Політична система суспільства або політична організація суспільства – організована на єдиній нормативно-ціннісній основі сукупність взаємодій (відносин) політичних суб'єктів, пов'язаних зі здійсненням влади і управлінням суспільством.

Політична система не тільки формується, але й діє головним чином на раціональній основі (на основі знання). Раціональність політики втілюється в таких її інститутах, як лідерство, органи влади й регламентація. Визнання інституту лідерства досить точно характеризує специфіку політичної системи, що цілеспрямовано формується й діє. У даному контексті поняття "лідерство" означає якусь нормативну модель поведінки індивіда або групи (еліти, партії), що включає, в силу займаного ними в даному суспільстві положення, право й обов'язок здійснювати ініціативу в ім'я досягнення загальної мети й залучати до її реалізації все суспільство.

Політичну систему можна розглядати як соціальну систему, для якої передбачається такий взаємозв'язок її елементів, що утворює певну цілісність, єдність. А це означає об’єднання вхідних у систему суб'єктів (суспільних груп, організацій, індивідів) специфічними ознаками, що характеризують систему, а не окремі елементи. Причому ці ознаки не можна розглядати як суму властивостей, що становлять систему елементів. У свою чергу, властивості елементів не виведені з ознак цілого.

Політичній системі властиві загальні риси соціальних систем. Крім того, її характеризують специфічні ознаки, що випливають із природи політики й влади. Ця система, на відміну, скажімо, від економічної, формується в основному цілеспрямовано. У її фундамент покладена сукупність відповідних ідей, цінностей – ідеологія, що відбиває соціальні інтереси великих соціальних груп і визначає тип системи. Утворюючу політичну систему інститути, являють собою матеріалізовані політичні ідеї й проекти. Звідси необхідність ураховувати в аналізі особливу роль духовного фактора у відпрацьовуванні механізмів функціонування й модернізації системи.

Політична система, будучи обумовленою соціально-економічними структурами, відноситься стосовно них і до всього соціального середовища як ціле, функціонує в якості самостійного комплексу соціальних інститутів і політичних відносин. Вона має своє життя, свої закономірності, що визначаються наявністю спеціальних структурних зв'язків, ролей, функцій, а також закріпленням і регулюванням особливими нормами – правовими й політичними.

Як частина суспільства, функціонуючи в соціальному середовищі, політична система підпадає під вплив тих факторів, які виходять ззовні, від суспільства, а також імпульсів зсередини – взаємодій її інститутів, цінностей тощо.

Структура політичної системи означає, з яких елементів вона складається, як вони між собою співвідносяться. Виділяють наступні компоненти політичної системи:

‒ політична організація суспільства держави, політичні партії й рухи, громадські організації й об'єднання, трудові колективи;

‒ політична свідомість, що характеризує психологічні й ідеологічні сторони політичної влади й політичної системи;

‒ соціально-політичні й правові норми, що регулюють політичне життя суспільства й процес здійснення політичної влади;

‒ політичні відносини, що утворюються між елементами системи з приводу політичної влади;

‒ політична практика, що складається з політичної діяльності [17].

Сутність політичної системи суспільства найбільш яскраво проявляється в її функціях. Виділяють наступні функції політичної системи:

1. Забезпечення політичної влади для певної соціальної групи або для більшості членів даного суспільства (політичною системою встановлюються й здійснюються конкретні форми й методи володарювання – демократичні й антидемократичні, насильницькі й ненасильницькі й т.п.).

2. Керування різними сферами життєдіяльності людей в інтересах окремих соціальних груп або більшості населення (дія політичної системи як керуючої включає постановку цілей, завдань, шляхів розвитку суспільства, конкретних програм у діяльності політичних інститутів).

3. Мобілізація засобів і ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей і завдань (без величезної організаторської роботи, людських, матеріальних і духовних ресурсів поставлені цілі й завдання приречені на відоме недосягнення).

4. Виявлення й представництво інтересів різних суб'єктів політичних відносин (без селекції, чіткого визначення й вираження на політичному рівні даних інтересів ніяка політика неможлива).

5. Задоволення інтересів різних суб'єктів політичних відносин за допомогою розподілу матеріальних і духовних цінностей відповідно до тих або інших ідеалів конкретного суспільства (саме в сфері розподілу зіштовхуються інтереси різноманітних спільнот людей).

6. Інтеграція суспільства, створення необхідних умов для взаємодії різних елементів його структури (поєднуючи різні політичні сили, політична система намагається згладжувати, знімати неминуче виникаючі в суспільстві протиріччя, переборювати конфлікти, усувати колізії).

7. Політична соціалізація (за допомогою якої формується політична свідомість індивіда й він включається в роботу конкретних політичних механізмів, завдяки чому відбувається відтворення політичної системи шляхом навчання всіх нових членів суспільства й залучення їх до політичної участі й діяльності).

8. Легітимація політичної влади (тобто досягнення певного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам).