В початковій стадії (І) захворювання суб'єктивно проявляється головним болем, переважно пульсуючого або стискуючого характеру, який локалізується переважно в лобній і скроневій ділянках, рідше - в потиличній. З'являються дратівливість, безсоння, ниючий або колючий біль у ділянці серця, серцебиття.

Артеріальний тиск у цьому періоді хвороби підвищується зазвичай до відносно невисоких значень, переважно за рахунок систолічного (145-150/90-95 мм.рт.ст.). Часто виявляють коливання тиску, найчастіше він підвищується при стресі, психічних і фізичних перенавантаженнях, коливаннях амосферного тиску, зміні місця постійного проживання.

При об'єктивному обстеженні виявляють ознаки підвищенного тонусу сим­патичного відділу нервової системи (гіперсимпатикотонія), збільшення частоти пульсу, підвищення активності сухожильних рефлексів, нестійкість у позі Ромберга. Визначається червоний або білий стійкий дермографізм. Границі сеця не зміне­ні. При аускультації на верхівці серця вислуховується посилення І тону, відсут­ність або помірний акцент II тону на аорті.

При прогресуванні захворювання (2 стадія) симптоми набувають більш стій­кого і стабільного характеру. Головний біль майже постійний, локалізується пере­важно в потиличній ділянці. Супроводжується запамороченням, шумом у вухах, стискуючим болем за грудиною і в ділянках серця, задишкою при фізичному на­вантаженні. В психічному статусі відмічається депресія, подавлений настрій, апа­тія, АТ підвищується до 170-200/105-114мм.рт.ст., переважно за рахунок діастолічного. Зниження і навіть спонтанна нормалізація може наступити при появі ускла­днень хвороби - інсульті або інфаркті міокарда, тобто при переході другої стадії в третю. В цьому випадку може з'явитися так звана "обезголовлена" гіпертензія, тобто стан, коли відбувається зменшення переважно систолічного АТ при збереженні на відносно високому рівні діастолічного тиску. У хворого з II ст. захворю­вання часто відмічається блідість шкірних покривів, особливо обличчя (внаслідок спазму артеріол). Основною діагностичною ознакою захворювання у другій стадії є гіпертрофія лівого шлуночка. Діагностують її фізичними (перкусія), електрокарді­ографічними, ехокардіографічними і ренгенологічними методами. Пульс напруже­ний із схильністью до брадисистолії. При пальпації серця, особливо у людей з астенічною конституцією, нерідко виявляється підсилення верхівкового поштовху, при перкусії - зміщення його назовні (вліво) від серединно-ключичної лінії лівої границі серця (у звязку з гіпертрофією лівого шлуночка). При аускультації на верхівці І тон послаблений, на аорті - виразний акцент II тону, іноді з металічним тембром. При супутньому атеросклерозі аорти вислуховується жорсткого тембру систолічний шум, який часто проводиться в праву підключичну ділянку, іноді - в ділянку пра­вої сонної артерії і яремну ямку. Ритм серцевої діяльності зазвичай не змінений, однак інколи можуть виникати його порушення по типу екстрасистолічної або миготливої аритмії. При ЕКГ дослідженні виявлявляються ознаки гіпертрофії лівого шлуночка (високі зубці R в І, aVL, V4-6 відведеннях, зміщення сегменту ST нижче ізолінії, негативний зубець Т в лівих грудних відведеннях). Можна виявити також ознаки блокади лівої ніжки пучка Гіса. При дослідженні очного дна відміча­ється ангіопатія судин сітківки, а інколи і геморагічні прояви на очному дні. Інколи артерія сітківки втискується у просвіт розширеної вени вище або нижче місця її перехресту - симптом Салюса-Гунна. В третій кінцевій стадії гіпертонічної хвороби в клінічній картині домінує симптоматика ускладнень - інфаркту міокарда та гострого порушення мозкового кровообігу, атеросклерозу судин, серцево-судинної та ниркової недостатності. Артеріаньний тиск часто досягає високого рівня: систо­лічний 200-230 мм. рт.ст., діастолічний 115-129 мм.рт.ст. При розвитку ускладнень можливе його значне зниження. В суб'єктивному статусі часто відмічаються над­мірна втомлюваність, ознаки депресії, хронічна мозкова недостатність (постійний шум у вухах, запаморочення, розлади зору, слуху, пам'яті). В цьому періоді часто розвивається серцева недостатність, що проявляється задишкою, серцебиттям, перебоями в діяльності серця. Спочатку серцева недостатність проявляється по лівошлуночковому типу з нападами кардіальної астми і набряку легень; у наступ­ному розвивається правошлуночкова недостатність з проявами венозного застою крові (набряки нижніх кінцівок, збільшення печінки, асцит).

Ця стадія гіпертонічної хвороби часто супроводжується вираженими атеро­склеротичними ураженнями, насамперед, серця, нирок. Ураження коронарних артерій проявляється найчастіше симтомами стенокардії і порушеннями серцевого ритму. Важливе значення в клінічній картині ІІІ-ст. є ураження мозкових судин, що проявляється симптомами енцефалопатії та прогресуючої деменції.

Клінічні прояви церебральних розладів характеризуються порушенням моз­кового кровообігу (криз, інсульт), ураженням нирок, що проявляється сечовим синдромом (протеїнурія, зниження концентраційної та видільної функцій нирок), симптомами ниркової недостатності. Поряд з клінічними і інструментальними методами діагностики гіпертоніч­ної хвороби використовують ЕКГ, ехокардіографію, які дозволяють виявити сту­пінь ураження серця на різних етапах розвитку гіпертонічної хвороби.

Важливу роль в оцінці клінічних особливостей гіпертонічної хвороби віді­грає виявлення в крові показників гуморальної ланки хвороби - катехоламінів, альдестерону, ренину, ангіотензину II.

Перебіг гіпертонічної хвороби часто ускладнюється кризами. Криз являє со­бою спонтанне і відносне короткочасне підвищення AT, яке істотно вище за зви­чайні для хворого рівні і супроводжується появою нової, обтяжуючої хворобу симптоматики.

Гіпертонічна хвороба може часто проявлятися такими ускладненнями: по­рушенням мозкового (інсульт, тромбоз), або коронарного (інфаркт міокарда) кро­вообігу. Звичайно ці порушення виникають в II і III стадіях захворювання і часто пов'язані зі складним комплексом змін у судинній стінці - атеросклероз, підвище­на проникність, розлади гемостазу і мікроциркуляції. В генезі порушень коронар­ного кровообігу - стенокардії, інфаркту міокарда важливе значення має розвиток склерозу вінцевих артерій. Гемодинамічне перенавантаження серця викликає артеріальну гіпертензію, що зумовлює одне із частих ускладнень гіпертонічної хвороби - серцеву недастатність. Частим ускладненням гіпертонічної хвороби є ураження нирок у формі нефроангіосклерозу, який спричиняє розвиток первинно зморщенної нирки з симптомами хронічної ниркової недостатності.