Як на це відреагував Захарко?
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

V

Павлик сидів уже й тихенько хлипав, коли дід Антип з дівчатками прибіг до нього.

– Ах ти ж, брат ти мій! А!.. – побивався дідусь, підіймаючи на руки онука. — Що наробили поганці!

– То все Захарко, діду, – щебетали одна поперед одної дівчатка.

– Трохи не вби-и-в...

– Еге... трохи не задавив, та хлопці стягли.

– Ба який!.. Ах він паршивець!.. Ну, стривай же, я тебе доскочу! начувайся... Мій хороший, мій любий... Болить, сину, де болить?.. – турбувався дід.

Павлик мовчав і тихо стогнав та заплющував очі, як дуже знеможений. Йому не так боліло, як злякався він. Сам лагідний, сумирний, він давно не міг зрозуміти, від чого все те лихе, і воно завжди лякало його. Коли він угледів був, як горіли злістю, мов у вовченяти, хижі чорні очі Захаркові, то аж зомлів з жаху.

– Ну, нічого, синку! Вже йому це так не минеться, матері його мішок груш! – заспокоював Павлика старий Антип. – А не минеться! Якщо Явдоха не захоче вишпарити, то... я сам, своїми руками розмалюю йому спину!..

– Його тепер не знайдете, діду, – розказували         дівчатка, попереджаючи старого.

– Що? не знайду?

– Еге... Він як заховається, то мати шукає-шукає...

– Ну, то брехня!.. Дід знайде!..

– Він на старій шахті ховається, на зданії...

– Або в шурф залізе та й сидить на драбині, а мати й боїться спускатись...

– Прохає ще, щоб виліз...

– Боїться, що впаде в шурф.

– Ну, то дурниця! Дід не Явдоха, не злякається... Лазив він і не по шурфах... Ото, диво яке! За вуха виволочу звідти...

Розбалакуючи отак з дівчатками, дід Антип приніс Павлика до хати, роздяг його і поклав у ліжко.

– Їстки, сину, не хочеш?

– Ні, – прошепотів Павлик, заплющуючи оченята.

– Ну, то ось я чаю нагрію, а тим часом і мати прийде. Покрехтуючи, старий налив великого бляшаного чайника,

поставив на плитку й почав розпалювати вогонь.

Стомлений, схвильований Павлик заснув.

Смеркало. З вигону чути було веселі парубоцькі й дівчачі співи. Дід зачинив віконце; світла не світив, щоб не розбудити онука. Сів перед печею й довго бурчав щось й покректував, набиваючи й запалюючи люльку. Ясно-червоне полум’я освітлювало його сиву,


поруділу бороду, із закуреними кострубатими вусами, волохаті груди, що виднілися з-під розхристаної сорочки, виблискувало, вигравало на лисині, ніби намагаючись розгладити йому зморщене чоло, розсунути насуплені, настовбурчені брови, розвіяти його чорні думи.

А старий і справді замислився. Думав про те, яка доля судилася його любому, нещасному, калікуватому онукові, котрого всякий здолає зобидити.

– Ех, яка там доля таким! – зітхав дід. – З їхньою долею далеко не заїдеш. Жива ненька, живий дід, то й доля жива, а помремо... Ех, дала серце, та не дала вроди... А нема вроди, нема й щастя. І за віщо покарав Господь?.. І неня ж гарна, добра людина вдалася, хай Бог дає на здоровля... Він... це він, батько... це за нього, п’яницю, Господь покарав калікою. Та він умер... йому тепер байдуже...

– Що тут?.. що сталося з Павликом? – вбігла в хату й нагло перебила дідові думки стурбована Павликова мати.

– Ссе!.. – замахав на неї дід.

– Спить? – прошепотіла вона й кинулась до ліжка, обережно нахилилася над хлопцем. Почувши, що він спить, мати підійшла до діда.

– Здоровий?.. не скалічено його?

– Ні, – муркнув дід і витяг з рота люльку, – тільки перелякано, видимо, дуже.

– Хто? Дівчатка казали мені, що Захарко Явдошин.

– Він...

– У панів гості... кинула все та мерщій сюди. За віщо він його?

Щось там заважав робити йому?

– Дурниці!.. Ну, та я завтра знайду його, поганця!.. Я йому покажу...

Дід ще довго мурмотів собі, покурюючи перед огнем, і вигадував у думках, як піймати маленького злочинця, а мати взяла дзиґлика, поставила коло ліжка й, важко зітхнувши, схилилася над Павликом. Очима, повними сліз і материнської муки, дивилася вона в його бліде навіть у сутінку обличчя, обережно гладила по голівці, брала за худенькі ручки й здригалася, коли хлоп’я кидалося й скрикувало вві сні. Думки, темніші й безпорадніші дідових, гнітили їй серце...

 

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Шурф – вертикальна гірнича виробка, прокладена з поверхні землі для розвідування та добування корисних копалин, вентиляції шахт, проведення вибухових робіт.

Дзиґлик стільчик.


 

ЗУПИНІТЬСЯ ТА ПЕРЕВІРТЕ СВОЮ УВАЖНІСТЬ І РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ




Від чого зомлів Павлик?

Дата: 2019-02-02, просмотров: 479.