Участь Л.П. Берії у сталінських репресіях

Л. П. Берія після смерті Сталіна

РОЗДІЛ 2. Л.П. БЕРІЯ: КАТ У РОЛІ «РЕФОРМАТОРА»

Злочинна діяльність Л.П. Берії

Боротьба за владу в СРСР, та місце у ній Л.П.Берії

Політична діяльність Л.П.Берії після смерті Й.В.Сталіна

РОЗДІЛ 3. СФАЛЬСИФІКОВАНА ЗЛОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ Л.П. БЕРІЇ

Злочини до яких Л.П.Берія не причетний

Загадка смерті Л.П.Берії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Феномен Л.П.Берії в історії СРСР ще має потребу в спеціальному дослідженні. Він був для радянських, російських та вітчизняних істориків довгі роки — аж до початку 1990-х рр. — фігурою з позначкою табу. Репутація лиходія й ката, що закріпилася за ним після XX й XXII з'їздів, була підтверджена в суспільній свідомості часу перебудови фільмом режисера Т.Абуладзе «Покаяння», де головний негативний герой — концентроване зло тоталітаризму — був наділений деякими рисами глави радянських каральних органів.

Щодо цього до особистості Л.П.Берії злилися два зовсім не тотожних підходи до минулого. Для ліберальної інтелігенції він був втіленням репресій, невід'ємною частиною сталінізму, підступним негідником. Партійна пропаганда підтримувала ці оцінки, але намагалася до того ж протиставити Берію і «каральні органи, які вийшли з-під контролю партії» самій партії і її керівництву, що нібито нічого не знали й тому не винні в злочинах минулого.

Всі ці оцінки досить далекі від реальності. Звичайно, Берія несе відповідальність за злочини, зроблені владою, однак тією самою мірою, як і його соратники — Маленков, Молотов, Ворошилов, Хрущов, Булганін, та й розстріляні в різний час Ягода, Єжов, Каменев, Бухарін, Кузнєцов, не говорячи вже про Сталіна. Констатуємо очевидне, хоча й небажане для декількох поколінь вітчизняних й іноземних дослідників історії КПРС: моральні принципи Берія були не вище й не нижче, ніж у його товаришів по партійному керівництву.

Л.П. Берія відрізнявся від своїх колег іншим. Він був, безсумнівно, найбільш інформованою людиною в складі тодішнього керівництва, причому його інформація була різноманітна, точна і не залежала від інших відомств. Як заступник голови Ради міністрів СРСР, він одержував відомості про стан економіки країни, окремих її галузей, зокрема про «великі будівництва соціалізму»; як керівник розвідки Берія був у курсі багатьох питань політики й міжнародних відносин, реальних проблем, що виникали між СРСР й іншими країнами. Берія безпосередньо відповідав за розробку ядерної зброї, а це пов'язувало його з армією, зі створенням нових видів озброєнь. Він мав найбільш достовірну інформацію про внутрішньополітичну обстановку в країні, про настрої людей, про всі навіть ледве помітні вираження протесту.

Навряд чи Берія вважав себе відповідальним за масові репресії 1930-х рр. Він був призначений наркомом внутрішніх справ восени 1938 р., коли пік цих репресій залишився позаду. В 1939 р. частина репресованих навіть була звільнена. Це знов-таки не було особистою заслугою нового наркома, але відрізняло його від Маленкова, Кагановича, Ворошилова або Хрущова, персонально відповідальних за терор 1930-х рр.

Розпад СРСР, загострення міжетнічних конфліктів у пострадянських державах зробили вивчення діяльності партійного керівництва у СРСР особливо актуальним. Інтерес дослідників до різних аспектів політики Л.П.Берії зріс, однак, комплексних дослідженнь цієї проблеми зроблено було мало. А без таких дослідженнь неможливо скласти цілісне уявлення про історію Росії та СРСР початку - середини ХХ ст. До того ж Л.П.Берія довгі роки вважався жорстоким карателем, за вказівками якого репресували багатьох безневинних людей. Хоча в даний час багато дослідників вважають, що ці злочини були несправедливо приписані Л.П.Берії партійною верхівкою, із політичною метою. Для того аби розібратися в сумнівних питаннях політичної діяльності Л.П.Берії і обрана дана тема курсового дослідження: «Л.П.Берія — авантюрист, злочинець, демократ?»

Об’єктом дослідження є політична діяльність Л.П.Берії на початку-середині ХХ ст.

Предметом дослідження є спірні питання в історичні науці стосовно діяльності Л.П.Берії, відповідно до яких одні дослідники вважають його злочинцем і авантюристом, а інші — демократом та реформатором.

Хронологічні рамки дослідження обумовлені періодом життя та діяльності Л.П.Берії на посаді наркома внутрішніх справ СРСР і охоплюють 1899  — 1953 рр.

Метою курсового дослідження є розкриття особливостей політичної діяльності та керівництва Л.П.Берії. Для досягнення окресленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

· визначити основні біографічні відомості Л.П.Берії, які ймовірно вплинули на формування його принципів політики та керівництва;

· висвітлити основні етапи політичної кар’єри Л.П.Берії ;

· з’ясувати особливості політичної діяльності Л.П.Берії;

· визначити злочинну діяльність, яку приписали Л.П.Берії, після його арешту.

Ступінь наукової розробки. На сучасному етапі існує багато праць присвячених висвітленню діяльності Л.П.Берії з точки зору вказівок радянського партійного керівництва, завдяки яким у свідомості людей закріпилася думка про Л.П.Берія, як про ката та злочинця. Це роботи таких дослідників, як Петров Н.В.,[19] Скоркін К.В., [19] Торчинов В.А.,[29] Леонтюк А.М.,[29] Антонов-Овсеєнко А.В. [3], [4] З’явиляються і праці дослідників, які дивляться на діяльність Л.П.Берії дещо під іншим кутом, а саме, вони не відбілюють його політичних вчинків, але намагаються дослідити та довести, що Берія не був таким жорстоким катом та тираном, як його малювала радянська політична верхівка. Це такі дослідники, як Мухін Ю.І., [16] Хлевнюк О. В., [30] Берія С.Л., [5]Алексін В., [2] Чилачава Р.[31]

Джерельна база дослідження в основному складається з наукових досліджень, статей, які торкаються діяльності Л.П.Берії як наркома внутрішніх справ СРСР. Більшу увагу при написанні даної роботи було звернено на новітні розробки обраної проблеми російських дослідників — Мухин Ю.І. «Убийство Сталина и Берии»,[16] Хлевнюк О. В. «Л. П. Берия: пределы исторической «реабилитации»,[30] Алексін В. «Оборотная сторона борьбы за власть в СССР» [2] та родичів Л.П.Берії, зокрема його сина Берія С.Л., що написав книгу про діяльність свого батька «Мой отец Л. Берия».[5]

Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження можуть бути використані у подальшій науковій розробці проблеми діяльності та керівництва Л.П.Берії, при написанні бакалаврських, дипломних та наукових робіт, узагальнюючих праць, присвячених внутрішній політиці СРСР, а також при розробці нормативних і спеціальних курсів історії Росії початку-середини ХХ ст.

Структура курсової роботи обумовлена метою та завданнями дослідження і побудована за проблемно-хронологічним принципом. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (33 позиції).