Основні фонди міського електричного транспорту у процесі використання посту­пово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зно­шенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зносу основних фондів:

Ø    фізичний;

Ø    моральний (функціональний, технологічний, соціальний, екологічний).

Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних наванта­жень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Величина фізичного зносу визначається як сума амортизаційних відрахувань за весь період експлуатації основних фондів.

На процеси зносу істотно впливають: якість стану і утримання основних фондів; кваліфікація кадрів; рівень дотримання норм, інструкцій, технічних умов. Величина зносу прямо залежить від часу експлуатації і обсягу виконаної роботи. Так, знос трамвайного шляху визначається кількістю потягів (вагонів), що пройшли цим шляхом незалежно від календарного терміну. Одночасно фізичний знос шляху залежить від тривалості його служби, а отже, від впливів на нього води, температурних перепадів, вітру, хімічно активних речовин і ін. незалежно від об'ємних показників роботи. Отже, зносу піддаються як діючі, так і недіючі шляхи. Те ж можна сказати про рухомий склад та інші основні фонди.

Моральне зношення - це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зно­шення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах.

Моральний знос фізично придатних до подальшої експлуатації основних фондів, звичайно, виникає як наслідок появи нових аналогічних машин, устаткування або більш дешевих, або більш продуктивних, що забезпечують високий рівень транспортного обслуговування. У першому випадку моральний знос враховується при переоцінці, у другому - при визначенні тривалості амортизаційного періоду.

Знос основних фондів у цілому і окремих конструктивних елементів викликає необхідність створення ремонтних комплексів, а також проведення робіт із профілактики і поточному змісту цих фондів. На визначеному рівні зносу, коли заміна зношених вузлів, деталей, конструктивних елементів стає економічно недоцільною, машина, вагон, інша конструкція заміняються новою.

Здійснюється так називане повне оновлення. До цього виконується часткове оновлення за допомогою періодичних ремонтів.

Функціональний знос – знецінення основних фондів внаслідок появи більш продуктивних засобів праці за тією самою повною вартістю.

Технологічний знос – втрата вартості внаслідок здешевлення відтворення таких самих машин, тобто коли нові машини такої конструкції можуть бути придбані дешевше, ніж ті, що встановлені на підприємстві.

Соціальний знос – втрата споживчої вартості основних фондів внаслідок незадоволення умов безпеки праці та ергономічності (зручність робочого місця).

Екологічний знос – втрата споживчої вартості внаслідок невідповідності умовам екологічної безпеки.

Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення ос­новних фондів:

§ ремонт;

§ модернізація;

§ реконструкція;

§ технічне переозброєння.

Розрізняють два види ре­монтів:

· поточний;

· капітальний.

Поточний ремонт полягає у зберіганні засобів праці у придатному стані для подальшого продуктивного використання і має характер дріб­них налагоджувальних робіт. Витрати на поточний ремонт є періодич­ними, незначними за вартістю. Такі ремонти планують, і їх вартість від­носять на собівартість продукції в тому періоді, коли здійснюють ре­монти.

Капітальний ремонт призначений для відшкодування нормально­го фізичного зношення елементів основного фонду і максимально можливого відновлення його первісних техніко-експлуатаційних па­раметрів. За масштабом капітальний ремонт значніший від поточно­го, потребує більших витрат часу і коштів. Перед початком капіталь­ного ремонту завжди існує альтернатива: здійснювати капітальний ремонт або придбати нову одиницю основного фонду. Остаточне рішення приймають на основі економічних обґрунтувань.

Модернізація - удосконалення діючого виробничого обладнання з метою запобігання моральному зносу і підвищення техніко-економічних параметрів до рівня сучасних вимог.

Реконструкція - розширення і переобладнання виробничих споруд, цехів тощо (пасивної частини основних фондів).

Технічне переозброєння - реконструкція активної частини основних фондів.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортиза­ційними відрахуваннями.

Амортизація - це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшко­дування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов'язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основ­них фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; прове­денням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної ба­лансової вартості груп основних фондів).

Амортизаційні відрахування - частина вартості основних фондів у грошовому вираженні, що включається до собівартості продукції.

У загальному вигляді величина амортизаційних відрахувань визначається за формулою:

                                            АВ = В_оф * Ν_а / 100,                                       (3.6)

де В_оф – вартість основних фондів, грн.;

Ν_а – норма амортизаційних відрахувань, %;

Норма амортизаційних відрахувань – частина вартості основних фондів у відсотковому вираженні, що підлягає перенесенню на собівартість продукції.

В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податко­вого обліку визначається Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно з цим законом підприємства нараховують амортизацію за 4 групами основних засобів виходячи з балансової вартості кожної на початок звітного податкового періоду та норм амортизаційних відрахувань у розрахунку на податковий квартал:

1 група - 2 відсотки;

2 група - 10 відсотків;

3 група - 6 відсотків;

4 група - 15 відсотків.

Амортизація не нараховується на:

1. споруди благоустрою та житлові будинки, бібліотечні та архівні фонди;

2. автомобільні дороги загального використання.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» суб'єктам господарювання рекомендовано нарахо­вувати амортизацію в бухгалтерському обліку такими методами:

1) прямолінійним (рівномірного списання);

2) прискореного зменшення залишкової вартості;

3) кумулятивним (цілих значень років);

4) виробничим (суми одиниць продукції).

5) система прискореного компенсування витрат.

1. Прямолінійний метод найпоширеніший. Він характеризується рівномірністю розподілу сум амортизації між обліковими періодами. Застосовується насамперед до об'єктів, стан яких залежить від терміну їх корисного використання (будівлі, споруди, передавальні при­строї, меблі). Річну суму амортизаційних відрахувань визначають за формулою:

                             АВ = ( ПВ * Н _ав ) / 100,                                      (3.7)

де ПВ - первісна балансова вартість групи основних фондів;

 Н _ав - річна норма амортизації.

Норма амортизаційних відрахувань розраховується за формулою:

                                    Н _ав = 100 / Т,                                             (3.8)

де Т – нормативний строк експлуатації основних фондів у роках.

2.Метод прискореного зменшення залишкової вартості передбачає розрахунок амортизаційних відрахувань на підставі залишкової вартості та подвоєнної норми амортизаційних відрахувань, обчисленої за рівномірним методом:

                               АВ = ЗВ * Ν_а / 100,                                         (3.9)

                                 Ν_а = 2 * 100 / Т                                              (3.10)

3.Кумулятивний метод (цілих значень років). передбачає розрахунок амортизаційних відрахувань на підставі повної вартості і норми амортизаційних відрахувань, обчисленої як відношення кількості років, що залишаються до кінця строку використання до суми чисел років строку використання:

                                  АВ = ПВ * Ν_а / 100,                                        (3.11)

                                 Ν_а= (Т-і + 1)*100 / ΣТ,                                       (3.12)

де Т - нормативний термін використання основних фондів у роках.

 i - порядковий номер року строку використання, на момент якого здійснюється розрахунок.

4. Виробничий метод (суми одиниць продукції). Сутність методу полягає у визначенні кількості продукції (послуг), яку може виробити машина за нормативний термін експлуатації. Тоді амортизацію нараховують за реальною кількістю продукції (послуг), що вироблена (надана) протягом року.

                            Ц _пр = ( ПВ – ЛВ ) / Q _норм,                          (3.13)

                                 АВ = Q _факт * Ц _пр,                                   (3.14)

де Q _норм – нормативна кількість виробленої продукції (наданих послуг);

Q _факт – фактична кількість виробленої продукції (наданих послуг);

Ц _пр – ціна одиниці продукції (послуг).

5. Система прискореного компенсування витрат. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою класифікацією до третьї групи і придбаних. При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуатації засобів праці

1-15 % 2-30 % 3-20 % 4- 15 % 5 – 10 % 6 – 7 – 5 %.