1) Записати розв’язання (окремі арифметичні дії чи числовий вираз), а пояснення ходу розв’язання подати усно.

2) Записати окремі дії і коротко коментувати кожну з них, записуючи, що знайшли цією дією.

3) Скласти послідовний вираз, за допомогою якого розв’язується задача, коротко письмово пояснюючи кожну його частину.

4) Записати розв’язання з письмовим планом: перше запитання і одразу дія, друге запитання і дія і так далі.

Прийоми перевірки правильності розв’язання задачі

1) Звірення відповіді (дає вчитель)

а) дати конкретне число;

б) дати лише числові межі результату.

2) Встановлення відповідності результату й умови (знайдене число підставляється в умову задачі).

3) Розв’язування задачі різними способами.

4) Складання і розв’язування оберненої задачі.

5) Прикидка відповіді.

6) Взаємоперевірка.

Форми роботи при розв’язуванні задач

1.Колективна (для розв’язування задач нового виду)

а) бесіда вчителя і учнів з елементами зв’язного пояснення;

б) зв’язний виклад самого вчителя (щоб продемонструвати хід міркувань при розв’язуванні задач нового виду);

в) напівсамостійна (один учень розв’язує задачу на дошці або коментує її розв’язування з місця з одночасним записом задачі на дошці)

1) В процесі первинного закріплення.

2) При розв’язуванні задач підвищеної складності.

3) Для порівння різних способів розв’язування тієї самої задачі.

4) Для аналізу помилок, допущених учнями при самостійному розв’язанні.

5) У ході підготовки учнів до сприймання нового матеріалу, в тому числі задач нового виду.

2. Індивідуальна. В процесі розвитку вмінь розв’язувати задачі того чи іншого виду.

Під час виконання самостійної роботи на уроках математики у сильних учнів нерідко з’являється «резерв часу». Досвідчені вчителі заздалегідь готують індивідуальні картки, які діти можуть самостійно брати з конверта, що завжди лежить на постійному місці. Завдання в цих картках мають бути поставлені чітко, лаконічно, щоб не доводилося виконувати великих записів, але треба було добре «поламати» голову [10,89].

Групова форма

Групи учнів не постійні, їх кількісний і якісний склад може здійснюватися залежно від рівня досягнень учнів, змісту теми тощо. Об’єднуючи учнів у групи, вчитель одержує можливість організувати навчання різне за змістом, рівнем складності, обсягом завдань, тобто враховує індивідуальні запити школярів за певних умов.

При диференціації учителю необхідно:

- враховувати загальну готовність учнів до наступної діяльності;

- передбачати труднощі, які можуть виникнути в учнів під час засвоєння матеріалу;

- використовувати диференційовані завдання індивідуального та групового характеру в системі уроків;

- проводити перспективний аналіз діяльності власної і учнів: з якою метою планується виконання тих чи інших завдань, чому їх треба виконувати саме на даному етапі уроку, як продовжити розпочату роботу на наступних уроках.

а) Парна

 1. Поставити один одному такі запитання:

 - Що в задачі відомо про …?

 - Що запитується в задачі?

 - Скількома діями можна розв’язати задачу?

Мета: розвиток умінь опрацювати зміст задачі.

2. Перевірити один одного, чи правильно зрозумів задачу, а потім  удвох обміркувати план її розв’язання.

Один учень називає запитання плану, а другий – дії, що треба виконати.

Мета: розвиток умінь знаходити і обговорювати план розв’язання задачі.

3. Розв’язати задачу самостійно, а потім зробити взаємоперевірку.

Мета: розвиток умінь контролювати правильність ходу розв’язання задачі.

б) Ланкова (діяльність постійних груп учнів) тривалість роботи 5 – 10 хвилин протягом уроку.

1) 4 задачі різного типу. Кожен учень бере задачу, яку дає ланковий, витягнувши з конверта.

 2) Задачі для ланок дублюються.

 3) Для однієї ланки лише 2 задачі.

 4) Для однієї ланки 1 задача. Кожна ланка має задачі різного типу.

в) Диференційовано-групова. 3 групи – сильніша, середня і слабка. Для слабкої групи дається підказка.

Отже, готуючи диференційовані завдання, вчитель обов’язково зіставляє їх мету й зміст з рівнем знань і розвитку учнів, шукає те спільне в змісті й характері завдань, без чого не можна правильно визначити ступінь їх складності для кожної групи, і на цій основі визначає необхідний і посильний зміст та обсяг роботи. Лише за таких умов створюються сприятливі можливості для успішного навчання кожної дитини.