з дисципліни

ОСНОВИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА (ТВАРИННИЦТВО)

Освітньо-кваліфікаційний рівень: бакалавр

Галузь знань: 0401 Природничі науки

Напрям підготовки: 6.040102 Біологія

Курс навчання: III

Семестр: 5-6-й

Укладач – доцент кафедри біології та основ здоров’я людини, кандидат біологічних наук Попельнюх Віктор Васильович.

Полтава – 2012

Лабораторна робота №1

ТЕМА: ОБЛІК В ТВАРИННИЦТВІ, ПРИСВОЮВАННЯ КЛИЧОК

ТА МІЧЕННЯ ТВАРИН

Мета заняття:знайомство з обліком та принципами присвоювання кличок і способами мічення тварин.

Матеріали та обладнання:інструменти для мічення, державні книги племінних тварин.

Зміст роботи і методика її виконання: індивідуальне мічення тварин є першою і неодмінною умовою правильної організації і ведення виробничо-зоотехнічного і племінного обліку на тваринницьких фермах.

Залежно від виду і віку тварин застосовуються і різні способи мічення, а саме:

1) татуювання на вухах;

2) металеві сережки і кнопки, що закріплюються на вухах;

3) вищипи на вухах заухваленим ключем;

4) таврування на рогах спеціальними клеймами;

5) біркування;

6) кільцювання і ін.

Опис інструментів, що використовуються для мічення сільськогосподарських тварин.

Татуювання тварин проводиться за допомогою спеціальних щипців і металевих голчатих цифр, які вставляються в ці щипці (мал. 1). Номер наколюється на внутрішній поверхні вуха, в нижній його частині.

Мал. 1. Татуювальні щипці.

Перед татуюванням внутрішню поверхню вуха ретельно дезінфікують спиртом-денатуратом, 3,5% розчином кристалічної карболової кислоти або 2% розчином фенолового креоліну. Потім дезінфіковану поверхню вуха мастять фарбою і в середній частині, по довжині його, проколюють номер. Місце проколу повторно мастять фарбою і втирають її в рани шкіри. Фарба являє собою сажу (кіптява), яку розтирають з денатурованим спиртом або 3% розчином кристалічною карболової кислоти до консистенції сметани. Для тварин з темною шкірою рекомендується користуватися суриком або фарбою індиго, які також розтираються з указаними речовинами.

При міченні тварин вушними сережками і кнопками на останніх заздалегідь вибивається порядковий номер тварини, для чого використовуються набір цифр і звичайний молоток. Занумеровані сережки і кнопки закріплюються на вусі тварини за допомогою спеціальних щипців (мал. 2).

Мал. 2. Щипці для закріплення сережок

Вищипи на вухах також проводять спеціальними щипцями (мал. 3).

При цьому користуються умовними позначеннями – ключем (мал. 4) Перед міченням тварин вищипами, щипці і вуха тварин дезінфікують тими ж речовинами, що і при татуюванні. Після мічення місце вищипів мастять настойкою йоду.

Кожен вищип, залежно від місця розташування, має відповідне значення. Так, довгастий виріз на верхньому краї правого вуха дорівнює 1, лівого – 10. Такий же вищип на нижньому краї правого вуха дорівнює 3, на лівому – 30, а на кінці правого вуха – 100, лівого – 200. Круглий вищип на середині правого вуха – 400, лівого – 800, круглий вищип ближче до кінця правого вуха – 1600, лівого – 3200. Сума всіх чисел і вказує номер тварини (мал. 4). Номери на рогах тварин випалюються розжареними металевими клеймами (мал. 4).

Мал. 3. Щипці для вищипів.

Мал. 4. Набір для таврування.

Бирки для мічення тварин частіше за всього пластмасові і закріплюються на голові тварин або в гриві і хвості (у коней). На бирці виставляється порядковий номер тварини.

Кільця, якими звичайно нумерується дорослий птах, представляють собою алюмінієві пластинки. На пластинках вибиваються відповідні номери.

Завдання 1.За допомогою державних книг ознайомитися з кличками сільськогосподарських тварин.

Завдання 2.Вивчити способи мічення тварин. Ознайомитися інструментом для мічення.

Завдання 3. Намалювати на контурах тварини проставлені вищипами номери – 33, 41, 303, 1233.

Лабораторна робота №2