У складному реченні кожне просте речення, яке входить до нього, повинно бути правильно побудоване. Наприклад у головній частині речення “Перше, на ньому я хочу зупинитися, - це на підготовці студентів до практичних занять”. Треба: Перше - це підготовка студентів до практичних занять.

Частини складного речення повинні бути логічно пов’язані між собою. Наприклад, у складному реченні “Лектор довго говорив про шляхи подолання кризи в економіці, і це мало цікавило аудиторію” немає логічного зв’язку між його простими реченнями. Тут сполучник і слід замінити або на проте, або на хоч.

Частини складного речення повинні бути однопланові за змістом і граматичним оформленням. Наприклад, у реченні “Дерева в лісі стоять сірі, а ялини своїм убранням приваблюють зір” зіставляються зовсім різні речі: колір дерев і вбирання ялин. Очевидно, це речення треба було б оформити так: Усі дерева в лісі стоять сірі, тільки ялини зеленіють і приваблюють зір; або ...тільки ялини своєю зеленною приваблюють зір. У реченні “Розглядалося питання, як організувати літній відпочинок і про роботу пасажирського транспорту в цей період” неправомірно об’єднано підрядне речення і додаток. Можна сказати лише так: Розглядалося питання про те, як організувати літній відпочинок та спланувати роботу пасажирського транспорту в цей період; або передати простим реченням: Розглядалося питання про організацію літнього відпочинку і про роботу пасажирського транспорту в цей період.

У складному реченні в наступній частині, щоб не повторювати тих самих слів, їх пропускають або замість них вживають співвідносні займенники (він, такий, який, що тощо),

прислівники (тут, там, тобі тощо). Наприклад, у другій частині речення завойовник знущається з підкореного народу, а підкорений з себе (В. Голобородько) із цієї причини пропущено присудок знущається. У другій частині речення Хоч пісня стара, але як величаво звучала вона після довгих боїв (О. Підсуха) іменник пісня замінено співвідносним займенником вона.

При цьому потрібно стежити, щоб зокрема займенники правильно співвідносилися з іменниками попередньої частини. Наприклад, у реченні “Ми зайшли і кабінет до директора, який був у кінці коридору” незрозуміло на що вказує займенник який – на кабінет чи на директора. Тут слід сказати: ми зайшли до директора в кабінет, який був у кінці коридору. У реченні Співає молодь молоді пісні – і, сповнені зичливості й любові, дуби над нею шелестять Маркові (М. Рильський) можна вжити тільки займенник над нею і ні в якому разі не над ними (збірний іменник молодь у першій частині речення має форму однини).

Складносурядне речення

Складне речення, предикативні частини якого синтаксично рівноправні і поєднані між собою сполучниками сурядності, називається складносурядним.

Для поєднання частин складносурядного речення використовують такі сполучники сурядності:

єднальні і, та (=і), також (стоїть у середині другого простого речення), і... і, ні... ні, не тільки... а й, притому, причому: Ні повітря не ворухнеться, ні пташки не защебече (М. Коцюбинський). На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. Рильський);

протиставні а, але та (=але), проте, а проте, зате, однак, все ж, а то : Лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть (Л. Костенко). Дерево стояло що голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя (Д. Бедзик);

розділові або, чи, або... або, чи... чи, то... то, чи то... чи то, не то... не то, хоч... хоч: Чи то мені здається, чи то справді свист стихає? (М. Коцюбинський).

Між частинами складносурядного речення можуть бути різні смислові зв`язки.

У складносурядних реченнях з єднальними сполучниками можуть передаватися:

а) одночасність, сумісність дій або станів:  А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (а. Малишко); предикативних частин у таких реченнях може бути кілька, і їх можна переставляти місцями;

б) послідовність дій або станів: Прийшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В. Сосюра). Я здобув науку, і діти в мене її будуть добувати (М. Стельмах); предикативні частини таких речень розташовуються в певному порядку, що відповідає реальній послідовності дій або станів;

в) причиново-наслідкова, умовно-наслідкова чи допустово-протиставна залежність між діями або станами: Пройшов дощ, і дерева заясніли під сонцем ( У. Самчук). Чужих два слова в пісні буде – і пісня вся тоді чужа! (Д. Павличко). Кажіть коротко і ясно, добивайтесь лаконічності вислову, і вас кожний школяр зрозуміє (В. Сухомлинський). Вода була чистою, і все таки входити в неї чомусь було Остапові боязно (В. Підмогильний); такі речення складаються, як правило, з двох частин: перша з них, перед якою можна поставити сполучники тому що, якщо, незважаючи на та що, виражає причину або умову, друга – наслідок чи протиставлення;

г) приєднувальні відношення ( додаткова, супутня інформація): Ми сяк-так помостилися, постелилися і полягали спати, причому вікно треба було заткнути подушкою, бо одна шибка була вибита (Л. Українка); порядок розташування частин у таких реченнях фіксований.

У складнопідрядних реченнях із протиставними сполучниками:

а) явища можуть протиставлятися: вітру на морі не було, проте клекотів сильний прибій  (М.Трублаїні). Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі по. тягає (І. Франко). Багато влітку доводиться на пасіці працювати, але зате взимку можна відпочити сповна (І. Багряний); перед першою частиною таких речень може стояти сполучник допустовості хоч, тобто їх можна легко перетворити на складнопідрядне речення з підрядною першою частиною;

б) явища можуть зіставлятися: /потечуть веселі ріки, а озера кругом гаями поростуть, веселим птаством оживуть (Т. Шевченко); у таких реченнях протиставний сполучник своїм значенням наближається до єднального;

в) друга частина може виражати причину того, що говориться в першій: Дядьку Замфіре, дядьку Замфіре! Ваш виноград рубають. Біжіть мерщій, а то весь вирубають та спалять (М. Коцюбинський); тут сполучник а то має значення «у противному разі, інакше, бо».

У складносурядних реченнях із розділовими сполучниками вказується:

а) на чергування явищ: То вітерець дихне, то коник в житі засюрчить (Л. Глібов);

б) на взаємовиключення явищ: Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка);

в) на непевність, сумнів, припущення: По дні яруги неслось глухе, придушене шемрання. Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля. Десь заблудилась у плавнях, або вовки роздерли її (З тв. М. Коцюбинського).

Дієслова-присудки в обох частинах таких речень мають. як правило, гой самий вид і однакові часові форми. Предикативні частини можуть вільно мінятися місцями.

Зрідка трапляються складносурядні речення, у яких друга частина має уточнювальне значення: Задуми оповідань виникали, як правмо, під час поїздок, під час зустрічей з людьми, тобто джерелом цих задумів було саме життя (І. Семенчук).