Основним беземісійним методом покриття бюджетного дефіциту є залучення державою кредитних ресурсів.

Призначення державного кредиту виявляється в тому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У разі дефіцитності державного бюджету додатково одержані фінансові ресурси спрямовують на покриття різниці між бюджетними видатками і доходами. При позитивному бюджетному сальдо одержані за допомогою державного кредиту кошти прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може стати важливим чинником пришвидшення соціально-економічного розвитку країни.

Загалом державний кредит відображає засновані на взаємних інтересах і зобов'язаннях боржників та кредиторів відносини, одним з учасників яких є держава, з приводу надання у користування тимчасово вільних коштів на умовах строковості, поверненості, платності та забезпеченості. Держава як суб'єкт кредитних відносин може бути в ролі позичальника коштів, кредитора або гаранта.

Кредитні відносини, в яких держава є позичальником, суттєво відрізняються від тих, в яких вона кредитор чи гарант повернення кредитів, за цілями, методами і соціально-економічними наслідками

Державний борг як наслідок кредитних відносин за участю держави формується у разі, коли держава є позичальником або гарантом повернення кредиту. При цьому, згідно із загальноприйнятою у світі методологією, гарантії оплати боргів підприємств, а також інші умовні зобов'язання не враховуються при обчисленні загальної суми державного боргу до того моменту, поки державні органи не вимушені розпочати виплати з метою погашення такого боргу, тобто якщо безпосередній позичальник не виконав вчасно власні кредитні зобов'язання.

Використання державою у фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі зумовлює утворення державного боргу і необхідність формування ефективної системи управління ним.

Проблема державного боргу набула особливої актуальності у другій половині XX ст., коли держави стали неспроможними акумулювати у бюджеті достатні фінансові ресурси для виконання власних функцій і почали застосовувати боргову політику, активно здійснюючи запозичення на внутрішньому та зовнішньому ринках. Державний борг нині є об'єктивно зумовленим явищем для країн з ринковою економікою.

Державний борг за економічною суттю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) щодо перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту /або світового продукту на умовах строковості, платності та повернення.

Інакше кажучи, державний борг можна визначити як суму прямих договірних зобов'язань органів державного управління перед економічними суб'єктами інших секторів економіки (резидентами) і зарубіжними кредиторами.

Державний борг виникає внаслідок здійснення державою запозичень у грошовій формі, випуску облігаційних боргових зобов'язань, прийняття боргів інших економічних суб'єктів, безготівкового випуску боргових зобов'язань.

Державний борг має економічно обгрунтовані межі. Величина боргу характеризує становище економіки та фінансової сфери держави, ефективність функціонування її урядових структур.

Згідно з Бюджетним кодексом України загальний обсяг державного боргу (прямого) та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60% від річного номінального обсягу ВВП України. Щорічно за Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік" встановлюється граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів зобов'язаний вжити термінових заходів для зменшення суми державного боргу до 60% і нижче.