Виробнича (соціологічна) практика – важлива складова частина реалізації загальної цілі навчання студентів – закріплення і розширення отриманих у процесі навчання теоретичних знань, набуття необхідних вмінь та практичних навиків задля майбутньої професійної діяльності.

Мета виробничої (соціологічної) практики: формування у студентів уявлень щодо специфіки соціологічного дослідження в різних сферах суспільного життя, практична підготовка до самостійної трудової діяльності; поглиблення і закріплення теоретичних знань; набуття студентами досвіду планування, організації і проведення соціологічного дослідження, презентації його результатів.

Завданнями соціологічної практики є:

§ набуття досвіду взаємодії із замовником при узгодженні основних положень програми соціологічного дослідження й соціологічного інструментарію, а також на етапі представлення звіту;

§ складання (коригування) програми соціологічного дослідження;

§ розробка (коригування) соціологічного інструментарію (анкет, опитувальників, бланків спостережень та ін.) з використанням різних видів питань і різних шкал вимірювання;

§ проведення пілотажного дослідження (при необхідності) й використання його результатів для доопрацювання соціологічного інструментарію;

§ проведення основного етапу соціологічного дослідження;

§ складання звіту щодо проведеного соціологічного дослідження;

§ набуття досвіду підготовки і подання звіту на конференції;

§ практичне застосування й закріплення вивченого теоретичного матеріалу.

Під час практики студенти ознайомлюються з роботою підприємства або установи, де вони проходять практику, беруть участь у дослідженнях, в тому числі і наукових, які проводяться в установах, де вони закріплені, здійснюють збір та обробку матеріалу для написання власної дипломної роботи. Практика завершується написанням і захистом звіту.

По закінченню практики студент має знати: структуру програми соціологічного дослідження й порядок її складання; зміст структурних елементів програми та особливості процесів її виконання; підстави вибору методів збору соціологічної інформації й сфери їх застосування; способи визначення й побудови вибіркової сукупності; методику проведення пілотажного дослідження; процедури збору соціологічної інформації (у межах застосовуваних методів); процедуру підготовки отриманих соціологічних даних до занесення в комп’ютер; процедуру складання файлів і таблиць у програмі SРSS для занесення даних дослідження в комп’ютер; застосовані методи обробки й аналізу даних.

Очікуваними результатами також вважається те, що студентові необхідно вміти: розробити програму соціологічного дослідження, у тому числі: визначати об’єкт і предмет дослідження; ставити мету й завдання дослідження; проводити емпіричну інтерпретацію основних понять; виконувати системний аналіз об’єкта дослідження;формулювати гіпотези; проектувати вибірку; підбирати методи дослідження, адекватні розв’язуваним завданням; розробляти соціологічний інструментарій; розробляти таблицю у програмі SРSS для занесення даних у комп’ютер й власноруч заносити дані; проводити аналіз результатів пілотажного дослідження й за підсумками аналізу коригувати розроблений інструментарій.

Під час практики студенти зайомлюються з роботою підприємства або установи, де вони проходять практику, беруть участь у дослідженнях, в тому числі і наукових, які проводяться в установах, де вони закріплені, здійснюють збір та обробку матеріалу для написання власного дослідження.

Нагадаемо, що соціологічне дослідження - це система логічно послідовних методологічних, методичних, організаційно-технічних процедур, яка передбачає отримання достовірних даних та фактів яро явища чи процеси, що вивчаються, для їх подальшого використання в соціальному управлінні.

Соціологічне дослідження містить у собі деякі елементи, що притаманні будь-якій науковій діяльності. По-перше, це об'єкт дослідження. У соціології об'єктом дослідження можуть, бути будь-які процеси та явища соціальної дійсності (демографічні, екологічні, економічні, соціальні, міжнаціональна, сімейно-побутові та ін.). По-друге, це суб'єкт дослідження (соціолог-дослідник або група соціологів). По-третє, як будь-яке інше дослідження, соціологічне спрямоване на досягнення певної мети і вирішення конкретних завдань. По-четверте, це засоби, що застосовуються в дослідженні (технічні й організаційні). По-п'яте, це результати дослідження, заради яких воно проводиться.

Основне завдання соціологічних досліджень — добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони. Соціальний факт — це певним чином фіксований, описаний фрагмент соціальної дійсності. Як же вибрати саме ті факти, які допоможуть знайти науково достовірну відповідь на запитання, що цікавлять дослідника, заохотять його до проведення дослідження? Для цього необхідно виокремити випадковий для явища, що вивчається, факт від невипадкових, сконцентрувавши свою увагу на регулярних, масових, інакше кажучи, — типових фактах. Саме для цього соціологічна наука розробила цілу систему наукових процедур. Ці процедури — результат глибоких теоретичних і багаторазових дослідницьких проробок — є надбанням наукової корпорації соціологів.

Соціологічне дослідження складається з трьох основних етапів: підготовчого (розробка програми дослідження), основного (проведення емпіричного дослідження), завершального (обробка й аналіз даних, формування висновків і рекомендацій). Кожний етап включає в себе ряд важливих процедур.

Залежно від складності й масштабності аналізу предмета виділяють три види соціологічного дослідження: розвідувальне (пілотажне), описове, аналітичне.

Найбільш простим видом є розвідувальне (пілотажне) дослідження. Воно будується на спрощеній програмі й охоплює невеликі сукупності, має стислий за обсягом інструментарій. Інструментарій — це методичні документи, за допомогою яких здійснюється збір первинної соціологічної Інформації (анкети, бланк-інтерв'ю, питальники, картки для фіксації результатів спостереження чи аналізу документів тощо).

Описове дослідження є більш складним видом соціологічного аналізу. Воно проводиться за розробленою програмою, на базі апробованого інструментарію і застосовується відносно великої спільності людей (наприклад, колектив великого підприємства). Збір інформації тут може бути доповнений методами спостереження, аналізу документів.

Аналітичне дослідження — найбільш поглиблений вид соціологічного аналізу. Воно не тільки описує структурні елементи явища, що вивчається, але й з'ясовує його причини. Підготовка аналітичного дослідження вимагає значного часу, ретельно розробленої програми, інструментарію, попередньої уяви про об'єкт, який вивчається. За методами збору інформації даний вид соціологічного дослідження носить комплексний характер

З гносеологічної точки зору соціологічне дослідження за об'єктом та процедурою є емпіричним, а за рівнем узагальнення воно може бути й емпіричним, і теоретичним.

Будь-яке дослідження починається з постановки проблеми. Проблема дослідження може бути заданою ззовні якимось замовником або викликана пізнавальним інтересом. Що ж таке проблема? Проблема — це завжди протиріччя між знаннями про потреби людей в якихось результативних практичних чи теоретичних діях та відсутністю знань про шляхи й засоби їх реалізації.

Вирішити проблему — значить отримати нове знання або побудувати теоретичну модель, яка б пояснювала те чи інше явище, виявити фактори, які б дозволили вплинути на розвиток явищ у бажаному напрямку.

Замовлення соціологу частіше за все формулюється у вигляді проблемної ситуації, звертається увага на Існування якоїсь соціальної суперечності або становиться питання про незадовільний стан справ у тій чи іншій сфері виробництва, управлінні тощо. Соціологу необхідно проблемну ситуацію сформулювати у вигляді проблеми, котру він буде досліджувати.

Після вибору виду соціологічного дослідження починається його підготовка. Даний етап передбачає розробку програми. Програма є обов'язковим вихідним документом будь-якого соціологічного дослідження, незалежно від того, чи є це дослідження теоретичним або прикладним. Програма, як правило, включає в себе наступні розділи: теоретичний (формулювання й обґрунтування проблеми, цілі, завдання, об'єкт та предмет дослідження, формулювання гіпотез); методичний (обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методів обробки й аналізу даних); організаційний (робочий план соціологічного дослідження, порядок дослідження підрозділів, розподіл людських та фінансових ресурсів і т. ін.)

Розглянемо більш детально кожний з цих розділів. Почнемо з теоретичного. Важливим елементом тут виступає формулювання й обґрунтування проблеми соціологічного дослідження. Соціальна проблема означає, як уже відмічалося, стан «знання про незнання» певних сторін, кількісних та якісних змін, причин, інших характери­стик явища чи процесу. Зокрема це може бути, наприклад, незнання певною мірою причин кризових явищ у суспільстві, повільного переходу економіки до ринку або причин нинішнього рівня життя широких народних мас в Україні тощо. При цьому важливо не допускати постановки неактуальних проблем. Соціологічне дослідження повинно мати одну проблему. Інакше виникне зайва складність, знизиться якість результатів дослідження.

Не менш важливим елементом теоретичного розділу виступають цілі й завдання дослідження. Ціль дослідження визначає його теоре­тичну або прикладну орієнтацію. Якщо цілі дослідження нечітко визначені, то можуть виникнути труднощі при оцінці його результатів. Цілі дослідження можуть бути різними. Задачі дослідження являють собою змістовну, методичну й організаційну конкретизацію мети.

Ще один важливий елемент теоретичного розділу програми — визначення об'єкта та предмету соціологічного дослідження. Об'єктом є діяльність людей та умови, в яких вона здійснюється, предметом прийнято вважати ту сторону об'єкта, яку планується безпосередньо вивчати. Одному і тому соціальному об'єкту можуть відповідати декілька різних предметів дослідження (наприклад, щодо студентів вищого навчального закладу предметами дослідження можуть бути навчально-пізнавальна, наукова, громадсько-політична діяльність студентської молоді, спілкування студентів, вільний час тощо).

Формулювання гіпотези — заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обґрунтована уява про структуру соціальних об'єктів, характер елементів і зв'язків, які утворю­ють ці об'єкти, про механізм їх функціонування й розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу досліджуваного об'єкта з урахуванням різноманітних соціальних фактів

Гіпотези — це відправні моменти для дослідження, від них у прямій залежності знаходяться подальші етапи емпіричного соціологічного дослідження. Слід підкреслити, що формулювання гіпотез — це не марні теоретичні вправи, а розробка логічних вузлових моментів для збору й аналізу емпіричних даних. Якщо дослідником були сформульовані гіпотези, то емпіричні дані використовуються для їх перевірки, підтвердження або спростування. Якщо ж гіпотез з самого початку не було, то різко падає науковий рівень соціологічного дослідження, а його результати й узагальнення зводяться до опису процентних показників тих чи інших індикаторів і до досить простих рекомендацій. Відповідно до висунутих гіпотез обирається конкретний інструментарій дослідження, формулюються запитання. Важливо, щоб усі гіпотези мали необхідний інструмент для свого вирішення.

Поряд із теоретичним велике значення в дослідженні має мето­дичний розділ програми, котрий включає в себе обґрунтування вибірки, обґрунтування методів збору даних, методи обробки й аналізу даних. Центральне значення в цьому розділі займає питання відбору одиниць аналізу. Об'єкт соціологічного дослідження може бути великим (тисячі, десятки, сотні тисяч людей; населення міста, регіону, працівники підприємств, установ і т. ін.), тому, наприклад, опитати всіх фізично неможливо. За таких умов, коли нараховується 500 і більше чоловік, застосовується вибірковий метод.

Іноді, коли об'єкт дослідження порівняно невеликий і соціолог має сили і можливості його вивчити, він може досліджувати його цілком. Тоді, говорять соціологи, об'єкт дослідження тотожний генеральній сукупності. Генеральна сукупність — це сукупність усіх можливих соціальних об'єктів, яка належить вивченню у межах програми соціологічного дослідження.

Але часто складне дослідження неможливе або в ньому просто немає необхідності. А тому для вирішення завдань дослідження здійснюється вибірка. Вибірка або вторинна сукупність — це частина об'єктів генеральної сукупності, яка відібрана за допомогою спеціальних прийомів для отримання інформації про всю сукупність у цілому. Число одиниць спостереження, що складає вибіркову сукупність, називається її обсягом (обсягом вибірки).

Існує ряд процедур здійснення вибірки. Дослідник повинен указати, скільки ступенів відбору застосовується у вибірці, яка одиниця відбору і теми відбору на кожному ступені; що виступає основою вибірки (список, картотека, карта); .яка одиниця спостереження на останньому ступені вибірки тощо.

З питанням вибору методів вибірки органічно зв'язана процедура визначення об'єкта вибіркової сукупності та забезпечення її представництва. Це найбільш важливі питання теорії вибірки. З одного боку, вибіркова сукупність повинна бути досить великою, щоб отримати на її основі достовірну інформацію. З другого — «економною», тобто оптимальною. Який же критерій оптимальності? Досвід свідчить, що для пілотажних опитувань достатня вибірка обсягом 50— 250 чол. При масових опитуваннях (генеральна сукупність становить 5000 осіб і більше) обсягом вибіркової сукупності повинен становити 10% генеральної сукупності, але не більше 2—2,5 тис. осіб. Це гаратує достатньо достовірні результати дослідження. Помилки вибірки, які інколи трапляються, бувають наслідком невірних вихідних ста­тистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності; недостатнього обсягу вибіркової сукупності, неправиль­ного застосування способу відбору одиниць аналізу (наприклад, відбір із неправильно складеного списку, невдалий вибір місця, часу проведення опитування тощо).

Робочий план соціологічного дослідження впорядковує основні етапи дослідження згідно з його програмою, календарними строками проведення, матеріальними та людськими затратами, а також основні процедурні заходи, підбір і підготовку виконавців, характер і порядок роз'яснювальної роботи, передбачає розробку форм контролю за проведенням дослідження

Основними ланками робочого плану є: проба методик збору первинних даних (пілотажне, розвідувальне дослідження); польове обслідування (масовий збір даних на об'єкті); підготовка перших даних для обробки; обробка соціологічних даних (їх аналіз і інтерпретація), викладання результатів дослідження.

Допоміжні документи дослідження. Важливий елемент про­грами — інструкція анкетеру (інтерв'юеру). В ній коротко форму­люються цілі, завдання соціологічного дослідження, основні проце­дури, які повинен здійснювати дослідник. Указуються місце і термін проведення опитування, коло осіб, з яким треба ввійти в контакт, характер опитування (анонімний, за списком і тощо.), форма й зміст вступної бесіди з респондентами для роз'яснення цілі дослідження, порядок роботи анкетера в ході опитування, процедури, які він повинен виконувати із заповненими анкетами. Примітка містить відомості про адресата (кому і в якому вигляді здаються анкети).

Звіт — певна форма підведення підсумків соціологічного дослідження — містить опис усіх розділів програми дослідження. Звіт включає основні висновки, практичні рекомендації, оцінює соціальну та економічну ефективність від реалізації результатів дослідження. У додаток звіту входять усі методологічні та методичні документи соціологічного дослідження (програма, план, інструментарій, інструкції тощо), а також ті соціологічні дані (таблиці, графіки, індивідуальні думки), які не ввійшли у звіт при пошуку відповіді на основну гіпотезу. На основі звіту складається аналітична довідка в декілька сторінок.

Методи проведення соціологічних досліджень. При розгляді цього питання слід зазначити, що жоден з методів соціологічних досліджень не є універсальним, але має свої чітко визначені пізнавальні можливості. А тому не існує взагалі «добрих» чи «поганих» методів, є методи або адекватні або неадекватні поставленому дослідником завданню; надійність методу забезпечується не тільки його обґрунтованістю, але й дотримуванням правил його застосування.

Найбільш економічним з точки зору затрат праці та аналіз документів. Він має й ряд інших переваг у порівнянні з іншими методами. Аналіз документів дозволяє оперативно отримувати фактографічні дані, наприклад про підприємство в цілому і його робітників та службовців. Ця інформація носить об'єктивний характер. Але при цьому не можна забувати про обмеження, які зв'язані з якістю такої інформації.

Документом у соціології є спеціально створений людиною предмет, призначений для передачі чи зберігання інформації. Документами є: письмові документи (державні архіви, архіви організацій, особисті документи); іконографічні документи (твори образотворчого мистецтва — картини, гравюри, скульптури тощо); кіно-, відео-, фотодокументи; фонетичні документи (магнітофонні записи, грамплатівки).

Є два основних типи аналізу документів: традиційний (класичний) і формалізований (контент-аналіз). Традиційний метод аналізу — це різноманітні операції, спрямовані на інтерпретацію даних, що містяться в документі, з прийнятої соціологом певної точки зору — інтерпретацію з'ясування змісту документа. Слабкість такого аналізу в його суб'єктивності.

Щоб позбутись елементів суб'єктивізму традиційного аналізу, розроблені формалізовані (кількісні) методи аналізу документів (контент-аналіз). Суть цих методів полягає в тому, щоб знайти такі ознаки, риси, властивості документа (наприклад, частота вживання певних термінів), які б відображали істотні сторони його змісту. Тоді зміст документа робиться вимірюваним, над ним можна про­вести необхідні обчислювальні операції і результати аналізу можуть досягти певної об'єктивності. Водночас формалізований аналіз має свою обмеженість, яка полягає в тому, що не весь зміст документів можна виміряти за допомогою формальних показників. Об'єктом контент-аналізу є зміст газет, кінофільмів, теле- і радіопередач, публічних виступів, суспільних і особистих документів, інтерв'ю, відповіді на відкриті запитання анкет тощо

Важливий метод соціологічного дослідження — спостереження. У соціологічному дослідженні під спостереженням мається на увазі метод збору первинних емпіричних даних, котрий полягає у свідомому, цілеспрямованому, систематизованому, безпосередньо­му сприйнятті й реєстрації соціальних фактів, які можна прокон­тролювати й перевірити. Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події та елементи людської поведінки в момент їх здійснення, в той час як інші методи збору первинних даних базуються на попередніх або ретроспективних судженнях індивідів.

Спостереження як метод застосовується тоді, коли інформація, яка необхідна досліднику, не може бути отримана ніякими іншими способами. Так буває, якщо не хочуть чи не можуть детально описа­ти послідовність своїх дій. Спостереження використовується як джерело інформації для побудови гіпотез, служить для перевірки даних, отриманих за допомогою інших методів.

Метод спостереження в соціології класифікується за такими принципами: за мірою формалізованості (структуралізоване й неструкту-ралізоване спостереження), залежно від ступеня участі дослідника в ситуації, що вивчається (включене та невключене), за місцем проведення, умовами організації спостереження (польове й лабораторне), за регулярністю проведення (систематичне й несистематичне спостереження) тощо.

Найбільш поширеним методом збору соціологічної інформації є опитування. Опитування передбачає, по-перше, усне чи письмове звернення дослідника до певної сукупності людей — респондентів із запитаннями, зміст яких репрезентує проблему, що вивчається, на рівні емпіричних індикаторів, по-друге, реєстрацію та статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію. За формою й умовами спілкування соціолога з респондентом розрізняють письмові (анкетування) й усні (інтерв'ю) опитування, за місцем проживання, за місцем роботи і в цільових аудиторіях (глядачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках і т. ін.), очні (особисті) й заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові й індивідуальні і т. ін.

Найбільш поширений вид опитування — анкетування. Воно буває груповим і індивідуальним. Групове опитування застосовується за місцем роботи або навчання. Один анкетер найбільш ефективно працює з 15—20 особами. При цьому досягається 100% повернення анкет, підтримуються взаємні стосунки між анкетерами й респондентами. При індивідуальному анкетуванні анкети розповсюджуються на робочих місцях чи за місцем проживання респондентів. Термін повернення анкет заздалегідь обговорюється.

Соціологічна анкета — це система запитань, об'єднаних єдним дослідницьким задумом і спрямованих на з'ясування кілкісно-якісних характеристик об'єкта і предмета аналізу. До анкети висувається ряд вимог, яких треба дотримуватись при їх конструюванні. Запитання соціологічних анкет повинні класифікуватися за змістом (про факти свідомості, поведінки, особу респондентів), за формою (відкриті й закриті, прямі й непрямі), за функціями (основні й неосновні) тощо.

Інтерв'ювання. Цей метод опитування зараз використовується рідше, ніж методи анкетування. Інтерв'ю беруть за місцем роботи, за місцем проживання. Розрізняють три види інтерв'ю: формалізоване, фокусовано, вільне.

Метод експертної оцінки. Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре поінформованих осіб, які відбираються за такими ознаками: професійний статус (посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати тестування (з урахуванням оцінки їхньої попередньої діяльності як експертів) та атестації їх колегами. Враховуються також громадська думка, імідж кожного у даній сфері суспільного життя. Основний робочий інструментарій експертних опитувань — анкети або бланк-інтерв'ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядати як анкетування чи інтерв'ювання експертів

Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інформації. Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реальності в соціології використовують соціальний експеримент як метод збору інформації про чинники, які на неї впливають, результати та наслідки такого впливу. Це метод одержання інформації в умовах, які контролюються і керуються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної ситуації. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибраши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дос­лідників для вирішення завдань управління суспільними процесами.

Соціометричний метод. Перед соціологами постають завдання, які пов'язані з вивченням соціальних і соціально-психологічних процесів у малих групах — бригадах, відділах, малих підприємствах, спеціальних командах тощо. При вивченні таких малих груп ефективно себе зарекомендували методи соціометрії. Термін «соціометрія» походить від сполучення коренів двох латинських слів: socis — товариш, співучасник, компаньйон і metrum — вимір. Соціометричний метод застосовується на рівні мікросоціології, тобто на стику соціології та соціальної психології і пов'язаний із вивченням міжособистих відносин у малих групах. Тому метод соціометричного опитування, в якому основним робочим інструментом є питання соціометричної анкети (тести), дозволяє глибше проникнути у стосунки всередині групи, визначити її лідера.

Специфіка прикладного дослідження. Межа, що розділяє теоретико-прикладное і прикладне дослідження, визначається залежно від основної мети, по перевазі пов'язаною з поглибленням наукового знання про соціальні процеси або ж переважно направленою на безпосереднє вирішення конкретних соціальних проблем.

У теоретико-прикладном дослідженні соціальне замовлення часто має місце як якась суспільна потреба, що "волає" до її вивчення і задоволення.

У прикладному ж є і конкретний замовник, управлінський орган, безпосередньо зацікавлений в допомозі дослідників. Направлене на аналіз актуальних суспільних проблем, теоретично орієнтоване дослідження не менш практичний, чим прикладне. Його результатами є виявлення взаємозв'язків і тенденцій в розвитку соціальних процесів, оцінка умов, сприяючих або, навпаки, що перешкоджають зниженню соціальної напруги, вирішенню конфліктів і так даліПрактична складова такого дослідження полягає в тому, що поглиблене розуміння соціальних проблем дозволяє суспільству його цивільним і адміністративним структурам краще орієнтуватися в соціальному просторі і відповідно діяти. Практичність прикладного дослідження — в його безпосередній спрямованості на вирішення соціальних проблем в їх строго фіксованій просторово-часовій локалізації, тобто саме "тут" і зараз".

Прикладні дослідження завершуються детальним опрацьовуванням управлінських рішень і кінець кінцем — впровадженням в практику соціальних нововведень. Звідси витікають їх основні особливості. (1) У прикладному дослідженні, на відміну від теоретико-прикладного, чітко визначений об'єкт і неявно — його предмет. Предмет вивчення залежить тут від загальної соціальної ситуації на даному об'єкті і тих особливих проблем, з якими стикаються приймаючі рішення. Вони можуть поставити перед дослідником чітке завдання, пов'язане з необхідністю розробки певних проектів, але можуть висунути і загальну проблему: виявити можливі труднощі, які виникнуть після реалізації тих або інших нововведень тощо

Розглянемо два основні типи прикладних досліджень:

1) по разових запитах керівництва

2) спеціалізовані по проблемах, що вимагають послідовних і часто довгострокових управлінських дій Коротше кажучи, в прикладному дослідженні наочна область повинна бути визначена стосовно заданого соціального об'єкту, щоб сприяти нормальному функціонуванню і розвитку організації. (2) Час на проведення теоретико-прикладных досліджень розраховується з урахуванням складності і значущості проблем, що вивчаються. У прикладному ж дослідженні, якими б відповідальними і складними не були поставлені завдання, їх рішення повинне бути знайдене в терміни, що встановлюються замовником, виходячи з часу, відпущеного для ухвалення відповідних рішень. Отже, для підвищення надійності підсумкових виводів прикладного дослідження необхідно ретельно обдумати, наскільки ресурс часу і відпущених засобів дозволяє деталізувати інформацію і її аналіз. Завжди треба пам'ятати, що менший об'єм достовірної інформації набагато корисно, ніж великий об'єм сумнівних відомостей.

Положення соціолога в прикладному дослідженні полегшується тим, що йому належить вивчати типові соціальні проблеми і процеси, які в інший час і у іншому місці вже були предметом теоретико-прикладного або прикладних досліджень. Тому доцільно скористатися вже розробленими методиками або ж їх модифікаціями. У теоретико-прикладном дослідженні, навпаки, оригінальність програми диктує нестандартність методик збору первинних даних і логіки їх аналізу.

Важлива особливість прикладного дослідження полягає і в тому, що, виконуючи оплачуване замовлення, соціолог концентрує увагу на практичному рішенні певних проблем, так що глибина їх теоретичного осмислення у власне соціологічних категоріях відступає на другий план. Якщо є задовільні пояснення, запропоновані економістами, юристами, психологами, фахівцями-управлінцями, іншими компетентними особами, все повинно бути взято до уваги.

Порядок дій, етапи роботи визначаються тут в першу чергу логікою практичного використання інформації для управлінських рішень, тоді як в теоретико-прикладном пошуку це раніше всього логіка осмислення соціальних процесів, а потім вже практичного додатку здобутих знань.

Етапи розгортання прикладного дослідження на підприємствах, в організації можуть бути представлені таким чином. На першому етапі рекомендується максимально локалізувати проблему і об'єкт дослідження, виділивши їх з ширшого круга проблем і концентруючи на тій частині основного об'єкту, де проблема сприймається як особливо гостра. Наприклад, це може бути питання про відстаючі підрозділи підприємства, відносно яких хоч би в першому наближенні треба виділити достатньо очевидні чинники, що відрізняють ці підрозділи від більшості і тим більше від успішних. Такий попередній аналіз доцільно провести на основі вже наявної інформації і шляхом активного залучення експертів-фахівців різного профілю і рівня управління. Експертів треба питати тільки про те, про що немає об'єктивної інформації. У результаті даного етапу намічаються шляхи практичного вирішення проблеми (або проблем).

Підсумковий "продукт" як теоретико-прикладного дослідження так і прикладного — робочий документ (представлений у формі звіту), в якому міститься мінімум відомостей про стан об'єкту і знайдені взаємозв'язки, максимум — про способи реалізації пропонованих рішень, обгрунтуванню яких повинна бути приділене головна увага.

Бази практики

Конкретним місцем практики виступають організації, підприємства й установи (далі «Організації»), з якими укладено відповідні договори.

Базамидля проведення соціологічної практики можуть обиратися:

підприємства й установи;

вищі й середні навчальні заклади;

державні органи управління різних рівнів;

проектно-аналітичні й експертно-консультаційні служби;

соціологічні служби й фонди;

соціологічні центри;

центри виборчих технологій;

фірми й консалтингові компанії;

служби системи соціального обслуговування населення;

фонди соціального страхування;

підрозділи служб зайнятості населення;

установи, організації, служби системи охорони здоров'я;

громадські організації і т. ін.

1.4. Зміст і характер діяльності студентів

Тема соціологічного дослідження, до якої підключається студент, визначається специфікою діяльності «Організації», у якій він проходить практику. Допомогу студентові в розробці програми дослідження надає керівник практики від кафедри. Якщо студент залучається до участі в дослідженні, що проводиться соціологічною лабораторією ДонДУУ, іншими «Організаціями» то обов'язковою умовою є докладне ознайомлення його із програмою соціологічного дослідження й залучення до активної участі на всіх етапах з наданням всієї можливої самостійності й ініціативи. Також студент може сам вибрати тему дослідження для самостійного проведення з орієнтацією на власні наукові інтереси(за узгодженням з керівником практики від кафедри).

При виконанні студентами великого обсягу робіт з розробки програми дослідження і його проведення можливе підключення декількох студентів до одного дослідження. У цьому випадку студенти пишуть один звіт з даного дослідження на всю групу.

При проведенні соціологічного дослідження студенти виконують усі види робіт, які були опановані ними під час навчання та практичної діяльності.

1.5. Організація діяльності студентів, форми і методи її контролю та оцінювання

Організаціяй проведення практики включає три основних етапи:

I етап - проведення заходів інструктивного характеру з ознайомлення студентів із цілями й завданнями практики та вимогами щодо їх виконання. Керівник практики від кафедри доводить до практикантів сутність основних вимог, нагадує про їхні права й обов'язки, надає рекомендації з виконання завдань соціологічної практики, висвітлює питання про форму звіту з практики й правила оформлення щоденника практики.

II етап - робота в «Організації»: проведення соціологічного дослідження (розробка програми дослідження й соціологічного інструментарію), ведення щоденника практики, збір матеріалів, необхідних для підготовки звіту, придбання нових навичок практичної роботи й нових знань.Консультативну допомогу студентам у складанні програми дослідження і його проведення здійснює керівник практики від кафедри.

ІІІ етап - підведення підсумків практики: оформлення й представлення звіту замовникові, на підставі чого керівник практики від «Організації» пише відзив про роботу студента. Представлення документів з практики на кафедру й виступ на заключній конференції.

Контрольдіяльності студентів під час практики здійснюється в двох формах:

• поточний контроль (тижневі звіти студентів щодо виконання роботи);

• підсумковий контроль (участь в заключній конференції).

Терміни проходження практики представлено в календарному графіку (Додаток 2).