З'ясовуючи сутність предмета соціологічного аналізу, дослідник використовує поняття, які є ключовими у теоретичному опрацюванні соціальних явищ і процесів. При цьому важливе значення має не просто наявність понять, з якими працюють дослідники, виробляючи програму, а їх чітке, одностайне розуміння і використання впродовж усього дослідження. У жодному разі не можна допустити розпливчастого формулювання, використання у різних контекстах, наявності кількох визначень, оскільки це може унеможливити зіставлення теоретичних положень з емпіричними даними, перевірку (підтвердження або спростування) розроблених гіпотез, аналіз первинних даних. Найраціональніше послуговуватися загальноприйнятими визначеннями понять, наведеними у довідниках, енциклопедіях, тлумачних словниках, підручниках, іншій спеціальній літературі. За їх відсутності варто спиратися на логіку, наукову позицію і досвід дослідника.
Завдання науковця полягає в розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концепції дослідження. За необхідності використання авторського поняття слід з'ясувати, на підставі чого воно сформульоване, які правила при цьому були застосовані. Дана процедура має назву теоретична інтерпретація.
Пошук емпіричних значень поняття у термінах, які пояснюють його зміст і важливі під час конкретного дослідження, називають емпіричною інтерпретацією, а визначення поняття через фіксацію емпіричних ознак — операційним визначенням (операціоналізацією). Головним завданням емпіричної інтерпретації є поступове зведення складних теоретичних понять, якими оперує соціологія і які найчастіше не сприймаються респондентами через свою складність, до відносно простих емпіричних характеристик, які відображають його сутність і можуть бути задіяні для збирання первинної соціологічної інформації. Ця соціологічна процедура передбачає такі послідовні операції:
· аналіз наукової літератури, пошук теоретичних визначень поняття, яке належить інтерпретувати, з'ясування сутності, створення його цілісного образу;
· визначення якостей, характеристик поняття і систематизація найважливіших ознак досліджуваного цілісного образу;
· вибір прямих показників для кожної з визначених характеристик, що дає змогу їх зафіксувати і побудувати так звані індикатори (найпростіші показники), які можна використати потім в інструментарії соціологічного дослідження.
Наприклад, вивчаючи соціально-психологічний клімат у трудовому колективі, немає сенсу просити у респондента дати йому оцінку, оскільки, по-перше, цей термін не дуже часто вживається у повсякденному житті колективу, а по-друге, робітники можуть не знати, як його оцінити. Доцільно в такому разі «розкласти» поняття «соціально-психологічний клімат» на складові, що визначають його сутність, але є менш складними. Цими складовими є стосунки між членами колективу, між керівником і членами колективу, конфлікти, ставлення працівників до своїх обов'язків, трудового середовища, найближчого оточення тощо. Остаточним результатом буде поява в анкеті питань, доступних для розуміння респондентів, що сприймаються однозначно і передбачають їх щирі відповіді: «Чи задоволені Ви стосунками з товаришами по роботі?», «Як часто у Вашому колективі бувають конфліктні ситуації?» тощо.
Аналізуючи отриману інформацію, дослідник проводить зворотну соціологічну процедуру (послідовно аналізуючи значення індикаторів, він поступово повертається на рівень теоретичних понять і робить висновки щодо досліджуваної проблеми). Тому рух від теорії до уточнення смислу, побудови емпіричних показників і повернення знову до теоретичного тлумачення отриманих даних є складним пізнавальним процесом, який не можна повністю формалізувати. На цьому етапі важливу роль відіграють професіоналізм, досвід, загальна і професійна культура дослідника.
Вироблення і перевірка робочих гіпотез.
Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки у процесі попереднього системного аналізу досліджуваного об'єкта. Під час соціологічного дослідження вона може бути підтвердженою або спростованою.
Гіпотеза — це обгрунтоване припущення щодо пояснення будь-яких фактів, явищ, процесів, причин, чинників та тенденцій їх розвитку, яке потребує емпіричного підтвердження чи спростування.
Розробка гіпотез — центральний момент соціологічного дослідження. Вони можуть бути науковими, тобто грунтуватися на відомих теоріях, або так, що грунтуються на повсякденному життєвому досвіді і відіграють роль своєрідної підказки для формулювання справді наукових гіпотез.
Щоб стати науковою, гіпотеза повинна відповідати вихідним принципам теорії наукового пізнання, що є дуже важливим для відокремлення реалістичних і хибних гіпотез. Вона не повинна суперечити усталеним теоріям, дослідженим, перевіреним і точно встановленим фактам. Трапляється, однак, що гіпотеза, суперечачи усталеним теоріям, виявляється цілком спроможною. Не менш важлива її доступність для перевірки у процесі соціологічного дослідження.
У процесі попереднього аналізу об’єкта й виокремлення найзначущіших з погляду вирішення проблеми чинників формують робочі гіпотези (грецьк. — припущення). Перевірка робочих гіпотез можлива тільки за умови, що всі поняття і терміни, за допомогою яких вона сформульована, будуть теоретично та емпірично інтерпретовані, визначені за допомогою індикаторів і знайдуть своє місце в соціологічному інструментарії.
Гіпотетично визначені показники емпірично інтерпретуються, тобто переводяться в адекватні запитання анкети, опитувального листка тощо.
Роль гіпотези в соціологічному дослідженні надзвичайно велика. По-перше, вона акумулює досвід науки, соціальної практики, самого дослідника, зокрема його інтуїцію, по-друге — конкретизує мету дослідження, є головним методичним інструментом, що організує весь процес дослідження, підпорядковуючи його внутрішній логіці. На перевірку гіпотези спрямоване все дослідження, в результаті чого вона або підтверджується і стає положенням, істинність якого вже доведено, або спростовується. Гіпотеза перевіряється фактами, виявленими у ході дослідження. При цьому невідповідність висунутої гіпотези фактам — це також науковий результат, який може мати не менше значення, ніж установлення відповідності.
До гіпотези висувають такі вимоги:
· наукова обгрунтованість, тобто відсутність тверджень, які суперечили б уже доведеним положенням, фактам; адекватність досліджуваній проблемі;
· можливість емпіричної перевірки, тобто визначення за допомогою логічного аналізу відсутності внутрішньої суперечності.
Крім загальних передумов та вимог до формулювання гіпотез, у науці склалася стадіальна система їх побудови:
· перша стадія — збирання інформації з теми, що досліджується;
· друга стадія — формулювання власне гіпотези;
· третя стадія — класифікація (групування) гіпотез.
Робочі гіпотези можна класифікувати за різними ознаками. За функціональним змістом припущень щодо досліджуваного об’єкта гіпотези поділяють на:
· описові — це припущення щодо сутнісних якостей об’єктів (класифікаційні), характеру зв’язків між окремими елементами досліджуваного об’єкта (структурні), ступеня щільності зв’язків (функціональні).
пояснювальні — це припущення щодо причинно-наслідкових залежностей у соціальних процесах та явищах, котрі вивчаються. Ці гіпотези найбільш складні й потребують експериментальної перевірки.
· прогнозні — це гіпотези, які містять не тільки припущення відносно фактичного стану предмета і опису причин такого стану, а й припущення, які розкривають тенденції та закономірності розвитку цього об’єкта.
За мірою опрацювання та обгрунтованості гіпотези поділяють на первинні та вторинні.
Первинні гіпотези формулюють до того, як зібрано емпіричні дані. Якщо ці дані спростовують попередні гіпотези, то замість них висувають вторинні гіпотези. Первинні гіпотези ще називають робочими. Глибоке дослідження, як правило, спирається на низку альтернативних гіпотез, що сприяє отриманню найбільш вагомих висновків.
За характером взаємозумовленості передбачень гіпотези поділяють на гіпотези-причини і гіпотези-наслідки.
Наприклад, гіпотеза-причина — праця втратила свою цінність, гіпотеза-наслідок — робітники ставляться до виконання своїх трудових обов’язків недостатньо відповідально.
Підтвердження чи спростування гіпотези-наслідку є доказом обгрунтованості гіпотези-причини. Залежно від важливості виконуваної ролі розрізняють гіпотези основні та неосновні. На відміну від гіпотез-причин і гіпотез-наслідків, які логічно взаємозв’язані, ці гіпотези є різними завданнями дослідження і ніби співіснують одна з одною. Звичайно, головну увагу під час висування гіпотез приділяють основним припущенням.
Для того щоб перевірити робочі гіпотези, отримати достовірні результати соціологічного дослідження, слід знати, яку інформацію потрібно зібрати, чому саме цю, а не іншу, і в якій формі. Вирішенню цих питань сприяє проведення спеціальних дослідницьких операцій, що дають можливість порівняти вихідні теоретичні знання з об’єктивним станом реальності, соціальної практики.
Оскільки предмет дослідження подається через певні абстрактні поняття, які є ніби символами досліджуваного явища, то і логічному аналізу (розчленуванню) піддається не саме явище, а поняття і категорії, що відтворюють його. Для того щоб описати предмет, визначити напрям подальшого його аналізу, слід дати чіткі визначення його категорій, використовуючи для цього узвичаєні наукові визначення (словники), а також виходячи з логіки, наукової позиції та соціального досвіду самого дослідника. Таке трактування має логіко-пізнавальний характер і називається інтерпретацією.
Соціологічне дослідження слід вести тільки на основі категоріального (лінійного) апарату. Від цього значною мірою залежить успішність теоретичного аналізу, глибина емпіричного дослідження. Деякі основні поняття складаються з кількох вужчих понять. Наприклад, поняття «соціальна активність» включає в себе поняття «трудова активність», «суспільно-політична активність» і «пізнавальна активність».
У зв’язку з цим логічний аналіз поряд з інтерпретацією основного поняття виокрелмення виділення й інтерпретацію тих простіших понять, які воно містить. На цій стадії логічного аналізу інтерпретацію замінюють процедурою уточнення якісної структури предмета дослідження, що називається операціоналізацією. Операціоналізація — це процедура конкретизації соціологічних понять чи зведення їх до таких індикаторів, які можна описувати деякою сукупністю операцій.
Зміст ключових теоретичних понять, що в них зафіксовано проблему і предмет дослідження, послідовно конкретизується.
Це є ніби моделюванням проблеми, що вивчається, її деталізацією. Наприклад, предметом вивчення є ставлення суб’єкта до праці. Цей предмет можна розділити на такі частини як ставлення
· допраці як до процесу;
· своєї професії;
· праці як до конкретної роботи на конкретному робочому місці;
· умов і організації праці;
· керівника;
· колег по роботі.
Емпірична інтерпретація та операціоналізація означають не тільки теоретичне уточнення основних понять. Кінцевою метою є пошук аналогів у соціальній дійсності — емпіричних індикаторів досліджуваних характеристик явищ, процесів, а також засобів вимірювання чи фіксації цих індикаторів-індексів. Ступінь операціоналізації визначається типом дослідження. Наприклад, для розвідувального дослідження потрібна не така глибока операціоналізація, як для описового, і тим більше для аналітичного. Поповнення категоріального апарату розширює можливості операційного вимірювання соціальної дійсності.
Розробка стратегічного плану дослідження
Відповідно до мети і завдань дослідження, обізнаності щодо досліджуваного об'єкта виробляють конкретну стратегію пошуку — план соціологічного дослідження (пошуковий, описовий, експериментальний), який визначає послідовність, спрямованість операцій на досягнення поставленої мети.
Пошуковий план. Використовують за відсутності чіткого уявлення щодо проблеми або об'єкта дослідження. Головна мета його полягає в націленні роботи дослідника на з'ясування проблемної ситуації, визначення контурів об'єкта дослідження, формулювання мети, завдання, вироблення гіпотез. Пошуковий план передбачає такі головні етапи роботи: вивчення наукової літератури, документів (допомагає скласти загальне уявлення про досліджувану проблему); опитування експертів (сприяє доповненню й уточненню проблеми, формулюванню первинних гіпотез); проведення спостережень (визначає проблемну ситуацію і вироблення гіпотез).
Описовий план. До нього вдаються, коли наукові знання дають змогу дослідникові визначити об'єкт дослідження, сформулювати описову гіпотезу. Мета такого плану — перевірити гіпотезу, отримати кількісно-якісні характеристики досліджуваного об'єкта. Описовий план передбачає, окрім процедур, які використовують при розробці пошукового плану (вивчення наукової літератури, опитування експертів, проведення спостережень), застосування додаткових дослідницьких засобів (проведення соціологічного дослідження, статистичний аналіз отриманих даних).
Експериментальний план. Він є ефективним тоді, коли знань про об'єкт дослідження достатньо для формулювання пояснюючої гіпотези. Мета його полягає у встановленні механізмів функціонування і розвитку об'єкта.
Розробка методичного плану дослідженняМетодична частина програми має на меті організацію і впорядкування методів збирання, аналізу первинної соціологічної інформації, описання методичних і технічних прийомів, які використовуватимуть для здобуття соціологічної інформації, необхідної для перевірки загальної концепції дослідження. При цьому найчастіше застосовують такі терміни: первинна соціологічна інформація, метод, методика, техніка, процедура.
Первинна соціологічна інформація — дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальшій обробці й узагальненню.
До них належать відповіді респондентів, нотатки спостерігача у картках спостереження, матеріали, здобуті шляхом аналізу документів, цифровий матеріал тощо.
Метод — головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, обробки та аналізу даних.
Методика — послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов'язаних із конкретним методом.
Техніка — сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу.
Передбачає прийоми, які сприяють підвищенню надійності первинної інформації, проведення за потреби якісного і кількісного вирівнювання (ремонту) вибірки.
Процедура — загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо.
Оскільки соціологічне дослідження охоплює значну кількість операцій, конкретних процедур, специфічних технологій, важливо, щоб усі вони були чітко визначені, детально описані, логічно взаємопов'язані. Цьому сприяє робочий план, який розробляють поряд з програмою та організаційно-методичним планом соціологічного дослідження. Завдання його полягає у впорядкуванні відповідно до програми основних етапів, термінів дослідження, використання матеріальних і людських ресурсів. Робочий план передбачає такі види робіт:
· обговорення і затвердження програми та інструментарію дослідження;
· розробку проекту вибірки і схеми її коригування;
· складання інструкцій для групи, яка збиратиме первинну інформацію;
· тиражування методичного матеріалу та інструментарію для проведення пілотного (пробного) дослідження;
· проведення пілотного (пробного) дослідження, спрямованого на опанування методики збору первинних даних, випробування розробленого інструментарію;
· аналіз результатів пілотного (пробного) дослідження, внесення за його результатами коректив у програму, методичні документи та інструментарій;
· тиражування методичного матеріалу та інструментарію для проведення масового збирання соціологічної інформації;
· формування групи збирання первинної інформації та проведення відповідного інструктажу;
· остаточне вирішення організаційних питань щодо проведення масового дослідження;
· проведення польового дослідження для отримання первинних даних;
· складання інструкції щодо підготовки первинної інформації до обробки (перевірка зібраного матеріалу, редагування, кодування тощо);
· розробку аналітичних завдань для комп'ютера;
· введення первинної інформації до комп'ютера та її обробку;
· побудову таблиць, проведення математичних обчислень, перевірка гіпотез, проведення математичних розрахунків із застосуванням різних видів аналізу — регресійного, факторного, кластерного тощо;
· аналіз результатів дослідження і підготовку попереднього звіту;
· обговорення попереднього звіту, його висновків і рекомендацій;
· доопрацювання і затвердження остаточного звіту про дослідження, впровадження вироблених рекомендацій.
Для забезпечення своєчасного виконання цих робіт робочий план також встановлює строки й осіб, відповідальних за проведення дослідження.
Важливим кроком на шляху до проведення соціологічного дослідження є визначення вибіркової сукупності, тобто студент має визначити для себе за якими принципами обиратимемо респондентів для проведення дослідження дослідження.
Генеральна сукупність – об'єкт дослідження, який окреслено просторово-тимчасовими границями.
Вибіркова сукупність – частина об'єктів генеральної сукупності, що виступають як об'єкти спостереження.
Одиниці відбору – елементи генеральної сукупності, які виступають одиницями рахунку у різних процедурах відбору, що формують вибірку.
Одиниці спостереження – елементи сформованої вибіркової сукупності, які безпосередньо піддаються спостереженню. Можуть збігатися або не збігатися з одиницями відбору.
Репрезентативність – властивість вибірки із прийнятною точністю відображати характеристики генеральної сукупності.
Види відбору. При соціологічному дослідженні соціально-економічних явищ можуть застосовуватися вибіркові спостереження, при яких характеристики генеральнї сукупності виходять на підставі вивчення частини генеральнї сукупності, званої вибірковою сукупністю або вибіркою.
Вибіркове спостереження (вибіркове дослідження) полягає в обстеженні певного числа одиниць сукупності, відібраного, як правило, випадковим чином. При вибірковому методі обстеженню підлягає порівняно невелика частина усієї сукупності (як правило до 5-10%, рідше до 15-20%), що вивчається. Відбір одиниць з генеральної сукупності виробляється так, щоб вибіркова сукупність була репрезентативна і характеризувала генеральну совокуп-ность. Міра показності вибірки залежить від способу организа-ции вибірки і від її об'єму. Повної репрезентативності вибірки досягти не вдається. Тому потрібна оцінка надійності результатів вибірки і возможно-сти їх поширення на генеральну сукупність.
У основі теорії вибіркового спостереження лежать теореми законів великих чисел, які дозволяють вирішити два взаємозв'язані питання вибірки: розрахувати її об'єм при заданій точності дослідження і опре-делить помилку при цьому об'ємі вибірки.
При використанні вибіркового методу зазвичай використовуються два види узагальнювальних показників: відносну величину альтернативної ознаки і середню величину кількісної ознаки.
Відносна величина альтернативної ознаки характеризує до-лю (питома вага) одиниць в статистичній сукупності, що мають ознаку, що вивчається. У генеральній сукупності ця доля одиниць назы-вается генеральною долею (p), а у вибірковій сукупності - вибірковою долею (w).
Процес утворення вибірки називається відбором, який осуще-ствляется в порядку неупередженого, випадкового відбору одиниць з гене-ральной сукупності.
Існують різні способи відбору : індивідуальний, груповий (серійний), комбінований, повторний (поворотний), бесповторный (безповоротний), одноступінчатий, багатоступінчастий, безпосередньо-випадковий, механічний і типовий відбір.
Випадковий відбір - здійснюється, коли кожна одиниця генеральної сукупності має рівну імовірність попадання у вибіркову сукупність.
Простий випадковий відбір може здійснювати як повторно, так і без повторно. Безповторним називається такий відбір, при якому одиниця, що потрапила у вибірку, не вертається в сукупність, з якої здійснюється подальший відбір. При цьому обсяг генеральної сукупності по мірі формування вибірки зменшується. У першому випадку розмір генеральної сукупності зберігається без змін до кінця відбору, що і забезпечує рівну імовірність попадання у вибірку усіх одиниць. У другому випадку вірогідність попадання одиниць у вибірку збільшується оскільки зменшується розмір генеральної сукупності. Якщо об'єм генеральної сукупності дуже великий в порівнянні з об'ємом вибіркової сукупності, цією зміною можна нехтувати. В ході простого випадкового відбору здійснюється вибір одиниць спостереження з переліку об'єктів генеральної сукупності, (основної вибірки), за допомогою таблиці випадкових чисел. Вимоги до основної вибірки : повнота - представленість усіх одиниць генеральної сукупності; відсутність дублювання; точність - не повинна містити неіснуючих одиниць; адекватність - відповідність цілям дослідження; зручність - оформлення, що полегшує роботу з основою вибірки.
Механічний відбір застосовується в тих випадках, коли генеральна сукупність яким-небудь чином впорядкована, тобто є певна послідовність в розташуванні одиниць (табельні номери працівників, списки виборців, телефонні номери респондентів, номери будинків і квартир і тому подібне).
Для визначення середньої помилки механічної вибірки використовується формула середньої помилки при власне випадковому безповторному відборі.
Типовий відбір використовується коли усі одиниці генеральної сукупності можна розбити на декілька типових груп.
При дослідженні населення такими групами можуть бути райони, соціальні, вікові або освітні групи і так далі. Типовий відбір припускає вибірку одиниць з кожної групи власне випадковим або механічним способом.
Серійний відбір застосовується в тих випадках, коли одиниці сукупності об'єднані в невеликі групи або серії. Наприклад: упаковки з певною кількістю готової продукції партії товару, студентські групи, бригади тощо.
Суть серійної вибірки полягає у власне випадковому або механічному відборі серіїв, усередині яких виробляється суцільне дослідження одиниць.
Серед випадкових способів відбору найбільш поширені ймовірнісний (або спрощений його варіант — статистичний); районований, а серед спрямованих — квотний основному масиву чи стихійний.
Систематична вибірка полягає в тім, що добір здійснюється з певним кроком — кожна десята, двадцята чи якась інша за рахунком людина.
Гніздова вибірка — це добір певних статистичних груп (гнізд) — бригад, студентських груп, сімей тощо, які підлягають обстеженню.
Стратифікована вибірка — це вибірка в кілька етапів, на кожному з яких змінюється одиниця добору. Наприклад, на першому етапі відбираються сім’ї за місцем їхнього проживання, на наступному — за районом міста, далі — конкретизуються сім’ї, які обстежуватимуться, і, нарешті, члени сімей, які обстежуватимуться.
Ступінь подібності вибіркової моделі до структури генеральної сукупності оцінюється помилкою вибірки, а межі допустимої помилки залежать від мети дослідження. Підвищена надійність результатів дослідження припускає помилку вибірки до 3%, звичайна 3—10, наближена 10—20, орієнтовна 20—40, а приблизна — понад 40%.
Обсяг вибірки залежить від ступеня однорідності генеральної сукупності, необхідної точності результатів, кількості ознак вибірки. Досвід свідчить, що обсяг вибірки має становити не менше 5% обсягу генеральної сукупності, генеральна сукупність не може бути менше 100 осіб.
Комбінований відбір - це комбінація розглянутих вище способів відбору.
Емпірична частина дослідження спрямована на перевірку робочої гіпотези дослідження, яка повинна бути сформульована на основі теоретичного дослідження проблеми. Робоча гіпотеза, цілі та завдання дослідження визначають стратегію проведення дослідження та вибір його інструментарію.
Одновимірний розподіл-це результат угрупування одиниць сово-купности на основі однієї змінної. Подібний розподіл вирішує чисто описові завдання. Його представляють у вигляді статистичних рядів розподіли.
Ряди розподілу можуть бути: атрибутивними, тобто построен-ными за атрибутивною ознакою, і варіаційними, тобто построенны-ми за кількісною ознакою.
Варіаційний ряд буде дискретним, якщо він побудований за дискрет-ному ознакою чиї значення позначені окремими числами. Якщо число варіантів дискретної ознаки занадто велике, а також при аналізі ва-риации безперервної ознаки, будуються інтервальні ряди распределе-ния.
Величини кількісної ознаки і окремих одиниць совокупно-сти розрізняються між собою. Така відмінність у величині ознаки называ-ется варіацією. Ряд розподілу характеризується деякими показате-лями.
Частоти-вказують, скільки разів значення ознаки зустрічається в сукупності їх сума дорівнює кількості досліджуваних одиниць. У разі, коли угрупування здійснюється по альтернативній змінній, досліджувана сукупність ділиться на класи, що не перетинаються, тобто кожен об'єкт може входити тільки до однієї групи. Сума частот у такому разі дорівнює кількості одиниць в сукупності. Якщо угрупування здійснюється по поліваріантній змінній, кожен об'єкт може входити в декілька груп. Тоді сума частот є кількістю цих відповідей і відрізняється від кількості одиниць сукупності.
Окрім частот визначають наступні абсолютні величини:
Число тих, що відповіли - скільки чоловік відповіло на це питання.
Число що не відповіли - скільки чоловік не відповіло на це питання.
Число опитаних - скільки усього людина взяло участь в опитуванні = число тих, що відповіли + число що не відповіли.
Число відповідей - скільки відповідей було дано на це питання.
Крім того, використовується такий відносний показник як відсотки, який показує співвідношення пропорцій. Використовують наступні види відсотків :
% від числа тих, що відповіли : одиницею аналізу в даному випадку є чоло-століття, що відповіло на це питання, тобто ті, що не відповіли будуть игнориро-ваться. За 100 % береться число тих, що відповіли.
% від числа опитаних : розраховується для того, щоб визначити долю тих, що відповіли і не відповіли на це питання. За 100% береться число опитаних.
% від числа цих відповідей : одиницею аналізу в даному випадку выступа-ет не людина, а його відповідь. Тут за 100 % виступає загальне число цих відповідей.
Оскільки в соціології ми зазвичай маємо справу з вибірковими даними, то перед використанням відсотків необхідно врахувати статистичну погрішність, тобто помилку репрезентативності. Таким чином, ми можемо говорити про відмінність між двома варіантами відповіді тільки у тому випадку, якщо різниця між ними перевищує сумарну помилку репрезентативності.
Як для абсолютних, так і для відносних частот можна опреде-лить кумулятивні показники: накопичена частота (відсоток) рассчиты-вается шляхом підсумовування усіх частот (відсотків), до вибраної катего-рии включно.Сукупність в цілому характеризують такі групи показників як показники центру розподілу і показники варіації. Розглянемо першу з них.
Мода - це найбільш значення ознаки, що часто зустрічається. У інтервальному ряду за визначенням можна встановити тільки модальний інтервал. Значення ж моди визначається по формулі:
| де x0 – нижня межа модального інтервалу, l – величина и інтервалу f f μo – частота модального інтервалу, f μo–1 – частота предмодального інтервалу, f μo+1 – частота послямодального інтервалу |
Медіана - це значення ознаки, що володіє наступним властивісттю, : половина одиниць сукупності має значення ознаки великим або рівним медіані, а друга половина - меншим або рівнішим. Лежить в середині ранжируваного ряду.
Для визначення медіани треба спочатку розрахувати накопичені частоти по висхідній. Потім - визначити порядковий номер медіани.
Після цього знаходимо накопичену частоту, рівну номеру медіани, або першу накопичену частоту, починаючи від мінімальних значень ознаки, яка була б більше номера медіани. Відповідне нею значення ознаки і є медіана. Якщо номер дробовий, то він лежить між двома одиницями сукупності. Тоді медіана рівна середньою арифметиче-ской сусідніх значень ознаки.
Для інтервального ряду так можна визначити тільки медіанний інтервал.
Середня арифметична - це таке значення ознаки, яке мала б кожна одиниця сукупності, якби загальний підсумок значень був розподілений рівномірно між усіма одиницями сукупності. Ця величина виходить від ділення суми усіх значень ознаки на число одиниць сукупності. Для згрупованих даних використовується середня арифметична зважена:
| где fi – частота індивідуального значення ознаки k – кількість градацій ознаки |
Розмах варіації - різниця між максимальним і мінімальним значеннями ознаки в сукупності, що вивчається
| R=xmax–xmin | , где xmax – максимальне значення ознаки xmin – мінімальне значення зонаки |
Цей показник простий в розрахунку, але залежить тільки від крайніх значе-ний ознаки, тому застосовується тільки для однорідних совокупностей. Точніше варіацію ознаки характеризує показник, заснований на обліку тієї, що коливається усіх значень ознаки. Оскільки узагальнювальною величиною є середня арифметична, більшість показників заснована на розгляді відхилень від неї індивідуальних значень ознаки. Таким показником є середнє квадратичне (стандартне) відхилення (оскільки сума усіх відхилень від середньої дорівнює нулю, то зводимо їх у квад-ат). Стандартне відхилення показує, на скільки в середньому індивідуальні значення ознаки відрізняються від середнього.
| де  – - середнє значення ознаки,
xi - індивідуальне значення ознаки,
n - загальне число одиниць
спостереження,
k - кількість значень ознаки,
xi' - середина інтервалу
|
Коефіцієнт варіації - це відношення стандартного відхилення до середньої арифметичної, виражене у відсотках 
Сукупність вважається однорідною,якщо коефіцієнт варіаціїне перевищує 33% (для розподілів, близьких до нормального).
Дисперсія - середня з квадратів відхилень варіантів значень ознаки від їх середньої величини.
Окрім дисперсії середньою розраховується дисперсія долі. За наявності двох взаємовиключних варіантів значень ознаки говорять про наявність альтернативної мінливості якісної ознаки. Еквівалентом такої ознаки буде змінна, яка набуває значення 1, якщо обстежувана одиниця має цю ознаку, і значення 0, якщо обстежувана одиниця не володіє ім. До такого виду можна привести будь-яку змінну, виділивши групу одиниць, що мають це значення ознаки, і групу одиниць, що мають усі інші значення ознаки. Тоді дисперсія долі буде розрахована по формулі
| где p – доля одиниць, що мають це значення ознаки |
Дисперсія застосовується як для оцінки розсіяння ознаки, так і для визначення помилки репрезентативності.
Вибір показників залежить від дослідницьких завдань і від рівня, на якому заміряна группировочна ознака.
| Типи шкал | Статистические показатели |
| Номинальна | Кількість опитаних, кількість тих, що відповіли, кількість відповідей Частоти, відсотки Мода Дисперсія долі |
| Порядкова | Кількість опитаних, кількість тих, що відповіли, кількість відповідей Частоти, відсотки, накопичені частоти Мода, медіана Дисперсія долі |
| Метрична | Кількість опитаних, кількість тих, що відповіли, кількість відповідей Частоти, відсотки, накопичені частоти Мода, медіана, середня арифметична Розмах варіації, стандартне відхилення, коефіцієнт варіації.Дисперсія, дисперсія долі |
Для шкал більш високого рівня можна використовувати усі показники, які використовуються для шкал нижчого рівня, але не усі показники, використовувані для шкал більш високого рівня можна використовувати для шкал нижчого рівня
Двомірний розподіл-це розподіл одиниць сукупності по двох змінних. Його аналіз дозволяє вирішувати як описові, так і ана-литические завдання. Говорячи про описові завдання, ми маємо на увазі, що ми можемо охарактеризувати структуру сукупності по двох змінних. Аналітичні завдання припускають встановлення зв'язку між змінними.
Аналіз двомірного розподілу підкоряється наступній логіці.
1. Формулювання гіпотези.
2. Вибір залежною і незалежною зміною.
3. Побудова таблиці.
4. Пошук відмінностей по таблиці.
5. Оцінка статистичної значущості відмінностей.
6. Оцінка сили і напряму зв'язку.
7. Висновок по гіпотезі і інтерпретація результатів.
Формулювання гіпотези. Ми формулюємо гіпотезу про взаємозв'язок між двома змінними. Ця гіпотеза в статистиці позначається H1 і називається "Альтернативною гіпотезою". Альтернативна гіпотеза про взаємозв'язок зазвичай припускає і "нульову гіпотезу" H0, про те, що взаємозв'язку немає. В результаті перевірки гіпотези ми повинні або прийняти нульову гіпотезу і зробити висновок, що зв'язку немає, або прийняти альтернативну гіпотезу і зробити висновок, що зв'язок є.
Вибір залежною і незалежною зміної. Формулюючи гіпотезу, ми припускаємо, що одне змінна - X - буде незалежною, тобто що визначає. Друга змінна - Y - буде залежною, тобто визначуваною. Нагадаємо, що кореляційна залежність не говорить про наявність причинно-наслідкового зв'язку, тому назви "залежна" і "незалежна" змінні використовуються умовно.
Виявлені відмінності між долями і між середніми проявляються на обстеженій нами сукупності. У разі, коли дослідження було суцільним, ми можемо цим задовольнятися. Але найчастіше дослідження буває вибірковим, тобто для того, щоб робити висновки, ми повинні перевірити, чи проявляються ці відмінності в генеральній сукупності, яка нас і цікавить. Для цього існує ряд критеріїв.
Для оцінки значущості відмінностей між долями або середніми використовується t -критерий Стьюдента.
Розрахувавши значення t, ми повинні його порівняти з критичними значеннями з таблиці критичних значень для t розподілу (див. додаток) і визначити вірогідність помилки. Якщо вірогідність помилки більше 0,05, то зазвичай, такі відмінності вважаються незначущими, якщо ж вероят-ность помилки менше 0,05, то такі відмінності соціологами визнаються ста-тистически значущими.
Для оцінки статистичної значущості взаємозв'язку в цілому по таблиці ми можемо використовувати критерійχ2
З його допомогою оцінюють значущість відмінностей цього емпірично
Дата: 2016-10-02, просмотров: 248.
