Платник податку — особа, яка зобов'язана здійснити ут­римання і внесення до бюджету податку, що сплачується по­купцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Головною особливістю платника податку на додану вартість є розрив між реальним і формальним плат­ником. Реальним платником є особа, яка купує товари (робо­ти, послуги), фактично покупець (споживач), тому що саме за рахунок його коштів здійснюється сплата цього податку. Кош­ти для податку на додану вартість є складовим елементом тієї грошової суми, яку він сплачує, купуючи товари (роботи, по­слуги). Формальним же платником податків є фактично зби­рач податків — особа, яка реалізує товари (роботи, послуги) та отримує кошти від їх покупця. Першою дією такої особи після реалізації товарів (робіт, послуг) є перерахування суми подат­ку на додану вартість до бюджету. Фактично при цьому сума податку, сплачена реальним платником, проходить через фор­мального платника, яким вона і перераховується на відповідні бюджетні рахунки.

Фактично всю систему платників можна розділити на дві групи: юридичні та фізичні особи. Особа — це будь-яка із за­значених далі осіб, незалежно від того, чи є така особа рези­дентом або ні:

— суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі під­приємство з іноземними інвестиціями незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;

— інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємниць­кої діяльності;

— фізична особа (громадянин, іноземний громадянин або особа без громадянства), діяльність якої віднесено до підпри­ємницької відповідно до законодавства, або та, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України^[161].

Якщо при виникненні податку на додану вартість його мож­на було б віднести до податків з юридичних осіб, то на цей час він є класичним варіантом податку, що передбачає змішаного платника. Тому серед платників цього податку стійку групу складають фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність. У цьому разі можна говорити про виділення фізич­ної особи як умовного платника. Іншими словами, він висту­патиме платником податку на додану вартість виключно за та­ких умов:

а) якщо обсяг операцій з продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються, обчислюється за останні 12 календарних місяців;

б) якщо обсяг подібних операцій перевищує 3600 неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 61200 грн.

Платники розділені на дві великі групи залежно від того здійснюють вони від свого імені виробничу або іншу підприєм­ницьку діяльність на території України або ввозять в Україну товари як для власних, так і для виробничих потреб з метою реалізації у вільному обороті, а також на правах комісії, лізингу і тимчасово.

Платника ПДВ можна представити як певну систему суб'єктів.

1. Особа, обсяг оподатковуваних податком операцій з про­дажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну терито­рію України, або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України.

3. Особа, яка здійснює на митній території України підприє­мницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти, незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійсню­ють торгівлю на умовах сплати ринкового збору.

4. Особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну те­риторію України.

5. Особа, яка відповідає за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, що визначена в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

6. Особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідова­ний облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких по­слуг і отриманих (понесених) іншими особами, що перебува­ють в її підпорядкуванні^[162].

Центральний податковий орган України веде реєстр плат­ників податку. Будь-яка особа, діяльність якої підлягає опо­даткуванню, отримує індивідуальний податковий номер, що використовується при справлянні податку.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 р. було затверджено Положення про Реєстр плат­ників податку на додану вартість. Цей законодавчий акт вніс деякі зміни: наприклад, значно розширено перелік основ для виключень з Реєстру, і відповідно до цього ідентифікаційний номер платника податку на додану вартість зберігається за ним до моменту виключення його з Реєстру (раніше — до анулю­вання його свідоцтва). Якщо виключення з Реєстру відбуваєть­ся на підставі заяви платника, то датою такого виключення є дата подання заяви. Щодо реєстрації платника податку на до­дану вартість підкреслюється, що юридичні особи можуть за­реєструватися за місцем знаходження, а фізичні — за місцем проживання. Також обумовлена можливість відмови при ви­дачі свідоцтва, але тільки у разі подання заявником недостовір­них даних.

Реєстр платників податку на додану вартість — це автома­тизована система збору, накопичення та обробки даних про осіб, які зобов'язані здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем. Він створюється для забез­печення єдиних принципів ідентифікації платників податку на додану вартість, їх реєстрації в органах державної податкової служби, здійснення контролю за справлянням цього податку тощо.

Для реєстрації особи як платника податку на додану вартість необхідно, щоб ця особа була поставлена на облік до органів Державної податкової служби за місцем її перебування або за місцем проживання^[163].

Об'єкт оподаткування

Однією з головних умов закріплення об'єкта оподаткуван­ня є наявність його певної характеристики (вартісної, кількісної тощо), щодо якої можна було б потім визначити базу оподаткування. З урахуванням цього, не зовсім зручною ви­дається характеристика цього поняття щодо податку на дода­ну вартість, якою визначають операції платників податків. Немає сенсу наполягати на тому, що в статті, яка закріплює об'єкт оподаткування, необхідні чіткі вартісні прив'язки (це більш характерно для бази оподаткування), але певний момент, від якого можна прямувати до конкретних кількісних чи інших характеристик, повинен бути обов'язковим^[164].

Об'єкт оподаткування охоплює основні складові, що визна­чають:

— оборот від реалізації товарів ( робіт, послуг);

— оборот від реалізації з частковою оплатою або без оплати вартості товарів всередині підприємства;

— оборот від передачі товарів в обмін на інші товари, без оплати їх вартості;

— оборот з передачі товарів безкоштовно або з частковою оплатою іншим підприємствам або особам^[165].

Стаття 3 Закону України «Про податок на додану вартість» має назву «Об'єкт оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування». Фактично об'єкт оподаткування з податку на додану вартість включає три форми:^[166]

1. Операції з продажу товарів (робіт, послуг) на митній те­риторії України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця. Цей різновид об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є, мабуть, найістотнішим, оскільки саме за рахунок сплати податку від операцій з реалізації здійснюються основні надхо­дження коштів. При реалізації товарів до складу обороту вхо­дять основні найбільш важливі елементи доданої вартості. Се­ред них необхідно виділити амортизаційні відрахування, еле­менти прибутку, заробітної платні.

2. Ввезення (пересилання) товарів на митну територію Ук­раїни та отримання робіт (послуг), що надаються нерезидента­ми для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави (іпотеки).

Особливістю цієї форми об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є те, що підставою для нарахування зазна­ченого податку виступає сукупність митної вартості, акциз­ного збору і ввізного мита. Показово, що митні збори до бази оподаткування податку на додану вартість при цьому не вхо­дять, оскільки відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» вони не належать до обов'язкових платежів і зборів.

3. Вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживан­ня за межами митної території України. Особливістю цього різновиду об'єкта оподаткування з податку на додану вартість є комплексний характер відносин, які в даному разі регулю­ються відповідними нормами. По-перше, визначення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість при вивезенні (пе­ресиланні) товарів за межі митної території України передба­чає певне митне регулювання подібних відносин, яке повинно впливати на податкове. По-друге, ця форма об'єкта податку на додану вартість реалізується з допомогою складного бюджет­но-податкового інституту — бюджетного відшкодування.

Обчислення розмірів доданої вартості може здійснюватися двома методами.

Перший — метод складання заробітної платні та прибутку.

Другий — метод, за якого від повної вартості віднімають вартість сировини, матеріалів і послуг виробничого харак­теру.

Найпоширенішим в Україні є другий метод, що має назву «сальдовий», або залишковий.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, по­слуг) визначається з їх договірної (контрактної) вартості, ви­значеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на дода­ну вартість, що включаються до ціни товарів (робіт, послуг) відповідно до законів України з питань оподаткування.