Яке враження справляли на хлопця казки?

Яку роль вони відігравали в житті малого горбаня?

III

Підсівши до однієї купки дівчаток, Павлик почав гратись із ними в крем’яхи.

Хлопцям, мабуть, набридло гратись. За якусь дурницю                      вони посварились, позмагались, полементували трохи...

Той, чий був м’яч, заховав свою власність у кишеню й рішуче сказав, що м’яча більше не дасть.

Захарко вхопив його ззаду  за поперек, повалив на землю і надавив коліном.

– Смерті чи життя? – питав Захарко, піднявши  над       хлопцем кулака.

Він чув і бачив, що так роблять і кажуть, борюкаючись, дорослі – парубки, та й собі ото робив так само.

Хлопець плакав під ним.

– Облиш! не чіпай його! – гукнув на Захарка Павлик і ладен був і собі заплакати.

– Ов? – зареготав Захарко. – Чи не заступник з’явився!..

– Бо як скажу дідусеві...

Захарко пустив хлопця й підійшов до Павлика.

– «Скажу дідусеві»... – перекривив він Павлика й показав йому язика. – Боюсь я твого дідуся!.. Ось як дам тобі по горбу, тоді йди, кажи своєму дідусеві, горбатий!

– Ну-ну! – оступились за Павлика дівчатка. – Йди геть! Як ви гралися, то ми не втручались до

вас.

– Ме-ме-ме! – перекривив їх Захарко й вибив у однієї з рук крем’яхи. Та заголосила.

– Кинь, не лізь до їх, – промовив Пронька. – Ходімо краще по катран.

– Ну, ходімо, – сказав Захарко. – Як нема, то яєць жайворонячих

пошукаємо. Хто з нами?

Всі, як один, підвелись і посунули в степ.

– Мо’, й ми підемо? – вагалися дівчатка.

– Авжеж, ходімо. Катрану нарвемо.

– Нема ще?

– Є, сама бачила.

– Ходімо, Павлику?

Павлик не знав, чи йти, чи ні.

Йому й кортіло, але він не спитався дідуся. Дідусь досі спить, а матері дома немає.

Він глянув на хату: не видно було нікого,

– Дідусь спить, а я не спитався.

– Ми недалечко, Павлику.

– Зараз і додому, – умовляли його дівчатка.

Йти було недалечко. Зараз за вигоном, через великий            шлях, починався розкішний цілинний панський степ.

Павлик і раніш любив ходити сюди, коли дідусь був у шахті, а неня у панів на поденщині. Діти були або в школі, або також на роботі, коло шахти, і Павлик не боявся самотою мандрувати в степ.

Дітвора, як овечки без вівчаря, розбрелись по велетенському зеленому килимові: дівчатка шукали квітів, в’язали їх у пучечки, переплітаючи з волохатою, мітластою ковилою, а хлопці ганяли далеко один од одного й шукали катрану.

Павлик сів собі на горбочку й тішився з того: сині, як небо, очі його дивилися спокійно й задоволено. Чулим ухом ловив хлопець ніжну, дзвінку пісеньку жайворонка, що висів недалечко від нього в повітрі й тріпотів крильцями. А думки – гарні-гарні, як і сни його казкові, тихо линули одна за одною, низались у пишний разок чарівної казки. Дівчатка порозбігались, а то яку б чудову нову казочку розказав їм Павлик про музику-жайворонка, що літає високо-високо й розмовляє там з небом глибоким: з хмарками ясносяйними; кучеряві хмарки пливуть з далекого чужого краю, од самого моря, багато бачили вони, багато чули дивного, прегарного, і є їм що розповісти сіренькому музиці...

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!

Катран – степова рослина, що квітує білим цвітом.

ЗУПИНІТЬСЯ ТА ПЕРЕВІРТЕ СВОЮ УВАЖНІСТЬ І РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ