Речення, що входять до синтаксичної єдності, об’єднуються спільною темою і спільним предметом думки чи повідомлення. Послідовність розташування окремих речень, тобто логіка викладу, зумовлюється насамперед часовою, причиново – наслідковою послідовністю реальних чи уявних подій, послідовністю сприймання фактів, послідовністю суджень, у яких спочатку мають іти часткові судження, а потім – умовивід, тощо.

Наприклад, в уривку Мова – це наша національна ознака нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування. Мова – душа нашої національності, її святощі, її скарб. І поки живе мова – житиме й народ як національність – речення об’єднує в одну цілість спільна тема – роль мови в житті нації, спільний предмет розгляду – мова. Останнє речення пов’язане з попередніми ще і як висновок з усього досі сказаного.

В уривку Нескінченними дерев’яними сходами до Лаври підіймалася юрба богомольців. Попереду йшов ставний, кремезний козак середнього віку, в багатому жупані з кармазину. Обличчя його не вражало красою, але хто хоч раз бачив ці полум’яні іскристі очі, цей орлиний ніс і розмаяні вуса, той ніколи не міг забути їх. І постать, і хода козака виказували владну силу. Погляд темних очей був такий гострий, що проникав до найпотаємніших куточків серця. При появі запорожця по дворищу пробігло помітне пожвавлення. “Залізняк! Полковник Залізняк!” – загомоніли навкруги (М. Старицький) в основу послідовності розташування речень покладено послідовність сприймання явищ – від широкої панорами до конкретної деталі в цій панорамі (юрба – постать козака – його обличчя – погляд).

Зв’язок між реченнями в синтаксичній єдності здійснюється, крім того, й за допомогою граматичних засобів.

а) займенники він, цей, той, весь, такий, кожний, в усіх формах, прислівники тут, там, тоді і под., що вказують на предмети, ознаки, обставини, названі в попередніх реченнях: Нема нічого на світі луччого і Богу милішого, як серце матері до своїх діточок! Скільки б їх у неї не було, чи десятком Бог благословив, чи тільки одним, усі для неї рівні, кожного любить, усіх рівно пестує, за всяким рівно вбивається. Дев’ять здоровенькі край неї, потішають її, а одно морщиться, кисне, недуже: вже вона за ним вбивається, тужить... (Г. Квітка-Основ’яненко);

б) лексичні повтори: Людська вихованість немислима без людської вдячності. Якщо людині бракує почуття вдячності, вона холодний, бездушний егоїст (В. Сухомлинський).

в) синоніми й синонімічні вислови: у селі багнюка наче сказилась: що ти з неї одну ногу витягнеш, то вона до другої присмокчеться, випускати не хоче. Що ти берег обминеш, то попереду розлий море чекає; берегів не видно, і дна не вгадаєш. То Юрко догадався ліщину з ліси витягнути міряв оті баюри, щоб по шию не шубовснути...(Є. Гуцало).

г) різні сполучні засоби, як, наприклад, слова й вислови і, та, та й, але, однак, проте, і все ж, і тому, і ось, і водночас, і навіть, тоді, зрештою, крім того, наприклад, зокрема, ось чому, адже, до того ж, більше того, таким чином, отже, тобто, по-перше, по-друге, з одного боку, з іншого боку, як уже говорилося, як було сказано, словом, коротше кажучи, річ у тім що, йдеться про те щоб, досить сказати що, тощо, які ставляться на початку наступних речень: Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держіться. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна. І вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить (П. Куліш);

г) однакові видові та часові форми дієслів – присудків: Коли лежиш в полі лицем до неба вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне. Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні звуки. Ниви шумлять навколо і заважають...(М. Коцюбинський);

д) неповні, усічені речення, пропущені члени яких встановлюються з попередніх речень (такі речення поза текстом незрозумілі): Я почав розказувати йому те, що мимохідь поклалося мені на думку. Про Слона, який раптом утратив спокій. Про джунглі, по яких ходив він наче сам не свій, і про те, що ніхто не зміг знайти ліку на його журу. Про те, що сонце вже було в його очах не оранжеве, а фіолетове, що зелене ви блідло і листя пожовтіло, хоч у джунглях ніколи не буває жовтого листя (Вал. Шевчук).

е) єдність місця й часу: Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулося село Семи гори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, наче гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади...(І. Нечуй-Левицький).

Правильне розташування й поєднання речень у синтаксичній єдності увиразнює думку, робить її чіткішою, дохідливішою, зрозумілішою.

Абзац

Абзац позначає набагато довшу паузу, ніж вона звичайно буває між двома реченнями, що стоять поряд. На письмі абзац позначається відступом вправо в новому рядку тексту.

Поділ тексту на абзаци полегшує його сприйняття, дає змогу виділити в ньому суттєві моменти і, зрештою, надає йому певного забарвлення. Зокрема, текст, поділений на дрібніші абзаци, справляє в основному враження швидшої й напруженішої дії, ніж текст, поданий великими абзацами. І навпаки, коли автор хоче передати щось повільне й гнітюче, він і абзаци робить важкими.

Абзац не слід ототожнювати із синтаксичною єдністю. Одна синтаксична єдність може охоплювати два або й три абзаци, і навпаки, в абзаці може бути дві або більше синтаксичних єдностей.

І все-таки певна залежність між поділом тексту на абзаци і поділом на синтаксичні єдності існує: чим точніше обидва поділи накладаються один на одного, тим гармонійніше звучить увесь текст.