники, співтовариші”.

В повідомленні Королівської дослідницької комісії про стан справ в соціальному забезпеченні в Новій Зеландії (1972 р„), член парламенту Картхі відмітив, „що головна мета соціального забезпечення повинна бути в тому, щоб забезпечити кожному, хто в цьому має потребу, такий життєвий стандарт, який мають інші члени суспільства для того, щоб той, хто потребує, міг відчути участь суспільства і належність до суспільства”.

Нарешті, в роботах Огюса А., Верендта Е., Калверта Г. визначення поняття соціального забезпечення в якійсь мірі формально відображає його призначення.

Так, А. Огюс і Е. Берендт визначають соціальне забезпечення „як систему виплачуваних пенсій і допомог, які гарантують інвалідам задовільні умови існування”.

Г. Колверт вважає, що соціальне забезпечення - „такий правовий механізм, який, насамперед, покликаний забезпечити інваліду рівень достатку, адекватний попередньому, шляхом надання пенсій і допомог різними соціальними службами, котрі також повинні забезпечити індивіду прийнятий мінімум культурного життєвого стандарту, коли основних засобів існування на це недостатньо”.