Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

Основою обчислення податку на додану вартість є вартість обороту, що оподатковується, який включає вартість реалізо­ваних товарів (робіт, послуг) без включення до неї самої суми податку. Такий спосіб обчислення широко поширений і має назву «залікового», оскільки вартість обороту заліковує вартість усіх товарів (робіт, послуг). Цей спосіб використову­ють у багатьох країнах світу, які справляють податок на дода­ну вартість, в тому числі й в Україні. При використанні цього способу додана вартість включає суми, які додаються на стадії власного виробництва або споживання до «старої вартості», яка закріплюється в діючих засобах виробництва (спорудження, будови, механізми тощо) та використаній сировині. Фактично складові, які входять до вартості оподаткованого обороту, скла­даються із сум амортизаційних відрахувань, які відносяться саме до цієї стадії виробництва; заробітної платні; відрахувань на соціальне страхування; прибутку.

Такий спосіб розрахунку податку має певні недоліки. На­приклад, не беруть до уваги період між сплатою податку на додану вартість за придбані матеріали і повернення цієї суми від споживача у вартості реалізованої продукції. Необхідно звернути увагу, що перехід майна не завжди розглядають як підставу для нарахування податку на додану вартість (він може бути пов'язаний з безвідплатною передачею його з балансу на баланс між установами та організаціями, без зміни права влас­ності на вказані об'єкти, і ця операція не повинна обкладатися цим податком)^[168].

Обчислення та сплату податку на додану вартість за товари, які ввезені на територію України, здійснюють до і після мит­ного оформлення на основі вантажної митної декларації, в якій нарахована сума податку виділяється окремим рядком. При надходженні імпортних товарів, ввезених за цільовим призна­ченням і використовуваних не за призначенням або з комер­ційною метою, податок на додану вартість обчислюють вихо­дячи з ціни їх реалізації з урахуванням податку на додану вартість, але не нижче їх митної вартості з урахуванням фак­тично сплачених сум митних зборів, мита, акцизного збору за відповідні товари і податку на додану вартість.

Датою виникнення податкових зобов'язань з продажу то­варів (робіт, послуг) вважають дату, яка припадає на податко­вий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

1) дата зарахування коштів від покупця (замовника) на бан­ківський рахунок платника податків як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти — дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої — дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує плат­ника податку;

2) дата відвантаження товару, а для робіт (послуг) — дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

Порядок обчислення податку обов'язково передбачає закріп­лення дати, на яку здійснюється розрахунок податку. Незва­жаючи на те, що цей елемент належить до додаткових при пра­вовому регулюванні податку, але в цій системі він, напевно, є одним з найважливіших. Це відбувається тому, що без таких конкретних дат неможливо визначити розмір податкового обо­в'язку. При цьому, звісно, необхідно розмежовувати дату, на яку здійснюється обчислення суми податку, що підлягає сплаті, і дату, яка є заключною «крапкою» в попередньому до­датковому елементі (обчисленні податку) і датою сплати.

У чинному Законі України «Про податок на додану вартість» (п. 7.3 ст. 7) закріплено положення, яке встановлює, що датою виникнення податкових зобов'язань є дата, коли відбувається будь-яка з таких подій: дата зарахування коштів від покупця (замовника) або дата відвантаження товарів (валютних цін­ностей).

Можна по-різному підходити до регулювання цього елемен­та, але важливо при цьому базуватися на класичному підході до змісту податку. Він завжди має бути часткою доходу, який вже отримав платник. Платник повинен віддати частку зароб­лених або отриманих доходів на задоволення загальних потреб, утримання держави. Але тільки шкоду може заподіяти закрі­плення випадків, коли він повинен сплачувати податки ще до того моменту, як отримав прибуток.

По-перше, платник може не отримати його взагалі і тоді в нього не буде податкового обов'язку. По-друге, як можна ви­значити суму податку до сплати, коли в нього фактично ще немає об'єкта оподаткування (при визначенні очікуваного обо­роту на підставі попередніх періодів). По-третє, врешті-решт, такий механізм невигідний і для держави. Пояснюється це тим, що платник у цьому разі, сплачуючи податок не з отриманих доходів, а з власних коштів, фактично буде змушений скоро­чувати розмір коштів, які він виділяє у виробництво та які збільшують оборот, що в кінцевому підсумку зменшує об'єкт оподаткування. Змушуючи його сплачувати податок із змен­шених власних коштів, держава фактично зменшує об'єкт опо­даткування, з якого обчислюватиметься сума податку, що підлягає сплаті, і таким чином, своїми діями зменшує подат­кові надходження до бюджетів.

Сплата податку провадиться не пізніше 20 числа місяця, що настає за звітним періодом. Сплата податку не виключає щомісячного звіту платників перед податковими органами, у формі декларацій, які вони подають у встановленій формі. При цьому щомісячні розрахунки по цьому податку, надані плат­никами до відповідних державних податкових інспекцій, є ос­новними документами.

Суми податку на додану вартість зараховуються до дер­жавного бюджету і використовуються в першу чергу для бюд­жетного відшкодування податку на додану вартість і форму­вання бюджетних сум, що спрямовуються як субвенції місце­вим бюджетам.

Податкову звітність здійснює платник податку, який надає податковому органу документи, що містять інформацію про обчислення і сплату податку. Податкові органи не вправі ви­магати від платника податку інформації, яка не передбачена податковим законодавством або надання податкової докумен­тації до настання строку. Податкову звітність платник подат­ку може подавати безпосередньо до податкового органу або над­силати йому поштою. Цей документ повинен ґрунтуватися на даних податкового обліку доходів і витрат платника податку. Ненадання платником податкової звітності в строк не звільняє його від обов'язку здачі цієї звітності.

Сплата податку не виключає щомісячного звітування плат­ників перед податковими органами у формі декларації, де ви­значаються відомості про отримані за звітний період доходи та здійснені витрати. Податкову декларацію подає платник по кожному податку окремо за місцем свого обліку.

Необхідно згадати ще один специфічний момент характе­ристики дати визначення податкового обов'язку з податку на додану вартість. Річ у тім, що законодавець повинен більш чітко висвітлити в законодавчому акті таке положення. Дата виникнення податкового обов'язку пов'язана з висвітленням дати сплати податку. Але остання автоматично приводить до необхідності чіткої кореспонденції з датою виникнення пра­ва на бюджетне відшкодування. Тобто момент сплати подат­ку на додану вартість поєднує як фактичне виконання подат­кового обов'язку платника щодо сплати податку на додану вартість, так і факт виконання права платника на бюджетне відшкодування і, відповідно, обов'язку держави щодо подат­кового кредиту.

Суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшко­дуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь- яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного пе­ріоду та сумою податкового кредиту за звітний період.

Бюджетне відшкодування — це сума, що підлягає повер­ненню платнику податку на додану вартість з бюджету у зв'яз­ку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених За­коном України «Про податок на додану вартість» і Указом Пре­зидента «Про деякі зміни в оподатковуванні».

Якщо за результатами звітного періоду різниця між загаль­ною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду має від'ємне значення, то така сума підлягає відшкодуванню плат­никові податку з Державного бюджету України.

Операції з відшкодування сум податку здійснюються на підставі даних декларації з податку на додану вартість, що на­дають платники до органів державної податкової служби за місцем реєстрації, і стосується це тільки тих платників, у яких настали терміни відшкодування податку на додану вартість відповідно до законодавства.

Підставою для одержання відшкодування є дані винятково податкової декларації за звітний період. За наявності у плат­ника податкового боргу минулих податкових періодів по сплаті податку на додану вартість (у тому числі відстроченого і розст­роченого) сума, задекларована платником до відшкодування, зараховується в погашення такої заборгованості.

Підлягає відшкодуванню сума податку на додану вартість у розмірі, що не перевищує суму заборгованості платника подат­ку або його кредитора (кредиторів) перед державним бюдже­том по кредитах і бюджетних позичках.

Слід зазначити, що за бажанням платника податків сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку або шляхом пе­рерахування грошових сум з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в установі обслуговуючого його банку, а та­кож шляхом зарахування суми відшкодування в рахунок інших податків, зборів (обов'язкових платежів), що надходять до Державного бюджету України^[169]. (Це суперечить ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість».)

Податковий орган за місцем реєстрації платника податку, якому належить відшкодування податку на додану вартість на поточний рахунок, за його бажанням видає платнику податку довідку про стан відшкодування з бюджету суми податку на додану вартість. Після згоди у встановленому порядку прото­кольного рішення про проведення розрахунку орган держав­ної податкової служби формує висновок про відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість. Висновок формуєть­ся на суму, зазначену в протокольному рішенні, на розрахун­ковий рахунок платника податку, відкритий органом Держав­ного казначейства за зверненням платника та передається відповідному органу Державного казначейства України^[170].

Отже, відшкодування податку на додану вартість з бюдже­ту здійснюється органами Державного казначейства за виснов­ками податкових органів або за рішенням суду. Висновки на­даються не пізніше ніж за 5 робочих днів до закінчення термі­ну відшкодування податку на додану вартість, встановленого чинним законодавством. На підставі висновків про відшкоду­вання податку на додану вартість органи Державного казна­чейства України протягом п'яти днів своїми платіжними до­рученнями перераховують кошти з рахунку обліку доходів дер­жавного бюджету на рахунок, зазначений у висновку або в рішенні суду.

Державне казначейство України і Державна податкова ад­міністрація України приймають рішення про надання дозволу на проведення розрахунків у частині відшкодування сум по­датку на додану вартість у сумі понад 300 тис. грн., а на суму до 300 тис. грн. рішення про надання дозволу приймають їх відповідні територіальні органи.

Термін, протягом якого належна платнику сума податку на додану вартість підлягає відшкодуванню з Державного бюдже­ту України, встановлюється залежно від виду операцій, які здійснює платник у звітному періоді.

У разі відшкодування сум податку на додану вартість у ра­хунок погашення наданих платнику податку або його креди­тору (кредиторам) кредитів, отриманих під гарантії держави, і бюджетних позичок, розрахунки здійснюються між органом державної податкової служби за місцем реєстрації платника, якому відшкодовується сума податку на додану вартість, і кре­дитором (кредиторами) платника, в якого (яких) є зазначена заборгованість.

Необхідно звернути увагу на те, що діючий порядок від­шкодування податку на додану вартість спричинює великі проблеми для бюджету, певні деформації механізму відшко­дування цього податку негативно позначаються на загальній економічній ситуації, їх слід усунути. При значному збіль­шенні експорту до повернення може належати більше подат­ку на додану вартість, ніж одержує бюджет. Результат діяль­ності ДПА в 2000 — 2001 роках підтверджує, що суми виплат відшкодування збільшуються. Наприклад, за вісім місяців 2000 р. було виплачено відшкодування на 5,8 млрд грн., а за аналогічний період 2001 року — 8,6 млрд грн., а надходжен­ня податку на додану вартість до бюджету становили відпові­дно 4 та 4,3 млрд грн.^[171]

Бюджетна заборгованість по податку на додану вартість — це суми, не відшкодовані платникові протягом визначених за­конодавством термінів відшкодування. На суму бюджетної за­боргованості податкові органи на особовий рахунок платника після повного перерахування коштів з бюджету нараховують відсотки на рівні 120 відсотків річних від дисконтної ставки Національного банку України, встановленої на момент її ви­никнення, протягом терміну її дії, включаючи день погашен­ня. Податкові органи повідомляють платника податку про належні йому суми відсотків по бюджетній заборгованості. Платник у будь-який момент після виникнення бюджетної заборгованості має право звернутися до суду з позовом про стяг­нення коштів бюджету і притягнення до відповідальності по­садових осіб, винних у несвоєчасному відшкодуванні зайво сплачених податків. Для визначення суми бюджетного відшко­дування необхідні такі дані:

— податковий кредит розрахункового періоду;

— відсоток експортних обсягів продажу товарів (робіт, по­слуг), що обкладаються за нульовою ставкою, від загального обсягу оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) у розрахунковому періоді^[172].

Податкова накладна

Податкова накладна — один з найважливіших документів для осіб, зареєстрованих як платники податку на додану вар­тість. Вона є підставою для можливого отримання податкового кредиту у покупця та податкового обов'язку у продавця. Її відсутність не дає права включення до податкового кредиту будь-яких витрат щодо сплати податку.

Податкова накладна — це звітний податковий документ, що підтверджує виникнення податкового обов'язку платника по­датків у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) і одночасно підтверджує право на податковий кредит у покупця — плат­ника податків у зв'язку з придбанням таких товарів (робіт, по­слуг). Треба звернути увагу на той факт, що ніякий касовий або товарний чек на суму понад 20 грн. не може замінити по­даткову накладну, оскільки п.7.2.6 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачає такі моменти. Тобто податкову накладну не виписують тільки у трьох випадках:

1) якщо обсяг разового продажу товарів (робіт, послуг) не більший 20 гривень;

2) у разі продажу транспортних квитків;

3) при виписуванні готельних рахунків.

Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і має індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. По­даткова накладна виписується платником податку—продавцем товарів (робіт, послуг) у момент виникнення податкового обо­в'язку в двох примірниках. Оригінал видається покупцеві, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна видається у разі продажу товарів по- купцю—платнику податку на додану вартість на його вимогу. Порядок заповнення податкової накладної затверджений На­казом Державної податкової адміністрації України від 30 трав­ня 1997 року. Податкова накладна надає право покупцеві, за­реєстрованому як платник податку, включити до податкового кредиту витрати зі сплати податку на додану вартість.

Податкова накладна видається у разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцеві на його вимогу. У будь-якому випадку ви­дається товарний чек або інший розрахунковий чи платіжний документ, що підтверджує передачу товарів (робіт, послуг) і (або) прийняття платежу з вказівкою суми податку. У разі по­рушення продавцем порядку виписки податкової накладної покупець має право звернутися до кінця поточного податково­го періоду з відповідною заявою до податкової інспекції за своїм місцезнаходженням. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують придбан­ня товарів (робіт, послуг). Вчасно подана заява є підставою для включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачену в зв'язку з придбанням цих товарів. У разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцеві (не зареєстровано­му як платник податку на додану вартість), включаючи поста­чання на експорт, продавець складає податкову накладну в двох примірниках.

Для операцій, оподатковуваних або звільнених від оподат­кування, складають окремі податкові накладні, тобто при од­ночасному продажі одному покупцеві, як оподатковуваних то­варів (робіт, послуг), так і звільнених від оподаткування, про­давець складає окремі податкові накладні.

Податкова накладна засвідчується уповноваженою особою і завіряється печаткою, що виготовлена за умови дотримання норм Інструкції^[173].

Книга обліку придбання — це книга, яку ведуть особи, за­реєстровані як платники податку на додану вартість. Якщо філії та інші структурні підрозділи платника податку не ма­ють розрахункового рахунку, але при цьому самостійно здійснюють продаж товарів (робіт, послуг) і розрахунки з по­стачальниками і споживачами, то зареєстрований платник по­датку, до складу якого входять такі філії, може надати філії або структурному підрозділу право ведення книги обліку прид­бання.

Облік придбаних товарів (робіт, послуг) на митній території України у осіб, що не зареєстровані як платники податку на додану вартість, ведеться на підставі товарного чека або іншо­го розрахункового або платіжного документа, що затверджує передачу товарів (робіт, послуг) і проведення розрахунків.

Книга обліку продажу — це книга, яку ведуть особи, зареє­стровані як платники податку на додану вартість. У книзі об­ліку продажу товарів (робіт, послуг) окремо обліковуються опе­рації, які пов'язані з продажем товарів (робіт, послуг), що об­кладаються податком за ставкою 20% чи 0%, звільнених від оподаткування, тих, котрі не є об'єктом оподаткування, як для осіб — платників податку на додану вартість, так і тих осіб, що не зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Книга обліку продажу товарів (робіт, послуг) містить поря­док обліку операцій з продажу і визначає основу для можли­вості віднесення до податкових зобов'язань сум податку на до­дану вартість, нарахованих у складі ціни покупцю в звітному періоді у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) як власно­го виробництва, так і придбаних для їх подальшого продажу.

Податковий кредит — це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду. По­датковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких включається до складу валових витрат та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Право на податковий кредит має платник податку, у якого виникає по­датковий обов'язок.

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь- яких витрат зі сплати податку, не підтверджених податкови­ми або митними деклараціями. При імпорті робіт (послуг) під­тверджуючим документом є акт прийняття робіт (послуг) або банківський документ, що засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Підставою для включен­ня до податкового кредиту сум, сплачених при імпорті робіт і послуг, є наявність акта виконаних робіт (наданих послуг) або банківських документів, що підтверджують перерахування коштів в оплату таких робіт (послуг).

Датою виникнення права на податковий кредит вва­жається:

1) дата першої з подій:

— дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відпові­дного рахунка (товарного чека) — у разі розрахунків з викори­станням кредитних, дебетових карток або комерційних чеків;

— дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

2) для операцій з ввезення (пересилання) товарів (робіт, по­слуг) — дата сплати податку по податкових зобов'язаннях;

3) для бартерних (товарообмінних) операцій — дата здійснення заключної (балансуючої) операції, що відбулася після першої із зазначених подій;

4) датою виникнення права замовника на податковий кре­дит з контрактів, визначених довгостроковими відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», є дата збільшення валових витрат замовника довгострокового контракту. (Слід зазначити, що за товарами (роботами, послу­гами) з офшорних зон податковий кредит по податку на додану вартість визначається у повному обсязі.)

Податкова декларація — це документ, який подає платник податку до контролюючого органу в терміни і за формою, вста­новленими законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування або сплата податку, збору (обов'язкового плате­жу). Податкові декларації приймає контролюючий орган без попередньої перевірки зазначених у них показників. Якщо відповідно до правил податкового обліку, визначених закона­ми, податкова звітність щодо окремого податку, збору (обов'яз­кового платежу) складається наростаючим підсумком, то по­даткова декларація за результатами останнього податкового пе­ріоду року прирівнюється до річної податкової декларації, при цьому остання не надається^[174].

Декларацію щодо податку на додану вартість подає до по­даткового органу за місцем реєстрації особа, яка зареєстрова­на як платник податку на додану вартість відповідно до вимог закону, з урахуванням норм, встановлених Указом Президен­та України від 7 серпня 1998 р. «Про деякі зміни в оподаткову­ванні», а також особа, що здійснює облік результатів спільної діяльності відповідно до договору про спільну діяльність.

Оригінал декларації подає платник до податкового органу за місцем свого перебування. Декларацію платник подає неза­лежно від того, чи виник у звітному періоді у нього податковий обов'язок, тобто незалежно від стану фінансово-господарської діяльності платника податку. Платник податку самостійно об­числює суму податкового обов'язку, що вказує в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгал­терського обліку платника і даним книги податкового обліку.

Платник податку на додану вартість, що не надає податко­ву декларацію в терміни, визначені відповідним Порядком, або затримує терміни її надання, несе відповідальність у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Податковий вексель

Механізм регулюється Постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 1 жовтня 1997 р. № 1104 «Про затвердження Поряд­ку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України».

Податковий вексель — це простий вексель, який видається платником податку на додану вартість на суму податкового зо­бов'язання при ввезенні товарів на митну територію України. Обов'язок зі сплати податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України виникає в день оформлення митної вантажної декларації, однак сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя. По­датковий вексель може видати лише особа, яка відповідає та­ким вимогам:

1) є платником податку на додану вартість;

2) зареєстрована як платник податку на додану вартість і внесена до реєстру платників податку на додану вартість;

3) має індивідуальний податковий номер, наданий як плат­нику податку на додану вартість;

4) має право на відшкодування податку на додану вартість з бюджету за результатами попереднього звітного періоду, якщо таку заборгованість з відшкодування податку на додану вартість на день видачі податкового векселя не погашено;

5) платник здійснює ввезення товарів за прямими договора­ми для власних виробничих потреб.

Видача податкового векселя здійснюється за бажанням платника податку на додану вартість. Векселедержателем є

Державна податкова адміністрація за місцем реєстрації вексе­ледавця як платника податку на додану вартість. Податковий вексель складається на суму податкового зобов'язання, тобто на суму податку на додану вартість, що нарахована і повинна бути сплачена при ввезенні (пересиланні) товарів на митну те­риторію України. При митному оформленні ввезеного (пересла­ного) на митну територію України товару сума податкового обо­в'язку по одній митній декларації не може бути частково опла­чена векселем, а частково — грошима. Вексель видається на повну суму податкового обов'язку, нарахованого за вантажною митною декларацією, і окремо для кожної митної декларації. Термін, на який видається податковий вексель, не може пере­вищувати 30 днів, включаючи дату його видачі. Податковий вексель видається у трьох примірниках:

— винятково на вексельному бланку, що виданий банківсь­кою установою і відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 верес­ня 1992 р. «Про затвердження правил виготовлення і викорис­тання вексельних бланків»;

— у грошовій одиниці України, перерахованій за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату ви­никнення податкового обов'язку.

Податковий вексель є податковим звітним документом і підлягає обліку і збереженню за правилами й у терміни, вста­новлені для первісних бухгалтерських документів.

Глава 25

АКЦИЗНИЙ ЗБІР

Поняття акцизного збору

жу як товарів, так і робіт, послуг незалежно від того, який ха­рактер вони мають, — виробничий або невиробничий.

2. Акцизним збором обкладається порівняно невелика гру­па підакцизних товарів; податком на додану вартість — всі, за невеликим винятком, товари.

3. Ставки акцизного збору численні і залежать від групи товарів. Він нараховується і сплачується тільки один раз; по­даток на додану вартість передбачає дві ставки: 20 відсотків і нульову та сплачується багаторазово, на кожному етапі вироб­ництва і продажу товару.

4. Споживачами підакцизних товарів, як правило, є більш вузькі верстви населення, тоді як податок на додану вартість має універсальний характер і справляється фактично з усіх споживачів.

5. Акцизний збір справляється один раз при первісній реалі­зації виробленої підакцизної продукції або при ввезенні підак­цизних товарів на територію України. Цим акцизний збір відрізняється від податку на додану вартість, який являє со­бою складний багатоступінчастий податок^[175].

Механізм акцизного збору закріплено Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про акцизний збір». Першою статтею цього нормативного акта закріплено поняття акцизного збору як непрямого податку на окремі товари (про­дукцію), визначені законом як підакцизні, що включається до ціни цих товарів (продукції). Відповідно до Закону України від 22 березня 2001 р. «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» істотно змінено фор­мулювання поняття «акцизний збір». У ньому об'єднано три ключові ознаки. По-перше, акцизний збір є непрямим подат­ком. На даний час це єдиний податок, який визначено чинним податковим законодавством непрямим. По-друге, це податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підак­цизні. По-третє, суми акцизного збору підлягають включенню до ціни підакцизних товарів (продукції)^[176].

Платники акцизного збору

ня, яке завізовано митним органом за місцем державної реєст­рації підприємства, на загальну вартість обов'язкових пла­тежів, що повинні бути сплачені до державного бюджету. Вони перераховуються на депозитні рахунки митних органів за місцем державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяль­ності. Ця сума повинна відповідати сумі визначених податко­вих платежів, яку необхідно сплатити за партію товару, ввезе­ну за однією акцизною вантажною митною декларацією. Ця декларація являє собою документ, який заповнюється на уні­фікованому бланку і містить відомості про вантаж, що буде ввезено на територію України з метою імпорту. Він використо­вується митними органами для посилення контролю за митним оформленням підакцизного товару.

Акцизні декларації подаються до митниці за місцем держав­ної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності разом з та­кими документами:

1) зовнішньоекономічним контрактом;

2) двома копіями платіжного доручення, завіреними суб'єк­том підприємницької діяльності на суму встановлених платежів;

3) примірником заявки розрахунку з оцінкою податкової інспекції про суму фактично сплаченого акцизного збору під час купівлі марок акцизного збору.

3. Фізичні особи — резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну терито­рію України у вигляді супроводжувального або несупроводжу- вального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), що переслані з-за митного кордо­ну України у виді поштових чи інших відправлень або несу- проводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що переви­щують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством. До цієї ка­тегорії платників належать юридичні або фізичні особи, які купують (одержують) в інші форми володіння, користування або розпорядження підакцизні товари у податкових агентів.

Податковий агент не є платником акцизного збору, але є особою, уповноваженою законодавством нараховувати, стягу­вати акцизний збір з його платників та вносити його до бюдже­ту, а також нести відповідальність за невиконання або нена­лежне виконання таких повноважень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» при ввезенні в Україну податковими агентами підакцизних товарів вони не сплачують акцизний збір при розмитуванні цих товарів, а при продажу на території України зобов'язані включити до їх вар­тості відповідну суму акцизного збору, одержати її від покупців і перерахувати до бюджету. Слід зазначити, що відповідно до останньої частини ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір», податкові агенти практично не матимуть можливості здійснювати діяльність з тими підакцизними то­варами, що підлягають ліцензуванню або маркіруванню акциз­ними марками^[177].

Об'єкт оподаткування

Об'єкт оподаткування залежить від характеру й основ кла­сифікації підакцизних товарів, тобто окреслюється головни­ми підходами до визначення предмета оподаткування. Пред­мет оподаткування дуже близький до об'єкта, однак необхід­но зазначити, що об'єкт є підсумковим поняттям, а предмет оподаткування визначається конкретними особливостями. Стаття 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» від 26 грудня 1992 р. виділяє три основних підходи до визначення об'єкта оподаткування, і в цьому законодавчому акті зроблено спробу встановити зв'язок між статтею, що зак­ріплює категорію платників акцизного збору, та об'єктами оподаткування.

По-перше, це обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів (продукції), в тому числі з давальниць­кої сировини, шляхом їх продажу, обміну на інші товари (про­дукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів (про­дукції) або з їх частковою оплатою, а також обсяги відванта­жених підакцизних товарів (продукції), виготовлених з давальницької сировини.

По-друге, обороти з реалізації (передачі) товарів (продук­ції) для власного виробництва, промислової переробки (крім оборотів з реалізації (передачі) для виробництва підакцизних товарів), а також для своїх працівників.

По-третє, вартість товарів (продукції), що імпортуються (ввозяться, пересилаються) на митну територію України, в тому числі в межах бартерних (товарообмінних) операцій або без оплати їх вартості або з частковою оплатою^[178]. Митна вартість є базою для обчислення податків і зборів, що справляються мит­ницею. Відомості про митну вартість товарів та інших пред­метів, переміщуваних через митний кордон, декларанти заяв­ляють під час декларування відповідно до правил, що діють в Україні. Вони повинні ґрунтуватися на достовірній, кількісно визначеній і документально підтвердженій інформації. Подат­кове навантаження на ввезення (вивезення) продукції в Украї­ну (з України), що забезпечується митницею відповідно до кож­ного податку або збору, можна описати формулою:

П = Б х С,

де П — сума податку (збору), що підлягає сплаті;

Б — база оподаткування, що ґрунтується на митній вартості або на фізичних показниках товару;

С — ставка податку (збору).

Основою для визначення об'єкта оподаткування і нараху­вання акцизного збору є вантажна митна декларація, де обчис­лена сума акцизного збору вказується окремим рядком. Акциз­ний збір нараховують, виходячи з митної вартості, перерахо­ваної за курсом Національного банку України, який діяв на день надання вантажної митної декларації. Фактично сплаче­на сума мита і митних зборів враховується лише у разі, якщо за імпортні підакцизні товари, ввезені для виробництва підак­цизних товарів та за які до або під час проведення митних про­цедур не був сплачений акцизний збір. Обов'язковою умовою при цьому є використання товарів не для виробництва підак­цизних товарів.

Ставки акцизного збору

У статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про акциз­ний збір» від 26 грудня 1992 р. визначено два типи ставок акциз­ного збору: у відсотках до обороту з продажу та в твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції). Додаток є необхідним елементом нормативних актів, який регулює механізм акцизно­го збору і містить перелік товарів (продукції), що закріплені як підакцизні. Цей перелік тісно пов'язаний з кількома статтями, що закріплюють рівень ставок цього збору. Як відомо, ст. 4 Дек­рету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» визначає ставки акцизного збору, а за окремими товарами їх конкретизо­вано в додатку. Як уже зазначалося, особливістю закріплення акцизного збору є відсутність базової ставки і використання си­стеми конкретних ставок для окремих товарів. Цей перелік підакцизних товарів і ставок дуже різноманітний. Рівень ста­вок становить від 10 до 300 відсотків. Такий розрив відбувся у зв'язку з появою в якості об'єкта оподаткування митної вартості імпортованих товарів. Використання ставок такого рівня пояс­нюється тим, що відбувається розрахунок щодо імпортованих товарів у відсотках до митної вартості з урахуванням мита.

Обов'язковим елементом системи нормативних актів, що ре­гулюють справляння акцизного збору, є кілька додатків. У су­часних умовах це перелік підакцизних товарів та ставок, що їм відповідають^[179]. Здається, що стосовно акцизного збору такий механізм є дієвим, оскільки перелік підакцизних товарів досить широкий, його часто змінюють, тому дуже незручно закріпити його в самому акті, який регулює справляння акцизного збору.

Використання додатка, що закріплює перелік підакцизних товарів і їх ставок, можна розглядати як певне положення, що кореспондує механізму правового регулювання ставок і пільг. Застосування ставок від 10 до 300% чітко вказує на інтереси держави у виробництві або імпортуванні тих або інших товарів, коли деяким з них за рахунок більш низьких ставок надають­ся за підсумками пільгові умови.

Пільги

Щодо акцизного збору

Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. буде закріпляти з 1 січня 2004 р. такі види звільнення від акцизного збору.

1. Акцизний збір не справляється з товарів, що були вивезені (експортовані) платником акцизного збору за межі митної тери­торії України. Акцизний збір не справляється з підакцизних то­варів, що імпортуються на митну територію України, якщо з таких товарів згідно із законодавством України не справляєть­ся ПДВ у зв'язку із звільненням, передбаченим для транзитних товарів, товарів на митних складах, реекспортованих товарів, товарів, що спрямовуються до магазинів безмитної торгівлі, то­варів, що призначаються для переробки під митним контролем. В цьому разі акцизний збір треба включати до ціни відвантаже­ної продукції і сплата його до бюджету здійснюється у встанов­лені строки. Система звільнення від сплати податків під час ек­спорту виконує два завдання: а) проведення політики, яка спрямована на розширення експортного потенціалу держави; б) усунення перешкоди міжнародного обміну товарами.

2. Не підлягає оподаткуванню оборот від реалізації легко­вих автомобілів спеціального призначення для інвалідів, спла­та вартості яких проводиться органами соціального захисту, а також легкових автомобілів спеціального призначення (швид­ка медична допомога тощо) за переліком, визначеним Кабіне­том Міністрів України. Вказана пільга діє тільки щодо спецав- томобілів, які ввозяться на митну територію України.

Також не підлягають оподаткуванню акцизним збором підакцизні товари, які переміщуються через митну територію України транзитом. У разі надходження платежів при на­станні гарантованого випадку при транзиті товарів через те­риторію України, їх перерахування до Державного бюджету здійснюється в порядку, який передбачено чинним законодав- ством^[180]. Товари, які ввозяться на територію України у режимі тимчасового ввезення з умовою про зворотне вивезення, не підлягають оподаткуванню акцизним збором.

Отже, щодо акцизного збору податкові пільги дещо скоро­чені і складають вищезазначені блоки системи пільг. Але, на нашу думку, необхідно звернути увагу на одну важливу особ­ливість пільг щодо акцизного збору. Можна виділити окремий своєрідний різновид податкових пільг — похідні. Особливістю цих пільг є інший порядок державних обмежень. За іншими видами податків податкові пільги стосуються всіх предметів оподаткування і їх обмеження встановлюється саме через си­стему пільг. Щодо акцизного збору перший рівень обмежень держави встановлюється ще на стадії закріплення вичерпного переліку підакцизних товарів, а податкові пільги застосовують­ся вже до цього обмеженого кола і, таким чином, пільгового переліку. Необхідно пам'ятати, що пільги щодо акцизного збо­ру стосуються саме сплати податку і не звільняють платника від обов'язку податкового обліку та звітності (у тому числі щодо пільгових товарів).