Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
1. Попередній орієнтовний етап. Дослідження дитиною обстановки, образотворчих матеріалів, вивчення заборон і обмежень в їх використовуванні.
2. Вибір теми малювання, емоційне включення в процес малювання.
3. Пошук адекватної форми вираження.
4. Розвиток форми в напрямі все більш повного, глибокого самовираження, її конкретизація.
5. Вирішення конфліктно-травмуючої ситуації в символічній формі.
Докладний психологічний аналіз основних етапів малюнкової терапії при вирішенні задач подолання страхів в дитячому віці даний в роботах А.І. Захарова (1982— 1986). Проективний малюнок може виконуватися кольоровою крейдою, олівцями, фломастерами або фарбами. При аналізі малюнка рівень образотворчих умінь до уваги не береться. Йдеться про те, як за допомогою художніх засобів (кольору, форми, розміру і т.д.) передаються емоційні переживання суб'єкта.
Висновки до 2-го питання
Отже: Деякі учені схильні розглядати малювання як один з шляхів виконання програми вдосконалення організму. На думку фахівців, малювання бере участь в узгодженні міжпівкульових взаємостосунків, оскільки в процесі малювання координується конкретно-образне мислення, пов'язане в основному з роботою правої півкулі мозку, і абстрактно-логічне, за яку відповідає ліва півкуля. Будучи напряму пов'язаним з найважливішими функціями (зір, рухова координація, мова, мислення), малювання не просто сприяє розвитку кожної з цих функцій, але і зв'язує їх між собою. Малюючи, клієнт дає вихід своїм відчуттям, бажанням, мріям, перебудовує свої стосунки в різних ситуаціях і безболісно стикається з деякими лякаючими, неприємними, травмуючими образами. Таким чином, малювання виступає як спосіб усвідомлення своїх можливостей і навколишньої дійсності, як спосіб моделювання взаємостосунків і виразу різною роду емоцій, у тому числі і негативних. Тому малювання широко використовують для зняття психічної напруги, стресових станів, при корекції неврозів, страхів. Проєктивне малювання розглядається деякими авторами як допоміжний метод в груповій роботі. Він дозволяє діагностувати і інтерпретувати складнощі в спілкуванні, емоційні проблеми тощо.
У проективному малюванні використовуються наступні методики: вільне, комунікативне, спільне і додаткове малювання. Функції психолога можуть бути реалізовані в директивній і недирективній формі. Фахівці виділяють 5 типів завдань, які використовуються в малюнковій практиці: наочно-тематичні; образно-символічні; вправи на розвиток образного сприйняття, уяви, символічної функції; ігри і вправи з образотворчим матеріалом; завдання на спільну діяльність.Основні етапи коректувального процесу з використанням методу проективного малювання: попередній орієнтовний етап; вибір теми малювання, емоційне включення в процес малювання; пошук адекватної форми вираження; розвиток форми в напрямі все більш повного, глибокого самовираження, її конкретизація; вирішення конфліктно-травмуючої ситуації в символічній формі.
ІІІ питання:Танцювальні і тілесно орієнтовані методи психокорекції.
ТАНЦЮВАЛЬНА ТЕРАПІЯ
Танцювальна терапія застосовується при роботі з людьми, що мають емоційні розлади, порушення спілкування, міжособистісної взаємодії.
Використовування цього методу вимагає від психолога досить глибокої підготовки, оскільки цей вид взаємодії може будити сильні емоції, яким не так-то просто знайти розрішення. Танцювальні рухи в поєднанні з фізичними контактами і інтенсивною міжособовою взаємодією можуть викликати дуже глибокі і сильні відчуття.
Мета танцювальної терапії — розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження відчуттів і надбання групового досвіду. У історії розвитку танцювальної терапії К. Рудестам виділяє ряд ключових подій.
Перше пов'язане з необхідністю фізичної, психічної реабілітації ветеранів, що повернулися з полів другої світової війни. Танцювальна терапія стала допоміжним методом реабілітації інвалідів, багато хто з яких або взагалі не могли говорити, або не були схильні до того, щоб до них застосовували вербальну дію. Після занять в танцкласі вони відзначали, що пережили почуття полегшення і душевної гармонії.
Іншим чинником, що сприяв зростанню популярності танцювальної терапії, з'явився рух тренінгу людських стосунків, що з'явився в 60-х роках, який став підгрунтям для розробки нових експериментальних підходів в роботі з групами і до розвитку особистості їх учасників.
Нарешті, інтерес до нових програм танцювальної терапії був підігрітий дослідженнями по невербальній комунікації, особливо аналізом комунікативних функцій людського тіла. Танцювальна терапія використовується в основному при груповій роботі.
Основною задачею груп танцювальної терапії є здійснення спонтанного руху. Танцювальна терапія спонукає до свободи і виразності руху, розвиває рухливість і укріплює сили як на фізичному, так і на психічному рівні. Тіло і розум розглядаються в ній як єдине ціле.
Головна установка формулюється таким чином: рухи відображають риси особистості. При будь-яких емоційних зрушеннях міняється самопочуття, як душевне, так і фізичне, і відповідно міняється характер наших рухів.
Танцювальна терапія спрямована на вирішення наступних завдань:
1.Поглиблення усвідомлення членами групи власного тіла і можливостей його використовування. Це не тільки покращує фізичний, емоційний стан учасників, але і служить розвагою для багатьох з них. На початку першого заняття психолог спостерігає за учасниками, оцінює сильні сторони і вади рухового репертуару кожного, потім визначає, які рухи підійдуть кожному клієнту краще всього.
2.Посилення відчуття власної гідності у членів групи шляхом вироблення у них позитивнішого образу тіла. Клієнти з серйозними порушеннями можуть переживати складнощі при проведенні межі між власним тілом і об'єктами навколишнього середовища. У таких групах танцювальна терапія має за мету створення учасниками адекватного образу тіла. Танець дозволяє зробити образ свого тіла привабливішим, у напрямі пов'язаному з позитивнішим образом «Я».
3.Розвиток соціальних навичок за допомогою набутого учасниками відповідного приємного досвіду. Танцювальні рухи є відносно безпечний засіб зв'язку з оточуючими під час навчання соціально прийнятній поведінці. Танцювальна терапія створює умови для творчої взаємодії, дозволяє долати бар'єри, що виникають при мовному спілкуванні.
4. Допомога членам групи вступити в контакт з їх власнимивідчуттями шляхом встановлення зв'язку відчуттів з рухами. При творчому ставленні клієнта до рухів під музику танець набуває експресивності, що дозволяє вивільнити пригнічувані відчуття, почуття і дослідити приховані конфлікти, які можуть бути джерелом психічної напруги. Тут психодинамічне поняття «катарсису» розповсюджується на танець, оскільки його рухи вивільняють приховані почуття, а це має пряме коректувальне значення. Танцювальні рухи не тільки експресивні, але і мають здатність знімати фізичну напругу, особливо якщо вони включають розгойдування і розтяжку.
5. Створення «магічного кільця». Заняття в групі – це спільна робота учасників, ігри і експерименти з жестами, позами, рухами і іншими невербальними формами спілкування. Все це в цілому сприяє надбанню учасниками групового досвіду, всі компоненти якого на несвідомому рівні утворюють замкнутий стійкий комплекс — «магічне кільце».
Разом з названими розв'язуються також задачі:
· підвищення рухової активності; комунікативного тренінгу і організації соціотерапевтичного спілкування;
· отримання діагностичного матеріалу для аналізу поведінкових стереотипів пацієнта і його самопізнання;
· розкріпачення пацієнта, пошуку автентичних шляхів розвитку.
Спеціальні вправи танцювальної терапії полягають у вільному розгойдуванні, рухах, що вимагають зібраності і контролю над тілом, чергуванні розслаблення і зібраності, пов'язаних з дихальним циклом, переміщенні по приміщенню строго певним чином.
На першому етапі, щозаймає декілька хвилин, заняття танцювальною терапією звичайно використовуються для розминки, що допомагає кожному учаснику підготувати своє тіло до роботи подібно до того, як перед виступом музикант настроює свій інструмент. Вправи розминок мають фізичний («розігрів»), психічний (ідентифікація з почуттями) і соціальний (встановлення контактів) аспекти.
Одним з варіантів початку занять передбачається виконання спонтанних рухів вільної форми під попурі з різних мелодій. Тут зустрічаються вправи, що включають струшування, розтяжки, розгойдування, плескання, потрушування, які, починаючи з пальців рук, розповсюджуються на зап’ястя, ліктьові суглоби, плечі, грудну клітку. Ці вправи повторюються до тих пір, поки вся група не розігріється як слід.
На другому етапі відбувається розробка загальногрупової теми. Наприклад, розробляється тема «зустрічей і розставань». На рівні рухів можуть «зустрічатися» і «розлучатися» окремі частини тіла. Кисті рук і лікті можуть «зустрітися», щоб тут же «розлучитися», або вони можуть «зустрітися», щоб «вступити в бійку» або щоб «обійняти» один одного. Взаємодії між членами групи можуть сприяти зустрічі долонь одного з ліктями іншого тощо.
На завершальній стадії заняття тема розробляється з використанням всього наданого групі простору, при цьому міняється швидкість рухів і їх послідовність. Керівник або визначає характер руху учасників, або сам їх повторює. Для діагностичного аналізу рухів і допомоги членам групи в розширенні їх рухового репертуару часто використовується розроблена Р. Лобаном «Система аналізу форми зусиль».
Р. Лобан (1960) розробив систему опису аналізу і діагностики рухів, відому як «Система зусиль», або «Форма зусиль», засновану на застосуванні спеціальних символів і призначену для опису динамічних і просторових аспектів рухів.
У «Системі зусиль», за Лобаном, динаміка рухів описується чотирма параметрами:
1. Простір.
2. Сила.
3. Час.
4. Протікання.
Кожен параметр має два полюси: простір, який може бути прямим і багатофокусним, сила— могутня і легка: час— швидкий і плавний; протікання— вільне і обмежене.
Кожен рух можна охарактеризувати за будь-яким з цих вимірів, а їх комбінації складають вісім базових зусиль, що робляться при здійсненні рухів. Наприклад, зусилля удару є швидким, могутнім і прямим, а зусилля тиску є плавним, могутнім і прямим. Користуючись системою Лобана, можна проводити аналіз рухів в групі, що дає можливість допомогти учасникам групи в дослідженні і розширенні їх рухового репертуару.
Керівник групи може бути: партнером по танцях, розпорядником (організатором), каталізатором розвитку особистості учасників через рух.
Він створює в групі обстановку спокою і довіри, котра дозволяє учасникам досліджувати себе і інших, а також відображає і розвиває спонтанні рухи учасників групи.
Керівник групи застосовує певним чином структуровані вправи, що сприяють розслабленню, правильному диханню, зміні тіла в просторі і посиленню самоконтролю.
Танцювальна терапія використовується для поліпшення фізичного стану, виходу емоцій, вдосконалення навичок міжособової взаємодії, для отримання позитивних емоцій, розширення самосвідомості. Звична тривалість заняття — 40—50 хв. Заняття можуть бути щоденними, щотижневими (впродовж декількох місяців або років).
У профілактичних цілях можливе проведення одноразових танцювальних марафонів. Оптимальний кількісний склад групи — 5—12 осіб.
Дискусійним є питання про характер музичного супроводу занять. Одні керівники віддають перевагу стандартним магнітофонним записам народної і (або) танцювальної музики, інші — власний (або своїх асистентів) імпровізований музичний супровід. У всіх випадках підкреслюється, що індивідуально-культурна значущість пропонованої для клієнта музики не повинна перекривати значущості і задоволення власної рухової активності, тому краще використовувати незнайомі групі мелодії, помірну гучність звучання і фізіологічно орієнтовані ритми, котрі сприяють формуванню трансових станів свідомості.
Може використовуватися як допоміжний або основний метод корекції в групах дітей і підлітків, в санаторно-курортних умовах, при корекції дісгамій в подружніх парах, для соціально-психологічного і рухового тренінгу людей з порушеннями слуху і зору або в реабілітаційному періоді (після кардіооперацій, переломів кінцівок, згвалтувань тощо).
ПСИХОГІМНАСТИКА
Психогімнастика — метод, при якому учасники проявляють себе і спілкуються без допомоги слів. Це ефективний засіб оптимізації соціально перцептивної сфери особистості, оскільки дозволяє звернути увагу на «мову тіла» і просторово-часові характеристики спілкування.
Термін «психогімнастика» може мати широке і вузьке значення. Психогімнастика у вузькому значенні розуміється як ігри, етюди, в основі яких лежить використання рухової експресії як головний засіб комунікації в групі. Такого роду психогімнастика спрямована на вирішення задач групової психокорекції: встановлення контакту, зняття напруги, відпрацювання зворотних зв'язків тощо.
У широкому значенні психогімнастика — це курс спеціальних занять, спрямованих на розвиток і корекцію різних сторін психіки людини як пізнавальної, так і емоційно-особистої сфери.
Психогімнастика як невербальний метод групової роботи припускає вираз переживань, емоційних станів, проблем за допомогою рухів, міміки, пантоміміки; дозволяє клієнтам проявляти себе і спілкуватися без допомоги слів. Це метод реконструктивної психокорекції, мета якого — пізнання і зміна особистості клієнта.
Психогімнастика включає три частини, що характеризуються самостійними задачами і власними методичними прийомами:
1. Підготовчу.
2. Пантомімічну.
3. Завершальну.
Дата: 2016-09-30, просмотров: 273.