В процесі багатовікової медичної практики склались особливі норми взаємовідносин між хворими та медиками завдяки особливостям професії, яка дозволяє глибоко вникати в людське життя, в його біологічні та соціальні сторони.

Для того. Щоб стати професійною медсестрою, потрібно не лише дотримуватись таких категорій, як високий професіоналізм, обов`язок, совість, любов до хворого, але і розуміти людей. Володіти достатніми знаннями в галузі психології, керувати власними психічними процесами.

«Психологія лікувального процесу полягає в тому, що при ньому проходить не лише зустріч з пацієнтом (це має місце і у ветеринарії), але і спілкування з ним, виникає бажання обох бути зрозумілими один одному» - казав відомий лікар А. Білібін.

Спілкування з хворим є могутнім засобом психологічного впливу на його стан. При захворюванні потреба у душевному, підбадьорливому спілкуванні здебільшого зростає, лише у важких випадках спілкування обтяжує хворого і він уникає його. Хворі насторожено сприймають слова і не вербальні засоби спілкування медиків. Кожне слово,жест, погляд медичної сестри по-різному тлумачиться хворим в залежності від особливостей його характеру, фізичного і психічного стану, установки і ступеня медичної обізнаності. Медичній сестрі слід дотримуватись різних стилів поведінки, адекватних реальній обстановці.

Залежно від поведінкових реакцій розрізняють такі типи пацієнтів :

1. Впевнений у собі -- не допускає собі гніву, виражає як позитивні так і негативні відчуття. Спроможний прийняти позитивну енергію від інших, робити компліменти, якщо вони заслужені.

Впевнений індивід має розслаблений, приємний вираз обличчя, розслаблене положення тіла , тон твердий і упевнений , проявляє інтерес до інших , жести адекватні , щиро проявляє свої почуття.

2. Агресивний пацієнт -- ігнорує права інших , вважаючи, що кожен повинен боротись за себе. Щоб приховати власну невпевненість і довести свою зверхність, тисне на інших. Зазвичай говорить голосно, настирливо дивиться в очі , часом нахиляється трохи вперед. Справляє враження сили і домінування.

Агресивний індивід має напружений , сердитий , пильний погляд , ходить взад і вперед, часто стоїть, коли всі інші сидять. Голос вимогливий, загрозливий, наказовий. Жести різкі, стрімкі, стиснуті кулаки. Мова звинувачувальна, атакуюча, старається принизити будь-якою ціною.

Правила поведінки медсестри з таким пацієнтом

(щоб не зірватись)

-- не сприймати їх агресивність, як особисту образу ;

-- спробувати заспокоїтись, глибоко подихати, випити води ;

-- вийти з кімнати, зробити перерву, якщо пацієнт у безпеці ;

-- знову поговорити з пацієнтом для встановлення контакту.

3. Невпевнений пацієнт -- пасивний, часто поводиться і говорить в дитячій манері, прагне замаскувати свій стан. Поводиться недовірливо, дозволяє іншим маніпулювати собою.

Невпевнений індивід -- нервовий , очі опущені вниз, положення тіла незручне, зігнутий, старається прихилитись до чогось. Голос тихий, нерозбірливий , часто тремтить. Жести нервові і стурбовані. Прагне приховати зміст слів , виправдатись, підкоритись іншій людині.

Правила поведінки з таким пацієнтом :

-- говоріть йому компліменти ;

-- хваліть кожне його зусилля -- це крок до одужання ;

-- підтримуйте всі починання пацієнта ;

-- виявляйте невербальну підтримку : посмішка, кивок голови.

Будьте чуйні і уважні до пацієнтів.

Спілкування - багатоплановий процес розвитку контактів між людьми.

Спілкування відіграє важливу роль в житті і діяльності людей. Без спілкування неможливо, наприклад, розвиток культури, мистецтва, рівня життя, тому що тільки за допомогою спілкування, накопичений досвід поколінь минулого часу передається новим поколінням. Актуальним питанням на сьогоднішній день є спілкування медпрацівника і хворого. Багатьом з нас доводилося бувати в лікарні, поліклініці або в будь-якому лікувальному закладі, де кожен з нас спілкувався з лікарем або медсестрою. Але чи замислювався хто-небудь, наскільки це спілкування впливає на нас, а точніше на перебіг нашого захворювання, і яким чином медпрацівник може поліпшити наш стан? Звичайно, можна сказати, що все залежить від ліків, які нам призначає лікар і видає медсестра, від лікувальних процедур також призначаються лікарем, але це ще не все, що необхідно для повного одужання. Найголовніше це правильний настрій, який залежить від психічного і від емоційного стану пацієнта. На стан пацієнта величезний вплив справляє ставлення до нього медпрацівника. І якщо пацієнт задоволений, наприклад, бесідою з лікарем, який його уважно вислухав, в спокійній обстановці і дав йому відповідні ради, то це вже перший крок до одужання. Далі у своєму рефераті я постараюся докладніше розкрити психологію спілкування медичного працівника і хворого.

Особливості взаємин в лікувальній діяльності.
Психологічні особливості пацієнта в умовах лікувальних взаємовідносин та взаємодії приходять в зіткнення з психологічними особливостями медичного працівника. Крім того , особами, залученими в контакт з пацієнтом, можуть бути лікар, психолог , медсестра, соціальний працівник.

У лікувальній діяльності формується особливий зв'язок, особливі відносини між медичними працівниками та пацієнтами, це відносини між лікарем і хворим, медсестрою і хворим. Утворюється за словами І. Харді зв'язок «лікар, сестра, хворий». Повсякденна лікувальна діяльність багатьма нюансами пов'язана з психологічними та емоційними чинниками.
Відносини між лікарем і хворим є основою будь-якої лікувальної діяльності. (І. Харді).
Мета контактів між медичним працівником і пацієнтом - медична допомога, що надається одним з учасників спілкування по відношенню до іншого. Такі відносини обумовлені в певній мірі і умовами, в яких ведеться лікувальна діяльність. Виходячи з основної мети лікувального взаємодії, можна припустити неоднозначність важливість контактів у системі взаємодії медпрацівник - пацієнт. Однак, не слід розуміти, що існує зацікавленість у такій взаємодії лише з боку пацієнта. Медпрацівник, по ідеї, не в меншій мірі зацікавлений в наданні допомоги хворому, адже ця діяльність є його професією. У медпрацівника є власні мотиви та інтереси взаємодіяти з пацієнтом, які дозволили йому вибрати медичну професію.
Для того, щоб процес взаємин пацієнта і медичного працівника був ефективним, необхідно вивчати психологічні аспекти такої взаємодії. Для медичної психології цікаві мотиви і цінності лікаря, його уявлення про ідеальний пацієнта, а також певні очікування самого пацієнта від процесу діагностики, лікування, профілактики і реабілітації, поведінки лікаря чи медсестри.
Можна говорити про значимість для ефективного і безконфліктного взаємодії пацієнта з медпрацівниками такого поняття, як комунікативна компетентність, тобто здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми. Цей процес передбачає досягнення взаєморозуміння між партнерами по спілкуванню, краще розуміння ситуації і предмета спілкування. Слід зазначити, що комунікативна компетентність є професійно значимою характеристикою лікаря і медсестри. Однак, незважаючи на те, що в умовах клініки пацієнт змушений звертатися за допомогою до лікаря, комунікативна компетентність важлива і для самого хворого.
При хорошому контакті з лікарем пацієнт швидше одужує, а застосовується лікування має кращий ефект, значно менше побічних дій та ускладнень.
Однією з основ лікувальної діяльності є вміння медпрацівника зрозуміти хворої людини.
У процесі лікувальної діяльності важливу роль відіграє вміння вислухати пацієнта, що представляється необхідним для формування контакту між ним і медпрацівником, зокрема, лікарем. Уміння вислухати хвору людину не тільки допомагає визначити-діагносціровать захворювання, до якого він може бути підданий, але і сам по собі процес вислуховування надає сприятливу взаємодію на психологічний контакт лікаря і пацієнта.
Важливо відзначити, що необхідно враховувати і особливості (профільність) захворювання при контакті з пацієнтом, оскільки в поширених у клінічній медицині терапевтичних відділеннях перебувають хворі самого різного профілю. Це, наприклад, пацієнти з захворюваннями серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, нирок та ін І нерідко їхні хворобливі стани вимагають тривалого лікування, що впливає і на процес взаємовідносин медпрацівника і хворого. Тривалий відрив від сім'ї і звичної професійної діяльності, а також тривога за стан свого здоров'я викликають у пацієнтів комплекс різних психогенних реакцій.
Але не тільки ці чинники позначаються на психологічній атмосфері та стан пацієнта. У результаті психогений може ускладнюватися протягом основного соматичного захворювання, що, у свою чергу, погіршує психічний стан хворих. І, крім того, у терапевтичних відділеннях на обстеженні та лікуванні перебувають хворі зі скаргами на діяльність внутрішніх органів, нерідко навіть не підозрюючи того, що ці соматичні порушення психогенного характеру.
У клініці внутрішніх хвороб фахівці мають справу з соматогенних і психогенними порушеннями. І в тих, і інших випадках хворі висловлюють велике число різних скарг і дуже насторожено ставляться до свого стану.
Соматогенні обумовлені психічні порушення частіше виникають у тривожно-недовірливих хворих з іпохондричною фіксацією на своєму стані. У їх скаргах, крім обумовлених основним захворюванням, багато неврозоподібних. Наприклад, скарги на слабкість, млявість, швидку стомлюваність, головний біль, порушення режиму сну, страх за свій стан, надмірну пітливість, серцебиття та ін Відзначаються навіть різні афективні порушення в вигляді періодично виникаючої тривоги і туги різного ступеня вираженості. Такі порушення часто спостерігаються у хворих з гіпертонічною хворобою, ішемічною хворобою серця, у осіб, які страждають на виразкову хворобу шлунка і дванадцяти палої кишки. А неврозоподібних симптоматика часто може маскувати клініку основного захворювання. У результаті цього феномена хворі люди звертаються до фахівців різного профілю.
У побуті часто доводиться чути про «хороше» або «правильному» поводженні з пацієнтом. І на противагу до цього, на жаль, доводиться чути про «бездушному», «поганий» або «холодному відношенні до хворих людей. Важливо відзначити, що різного роду скарги, що виникають етичні проблеми свідчать про відсутність необхідних психологічних знань, а також практики відповідного спілкування з пацієнтами з боку медпрацівників. Відмінності поглядів медпрацівника і хворого.
Відмінності точок зору медпрацівника і пацієнта можуть бути обумовлені їх соціальними ролями, а також і іншими чинниками.
Наприклад, лікар схильний шукати, перш за все, об'єктивні ознаки захворювання. Він намагається обмежити анамнез для подальшого визначення передумов для подальшого соматичного дослідження і т.д. А для пацієнта в центрі уваги та інтересів завжди стоїть його суб'єктивне, особисте переживання хвороби. У зв'язку з цим, лікар повинен розглядати ці суб'єктивні відчуття як реальні чинники. Він повинен навіть постаратися відчути або вловити переживання хворого, зрозуміти і оцінити їх, відшукати причини тривог і переживань, підтримувати їх позитивні сторони, також використовувати їх для більш ефективного сприяння хворому при його обстеженні і лікуванні.
Відмінності ж у всіх поглядах і точках зору лікаря (медсестри) і пацієнта є цілком закономірними і зумовлені, в даній ситуації, їх різними соцролямі. Однак,лікаря (медсестри) необхідно стежити за тим, щоб ці відмінності не перейшли в більш глибокі протиріччя. Оскільки ці протиріччя можуть поставити під загрозу взаємини медперсоналу і хворого, і тим самим, ускладнюючи надання допомоги хворому, утруднюючи лікувальний процес.
Для подолання різниці у поглядах медпрацівникові необхідно не тільки вислуховувати з великою увагою пацієнта, але і постаратися якомога краще його зрозуміти. Що відбувається в душі, думках хворої людини? Лікар повинен відгукнутися на розповідь пацієнта з усіма своїми знаннями, розумом у всій повноті своєї особистості. Реакція медпрацівника повинна бути резонансом на почуте.

Види спілкування .

Виділяють такі види спілкування (Самигін. С.І):
1. «Контакт масок» - це формальне спілкування. Відсутня прагнення зрозуміти і враховувати особливості особистості співрозмовника. Використовуючи звичні маски (ввічливості, чемності, скромності, співчутливості та ін.) Набір виразів обличчя, жестів, стандартних фраз, що дозволяють приховати дійсні емоції, відношення до співрозмовника.
У рамках діагностичного та лікувального взаємодії він проявляється у випадках малу зацікавленість лікаря або пацієнта в результатах взаємодії. Це може відбуватися, наприклад, при проведенні обов'язкового профілактичного огляду, в якому пацієнт відчуває себе несамостійним, а лікар - не мають необхідних даних для проведення об'єктивного і всебічного обстеження та винесення обгрунтованого висновку.
2. Примітивне спілкування. Оцінюють іншої людини, як потрібний або заважає об'єкт, якщо потрібен - то активно вступають в контакт, якщо заважає - відштовхують.
Подібний вид спілкування може зустрічатися в рамках маніпуляційного спілкування лікаря і пацієнта у випадках, коли метою звернення до лікаря стає отримання будь-яких дивідендів. Наприклад, лікарняного листа, довідки, формального експертного висновку та ін З іншого боку, формування примітивного виду спілкування може відбуватися за бажанням лікаря - у випадках, коли пацієнт виявляється людиною, від якої може залежати добробут лікаря.Наприклад, керівник. Інтерес до учасника контакту в подібних випадках пропадає відразу слідом за отриманням бажаного результату.
3. Формально рольовий спілкування. Регламентованими виявляються і зміст, і засоби спілкування, і замість знання особи співбесідника обходяться знанням його соціальної ролі.
Подібний вибір роду спілкування з боку лікаря може бути обумовлений професійної перевантаженням. Наприклад, у дільничного лікаря на прийомі.
4. Ділове спілкування. Спілкування, що враховує особливість особистості, характеру, віку, настрою співрозмовника при націленості на інтереси справи, а не на можливі особистісні розбіжності.
При спілкуванні лікаря з пацієнтом такий вид взаємодії стає нерівним. Лікар розглядає проблеми хворого з позиції власних знань, і він схильний директивно приймати рішення без узгодження з іншим учасником спілкування і зацікавленою особою.
5. Духовне міжособистісне спілкування. Передбачає можливість торкнутися в бесіді будь-яку тему, поділитися будь інтимної проблемою кожному з учасників спілкування.
Діагностичне та лікувальне взаємодія не має на увазі такого контакту, принаймні, не передбачає в силу професійної спрямованості сповідання медпрацівника.
6. Маніпуляційні спілкування. Також, як і примітивне направлено на отримання вигоди від співрозмовника з використанням спеціальних прийомів. Багатьом може бути відомий маніпулятивний прийом, частіше званий «ипохондризации пацієнта».
Суть його полягає в подачі висновку лікаря про стан здоров'я пацієнта в руслі явного перебільшення тяжкості виявлених розладів. Метою такої маніпуляції може бути:
зниження очікувань пацієнта в успіху лікування у зв'язку з униканням медпрацівником відповідальності у разі несподіваного погіршення здоров'я пацієнта
демонстрація необхідності додаткових і більш кваліфікованих впливів з боку медпрацівника з метою отримання винагороди.
Спілкування медпрацівника і пацієнта, в принципі можна назвати вимушеним спілкуванням. Так чи інакше, але основним мотивом зустрічей і бесід хворої людини з медпрацівником стає поява в одного з учасників такої взаємодії проблем з боку здоров'я. З боку лікаря та медсестри існує при цьому вимушеність вибору суб'єкта спілкування, яка обумовлена ​​його професією, його соціальною роллю. І якщо звернення пацієнта до лікаря, обумовлено, як правило, пошуком мед допомоги, то зацікавленість лікаря в пацієнта пояснюється міркуваннями його професійної діяльності.
Взаємодія між пацієнтом і лікарем не є щось назавжди задане. Під впливом різних обставин вони можуть змінюватися, на них можуть вплинути більш уважне ставлення до хворого, більш глибоке увагу до його проблем. При цьому самі хороші відносини медпрацівника і пацієнта сприяють і більшої ефективності лікування. І навпаки - позитивні результати лікування поліпшують взаємодію між пацієнтом і медпрацівником.
В даний час багато фахівців вважають, що необхідно поступово з процесу спілкування і лексикону вивести такі поняття, як «хворий», замінивши поняттямпацієнт, з огляду на те, що саме поняття «хворий» несе певну психологічне навантаження. А звернення до хворих людям типу: «Як воші справи, хворий?», Застосовувати неприпустимо, і необхідно намагатися повсюдно замінювати такого роду звернення до пацієнта зверненнями на ім'я, ім'я по батькові, тим більше, що саме ім'я для людини, його вимова, є психологічно комфортним.