Воля-це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей

Воля має самоцінне значення в житті людини:

- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";

- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);

- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини, стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції та

За вольовою регуляцією стоїть спільне системне функціонування багатьох психічних процесів, тому волю можна розуміти тільки як вищу психічну функцію

почуття. Вольові якості входять до складу характеру, причому як стрижневий компонент, темперамент дозволяє виявляти зусилля волі тощо.

Рис. 2.9.1. Функції волі

Так, воля проявляється не лише в умінні досягати мети, а й в умінні утриматися від чогось.

Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям, спрямованим на подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруги, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Конкретною одиницею волі є вольове зусилля.

"Велика воля - це не тільки вміння чогось побажати і досягти, але й уміння примусити себе відмовитися від чогось, коли це потрібно".

А. С. Макаренко

Вольове зусилля - це стан психічної та фізичної мобілізації людини, спрямованої на досягнення мети через подолання перешкоди

Так, щодо локалізації перешкоди бувають зовнішніми - відсутність відповідних умов, предметів або навпаки, якісь заважаючі чинники, і внутрішніми - вони спричинені внутрішнім станом самого суб'єкта, його хворобою, невпевненістю, лінощами тощо.

Воля - це специфічно людська сторона психіки, яка виникла разом з появою суспільства і трудової діяльності. Тваринам не притаманна така психічна якість, їх поведінка зумовлена інстинктивними проявами.

Вперше питання існування волі як психічного компоненту з'являється на філософському етапі розвитку психології, а саме в період античності. Вже давньогрецькі філософи визначали три прояви психіки - розум, афекти та волю. Тут же виникають і філософські питання вольової регуляції, що стають предметом бурхливого обговорення. Так, актуалізується проблема походження волі і потрапляє у фокус двох філософських напрямків:

- матеріалізму, який стверджує, що воля має соціальну зумовленість, є продуктом розвитку психіки людини в суспільстві;

- деалізму, представники якого визначали теологічне (Божественне) походження вольової регуляції особистості.

Іншим аспектом стає проблема свободи волі - здатності чи нездатності людини діяти незалежно від життєвих обставин, яку обговорювали представники:

- детермінізму (воля - причиннозумовлений акт (Гоббс, Спіноза)),

- індетермінізму (воля - самочинний акт, джерело людської активності (Платон, Фіхте)).

Фізіологічні основи волі включають в себе:

- діяльність рухових центрів, що знаходяться в лобних долях великих півкуль головного мозку і відповідають за регуляцію безпосередньо дій людини;

- роботу ІІ сигнальної системи, яка забезпечує усвідомлення та регуляцію цільового та мотиваційного компонентів вольової дії;

- ряду складних умовнорефлекторних зв'язків, що виробляються під впливом набуття життєвого досвіду внаслідок соціалізації дитини.

Вольові якості особистості

Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки її влади над собою

Залежно від впливу і наслідків розрізняють позитивні та негативні вольові якості. До позитивних належать:

Рис. 2.9.4. Вольові якості особистості

Цілеспрямованість-уміння формулювати особистісно значимі цілі й утримувати їх.

Наполегливість - здатність тривалий час системно йти до поставленої мети.

Принциповість - спроможність дотримуватися прийнятого рішення.

Об'єднуючись, ці риси виявляються у силі волі особистості

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти через порушення співвідношення між корою великих півкуль і підкоркою

Апраксія - складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку

Організованість - вміння планувати і впорядковувати свої дії.

Сміливість - здатність діяти, не зважаючи на загрозливі обставини (небезпека для життя, здоров'я, престижу).

Пунктуальність - дотримання свого слова і вчасне виконання певної дії.

Витримка-вміння гальмувати небажані прояви активності.

Дисциплінованість - можливість впорядковувати свою поведінку відповідно до суспільних вимог.

Самостійність - спроможність приймати рішення та виконувати його, покладаючись на самого себе.

Відповідальність - здатність дотримуватися певних норм і відповідати за наслідки своїх дій.

Окрім позитивних вольових якостей, у людини можуть мати місце негативні прояви волі: впертість, лінощі, боягузтво, недисциплінованість, імпульсивність, навіюваність тощо. Дані негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

Воля, як і більшість інших вищих психічних процесів, формується в ході вікового розвитку людини в зв'язку із загальним формуванням особистості.

Порушення волі

Людина з моменту народження постійно має різні потреби: спочатку найпростіші, а потім все більш різноманітні і складні, що мають значення не лише для підтримки гомеостазу, а й для самовизначення в умовах соціального середовища. Реалізація потреб здійснюється за допомогою мотивів та форм діяльності, спрямованих на задоволення потреб. Активна цілеспрямована психічна діяльність отримала назву "воля".

Цілеспрямована діяльність людини є свідомою і включає уявлення про кінцеві або передбачувані результати праці.

Вольовий процес можна описати у вигляді трьох етапів:

1) виникнення потягу (спонукання);

2) постановка мети і мотивація;

3) завершення дії - здійснення мети.

Розлади волі проявляються у вигляді:

незрілості і недорозвитку волі - некерованість вольовою поведінкою (синдром дефіциту уваги, гіперкінетична поведінка, олігофренія);

- надмірної активності. Хворобливе посилення вольової активності буває у наркоманів при пошуках наркотиків, у маніакальних хворих, психопатичних осіб і має назву гі-пербулія. Ця активність має однобічний характер, її продукція є хворобливою, супроводжується підвищеною балакучістю;

- послаблення активності - гіпобулія - спостерігається при депресивних станах та інших формах пригнічення психічної діяльності. При депресії хворі з великим зусиллям рухаються, довго добирають і насилу вимовляють слова, віддають перевагу перебуванню в ліжку. Відсутність вольової активності - абулія часто поєднується з моторною загальмованістю (ступором) або аутизмом (повною німотою);

перекручення вольової активності - парабулія - трапляється при шизофренії та деяких хворобах, що супроводжуються зниженням інтелекту. Проявляється негативізмом - безпідставною впертістю, невиконанням діяльності; амбітендентністю - одночасно наявні активні дії та відмова від них; імпульсивністю - безмотивність дій і вольова некерованість; -розладів потягу. Потяг визначається потребами, це складне явище, воно формується на основі безумовних рефлексів - інстинктів, які опосередковуються корою півкуль великого мозку і відбиваються у вольовій діяльності. Крім інстинктивних потреб, потяг включає в себе потреби вищого рівня. Розлади потягу:

1. Послаблення і посилення харчового потягу. Зниження чи відсутність апетиту - анорексія (втрата бажання споживати їжу), відмова від їжі. Відмова від їжі у хворого може бути пов'язана з наявністю у нього маячних ідей отруєння, самозвинувачення, нюхових чи смакових галюцинацій, ступору, тяжкої депресії, істеричного неврозу. Постійна відмова від їжі може призвести до виснаження хворого. Підвищення (посилення) харчового потягу проявляється підвищеним апетитом і почуттям голоду (булімія), а також багатоядністю (поліфагія).

2. Послаблення і посилення статевого потягу. Посилення статевого потягу (гіперсексуальність) часто трапляється при маніакальних станах, при органічних захворюваннях головного мозку. Зниження статевого потягу (гіпосексуальність) буває при депресії, шизофренії, астенічних станах, неврозах.

3. Перекручення потягу - торкається різних інстинктів.

- Розлад інстинкту самозбереження - проявляється прагненням нанести собі шкоду гострими предметами, проковтнути неїстівні речі (цвяхи, голки, ложки, ножиці). Інколи це робиться через хворобливе прагнення стати об'єктом хірургічної операції для видалення проковтнутих предметів. Трапляється потяг до самогубства (суїцидоманія), до поїдання власних екскрементів (ко-профагія).

- Перекручення статевого потягу (перверзії) - торкаються різних форм статевого життя. Найчастіше трапляються:

o гомосексуалізм - потяг до особи однойменної статі;

o трансвестизм - хворобливий потяг до переодягання в одяг протилежної статі;

o ексгібіціонізм - хворобливий потяг до оголення статевих органів у присутності жінок;

o садизм - потяг завдавати статевому партнеру больових відчуттів, щоб досягти статевого задоволення;

o мазохізм - бажання зазнати від статевого партнера больових відчуттів;

рідше трапляються:

o педофілія - статевий потяг до дітей;

o некрофілія - статевий потяг до трупів;

o зоофілія (скотолозтво) - статевий потяг до тварин;

o фетишизм - статевий потяг до жіночого туалету.

4. Імпульсивні потяг і дії - виникають раптово. За своїм змістом імпульсивний потяг вступає у протиріччя з усталеними міжособистісними і соціальними стосунками. Цим нагадує невідчепні ідеї. Відрізняється від них нездоланністю прагнення до реалізації, втратою здатності боротися з потягом, що нерідко набуває кримінального характеру. До імпульсивних дій відносять такі види потягу:

- піроманія - потяг до підпалів;

- клептоманія - потяг до крадіжок без корисливої мети;

- дромоманія - потяг до бродяжництва.

- Розлади психомоторики:

o недорозвиток психомоторики;

o гіпокінезії - зменшення дій та довільних рухів;

o гіперкінезії - рухове збудження; ехопраксії - повторення рухів співрозмовника; ехолалії - повторення слів; ехомімії - копіювання міміки;

o паракінезії - спотворення рухів;

o гіперкінези - мимовільні рухи окремих м'язів або групи м'язів.

Розлад цілеспрямованості дій - диспраксія - спостерігається головним чином при органічних неврологічних захворюваннях, рідше - за деяких психічних розладів, в основному таких, які пов'язані з органічними ураженнями нервової системи. Більш легкий ступінь диспраксії - апраксія - втрата здатності здійснювати цілеспрямовані дії за збереження рухової і координаційної здатності. Трапляється за вогнищ уражень кори великих півкуль головного мозку і провідних шляхів мозолистого тіла.

Лекція №6

           Тема: Психологічні основи спілкування.

           План:

1. Характеристика спілкування, види спілкування.

2. невербальні та вербальні засоби комунікації.

3. Компоненти спілкування, їхня характеристика.

4. клінічна класифікація типів хворих.

5. Типи хворих залежно від поведінкової реакції.