Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Практичне заняття 1. (виконується після вивчення Розділу 2.1.)

Тема: Сутність процесу навчання як соціокультурного явища

Завдання 1.

Розкрійте зміст основних принципів навчання (6-7 принципів). Оформити результат у виді таблиці:

Система основних принципів навчання
Принцип	Характеристика
1.Принцип науковості освіти	Зміст освіти повинен знайомити з об’єктивними науковими фактами, поняттями, законами. Теоріями основних положень науки – основами наук.
2. Принцип систематичності й послідовності	Досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета.
3. Принцип доступності, дохідливості викладання	Зміст освіти повинен враховувати рівень розвитку учнів, їх індивідуальних особливостей, вікових особливостей; дотримуватися правил: від простого до складного, від відомого до невідомого, від легкого до складного, від близького до далекого.
4. Принцип свідомості і активності учнів	Роз'яснення мети і завдань навчального предмету, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив самого учня; використання у процесі навчання мислительних операцій (аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція); поява позитивних емоцій; наявність позитивних мотивів навчання; раціональні прийоми праці на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу і його засвоєння; наявність належного контролю і самоконтролю.
5. Принцип наочності, єдності конкретного й абстрактного	Навчання будується на конкретних образах, що безпосередньо сприймаються учнями. Наочність може бути натуральною, образною та символічною (динамічна і статична, плоска і об’ємна). Ефективність навчання залежить від цілеспрямованого залучення органів відчуттів до сприймання і переробки навчального матеріалу.
6. Принцип міцності знань, умінь і навичок	Повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; використання під час повторення активізації учнів (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою приведення його до системи; виділення при повторенні основних, провідних ідей; використання при повторенні різноманітної методики, форм і підходів; використання вправ; використання самостійної роботи по творчому застосуванню знань; постійне звертання до раніше засвоєних знань з нової точки зору їх трактування.
7. Принцип індивідуального підходу до учнів	При реалізації принципу індивідуального підходу, враховують: рівень розумового розвитку; рівень знань і вмінь; працездатність; рівень пізнавальної і практичної самостійності; темп роботи; ставлення до навчання; наявність і характер пізнавальних інтересів; рівень вольового розвитку.
8. Принцип емоційності навчання	Жвавий, образний виклад матеріалу; краса в логіці викладу навчального матеріалу; використання цікавих прикладів; застосування наочності і ТЗН; створення почуття виконаного обов'язку; мова учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд.

Завдання 2.

Співвіднесіть назви компонентів навчально-виховного процесу і їх зміст. Дайте відповідь у такому вигляді: 1-Г, 2-Б, 3- Д, 4-В, 5-А

Завдання 3.

Які суперечності притаманні навчальному процесу? Наведіть приклади розв’язання цих суперечностей. Які шляхи та засоби доцільно при цьому використовувати? Оформити результат у виді розгорнутої відповіді на запитання.

Протиріччя стає рухомою силою навчання, якщо воно змістовно, має сенс з погляду учнів, його вирішення – усвідомлена необхідність, і якщо воно підходить пізнавальному потенціалу учнів.

У процесі навчання виділяють ряд внутрішніх протиріч: протиріччя змісту, мотиваційні протиріччя, протиріччя операцій, а саме між попередньо досягнутим учнями рівнем знань, умінь та навичок і новими знаннями, вміннями й навичками, необхідними для розв’язання поставлених перед ними нових завдань та між вмінням їх використовувати; між фронтальним викладом матеріалу й індивідуальним характером його засвоєння; між розумінням матеріалу вчителем і учнями; між потрібним та досягнутим рівнем відношення учнів до навчання, до процесу отримання знань між інтересом учнів та предметом і ходом уроку. Процес навчання характеризується наявністю багатьох суперечностей — зовнішніх і внутрішніх, об'єктивних і суб'єктивних, істотних і неістотних. Найбільше уваги потребують внутрішні суперечності. Вони збуджують внутрішні психічні сили, які є рушієм навчальної діяльності людини.

Мистецтво вчителя полягає у з’ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів.

 

Навчальний процес розпочинається з розв'язання суперечності, яка утворена на основі двох суперечливих інформацій, він повторює логіку пройденого наукою шляху. При цьому учень отримує знання внаслідок своєї розумової праці, а не в готовій формі. Всі суперечності можна вирішити за допомогою механізму рушійної сили. Рушійна сила процесу навчання — це результат суперечностей між пізнавальними завданнями з одного боку та наявним рівнем знань, умінь і навичок — з іншого.

Наприклад, на уроці англійської мови опрацьовується тема: "Ступені порівнянь прикметників". Вчитель пропонує учням низку слів поставити в порівняльному ступені: small, large, happy, old, far і под.

Перевіривши виконане завдання, вчитель зазначає, що були допущені численні помилки. В учнів виникають запитання: в яких словах допущені помилки, які вони. Таким чином включається механізм дії рушійної сили навчального процесу.

Можна запропонувати якусь задачу, що зацікавить учнів, і якщо правильної відповіді не знайдеться, запропонувати учням самостійно опрацювати навчальний матеріал підручника, з його допомогою відшукати правильну відповідь. Цікавість буде тією рушійною силою, мотивацією, яка змусить їх вивчати підручник.

Завдання 4.

У чому пролягає сутність діяльності педагога (викладання) і учня (навчання) в навчальному процесі? Оформити результат у виді таблиці:

Ланки взаємодії навчального процесу

Діяльність вчителя (викладання)

Діяльність учня (навчання)

1. Роз’яснення учням цілей і задач навчання.

1.Власна діяльність по створенню позитивної мотивації навчання.

2. Ознайомлення учнів з новими знаннями, явищами, предметами, фактами.

2. Сприйняття нових знань, умінь.

3. Організовує узагальнення знань.

3. Узагальнює засвоєний матеріал.

4. Організовує закріплення навчального матеріалу.

4. Закріплює вивчення шляхом повторення.

5. Організовує застосування знань і оцінює ступінь засвоєння.

5. Використовує знання у вправах, та ін.      

Завдання 5.

Обґрунтуйте провідні засади основних дидактичних систем:

а) традиційна дидактична система (гербартианська) – домінуючим є процес викладання;

б) прогресивистська дидактична система (Д.Дьюі);

в) сучасна дидактична система – процес навчання розуміється як єдність процесу викладання і процесу учіння.

Оформити результат у виді розгорнутої відповіді на запитання.

 

Дидактичні системи - комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту і дидактичних принципів, котрі стосуються способів і організації роботи вчителя та учнів.

а) Традиційна дидактична система, чи пояснювальна - ілюстративний вид на­вчання, ґрунтується в основному на ідеях Йоганна Фрідріха Гербарта і характеризується такими поняття­ми, як управління, регламентація, правила, розпорядження, керівна роль педагога. Метою навчання, за Й.-Ф. Гербартом, є формування інтелектуальних умінь, уяв­лень, понять, теоретичних знань.

Основний вклад Й.-Ф. Гербарта в дидактику полягає у вичленуванні етапів (ступенів) навчання: ясність — асоціація — система — метод. Ці формальні ступені (етапи) не залежать від змісту навчального матеріалу, визначають хід навчального процесу на всіх уроках і з усіх предметів. Процес навчання відповідно плине від уявлень до понять, від понять до умінь теоретичного характеру. Логіку навчан­ня Гербарт розумів як послідовність таких дій: пояснення, осмислення, узагальнення й використання на практиці.

Проте ця система хибує відірваністю від інтересів і потреб учня та від життя. Вона не сприяє активізації розумових дій учня, пригнічує його самостійність, ініціативність і твор­чість. «За сучасними оцінками, вона несприятливо вплину­ла на розвиток школи: власне під її впливом почали поши­рюватися погляди, за якими метою навчання є передавання готових знань, що підлягають заучуванню; активним у на­вчальному процесі насамперед має бути учитель, учням відводилася пасивна роль, вони мусять «сидіти тихо, бути уважними, виконувати розпорядження вчителів»; найбільш досконалою визнавалася схема уроку, заснована на однако­вих для всіх «формальних ступенях»; учитель повинен дотримуватися методичних настановлень, не має права поту­рати учням, пристосовувати програму до їхніх вимог й інте­ресів. Але без дидактики Гербарта, даного ним поштовху, без критичного осмислення досвіду гербартанського вихо­вання не було б сучасної теорії і практики».

б) У педоцентристській концепції (її також називають прогресивістською, реформаторською, навчання через роблення) головний акцент робить­ся на учінні — діяльності учня. В основі цієї концепції — педоцентризм Дж. Дьюї. Він запропонував організовувати процес навчання, враховуючи інтереси, потреби та здібності учнів. Метою навчання пови­нен бути розвиток загальних і розумових здібностей, різно­манітних навичок і вмінь. Цей напрям у педагогіці врахову­вав особливості учнів і був протиставленням гербартанській моделі навчання («школі книжного навчання» протиставляли «школу праці та життя»).

Основним внеском Дьюї в дидактику є обґрунтування концепції «повного акту мислення». На його думку, люди­на починає мислити тоді, коли стикається з труднощами, подолання яких для неї має важливе значення. Він у кож­ному «повному акті мислення» виділяв такі етапи (ступені): відчуття труднощів; їх виявлення й визначення; висування замислу їхнього вирішення (формулювання гіпотези); фор­мулювання висновків, які випливають із передбачуваного вирішення (логічна перевірка гіпотези); подальші спостере­ження й експерименти, що дають змогу спростувати чи прийняти гіпотезу. Згодом «труднощі», які слід подолати в учінні, він визначав як «проблему». Тому правильне ор­ганізоване навчання, на думку Дьюї, має бути проблемним.

Відповідно, структуру процесу навчання в педоцентризмі складають: відчуття труднощів у процесі пізнавальної діяль­ності, визначення гіпотези та її перевірка, формулювання висновків та нова діяльність залежно від здобутих знань. Місце «книжного учіння» зайняло «активне учіння», в основі якого лежить власна пізнавальна активність учня. Вчитель є помічником, який не нав'язує учневі ні змісту на­вчального матеріалу, ні методу його вивчення, а лише сприяє подоланню труднощів, коли учні самі звертаються до нього по допомогу. Замість загальної для всіх стабільної навчальної програми запроваджувалися орієнтовні програ­ми, зміст яких тільки приблизно визначався вчителем. Ус­не й письмове слово поступилося місцем теоретичним і практичним заняттям, на яких проводилася самостійна дослідницька робота учнів.

в) Сучасна дидактична система виходить із того, що викла­дання й учіння становлять процес навчання, а їхні різно­манітні та змістові відношення в структурі цього процесу є предметом дидактики.

Сучасна дидактична система характеризується розумним поєднанням педагогічного управління з власною ініціативою і самостійністю учнів. Учитель керує навчально-пізнавальною діяльністю школярів, організовує і веде її, одночасно стимулюючи їхню активну самостійну роботу. При цьому він використовує вартості традиційної і педоцентричної системи, уникаючи крайнощів.

У розумінні суті пізнавальної діяльності учня сучасна дидактика стоїть на позиціях матеріалістичної теорії пізнання, яка показує, що віддзеркалене не залежить від нашої свідомості і визначається сходженням від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики. Процес навчання вона трактує як органічне поєднання у пізнанні, навчальній діяльності чуттєвого сприймання, розуміння і засвоєння знань, перевірки набутих знань і вмінь на практиці. Висуваючи вимогу паралельного розвитку і одночасної взаємодії почуттів, мислення і практичної діяльності, сучасна дидактична система намагається ліквідувати типове для гербартіанства і прогресивізму протиріччя між теорією і практикою, знаннями і вміннями, між здібностями до опису дійсності і здібностями до її перетворення і, врешті, між обсягами знань, які учень отримує повністю від учителя і знаннями, здобутими учнями самостійно.

Зміст освіти у сучасній дидактичній системі будується в основному як предметний. Поглиблюються процеси інтеграції навчальних курсів. Навчальна функція полягає в озброєнні школярів системою наукових знань, умінь і навичок, досвідом творчої діяльності.

Сучасна дидактика вважає, що кінцевим результатом навчальної функції є дієвість знань, що виражається у свідомому оперуванні ними, у здатності використати попередні знання для одержання нових знань і вирішення життєвих завдань. Тому ця функція передбачає також спрямованість навчання на формування умінь і навичок, як спеціальних (з предмета), так і загальних.

Виховна функція полягає в тому, що в процесі навчання формуються моральні й естетичні уявлення, система поглядів на світ, здатність дотримуватися норм поведінки у суспільстві, виконувати закони, які в ньому прийняті. В ході навчального процесу формуються також потреби, інтереси, ціннісні орієнтації особистості, мотиви її соціальної поведінки і діяльності, особистісний світогляд.

 

Практичне заняття 2. (виконується після вивчення Розділу 2.4.)