Особливо ефективне застосування малюнкової терапії в дитячому віці. Організовуючи малюнкове заняття, психолог реалізує наступні функції:

—емпатичне прийняття дитини;

—створення психологічної атмосфери і психологічної безпеки;

—емоційна підтримка дитини;

—відбір креативної задачі і забезпечення її прийняття дитиною;

—тематична структуризація задачі;

—допомога в пошуку форми вираження теми;

—віддзеркалення і вербалізація відчуттів і переживань дитини, що актуалізуються в процесі малювання і опредмечених в її продукті.

Функції психолога можуть бути реалізовані в директивній і недирективній формі.

Директивна форма припускає пряму постановку задачі перед дитиною у вигляді теми малювання; керівництво пошуком кращої форми вираження теми і інтерпретації значення дитячого малюнка.

При недирективній формі дитині надається свобода як у виборі теми, так і у виборі експресивної форми. В той же час психолог подає дитині емоційну підтримку, а у разі потреби — технічну допомогу в наданні максимальної виразності продукту творчості дитини.

Фахівці виділяють 5 типів завдань, які використовуються в малюнковій практиці:

1. Наочно-тематичні.

2. Образно-символічні.

3. Вправи на розвиток образного сприйняття, уяви, символічної функції.

4. Ігри і вправи з образотворчим матеріалом.

5.Завдання на спільну діяльність.

Предметно-тематичні завдання —це малювання на задану тему, де предметом зображення виступає людина і її стосунки з предметним світом і навколишніми людьми.Прикладом такихзавдань можуть бути малюнки на тему:«Моя сім'я», «Я в школі», «Я удома», «А який я зараз», «Я в майбутньому», «Моє улюблене заняття», «Що я люблю», «Мій самий хороший вчинок», «Мій світ» тощо.

Образно-символічні завдання є зображенням дитиною абстрактних понять у вигляді створених уявою дитини образів, таких як добро, зло, щастя; зображення емоційних станів і відчуттів: радість, гнів, здивування тощо.

Цей тип завдання вимагає вищого рівня символізування, ніж попередній, оскільки поняття, що зображається, не має зовнішньої фізичної оболонки, в основу символізування не може бути поставлена яка-небудь зовнішня ознака явища, що зображається. Це примушує дітей при виконанні завдання звертатися до аналізу етичного змісту подій і явищ, які стають предметом зображення при виконанні завдання, і, значить, переосмислювати значення цихподій.

Вправи на розвиток образного сприйняття, уяви, символічної функції. Ці завдання направлені на структуризацію неоформленої безлічі стимульних подразників. У цих завданнях дітям пропонується, спираючись на стимульний ряд, відтворити цілісний об'єкт і надати йому осмисленість (малювання по крапках, «чарівні» плями, «веселі плями» тощо). В основі подібних вправ лежить відомий принцип проекції, використовуваний в методиці Роршаха.

Ігри і вправи з образотворчим матеріалом. Цейвид роботи припускає експериментування з фарбами, олівцями, папером, пластиліном, крейдою і подібним з метою вивчення їх фізичних властивостей і експресивних можливостей. Ефект вправ полягає в стимулюванні потреби в образотворчій діяльності і інтересу до неї, зменшенні емоційної напруженості, формуванні відчуття особистої безпеки, підвищенні упевненості в собі, формуванні інтересу до дослідницької діяльності, стимулюванні пізнавальної потреби.

Типовим для цього типу завдань є малювання пальцями, маніпулювання пластиліном (малювання пластиліном по склу або пластику), експериментування з кольором, накладання кольорових плям одну на одну тощо.

Завдання на спільну діяльністьможуть включати всі вказані вище завдання. Цей тип завдань направлений як на вирішення проблеми оптимізації спілкування і взаємостосунків з однолітками, так і на оптимізацію дитячо-батьківських стосунків. Завдання можуть бути запропоновані дитині на літературному вербальному матеріалі, такому як придумування казок та історій.

Відповідно до основних стадій розвитку дитячої образотворчої діяльності Е. Крамер (1975) виділяє чотири типи зображень, що використовуються для малюнкової терапії:

1.Каракулі— безформні, хаотичні лінії, примітивні, незавершені форми.

2.Схеми і напівсхеми, що є конвенційними стереотипними зображеннями.

3.Піктограми, тобто схеми, що збагачені вираженням індивідуальності дитини, її позицією по відношенню до світу. Піктограми, хоча і виражають афективне ставлення дитини до світу, ще недосить відкриті для комунікації зі світом, вимагають для свого розуміння пояснень і інтерпретації малюнка самим автором.

4.Художні образи, що мають естетичну цінність, що опредмечує афект у формі, зрозумілій глядачеві без додаткових роз'яснень автора.

Найсприятливішим для вирішення коректувальних задач є четвертий тип зображення — художні образи, що дозволяють повною мірою реалізувати всі переваги мистецтва і творчості.

Дитячий малюнок розглядається в першу чергу як проекція особистості дитини, як символічний вираз її ставлення до світу. У зв'язку з цим дуже важливо відділяти в дитячому малюнку ті його особливості, які відображають рівень розумового розвитку дитини і ступінь оволодіння нею технікою малювання, з одного боку, і особливості малюнка, що відображають особистсні характеристики, — з іншого.

Так, карлючки, безформні штрихи і лінії, будучи більш початковою стадією дитячого малювання, характерної для раннього віку, можуть бути розцінені, з одного боку, як ознаки затримки розумового розвитку, з іншої — як індикатори відчуття самотності і беззахисності, що переживається дитиною, свідоцтва негативізму дитини по відношенню до навколишнього світу або прояв гіперактивності.

Для правильної інтерпретації значення малюнків дітей необхідно враховувати наступні умови:

· Рівень розвитку образотворчої діяльності дитини, для чого необхідно проглянути малюнки, виконані дитиною раніше (удома, в дитячому саду, школі тощо).

· Особливість самого процесу малювання (вибір теми та збереження її впродовж процесу малювання або її трансформація; послідовність виконання окремих частин малюнка; спонтанні мовні вислови; характер емоційних реакцій; наявність пауз в процесі малювання тощо).

· Динаміку зміни малюнків наодну і ту ж тему або малюнків близького змісту впродовж одного коректувального заняття або в ході корекційного процесу. Навіть стереотипне відтворення дитиною одного і того ж малюнка впродовж одного або декількох занять стає активним орієнтуванням і дослідженням конфліктної афектогенної ситуації, тобто представляє значний крок вперед.

У малюнку дитини можуть переважати різні типи зображення, що відображають не тільки вікову динаміку образотворчої діяльності, але і індивідуальні особливості особистого переживання дитиною своїх стосунків зі світом на момент створення малюнка. Має значення також аналіз активності дитини і способів використовування художніх матеріалів.

Е. Крамер виділяє п'ять способів використовування дитиною художнього матеріалу:

1. Маніпуляції з метою дослідження фізичних властивостей матеріалу.

2. Деструктивна поведінка, втрата дитиною контролю за своїми діями (рве папір, ламає олівці, розбризкує фарбу тощо).

3. Стереотипне відтворення одних і тих самих малюнків і дій.

4.Малювання графічних піктограм.

5.Створення художніх образів, щоповною мірою реалізують потребу дитини в самовираженні і комунікаціях з навколишніми людьми.

Послідовність використовування перерахованих художніх матеріалів відображає послідовність позитивного розвитку коректувальної роботи у разі її успішності. При організації занять необхідно мати на увазі, що кожен образотворчий матеріал задає певний діапазон можливих способів дії з ним, стимулює дитину до різних видів діяльності. Підбираючи образотворчі матеріали до кожного заняття, можна в якійсь мірі управляти активністю дитини.

Наприклад, при організації малюнкової терапії з гіперактивними і розгальмованими дітьми не рекомендується використовувати такі матеріали, як фарби, пластилін, глина, тобто матеріали, що стимулюють неструктуровану, неспрямовану активність дитини (розкидання, розбризкування, розмазування), яка легко може перейти в агресивну поведінку.

Доречніше запропонувати таким дітям аркуші паперу середнього розміру, олівці, фломастери, тобто образотворчі матеріали, що вимагають організації, структуризації своєї діяльності, тонкої сенсомоторної координації, контролю за виконанням дії. Разом з тим необхідно враховувати, що олівці у гіперактивних дітей ламатимуться від дуже сильного натиску, папір рватиметься тощо. Тому для таких дітей необхідно передбачити спеціальні вправи, які дозволяють зняти зайву напруженість і здійснити емоційне відреагування. Навпаки, дітям, емоційно «скутим», фрустрованим, з високою тривожністю, більш корисні матеріали, що вимагають широких вільних рухів, що включають все тіло, а не тільки область передпліччя і пальців. Таким дітям слід пропонувати фарби, великі пензлі, великі аркуші паперу, прикріплені на стінах, малювання крейдою на широкій дошці.