Мета — зняття емоційної напруги, навіювання Бажаного настрою і поведінки.

Між першою і другою фазами робиться перерва на декілька хвилин, під час якої діти надані самі собі. В межах залу, де проходить психогімнастика, вони можуть робити все, що хочуть. Ведучий не втручається в їх спілкування. Необхідно домовитися про сигнал, що повідомляє про відновлення заняття. Сигнал може бути будь-яким (дзвінок, свисток, включення лампочки тощо), але він мусить бути обов'язково постійним.

Між третьою і четвертою фазами пропонується включати етюди на розвиток уваги, пам'яті, опір автоматизму або рухому гру.

Кожне заняття складається з ряду етюдів. Етюди повинні бути короткі, різноманітні, доступні дітям за змістом. Використовується концентричний метод: від простого — до складного.

Кількість дітей в групі дошкільників — не більш 6, молодших школярів — не більш 8 і не менше 3. На заняттях з психогимнастики кожен етюд повторюється кілька разів, щоб в ньому могли взяти участь всі діти групи.

На думку М. І. Чистякової, не має сенсу складати групи тільки за якоюсь однією ознакою: боязливі, амемічні, діти з нестійкою увагою тощо. Необхідно стежити за тим, щоб в групі було не більше одної гіперактивної, аутичної або схильної до істеричних реакцій дитини. Діти з дратівливістю, страхами, тиками, нав’язливостями, заїканням, обезсилені можуть займатися разом. Проте дітей з нормальним інтелектом і дітей, страждаючих розумовою відсталістю на межі, необхідно розвести по різних групах, оскільки другі повинні займатися удвічі довше: використовується час двох курсів психогімнастики. Психогимнастіку можуть проходити і діти із затримкою психічного розвитку, і дебільні діти. Проте вони повинні займатися окремо.

У групу запрошуються 1—2 дитина, що не потребуює психогимнастики, але мають артистичну жилку. Вони використовуються для створення емоційного фону. Добре відомо, що зовнішній вираз емоцій викликає відповідні наслідувальні реакції. Тому діти з артистичною жилкою бажані в групі, оскільки з їх допомогою легше заразити інших дітей потрібною емоцією.

Необхідно вести журнал, в якому указується причина запрошення дитини на заняття психогимнастикою, планування ігор, основні психологічні цілі для даної групи в цілому.

Особливе значення М.І. Чистякова надає позитивним емоціям. Тому всі ігри і етюди на викликання виразу емоцій повинні обов'язково включати емоції радості, які є завершальними для кожного етюда. Повністю заняття закінчується навчанням дітей саморегуляції і їх заспокоєнням.

Висновки до 3-го питання

Отже:Головна установка танцювальної терапії формулюється таким чином: рухи відображають риси особистості. При будь-яких емоційних зрушеннях міняється самопочуття, як душевне, так і фізичне, і відповідно міняється характер наших рухів. Мета танцювальної терапії — розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження відчуттів і надбання групового досвіду. Основною задачею груп танцювальної терапії є здійснення спонтанного руху. Танцювальна терапія спонукає до свободи і виразності руху, розвиває рухливість і укріплює сили як на фізичному, так і на психічному рівні. Тіло і розум розглядаються в ній як єдине ціле.

Зазвичай танцювальна психотерапія проводиться у три етапи. Керівник групи може бути: партнером по танцях, розпорядником (організатором), каталізатором розвитку особистості учасників через рух.

Психогімнастика — метод, при якому учасники проявляють себе і спілкуються без допомоги слів. Це ефективний засіб оптимізації соціально перцептивної сфери особистості, оскільки дозволяє звернути увагу на «мову тіла» і просторово-часові характеристики спілкування.

Використовування психогімнастики як самостійного методу коректувальної роботи було запропоноване Г. Юновою в 1979 р. По методиці Г. Юнової кожне заняття, включаючи ритміку, пантоміміку, колективні ігри і танці, складається з трьох фаз: зняття напруги, пантомімічна фаза, завершальна фаза. М. І. Чистякова запропонувала методику орієнтовану на дітей молодшого віку, що є курсом з 20 занять тривалістю близько трьох місяців з частотою зустрічей 2 заняття в тиждень.

Висновки до теми

Отже: Під арттерапією розуміють всі техніки корекції психіки за допомогою мистецтва. Основна мета арттерапії полягає в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження і пізнання. Створювані клієнтом продукти, об'єктивуючи його афективне відношення до світу, полегшують процес комунікації і встановлення стосунків із значущими іншими (родичами, дітьми, батьками, однолітками, товаришами по службі і т.д.). Інтерес до результатів творчості з боку оточуючих, схвалення ними продуктів творчості підвищують самооцінку клієнта і ступінь його самосприйняття і самоцінності. Як ще один можливий коректувальний механізм, на думку прихильників обох напрямів, може бути розглянутий сам процес творчості як дослідження реальності, пізнання нових, раніше прихованих від дослідника, сторін і створення продукту, що утілює ці відносини. Арттерапія, спрямована на корекцію особистого розвитку, в зарубіжній психології широко застосовується для різних вікових груп: для дітей з 6 років, підлітків, для дорослих і юних. Останнім часом широко застосовується і в корекції негативних особистих тенденцій у осіб старшого і літнього віку.

Залежно від характеру творчої діяльності і її продукту можна виділити наступні види арттерапії: малюнкову терапію, засновану на образотворчому мистецтві; бібліотерапію, як літературне складання і творче прочитання літературних творів; музикотерапію; хореотерапію тощо. Якнайповніше розроблена арттерапія у вузькому значенні слова, тобто малюнкова терапія і драмтерапія.

Найважливіший принцип арттерапії — схвалення і прийняття всіх продуктів творчої образотворчої діяльності, незалежно від їх змісту, форми і якості.

Ст.викладач кафедри