1. Я народилася на Донеччині, у краю Сосюри та Солов’яненка.
2. Мене звуть Сергій Носенко, я родом із міста Макіївки (З журналу).
3. Пішов Петро товаришів шукати (Народна мудрість). 4. Шумлять вітри Кальміусу й Міусу (З журналу). 5. Зірки складаються в Сузір’я Козерога (Є. Гуцало). 6. Вірний Рекс сидить біля дому на чатах (Олесь Гончар).
11. I. Перепишіть, вибираючи з дужок велику чи малу літеру. Поставте, де потрібно, лапки.
 |
1. В (А, а)зовське море впадають (Д, д)он, (К, к)убань.
2. (Ч, ч)умацький (Ш, ш)лях аж сяє в позолоті. (В, в)еликий (В, в)із відбився
у ставку (А. Підлужний). 3. Ескалатор ніс (В, в)’ячеслава на станцію метро
(І. Аврамов). 4. А мені генерал вручив медаль (З, з)а відвагу (Д. Луценко).
II. Укажіть іменники – власні назви. Як ви відрізнили їх від назв неістот?
Поясніть написання слів з апострофом.
Запишіть словосполучення у дві колонки: 1) такі, що містять власні назви без лапок; 2) такі, що містять власні назви, які пишуть у лапках.
Поясніть написання великої літери та вживання лапок.
Площа В. І. Леніна, орден «За мужність», бульвар ім. О. С. Пушкіна, «Донбас Арена», палац молоді «Юність», казка
«Летючий корабель», річка Кальміус, журнал «Пізнайко», місто Горлівка, проект «Молодь Донеччини», село Веселе, кіт Мурзик, сорт троянд «Вогні Ялти».
 |
13. Лінгвістична гра
Кожний має запропонувати іменник – власну назву. Наступне слово має починатися кінцевою літерою попереднього слова.
Наприклад: Донецьк, Кальміус, Сніжне... Хто не може назвати - вибуває з гри.
 |
14. Складіть розповідь про те, де і як ви відпочиваєте (обсяг – 5–6 речень). Використайте 2–3 іменники – власні назви. Складений текст запишіть, підкресліть у ньому іменники (істоти – однією лінією, а неістоти – двома).
ПРИГАДАЙТЕ!
1. На що вказує іменник, яке має значення?
2. Яку синтаксичну роль може виконувати іменник?
3. Як відрізнити іменники – назви істот від неістот?
4. Чим відрізняються загальні назви іменників від власних?
5. Сформулюйте правила вживання великої букви і лапок у власних назвах.
СПИРИДОН ЧЕРКАСЕНКО.
«МАЛЕНЬКИЙ ГОРБАНЬ»
Все піде геть у небуття, –
Любов довічна лиш не згасне, Воскресне нею знов життя!
С. Черкасенко
Ознайомившись із матеріалом, ви:
| дізнаєтесь | навчитесь | зрозумієте |
| · про поняття «оповідання»; · про красу зовнішню та внутрішню; · про головного героя Павлика | · переказувати уривки з твору; · висловлювати власні думки, аргументуючи їх; · характеризувати образ головного героя Павлика; · аналізувати поведінку, вчинки героїв твору | · як впливають вчинки героя на його стосунки з іншими дітьми; · яку автор ставиться до свого персонажа; · у чому виявляється внутрішня краса людини; · особливості оповідання |
ПРАГНЕМО ЗНАТИ БІЛЬШЕ!
Спиридон Черкасенко (1876–1940 рр.) – поет, прозаїк, драматург і педагог. Працював учителем на Лідіївських рудниках (колишня Юзівка). Там він навчав шахтарських дітей і проводив серед шахтарів культурно-освітню роботу. Багаторічна вчительська робота в шахтарському середовищі дала письменнику великий запас життєвих спостережень, що відобразилося в його віршах, оповіданнях і п’єсах з шахтарського життя.
У 1912 році в серії «Ілюстрована бібліотека для дітей» вийшла збірка «Маленький горбань». «Дітям праці, нужди та горя присвячує цю книжку автор», – такий напис зробив письменник на її першій сторінці.
ЗАПИШІТЬ ЗАПРОПОНОВАНІ СЛОВА
ДО СВОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО СЛОВНИЧКА!
Літературний портрет – це художній опис зовнішності героя, один із засобів створення образу.
Оповідання – це невеликий за розміром розповідний художній твір про одну чи декілька подій з життя людини (іноді – кількох людей).
МАЛЕНЬКИЙ ГОРБАНЬ
Квітень. Свято.
Весело й шумливо на вигоні за шахтарською слобідкою. Ген далі до залізниці зібралась доросла молодь: парубки в червоних, синіх, зелених, жовтих сорочках під пояс, у піджаках і новеньких
картузах, в гарних чоботях з блискучими халявами; дівчата в різнобарвних спідницях, у вишиваних сорочках, у намисті й стрічках, у новеньких хусточках – водять короля, співаючи пісень під гармошку, а деякі сидять просто на траві, дивляться на вигадливий танок, балакають, лущать насіння.
Малеча, ближче до хат, захоплена своїм, – дівчатка, окремо, хлопчики окремо. Дівчатка, порозсідавшись невеличкими купками, граються в крем’яхи; хлопці, поділившись на дві лави, змагаються в м’яча. Якого не прийнято, той сидить
тут, осторонь, і з цікавістю стежить за грою.
Біганина, галас, регіт...
Халупка, де живе дід Антип з удовою-дочкою й онуком Павликом, стоїть край слобідки, нічим не огороджена, як і всі інші шахтарські хатки. За нею починається вигін, а за вигоном, через великий шлях, зелений тепера, – барвистий панський степ.
Світить сонечко, припікає. Тепло й радісно. Ясний, погожий день викликав з халупки навіть старого колишнього шахтаря, тепера шахтового конюха, діда Антипа.
Покурюючи люлечку, сидить він під вікном на призьбі, а поруч його – Павлик. Обоє захоплені хлопчачою грою в м’яча, обом сіяють обличчя од великої втіхи: короткими, уривчастими вигуками й гучним сміхом вони виявляють своє задоволення, ніби самі беруть участь у грі.
– Ось глянь, дідусю... ось глянь на Проньку!.. тх-х-хи-хи-хи-и! – захлинається од реготу Павлик, нагинаючи голову аж до худих, гострих колін і коливаючи великим горбом.
– Хе!.. Здорово, шибеник!.. А, який, матері його мішок груш!.. Ну й біга... Ага, не влучив!.. Ні, брат, Проньку не влучиш! Пронька, брат, як тая куля, хе-хе-хе! – хвилюється й собі старий Антип, притупуючи ногою, й спльовує набік.
– Тхі-гі-гі-і-іх! – аж вищить, сміючись, Павлик.
– Гоп-гоп! Та-та-та-та!.. Хе-хе-хе! втік, матері його мішок груш!.. Чий такий? – питає дід ще про якого-небудь меткого пустуна.
– Який? отой... найбільший? – перепитує Павлик і показує пальцем. – То ж тітчин Явдошин... Захарко.
– Ну й прудкий! як заєць.
– Він, дідусю, тютюн курить.
– Ов?.. А, який! – обурюється дід. – Вишпарити поганця! небезпременно вишпарити ремінякою. А, який! Тютюн... хм! А бігає здорово! Конем не доженеш. А-та-та-та! ач, як ушкварив! Треба, треба буде Явдосі сказати. Вишпарити брикуна, щоб не привчався казна до чого!..
– Він, дідусю, й гроші в матері краде на тютюн.
– Ов?.. А, який...
– Дідусю... піду й я до них...
– Ти?.. Хм...
Дід Антип глянув скоса на Павлика, сковзнув очима по горбу, по глибоких, променистих, розумних очах його, що одсвічували далеко захованим тихим смутком, і одвернувся, наморщивши чоло й наїживши свої кострубаті, сиві, як попіл, рясні брови.
– Хм... та-ак.. туди, говориш?
– Еге.
– Розбишаки вони, сину. Ще битимуть. Ач, які зайдиголови!.. Пронька, Пронька – глянь, що виробля! А, який! – заминав дід мову.
Старому було ніяково. Не від того він був, щоб потішити онука. Незважаючи на його страшний, химерний горб, дід дуже любив хлопця. Але він гаразд знав вдачу всіх отих Захарків, Проньок та інших, знав, що за великим Павликовим горбом діти ще не вміють побачити чудового серця його, тому боявся, що пустуни зобидять хлопця: вже не раз доводилося йому, йдучи з роботи, рятувати Павлика й скубти за чуба напасників.
– Я, дідусю, до дівчат.
– До дівчат? – зрадів дід. – Хе-хе-хе! до дівчат, сину, можна... Дівчата, сину, – вони, той... не такі, як оті паливоди, хлопці. Вони тихі... оті дівчата. До дівчат можна – вони не зобидять.
Павлик пішов.
Дід Антип вийняв з рота люльку й дивився вслід онукові, як він ішов перехильцем, як качка, коливаючи своїм химерним горбом, і якось кумедно махав руками, вивертаючи долоні. Невеличка рідковолоса голівка його майже ховалася за горбом.
– Павлику, до нас! – гукали дівчатка, вгледівши горбаня.
– В нас краще, Павлику, – перебивали інші.
Вони й справді любили з ним гратись, дивитись у його журні сині очі, слухати його поважну, повчальну мову, коли він щось розповідав їм – або роз’яснюючи, як треба гратись, або розказуючи якусь цікаву побрехеньку чи довгу заплутану казочку.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
Слобідка – невеличке шахтарське селище.
Король – тут: назва танцю.
Крем’яхи – дитяча гра.
Халупа – бідна селянська чи шахтарська хата.
Вишпарити – тут: побити, покарати.
Зайдиголова, паливода – пустун.
ЗУПИНІТЬСЯ ТА ПЕРЕВІРТЕ СВОЮ УВАЖНІСТЬ І РОЗУМІННЯ ЗМІСТУ
Дата: 2019-02-02, просмотров: 583.
